Єдиний унікальний номер справи 333/3391/24
Номер провадження 1-кс/333/1167/24
іменем України
про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
11 квітня 2024 року місто Запоріжжя
Слідчий суддя Комунарського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1
за участю:секретаря судового засідання прокурора слідчого підозрюваного захисника - адвоката ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя, в режимі відеоконференції, клопотання слідчого другого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню № 62024080100000156, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 січня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України відносно підозрюваного:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Вільшаниця, Тисменицького району, Івано-Франківської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової служби за мобілізацією, навідника 4 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 1 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдата
за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
В провадження слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя надійшло клопотання слідчого другого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню № 62024080100000156, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 січня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України відносно - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування клопотання зазначено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05 квітня 2023 року за №102 ОСОБА_5 , який перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , призначено на посаду навідника 4 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 1 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини.
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому воєнний стан продовжено та діє до цього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Разом з цим, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
Однак, 18 вересня 2023 року солдат ОСОБА_5 , в умовах воєнного стану, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в порушення вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, без поважних причин самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_2 (місце служби) та був відсутній у місці несення військової служби до 09 квітня 2024 року, а саме до моменту з'явлення до ТУ ДБР у м. Мелітополі.
Таким чином, в період часу з 18 вересня 2023 року по 09 квітня 2024 року навідник 4 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 1 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_5 , обов'язки військової служби не виконував, до місця несення військової служби безпідставно не прибував, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з'явлення до місця несення військової служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління не здійснював, за наявності реальної можливості для цього.
В подальшому, 09 квітня 2024 року солдат ОСОБА_5 самостійно прибув до ТУ ДБР у м. Мелітополі, тим самим останній закінчив вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, солдат ОСОБА_5 , за викладених вище обставин, підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.
09 квітня 2024 року ОСОБА_5 обґрунтовано повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
10 квітня 2024 року о 09 годині 25 хвилин підозрюваному ОСОБА_5 та захиснику - адвокату ОСОБА_6 вручено клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та матеріали, якими обґрунтовується необхідність запобіжного заходу.
У судовому засіданні слідчий підтримала своє клопотання у повному обсязі та послалася на обставини, які у ньому були викладені.
Прокурор в судовому засіданні стверджував, що вжиття більш м'яких запобіжних заходів, що передбачені КПК України, є недостатньою мірою з огляду на обставини скоєного та ризики, які існують.
Підозрюваний ОСОБА_5 , після роз'яснення йому слідчим суддею прав, передбачених ч.2 ст.193 КПК України, пояснив, що бажає, щоб його інтереси представляла адвокат ОСОБА_6 .
Підозрюваний ОСОБА_5 та його захисник, в судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечували, просили суд обрати запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі. Ризики зазначені у клопотанні не доведенні, підозра є необґрунтованою. Також, зазначив, що має на утриманні дитину та має стійкі соціальні зв'язки.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши клопотання, копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовують доводи клопотання, документи, надані стороною захисту, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
В силу ст.ст. 131, 132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК України.
Судом встановлено, що 16 січня 2024 року до ЄРДР були внесені відомості про скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (кримінальне провадження №62024080100000156).
Клопотання слідчого, погоджене з процесуальним керівником у кримінальному провадженні, оформлене відповідно до вимог ст. 184 Кримінального процесуального кодексу України.
09 квітня 2024 року ОСОБА_5 обґрунтовано повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Як вбачається з матеріалів клопотання, наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України підтверджується наступними зібраними під час досудового розслідування доказами: матеріалами службового розслідування; протоколами допитів свідків та іншими матеріалами кримінального провадження у своїй сукупності.
Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного покладається необхідність запобігання спробам:
- переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується, тим що солдат ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від строк від п'яти до десяти років. Так, розуміючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення (злочину), суворість та невідворотність послідуючого покарання, підозрюваний ОСОБА_5 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду. Про вказані наміри підозрюваного вже свідчить його поведінка, оскільки достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин, а саме самовільне залишення місця служби, яке по своїй суті являється переховуванням від правоохоронних та інших державних органів, а також органів військового управління з метою невиконання обов'язків військової служби.
Зазначені обставини свідчать про необхідність ізоляції ОСОБА_5 задля нівелювання ризику можливості переховуватися від суду і слідства та перешкодити виконанню процесуальних рішень, що є вагомою підставою вважати, що єдиним дієвим у даному випадку запобіжним заходом котрий зможе гарантувати належну процесуальну поведінку підозрюваного ОСОБА_5 буде саме тримання під вартою.
Таким чином, ОСОБА_5 під час дії на території України воєнного стану, з метою створення перешкод досудовому слідству, може виїхати за межі території України або на тимчасово окуповані території України, у зв'язку з цим, у правоохоронних органів фактично не буде можливості затримати підозрюваного та як наслідок, притягнути останнього до кримінальної відповідальності, існують ризики переховування останнього у такий спосіб від органів досудового розслідування та суду.
