Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
11 квітня 2024 р. справа № 520/4694/24
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначені пенсії від 18.12.2023 №204650017521, що прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159).
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями п. 3 та п. 10 ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 257 КАС України, якими унормовано що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 18.12.2023 №204650017521 позивачу відмовлено в призначені пенсії. Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву вказав, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 18.12.2023 №204650017521 винесено у відповідності до вимог чинного законодавства, є правомірним та не підлягає скасуванню, посилаючись на те, що до загального страхового стажу позивача не були зараховані наступні періоди роботи: з 20.02.1993 по 31.12.2003 - в трудовій книжні відсутній наказ про звільнення з роботи; з 02.09.1993 по 31.12.1994 - відсутні данні про систему оподаткування та сплату страхових внесків; з 01.01.2000 по 31.12.2002 - відсутні данні про систему оподаткування та сплату страхових внесків; з 01.04.1997 по 30.09.1997, з 01.01.1998 по 31.12.1998 - відсутні данні про сплату страхових внесків.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 24.02.2023 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням №204650017521 від 03.03.2023 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV, з 24.02.2023.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області проведено перевірку пенсійної справи позивача та за результатами перевірки встановлено невідповідність прийнятого рішення про призначення пенсії відповідно до норм чинного законодавства.
За результатом проведеної перевірки пенсійної справи ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийнято рішення №204650017521 від 18.12.2023 про скасування рішення від 03.03.2023 №204650017521 про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Позивачу до загального страхового стажу не зараховані наступні періоди роботи: з 20.02.1993 по 31.12.2003, оскільки в трудовій книжні відсутній наказ про звільнення з роботи; з 02.09.1993 по 31.12.1994 - відсутні данні про систему оподаткування та сплату страхових внесків; з 01.01.2000 по 31.12.2002 - відсутні данні про систему оподаткування та сплату страхових внесків; з 01.04.1997 по 30.09.1997, з 01.01.1998 по 31.12.1998 - відсутні данні про сплату страхових внесків.
Позивач вважає вказане рішення протиправним, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058) передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону №1058 передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону №1058, починаючи з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 30 років.
За ст. 1, п. 1 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
У відповідності до ст. 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 25.09.1979 оформлено трудову книжку.
Згідно записів трудової книжки, позивач у період з 20.02.1993 працював у приватній фірмі "Щит".
Так, згідно запису №15 ОСОБА_1 20.02.1993 прийнятий у приватну фірму "Щит" на посаду інженера по інвалідам, згідно наказу №5-ок від 20.02.1993.
Однак, у трудовій книжці позивача відсутній запис про звільнення, тому період роботи з 20.02.1993 по 31.12.2003 у приватній фірмі "Щит" не зарахований до загального трудового стажу позивача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).
Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з п. 2.2 Інструкції заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом п. 2.3. Інструкції встановлено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до п. 2.4. Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п. 4.1 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Поряд із цим суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17.
За таких обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про періоди роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивачки), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є фірма-роботодавець.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
При цьому, суд враховує відсутність вини позивача у наявних зауваженнях щодо записів у трудовій книжці, з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, тому це не може позбавити громадян конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсії за віком.
Також, відповідачем не надано доказів того, що позивач не працював у вказаний період у приватній фірмі "Щит", натомість пенсійний орган як у оскаржуваному рішенні, так і у відзиві, самостійно вказує період роботи ОСОБА_1 у приватній фірмі "Щит" - з 20.02.1993 по 31.12.2003.
Водночас, суд зауважує, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з нормами пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Однак, відповідач у своєму рішенні посилався лише на відсутність запису у трудовій книжці.
Також, відповідачем не надано суду доказів здійснення ним дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації, викладеної у трудовій книжці позивача на підтвердження страхового стажу.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Крім цього, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Орган, що призначає пенсію, надає допомогу у разі звернення із заявою про призначення пенсії непрацюючим особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії (п. 3.3 Порядку №22-1).
Під час судового розгляду встановлено, що відповідачем не дотримані державні гарантії реалізації позивачем своїх прав, передбачених Законом №1058-V.
В даному випадку, орган Пенсійного фонду не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів на підтвердження стажу позивача.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що у разі неможливості одержання таких документів, відповідач мав установити трудовий стаж на підставі показань свідків.
Відтак, є обґрунтованими та підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 18.12.2023 №204650017521 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії.
Разом із тим, як вбачається з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 18.12.2023 №204650017521 позивачу не зараховано страховий стаж за період ведення підприємницької діяльності з 02.09.1993 по 31.12.1994, з 01.01.2000 по 31.12.2002, з 01.04.1997 по 30.09.1997, з 01.01.1998 по 31.12.1998 у зв'язку з відсутністю даних про систему оподаткування та сплату страхових внесків.
Суд зазначає, що згідно обґрунтувань та обставин, викладених у позовній заяві, а також наданих суду доказів, позивач не заперечує вказаної підстави не зарахування періоду ведення позивачем підприємницької діяльності у зв'язку з відсутністю даних про систему оподаткування та про сплату страхових внесків.
Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 19, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 18.12.2023 №204650017521 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Біленський О.О.