Справа № 641/5778/23 Головуючий суддя І інстанції Маньковська О. О.
Провадження № 33/818/645/24 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції
05 квітня 2024 року м. Харків
Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,
за участю секретаря - Гуржія І.В.,
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, -
Цією постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 коп. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у встановленому розмірі.
Постановою встановлено, що ОСОБА_1 , 05.09.2023 року о 01 годині 13 хвилин, в м. Харкові, пр-т. Героїв Сталіграда, 123, керував транспортним засобом Mitsubishi Pajero Wagon, державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на предмет наркотичного сп'яніння в медичному закладі охорони здоров'я КНП ХОР «ОНД» під відеофіксацію відмовився. Своїми діями порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу на постанову судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22.02.2024 року.
Свої апеляційні вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не з'ясовані усі обставини, які підлягають з'ясуванню та не надана їм належна оцінка. Зокрема, ОСОБА_1 посилається на те, що у матеріалах справи відсутні відомості щодо керування ним транспортним засобом, а також працівниками поліції були порушені вимоги чинного законодавства щодо складання матеріалів про адміністративне правопорушення, а саме: під час складання адміністративного матеріалу працівниками поліції не було виявлено ознак наркотичного сп'яніння, а посилання на таку ознаку як розширені зіниці очей, на думку апелянта, не знаходить свого підтвердження у відомостях матеріалів справи. Відеозапис оспорюваних подій не є безперервним, що, на думку сторони захисту, має бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
У зв'язку з чим, просить постанову суду першої інстанції скасувати, а адміністративне провадження про притягнення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити за п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_1 для розгляду його апеляційної скарги з'явився. З приводу підтримки своєї апеляційної скарги висловлювався неоднозначно, однак визнав обставини оспорюваної події та зазначив, що відомості протоколу про адміністративне правопорушення відповідають дійсності.
Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 Правил дорожнього руху, а саме: на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відмовився.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об'єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, внаслідок порушення ним вимог п. 2.5 ПДР.
Зокрема, вина апелянта у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджуються наявними у справі відомостями, а саме:
- відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 033273 від 05.09.2023 року, в якому зазначено факт керування ОСОБА_1 05.09.2023 року о 01 годині 13 хвилин, в м. Харкові, пр-т. Героїв Сталіграда, 123, керував транспортним засобом Mitsubishi Pajero Wagon, державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на предмет наркотичного сп'яніння в медичному закладі охорони здоров'я КНП ХОР «ОНД» під відеофіксацію відмовився. Своїми діями порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху.
В протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД №033273 від 05.09.2023 року, ОСОБА_1 в графі «пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, по суті порушення» зазначив «Я дуже поспішаю по сімейним обставинам, зобов'язуюсь пройти медекспертизу завтра». Зазначене підтвердив власним підписом. Будь-яких заперечень, інших пояснень чи зауважень щодо складеного протоколу, порушення його прав працівниками поліції жодним чином не зазначив (а.с.1);
- довідкою, згідно якої ОСОБА_1 не отримував посвідчення водія (а.с.2);
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (а.с.4);
- відомостями рапорту, згідно яких 05.09.2023 під час несення служби було зупинено автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon, державний номерний знак НОМЕР_1 за кермом якого знаходився ОСОБА_1 . При перевірці документів встановлено, що водій не мав права на керування транспортними засобами. У водія були виявлені ознаки наркотичного сп'яніння, якому було запропоновано пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку. Від проходження такого огляду ОСОБА_1 , відмовився під відеофіксацію. Відносно водія було складено протокол про адміністративну відповідальністьза ч. 1 ст. 130 КУпАп та протокол за ч. 5 ст. 126 КУпАП. Автомобіль залишено на місці зупинки без порушень ПДР, водія було відсторонено від керування(а.с.5);
- усними поясненнями працівника поліції ОСОБА_2 , наданими суду апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , які узгоджуються з відомостями матеріалів справи;
У судовому засіданні інспектор ОСОБА_2 зазначив, що під час несення служби було зупинено автомобіль під керуванням ОСОБА_1 у водія були виявлені ознаки наркотичного сп'яніння. Зокрема щодо такої ознаки, як розширені зіниці очей повідомив про те, що цю ознаку було перевірено технічним засобом - ліхтариком;
- відомостями з відеозапису фіксації обставин правопорушення, наданих Управлінням патрульної поліції в Харківській області (додаток до протоколу ААД№033273 від 05.092023 а.с. 3;
На відеозаписі зафільмовано процедуру складання матеріалів про адміністративне правопорушення. Так, на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовився, зазначивши, що поспішає та повідомив працівника поліції що пройде огляд завтра. Особі, яка притягається до адміністративної відповідальності було роз'яснено права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 286 КУпАП.