Отже існує ризик того, що ОСОБА_5 у разі не застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може переховуватись від органів досудового розслідування, та суду, чим може перешкоджати встановленню істини по справі.
Також слід зазначити, що у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 року ЄСПЛ зазначив що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, продовжуючи проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 самостійно або через інших осіб може перешкоджати встановленню істини у справі, узгоджувати свої показання з показанням інших осіб, які визнані свідками у справі, надавати цим особам поради з урахуванням відомих йому обставин справи, схиляти їх до дачі завідомо неправдивих показань в ході досудового розслідування, з метою створення собі «алібі» щодо його непричетності до вчинення інкримінованого йому правопорушення, тим самим перешкодити встановленню істини в кримінальному провадженні, що дає підстави стверджувати, що інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно забезпечити виконання запланованих процесуальних рішень у кримінальному провадженні. У випадку не застосування до підозрюваного запобіжного заходу, існує вірогідність незаконного впливу на свідків. Вказані дії можуть протиправно перешкоджати кримінальному провадженню та встановленню всіх обставин події, зокрема перешкоджати їх прибуттю до слідчого, прокурора або суду, іншим чином вплинути на своїх знайомих по службі тощо.
Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.
Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_5 , в період воєнного стану вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військове кримінальне правопорушення) зокрема не з'явився до місце служби, обов'язки військової служби не виконував, до військової частини безпідставно не прибував, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.
Окрім цього, з матеріалів кримінального провадження та показань свідків можна зробити висновок про недбале ставлення ОСОБА_5 до військової служби та покладених на нього обов'язків.
Своїми противоправними діями ОСОБА_5 підриває бойовий дух військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 та демонструє негативний приклад поведінки військовослужбовця Збройних Сил України.
Крім того, бажання підозрюваного уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі підозрюваного.
Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно підозрюваного пов'язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.
Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного солдата ОСОБА_5 , у вигляді особистого зобов'язання пов'язана з тим, що особисте зобов'язання є найбільш м'яким запобіжним заходом та відповідно до п. 2 ст. 179 КПК України - однією з ознак виконання особистого зобов'язання є те, що підозрюваний зобов'язується не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду, та його застосування не достатнє для забезпечення виконання підозрюваним його обов'язків у цьому кримінальному провадженні, оскільки у вказаному випадку солдат ОСОБА_5 повинен повернутися до місця мешкання, реєстрації або місця служби, тобто до підрозділу військової частини НОМЕР_1 , яка в будь-який час може змінити своє місце розтушування, що створить умови та змогу солдату ОСОБА_5 здійснювати вплив на свідків та переховуватися від органу досудового розслідування. З огляду на вище викладене буде неможливо ефективно забезпечити необхідну міру контролю за поведінкою підозрюваного, що дасть останньому можливість переховуватись від правосуддя, надасть останньому можливість переховуватись від органу досудового розслідування та суду та здійснювати тиск на свідків, щоб останні відмовились від свої показань.
Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_5 , у вигляді домашнього арешту пов'язана з тим, що органом досудового розслідування встановлено, що вказаний запобіжний захід в умовах воєнного стану, позбавляє військовослужбовця виконувати свій конституційний обов'язок, що не кореспондується із ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, в свою чергу обрання відносно підозрюваного іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, створить передумови для переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та/або суду. Більше того, за таких обставин ОСОБА_5 отримає можливість незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні будь-яким чином.
Крім, цього суд при розгляді питання про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту, повинен з'ясувати технічні можливості реалізації вказаного виду запобіжного заходу та наявність електронних засобів контролю, які передбачені для виконання даного виду запобіжного заходу, з метою забезпечення своєчасного запобігання можливим спробам підозрюваного невиконання вимог обраного відносно нього запобіжного заходу.
Водночас, необхідно брати до уваги і саму особистість підозрюваного, враховуючи його репутацію, соціальні зв'язки тощо.
Крім того, можливість незаконного впливу на свідків, спрямованих на зміну їх показань в суді, наданих ними органу досудового розслідування, з метою перешкоджання доказуванню стороною обвинувачення перед судом усіх фактичних даних, які встановлені у ході досудового розслідування, порушує принцип змагальності кримінального провадження, визначений ст. 22 КК України. З огляду на це, орган досудового розслідування вважає, що такий вид запобіжного заходу як домашній арешт не є достатнім і не виправдовує, настання ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею не встановлено.
Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні Фокс, Кемпбел і Хартлі проти Сполученого Королівства, наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок про те, що дана особа могла вчинити злочин.
На підставі викладеного, а також з урахуванням ступеня порушення цінностей суспільства в даному кримінальному провадженні, слідчий суддя приходить до висновку, що обрання ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою сприятиме запобіганню: переховуванню від органів досудового розслідування та/або суду, вчиненню ним інших кримінальних правопорушень; знищенню, приховуванню та спотворенню будь-яких з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а також забезпечить високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів громадян України.
Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_5 , у вигляді особистої поруки пов'язана з тим, що до органу досудового розслідування та суду не було звернення із письмовим зобов'язанням про те, що особа поручається за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, відповідно до ст. 194 КПК України, і зобов'язується за необхідністю доставити його до суду на першу вимогу. Разом з тим, поручителі з числа цивільних осіб не зможуть забезпечити виконання підозрюваним обов'язків щодо не здійснення впливу на свідків, які до теперішнього часу проходять військову службу, де проходить військову службу підозрюваний, крім того ОСОБА_5 являється військовослужбовцем і повинен проходити військову службу за місцем дислокації військової частини, що фактично унеможливить поручителем з числа цивільних осіб забезпечити належне виконання покладених на нього обов'язків відповідно до ст. 194 КПК України. Водночас, поручителі з числа командування військової частини та інших військових формувань не зможуть забезпечити виконання підозрюваним обов'язків щодо не здійснення впливу на свідків, які до теперішнього часу проходять військову службу в одній із підозрюваним військовій частині, у зв'язку з виконанням безпосередніх бойових завдань на лінії зіткнення з ворогом.
За таких обставин застосування більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти цим ризикам, також суворість покарання за кримінальне правопорушення та особистість підозрюваного свідчить про те, що наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування.
З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено вищевказаними матеріалами існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України; що підозрюваний ОСОБА_5 має можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, може здійснити вплив на свідків, тому що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути признаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання, а також беручи до уваги вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, його вік, посаду, репутацію, стан здоров'я, майновий стан та інші обставини, приймаючи до уваги особливу суспільну небезпеку протиправних дій ОСОБА_5 , для запобігання вказаним ризикам об'єктивно необхідним є застосування щодо нього запобіжного заходу - тримання під вартою як до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
В свою чергу, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, такий підхід національних судів щодо застосування викличного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності підрозділу Збройних Сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.
Крім того, бажання ОСОБА_5 уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі підозрюваного. Таким чином, констатовані ризики є обґрунтованими та доведеними.
Не утворює підстав для звільнення підозрюваного і участь останнього у бойових діях пов'язаних з захистом суверенітету та незалежності України, оскільки ці обставини мали місце і на час вчинення злочину, а отже вони не утворюють для ОСОБА_5 жодних моральних запобіжників при обранні ним моделі поведінки.
За таких обставин, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого другого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 є доведеним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні під час дії воєнного стану при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Однак, враховуючи обставини справи, слідчий суддя вважає за необхідне визначити розмір застави у виді 20 мінімальних прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 гривень, що буде пропорційним щодо підозрюваного, необхідним і достатнім для забезпечення виконання ним, покладених на нього обов'язків та досягненню завдань кримінального провадження.
Такий розмір застави відповідає й практиці ЄСПЛ, зокрема у рішенні від 20.11.2010 у справі «Мангурас проти Іспанії» суд зазначив, що перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 176-178, 183, 184, 194 КПК України, -
Клопотання слідчого другого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню № 62024080100000156, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 січня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваного - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування у Запорізькому СІЗО.
Строк тримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою рахувати з моменту його фактичного затримання - з 11 квітня 2024 року з 15 години 00 хвилин.
Визначити одночасно щодо підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
ОСОБА_5 , або заставодавець (інша фізична або юридична особа) мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі 60 560 гривень 00 копійок (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят гривень нуль-нуль копійок) на депозитний рахунок місцевих загальних судів (отримувач платежу - ТУ ДСАУ в Запорізькій області, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 26316700, рахунок № UA378201720355249002000001205, Державна казначейська служба України, м.Київ, МФО 820172, призначення платежу: застава за (вказати П.І.Б. особи, за яку вноситься застава); номер справи (провадження); суд, в якому розглядається справа).
У разі внесення вказаної застави на підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покладаються наступні обов'язки, передбачені ст.194 КПК України, а саме:
-прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді та суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання (місця дислокації підрозділу) та/або місця роботи (несення військової служби);
-утримуватися від спілкування із свідками та іншими особами з приводу обставин вчинення інкримінованого йому злочину;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що з моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави він вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави, а у разі невиконання покладених на нього обов'язків, застава звертається в дохід держави.
Ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Контроль за виконанням ухвали покласти на відповідний структурний підрозділ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі.
Виконання ухвали доручити начальнику ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Термін дії ухвали закінчується 09 червня 2024 року (включно).
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали буде складено та проголошено 11 квітня 2024 року о 15 годині 30 хвилині.
Слідчий суддя Комунарського районного суду
міста Запоріжжя ОСОБА_1