Справа № 606/2207/22Головуючий у 1-й інстанції Ромазан Л.С.
Провадження № 22-ц/817/74/24 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
04 квітня 2024 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірський Б.О.
суддів - Костів О. З., Хома М. В.,
за участю секретаря - Іванюта О.М.
представників учасників справи
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 606/2207/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 25 вересня 2023 року (ухвалене суддею Ромазан Л.С., повний текст рішення складено 04 жовтня 2023 року) в справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно та встановлення факту належності правовстановлюючого документу, -
В грудні 2022 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_6 , яка була головою колгоспного двору за адресою АДРЕСА_1 та титульним власником даного домоволодіння.
Членами колгоспного двору були також вона - ОСОБА_7 , її дочки: ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та колишній чоловік - ОСОБА_9 , з яким вона розлучилася у 2003 році та який помер у 2009 році.
За життя мати склала заповіт, яким заповіла їй належне нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку за тією ж адресою.
Оскільки нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно, зокрема у зв'язку з тим, що в свідоцтві про смерть значиться - ОСОБА_6 , а в свідоцтві на право власності на жилий будинок від 30.10.1990 року головою колгоспного двору зазначена - ОСОБА_10 , просила встановити факт належності правовстановлюючого документу спадкодавцю, а саме свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 30.10.1990 року, реєстровий напис №154 від 30.10.1990 року, виданого виконавчим комітетом Теребовлянської районної ради Тернопільської області, в якому зазначено: ОСОБА_10 ” замість правильного “ ОСОБА_11 ”.
Також, просила визнати за нею в порядку спадкування за заповітом після смерті матері право власності на 1/5 частини майна і з урахуванням належної їй частки в колгоспному дворі, в загальному визнати за нею право власності на 4/10 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посилаючись на належну їм частку в колгоспному дворі, а також на успадковану в даному майні 1/5 частки після смерті батька - ОСОБА_9 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) просили визнати за ними право власності на 3/10 частки кожній на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , а також встановити факт належності правовстановлюючого документу їх померлій бабусі - ОСОБА_6 .
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 25 вересня 2023 року позов задоволено частково.
Встановлено факт належності правовстановлюючого документа, а саме, що свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок від 30 жовтня 1990 року, видане виконавчим комітетом Теребовлянської районної ради Тернопільської області ОСОБА_10 , дійсно належить ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Пацулу В.О., подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про встановлення факту належності правовстановлюючого документу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про встановлення факту.
Вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині не відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Вказує на те, що матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що позивачі самостійно звертались до уповноваженого органу із заявами про видачу нового документу чи виправлення описки в свідоцтві від 30 жовтня 1990 року.
Посилається також на те, що заяви в порядку окремого провадження розглядаються за участю заявників та заінтересованих осіб - органу, що видав правовстановлюючий документ, а тому вважає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не можуть бути відповідачами у справі щодо встановлення факту.
Позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , через свого представника - адвоката Войнарського А.Й., подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про визнання права власності на спадкове майно.
Вважають, що рішення суду в оскаржуваній частині не відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Посилаються на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 , як повнолітній непрацездатній дитині спадкодавця ОСОБА_6 , належить обов'язкова частка у cпадковому майні незалежно від складеного заповіту, оскільки його представник у відзиві на позовну заяву на вказану обставину не посилався, а стверджував, що підставою для отримання ним та його сім'єю частки у нерухомому майні є його проживання у будинку колгоспного двору.
Вважають, що ОСОБА_1 не отримав права на обов'язкову частку у спадщині, оскільки станом на день смерті спадкодавця ОСОБА_6 він був працездатним, так як отримував соціальну допомогу, а не щомісячну пенсійну виплату.
Вказує на те, що оскільки відповідачем не заявлялось жодних вимог щодо обов'язкової частки у спадковому майні, тому сторона позивача не мала можливості подати свої заперечення щодо зменшення такої частки, відповідно до п.2 ст. 1241 ЦК України.
21 січня 2024 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Пацулою В.О., через систему “Електронний суд” подано відзив на апеляційну скаргу з порушенням визначеного ухвалою суду про відкриття апеляційного провадження строку для його подачі без поважних причин, тобто з порушенням вимог ст.ст. 126, 360 ЦПК України, а тому апеляційний суд залишає вказаний процесуальний документ без розгляду.
В судовому засіданні представник позивачів - адвокат Войнарський А.Й. апеляційну скаргу в її межах підтримав, посилаючись на доводи викладені у ній та заперечив проти апеляційної скарги відповідача.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Пацула В.О. апеляційну скаргу в її межах підтримав, посилаючись на доводи викладені у ній та заперечив проти апеляційної скарги позивачів.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено наступні обставини справи.
Згідно довідки Теребовлянської міської ради Тернопільської області від 28 вересня 2022 року № 09 04 /07/211 житловий будинок в АДРЕСА_1 належить до колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_10 , а його членами дочка - ОСОБА_12 , зять - ОСОБА_9 , внучка - ОСОБА_3 , внучка - ОСОБА_13 . В будинку за вказаною адресою також були зареєстровані син голови двору ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_14 , їх дочки - ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , однак проживали вони постійно на спадщині батька - ОСОБА_17 за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до копії свідоцтва про смерть НОМЕР_1 , виданого повторно уповноваженим органом російської федерації 14 листопада 2018 року, ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Батьками ОСОБА_18 були ОСОБА_17 та ОСОБА_6 .
Між ОСОБА_9 та ОСОБА_18 було укладено шлюб, після чого остання змінила своє прізвище на ОСОБА_19 .
16 квітня 2003 року вищезгаданий шлюб було розірвано без зміни прізвища.
01 липня 2003 року між ОСОБА_20 та ОСОБА_12 було укладено шлюб, після чого остання змінила своє прізвище на ОСОБА_21 .
Батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_13 є ОСОБА_9 та ОСОБА_12 .
28 серпня 2010 року ОСОБА_13 , внаслідок укладеного шлюбу з ОСОБА_22 змінила прізвище на ОСОБА_23 .
Спадкодавець ОСОБА_6 21 квітня 2021 року склала заповіт, згідно з яким заповіла власний житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 , дочці ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла.
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_17 .
Від імені ОСОБА_2 до Теребовлянської нотаріальної контори звернулася ОСОБА_24 із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 , однак у видачі їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом відмовлено у зв'язку із тим, що право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 було зареєстровано за колгоспним двором, який складається з 5-ти членів колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_10 , по-батькові якої є відмінним від по-батькові померлої.
У справах Теребовлянської державної нотаріальної контори заведено спадкову справу за №203/2021 після смерті ОСОБА_6 за заявою спадкоємця за законом - сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; за заявою спадкоємця за заповітом - дочки ОСОБА_2 та за заявою внука - ОСОБА_5 , інші особи з заявами про прийняття спадщини не зверталися.
Згідно із свідоцтвом на право особистої власності на жилий будинок, виданого 30 жовтня 1990 року виконавчим комітетом Теребовлянської районної ради Тернопільської області, жилий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_3 , дійсно належить колгоспному двору, що складається з 4- членів, головою якого є ОСОБА_10 .
Згідно довідки № 62 від 27 травня 2021 року, виданої відділом соціального забезпечення №7 управління соціального захисту населення Тернопільської РДА, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є одержувачем допомоги відповідно до постанови КМУ від 27 грудня 2017 року № 1098, зокрема тимчасової державної соціальної допомоги непрацюючій особі, яка досягла пенсійного віку, але не набула право на пенсійну виплату.
Відповідно до довідки Теребовлянської міської ради від 14 лютого 2022 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , була однією і тією ж особою, жителькою АДРЕСА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.
Задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_2 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, суд першої інстанції виходив з її обґрунтованості.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно, суд першої інстанції виходив з того, що ними не доведено факту прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_9 , зокрема відсутні докази, як звернення до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини, так і відмови нотаріуса у вчиненні такої нотаріальної дії, у зв'язку з чим не підтверджена відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , як непрацездатній повнолітній дитині спадкодавця належить обов'язкова частка у майні ОСОБА_6 ( в 1/5 частці спірного майна) і загалом відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання права власності на спірне майно у судовому порядку.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Щодо позовної вимоги про встановлення факту належності правовстановлюючого документу.
Згідно з п.6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Постановою Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», передбачено, що факти, що мають юридичний характер - це факти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Так, судом встановлено, що відповідно до довідки Теребовлянської міської ради від 14 лютого 2022 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , була однією і тією ж особою, жителькою АДРЕСА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У свідоцтві на право особистої власності на жилий будинок від 30 жовтня 1990 року, реєстровий напис №154 від 30 жовтня 1990 року, виданому виконавчим комітетом Теребовлянської районної ради Тернопільської області, по батькові голови двору зазначено " ОСОБА_25 " замість правильного " ОСОБА_11 ".
Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_6 серії НОМЕР_2 по батькові померлої ОСОБА_6 (матері ОСОБА_2 ) вказано як " ОСОБА_11 ".
Оскільки встановлення вищезазначеного факту має для позивачки ОСОБА_2 юридичне значення, так як необхідне їй для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_6 , колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено факт належності спадкодавцю правовстановлюючого документа - свідоцтва про право власності на жилий будинок, виданого 30 жовтня 1990 року виконавчим комітетом Теребовлянської районної ради Тернопільської області, яке посвідчує, що жилий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_3 належить на праві особистої власності колгоспному двору, що складається із 4-х членів, головою якого є ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що справу про встановлення факту було розглянуто без залучення заінтересованої особи та про те, що він та ОСОБА_5 не можуть бути відповідачами в такій справі, на увагу не заслуговують, оскільки вони є заінтересованими особами, які звернулися до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , факт належності якій, як спадкодавцю, правовстановлюючого документу і просила встановити позивач у справі.
Тому, встановленням вищезазначеного юридичного факту не порушуються права відповідачів у даній справі.
Крім того, відповідачами загалом не заперечується належність правовстановлюючого документу (свідоцтва про право власності на жилий будинок, виданого 30 жовтня 1990 року виконавчим комітетом Теребовлянської районної ради Тернопільської області) саме померлій ОСОБА_6 .
Відтак підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів не вбачає.
Щодо позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно.
Згідно із статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Аналіз норм цієї статті дає підстави для висновку, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно із статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Частиною третьою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Статтею 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 34 Закону України “Про нотаріат” нотаріуси, серед іншого, видають свідоцтва про право на спадщину.
Главою 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, встановлено, що нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у випадках, передбачених Законом. Нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 зазначеного Закону. Нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Отже, оформлення спадкових прав з видачею свідоцтва про право на спадщину здійснюють нотаріуси.
Суди ж розглядають спори з приводу захисту спадкових прав у разі їх порушення, оспорення чи/та невизнання (частина перша статті 4 ЦПК України) або в разі оскарження особою відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії (статті 49, 50 Закону України “Про нотаріат”).
Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв'язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду.
Таким чином, якщо відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину не підтверджена, це може бути підставою для відмови у позові.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 182/8267/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 643/20546/14-ц, від 13 травня 2022 року у справі № 552/4460/20, від 19 травня 2022 року у справі № 636/1853/18, від 25 травня 2022 року у справі № 298/1618/19, від 08 грудня 2022 року у справі № 518/164/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Щодо позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно (по 3/10 частки кожній).
Відповідно до ч.1 ст. 120 ЦК України, в редакції 1963 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
Оскільки житловий будинок в АДРЕСА_1 належав до колгоспного двору, тому голова двору ОСОБА_6 та члени двору: ОСОБА_26 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_27 мають у ньому по 1/5 частки кожний.
Так, звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили визнати за кожною з них по 3/10 частки у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 (1/5 належної кожній частки, як члену колгоспного двору + 1/10 кожній (половина з 1/5 частки, що належала їх померлому у 2009 році батьку ОСОБА_9 , як члену колгоспного двору) = 3/10 частки).
Проте, в матеріалах відсутні докази їх звернення з відповідними заявами до нотаріуса та відмови нотаріуса у видачі їм свідоцтва на право власності на спадкове майно і відповідно ними не доведено порушення їх прав як спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду, оскільки не підтверджена відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину.
Таким чином, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ..
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.
Так, звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_2 просила визнати за нею 4/10 частки у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 (1/5 належної їй частки, як члену колгоспного двору + 1/5 частки, яка належала її матері - ОСОБА_6 (в порядку спадкування за заповітом) = 4/10 частки).
Як встановлено судом, ОСОБА_1 (будучи повнолітньою непрацездатною дитиною спадкодавця ОСОБА_6 , на дату її смерті) після смерті матері звернувся до нотаріуса, у визначений законом строк, із заявою про прийняття спадщини за законом; ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом, а також звернувся із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини внук ОСОБА_5 , на підставі чого Теребовлянською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу №203/2021.
Колегія суддів вважає, що оскільки рішенням суду першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги про встановлення факту належності вищезгаданого свідоцтва спадкодавцю ОСОБА_6 , що слугувало єдиною визначеною нотаріусом перешкодою для видачі свідоцтва про право на спадщину, відповідно суд дійшов загалом правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку, оскільки наявні умови для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину.
Такі висновки колегії суддів кореспондуються із правовою позицією, яка міститься у постанові Верховного Суду від 26 січня 2024 року у справі №731/90/22.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, доводи апеляційних скарг не дають підстав для скасування рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 25 вересня 2023 року.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо судових витрат.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ураховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 25 вересня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст постанови складено 11 квітня 2024 року.
Головуючий: Гірський Б.О.
Судді: Костів О.З.
Хома М.В.