Жодних заяв чи клопотань про порушення його прав працівниками поліції в будь-який спосіб не зазначив.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Проте ОСОБА_1 не скористався процесуальною можливістю та не звертався із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі. Також стороною захисту не надано відомостей про, що останній звертався до суду в порядку КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб - працівників поліції.
Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.
Отже, враховуючи, що сторона захисту не надала до суду доказів на підтвердження їх версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними огляду ОСОБА_1 на стан наркотичного сп'яніння, а також складення ними протоколу та інших процесуальних документів за цією справою, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів апелянта в цій частині.
Натомість, саме відмова від проходження медичного огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП, що настає в цьому випадку, саме за відмову водія від проходженні огляду на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я, що знайшло своє підтвердження у відомостях протоколу ААД №033273 та у долучених до нього доказах, зокрема відеозапису (а.с.3) та у рапорті працівника поліції (а.с. 5).
Про зазначені обставини ОСОБА_1 не заперечував і під час надання пояснень суду апеляційної інстанції.
Крім того належить зазначити, що право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», параграфи 29-30). Втім, це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Європейський суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі «Олюджіч проти Хорватії»).
Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується лише тоді коли національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Суду у справах «Мала проти України», «Богатова проти України»).
Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України»).
У частині першій статті 6 Конвенції не міститься вимоги про те, що апеляційний суд має надавати більш детальне обґрунтування, коли він з правових підстав відхиляє як безпідставну скаргу, без подальшого пояснення (ухвала Суду про прийнятність у справі «Вurg аnd Оthers v. France»).
Відповідно до відомостей матеріалів справи, водій ОСОБА_1 05.09.2023 року о 01 годині 13 хвилин, в м. Харкові, пр-т. Героїв Сталіграда, 123, керував транспортним засобом Mitsubishi Pajero Wagon, державний номерний знак НОМЕР_1 та відмовився від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння на законну вимогу працівника поліції.
Цей процесуально визначальний факт апелянт підтвердив і у суді апеляційної інстанції під час надання пояснень на підтримку своєї апеляційної скарги.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що всі важливі питання апеляційної скарги ОСОБА_1 були вирішені під час апеляційного розгляду, а саме: встановлено процесуально визначальний факт - відмову водія від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння на законну вимогу працівника поліції. Зазначене підтвердив і сам ОСОБА_1 під час перегляду його апеляційної скарги судом апеляційної інстанції.
Таким чином, оцінюючи відомості всіх доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмови особи, що притягається до адміністративної відповідальності від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я.
Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним та відповідають вимогам Закону, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, апелянтом не надано, не містять їх і відомості матеріалів справи.
Однак, відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Обов'язково це питання, має бути вирішено коли судом апеляційної інстанції встановлюється факт незаконного позбавлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності прав, наданих або встановлених законом.
Відповідно до релевантних вимог абзацу 3 п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 N 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» позбавлення права керувати транспортними засобами судам можна застосовувати тільки як основне адміністративне стягнення, зокрема за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП. Суди не вправі застосовувати його тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала.
Згідно відомостей довідки інспектора ВАП в Харківській області ДПП В. Тарасенка (а.с.2), ОСОБА_1 , згідно облікових даних ІПНП посвідчення водія не отримував.
За таких обставин, погоджуючись з постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22.02.2024, щодо винності ОСОБА_1 у скоєнні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, суд апеляційної інстанції не може погодитись з рішеннями та висновками суду першої інстанції щодо позбавлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності права на керування транспортними засобами.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, однак незаконно позбавлено його права керування транспортними засобами, оскільки особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не отримувала такого права в порядку, визначеному законодавством України.
З огляду на викладене, постанову суду першої інстанції змінити, виключивши з її мотивувальної та резолютивної частин висновки та рішення щодо позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2024 року у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - змінити, виключивши із її мотивувальної та резолютивної частин висновки та рішення щодо позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
В решті постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков