м. Вінниця
11 квітня 2024 р. Справа № 120/16573/23
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправною бездіяльністю відповідача щодо нереагування на скаргу щодо неналежних умов тримання в Державній установі "Вінницька установа виконання покарань №1".
Відповідач скористався своїм право на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Зокрема, зауважив, що вказану заяву було перенаправлено за приналежністю.
Позивачем подано відповідь на відзив, у якій він наголошує, що органами прокуратури ігнорується рішення ЄСПЛ "Атентьєв та інші проти України" від 29.09.2022 року.
Ознайомившись з матеріалами справи, суд встанови наступне.
Позивач засуджений до довічного позбавлення волі та з 30.06.2010 року відбуває покарання в Державній установі "Вінницька установа виконання покарань № 1".
05.09.2023 року позивач подав до Офісу Генерального прокурора скаргу щодо неналежних умов тримання в в Державній установі "Вінницька установа виконання покарань №1".
Вказану заяву відповідачем було направлено до Міністерства юстиції України.
Листом Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України від 18.10.2023 року позивача повідомлено, що за результатами проведеної перевірки інформація щодо неналежних умов утримання свого підтвердження не знайшла.
Не погоджуючись з бездіяльністю Офісу Генерального прокурора щодо не реагування на вищезазначену скаргу, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України № 1129-IV від 11.07.2003 року (далі - КВК України), кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Частинами 1, 2 ст. 7 КВК України передбачено, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
Статтею 8 КВК України регламентовано, зокрема такі права: на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань. Відповідні звернення (кореспонденція) подаються до адміністрації установи виконання покарань. Про отримання адміністрацією звернення (кореспонденції) засудженому видається талон-підтвердження. Протягом трьох діб (а у випадках, встановлених законодавством, протягом однієї доби) з часу видачі талона-підтвердження зазначене звернення (кореспонденція) направляється адресату; на належне матеріально-побутове забезпечення у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Так, позивач, реалізуюче своє право, звернувся до Офісу Генерального прокурора України зі скаргою щодо порушення умов його утримання.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII) прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 1697-VII на прокуратуру покладено такі функцію нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Систему прокуратури України становлять Офіс Генерального прокурора, обласні прокуратури, окружні прокуратури та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (ст. 7 Закону № 1697-VII).
Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури (ч. 4 ст. 7 Закону № 1697-VII).
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 1697-VII прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян в органах та установах, шляхом проведення регулярних перевірок, а також у зв'язку з необхідністю належного реагування на відомості про можливі порушення законодавства, що містяться у скаргах, зверненнях чи будь-яких інших джерелах. У межах реалізації зазначеної функції прокурор має право залучати відповідних спеціалістів.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 29.12.2021 року № 400 "Про організацію діяльності прокурорів з протидії порушенням прав людини у правоохоронній та пенітенціарній сферах" ( далі - Наказ № 400) відповідно до статей 2, 9, 25, 26 Закону України "Про прокуратуру", статті 22 Закону України "Про попереднє ув'язнення", статті 22 Кримінально-виконавчого кодексу України, статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення з метою належної організації роботи органів прокуратури з протидії порушенням прав людини у правоохоронній та пенітенціарній сферах наказано першим заступникам та заступникам Генерального прокурора, керівникам обласних, окружних, спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних та окружних прокуратур), відповідних структурних підрозділів Офісу Генерального прокурора, обласних та спеціалізованих (на правах обласних) прокуратур забезпечити належну реалізацію наданих законом повноважень щодо протидії порушенням прав людини у правоохоронній та пенітенціарній сферах, організацію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян (далі - нагляд).
Відповідно до п. 7.1 Наказу № 400 структурному підрозділу Офісу Генерального прокурора, що забезпечує протидію порушенням прав людини у правоохоронній та пенітенціарній сферах, наказано здійснювати нагляд у центральних органах виконавчої влади, інших державних органах та установах, на підприємствах при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а саме:
- у Міністерстві юстиції України - у частині забезпечення формування та реалізації державної політики у сферах виконання кримінальних покарань і пробації, організації примусового виконання рішень судів у кримінальних провадженнях, а також щодо спрямування та координації діяльності центрального органу виконавчої влади, державних установ і підприємств, що реалізують державну політику у сфері виконання кримінальних покарань;
- у центральному органі (установі) виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, пробації - у частині реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення, додержання вимог законів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, протидії злочинності в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби України, а також щодо діяльності підрозділів внутрішньої безпеки Державної кримінально-виконавчої служби України, контролю з цих питань;
- у державній установі "Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України" - щодо забезпечення виконання основних завдань установи, надання якісних медичних послуг засудженим та особам, узятим під варту, державного санітарно-епідеміологічного нагляду в місцях провадження господарської діяльності;
- у Міністерстві внутрішніх справ України, Національній поліції України - щодо організації у підпорядкованих підрозділах тримання осіб в ізоляторах тимчасового тримання, кімнатах для затриманих чергових служб органів (підрозділів) Національної поліції України та інших місцях (приміщеннях) органів Національної поліції України, у яких тримають доставлених, затриманих та арештованих осіб, зокрема при конвоюванні (триманні) затриманих, взятих під варту осіб (у тому числі у спецтранспорті), застосування заходів впливу за адміністративні правопорушення, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, організації та здійсненні розшуку засуджених;
- у Міністерстві охорони здоров'я України - щодо забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я в частині надання медичної допомоги затриманим, узятим під варту особам та засудженим, психіатричної допомоги в примусовому порядку, здійснення державного контролю за діяльністю психіатричних установ та закладів незалежно від форми власності стосовно надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, при застосуванні примусових заходів медичного характеру, запобіжного заходу у вигляді поміщення до психіатричного закладу, а також контролю за роботою експертних установ (підрозділів), що проводять стаціонарні судово-психіатричні експертизи;
- у Державній міграційній службі України - щодо організації примусового повернення, видворення, адміністративного доставляння, затримання і тримання осіб у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні;
- у Державній судовій адміністрації України - у частині нагляду за додержанням законів у камерах для тримання обвинувачених (підсудних), засуджених;
- в інших органах, установах, закладах при виконанні судових рішень у кримінальних справах, справах про адміністративні правопорушення, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, згідно із законодавством.
Із вищезазначеної норми висновується, що вказаним наказом не визначено виключний перелік установ, у якому структурний підрозділу Офісу Генерального прокурора здійснює нагляд.
Так, зокрема положеннями ст. 24 КВК України без спеціального дозволу (акредитації) в будь-який час безперешкодно відвідувати установи виконання покарань для здійснення контролю та проведення перевірок (за бажанням - у супроводі до трьох медичних працівників для медичного огляду засуджених та до двох представників медіа) мають право Генеральний прокурор, а також уповноважені ним прокурори і прокурори, які здійснюють на відповідній території нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Тобто, суд наголошує, що до повноважень органів прокуратури входить здійснення нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян в органах та установах, шляхом проведення регулярних перевірок, а також у зв'язку з необхідністю належного реагування на відомості про можливі порушення законодавства, що містяться у скаргах, зверненнях чи будь-яких інших джерелах.
Разом з тим, вказану заяву Офісом Генерального прокурора скаргу позивача було повернуто на підставі ст. 7 Закону України "Про звернення громадян".
Так, абз. 3 вказаної статті встановлено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Аналогічні положення містяться в п. 14 Інструкції про порядок розгляду звернень і запитів та особистого прийому громадян в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора 06.08.2020 року № 363.
Зокрема, встановлено, що звернення, у яких порушені питання не належать до повноважень органів прокуратури, відповідно до статті 7 Закону України "Про звернення громадян" відповідальними підрозділами, керівниками окружних прокуратур або їхніми першими заступниками та заступниками, керівниками структурних підрозділів цих прокуратур у термін не більш ніж п'ять днів надсилаються за належністю до відповідного органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянин, який подав звернення. Якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення, воно в той самий строк повертається громадянину з відповідним роз'ясненням.
Суд погоджується з доводами відповідача, що на Міністерство юстиції України покладено обов'язок щодо контролю за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав та інтересів засуджених та осіб, узятих під варту. Вказане регламентовано пп. 2-7 п. 3 Положення про Міністерства юстиції України, затверджене постановою КМУ від 02.07.2014 року № 228.
Разом з тим, вказане не є виключно компетенцією Міністерства юстиції України.
Як уже було зазначено судом, на органи прокуратури України покладено функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Окрім того, у структурі Офісу Генерального прокурора функціонує Департамент протидії порушенням прав людини у правоохоронній та пенітенціарній сфера Офісу Генерального прокурора.
Пунктом 3.10 Положення про Департамент протидії порушенням прав людини у правоохоронній та пенітенціарній сферах Офісу Генерального прокурора, затвердженим наказом Генерального прокурора від 07.09.2021 року № 288, передбачено, що організація нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, здійсненні пробації, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, у тому числі заходів впливу за адміністративні правопорушення (крім нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув'язнення та застосування заходів впливу за адміністративні правопорушення стосовно неповнолітніх).
Суд критично ставиться до доводів відповідача, що заявником не ставилося питання, що належать до компетенції органів прокуратури України.
Так, суд наголошує, що основним завданням нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, є додержання законності під час перебування осіб у місцях попереднього ув'язнення, виправно-трудових, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, та додержання кримінально-виконавчого законодавства щодо порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків.
Натомість, зазначені відомості у скарзі позивача вказують на порушення умов тримання під вартою.
Судом враховано, що відповідно до відомостей з перевірок умов тримання в Державній установі "Вінницька установа виконання покарань № 1" встановлювався ряд порушень тримання ув'язнених, зокрема ОСОБА_1 .
Разом з тим, при попередньому розгляді звернення скарги позивача Офісом Генерального прокурора не враховано необхідність надання оцінки, зазначеним порушенням законодавства щодо умов тримання в установі виконання покарань та вжиття відповідних заходів в силу взятих державою на себе зобов'язань гарантування кожному ув'язненому умов, які відповідають статті 3 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у межах наданої їм компетенції.
Таким чином, відповідачем допущено бездіяльність щодо неналежного розгляду скарги позивача від 05.09.2023 року.
Щодо стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 року у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що позивач не довів, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою.
Окрім того, суд наголошує, що судом у ході розгляду цієї справи встановлено протиправну бездіяльність саме неналежний розгляд скарги позивача.
Суд вказує, що не надає оцінку умовам тримання позивача в установі виконання покарань.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд. 13/15, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034051) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо неналежного розгляду скарги ОСОБА_1 від 05.09.2023 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович