Справа № 541/813/24
Номер провадження 2-а/541/9/2024
іменем України
09 квітня 2024 року м.Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі судді Шатілова Л.Г., за участі секретаря судового засідання - Гуриної В.М., позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Пригорницької Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Миргород справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
11 березня 2024 року до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з зазначеним позовом звернувся ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог вказав, що постановою ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 № 961 від 26.02.2024 його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210 КУпАП з накладенням штрафу в розмірі 850 грн. Вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 КУпАП. Зазначає, що до 26 лютого 2024 року він неодноразово з'являвся до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ). 27.04.2023 року було проведено медичний огляд ВЛК, згідно якого він був визнаний тимчасово непридатним до військової служби терміном на 15 днів. 17.07.2023 року йому було видано направлення № 18 на ВЛК для проходження медичного переосвідчення. Він розпочав проходити медичну комісію, але не отримав заключний висновок від голови ВЛК, про що повідомив відповідальній особі ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ). 15.12.2023 року під час складення щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення він повідомляв про це уповноваженим представникам відповідача, надав для ознайомлення результати медичного обстеження, але сам висновок був головою ВЛК недооформлений належним чином. 28.12.2023 року він отримав заключення з підписом голови ВЛК по попередньо пройденому медичному огляду, з метою визначення ступеня придатності до військової служби, який є дійсним на сьогодні, згідно якого його визнано обмежено придатним до військової служби. Дані відомості містяться у справі, що знаходиться у ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ). Але 26.02.2024 року відносно нього складено постанову №96 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 210 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 850 грн. Дану постанову він отримав 04.03.2024 року, про що зроблена відповідна відмітка, а не 26.02.2024 року як це зазначено у постанові.
Просить скасувати постанову № 96 від 26.02.2024 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 КУпАП, провадження в справі закрити.
02 квітня 2024 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, в якому зазначено, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на військовому обліку з 14.03.2019 року у ІНФОРМАЦІЯ_4 з 14.03.2019 року. 17.07.2023 року отримав направлення №18 для проходження військово - лікарської комісії та підписався в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію виданих військовозобов'язаним для проходження медичного огляду про те, що він повинен пройти медичний огляд у період з 17.07.2023 року по 19.07.2023 року.
В другому рядку вищевказаного журналу, він був ознайомлений під підпис про адміністративну та кримінальну відповідальність за ухилення від проходження призову на військову службу за мобілізацією шляхом ухилення від медичного огляду та симуляції хвороби, про що свідчить його підпис.
15.12.2023 року при складанні начальником відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_2 протоколу про адміністративне правопорушення за порушення правил військового обліку, а саме самоусунення від проходження медичного огляду. З часу отримання направлення на військово-лікарську комісію 17.07.2023 до часу складання протоколу медичний огляд не завершено. В поясненні вказав, що пройшовши медичний огляд не зміг отримати висновок від голови ВЛК (яка категорично відмовлялась вписувати обмеження встановлені лікарями).
Відповідно до вимог абзацу 10, 11 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в яких зазначено, що громадяни України ,які перебувають у запасі зобов'язані прибувати за викликом районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для проходження медичного огляду та лікування в лікувально-профілактичних закладах, згідно з рішенням військово-лікарської комісії відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Тільки, 28.12.2023 року позивач надав до ІНФОРМАЦІЯ_2 картку обстеження та медичного огляду № НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 із зазначенням, що він є обмежено придатний до військової служби.
Військовозобов'язаний ОСОБА_1 проходив медичний огляд замість двох днів із 17.07.2023 року по 19.07.2023 року майже шість місяців без поважних на те причин.
26.02.2024 року було винесено постанову № 96 тимчасово виконуючим обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 2 статті 210 КУпАП (в особливий період) та вручено особисто 04.03.2024 року.
Виходячи з вищевикладеного та на підставі статті 162 КАС України, просять заявлені позовні вимоги залишити без задоволення.
Позивач в судовому засіданні заявлений позов підтримав, просив його задовольнити. Пояснив, що 07.08.2023 ним було пройдено медичну комісію. Проте голова ВЛК відмовилася зробити висновок, що він є обмежено придатним. Зазначив, що працює на двох офіційних роботах екскурсоводом і охоронником в музеї ОСОБА_3 . В усній формі звертався до ІНФОРМАЦІЯ_6 і повідомив, що голова ВЛК відмовляється робити висновок. Лише після складання протоколу він повторно пройшов медичну комісію і голова ВЛК написала висновок про обмеження.
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 в судовому засіданні просив заявлені позовні вимоги залишити без задоволення. Пояснив, що позивач є військовозобов'язаним і перебуває на обліку з 14.03.2019 року у ІНФОРМАЦІЯ_2 . 17.07.2023 йому видали направлення для проходження комісії. З 17.07.2023 по 19.07.2023 він повинен був пройти огляд. Протягом 6 місяців огляд проведений не був, висновок був відсутній.
Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно постанови № 96 за справою про адміністративне правопорушення ч. 2 ст. 210 КУпАП від 26.02.2024 року, складеної ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. за ч. 2 ст. 210 КУпАП за те, що він отримав направлення № 18 від 17.07.2023 року в ІНФОРМАЦІЯ_7 для проходження медичного переосвідчення, але по теперішній час не завершив проходження медичного огляду, повідомляючи, що голова ВЛК не може винести остаточного рішення, громадянин ОСОБА_1 з середини вересня 2023 року не звертався до ІНФОРМАЦІЯ_2 , щоб вирішити дане питання. Даними діями ОСОБА_1 порушив вимоги Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Правопорушення було зафіксовано протоколом № 96 від 15.12.2023 в четвертому відділі ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 42).
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії 27.04.2023 проведено медичний огляд ВЛК ОСОБА_1 , який на підставі статті 39-в, 64-в, 52-в, 72, 43-в, 30-г визнаний тимчасово непридатним до військової служби терміном на 15 днів (а. с. 28, 37).
Відповідно до картки обстеження та медичного огляду № 1517 військовозобов'язаного запасу ОСОБА_1 , підписаної 27.04.2023 головою ВЛК ОСОБА_4 та секретарем ВЛК ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на підставі графи ІІ Розкладу хвороб, Таблиці додаткових вимог 39-в, 64-в, 52-в, 72, 43-в, 30-г визнаний тимчасово непридатним до військової служби терміном на 15 днів (а. с. 29, 38).
Згідно копії довідки військово-лікарської комісії 28.12.2023, проведено медичний огляд ВЛК ОСОБА_1 , який на підставі статті графи ІІ розкладу хвороб, графи ТДВ 30-г,38-г, 67-б, 52-в, 43-в, 68-б визнаний обмежено придатним до військової служби (а. с. 34).
Відповідно до картки обстеження та медичного огляду № 18 військовозобов'язаного запасу ОСОБА_1 , підписаної 28.12.2023 головою ВЛК ОСОБА_4 та секретарем ВЛК ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на підставі графи ІІ Розкладу хвороб, Таблиці додаткових вимог 30-г, 38-г, 67-б, 52-в, 43-в, 68-б визнаний обмежено придатним до військової служби (а. с. 35).
Відповідно до протоколу № 96 про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 210 КУпАП від 15.12.2023 року ОСОБА_1 було видано направлення № 18 від 17.07.2023 року 4-м відділом ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження медичного переосвідчення, але по теперішній час даний громадянин не завершив проходження медичного огляду, повідомляючи, що голова ВЛК не може винести остаточного рішення, але з середини вересня 2023 року не звертався до четвертого відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 , щоб вирішити дане питання. Даними діями ОСОБА_1 порушив вимоги Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та вчинив правопорушення передбачене ст. 210 КУпАП (а. с. 41).
В поясненнях які містяться в протоколі № 96 про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 210 КУпАП від 15.12.2023 року ОСОБА_1 зазначив, що отримавши висновок від голови ВЛК, яка категорично відмовлялася вписувати обмеження, встановлені лікарями, про що він повідомив у 4 відділення МРТЦК. Йому відповіли, що такі скарги до голови ВЛК непоодинокі і це питання буде вирішуватися. Про вирішення цього питання в подальшому відповіді не мав. Також зібрав пакет документів по догляду за тестем з І групою інвалідності на період навчання його доньки (дружини ОСОБА_1 ). До 31.01.2024 на повідомлення поданих ним документів та їх розгляду не мав (а.с. 42).
Копію оскаржуваної постанови позивач ОСОБА_1 отримав 04.03.2024 року.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Суд вважає за необхідне зазначити, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Елементами верховенства права є принцип рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці. Принцип правової визначеності означає, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.
КУпАП закріплено низку гарантій забезпечення прав суб'єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту особи.
За приписами ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені ТЦК розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники ТЦК.
Відповідальність за ч. 2 ст. 210 КУПАП настає у разі порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, вчиненні в особливий період.
Норма вказаної статті є бланкетною нормою, у диспозиції якої не встановлено певних правил поведінки і при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до ч. 5 ст. 33 Закону №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок організації та ведення військового обліку призовників військовозобов'язаних та резервістів затверджено Постановою КМУ від 30.12.2022 року № 1487.
Відповідно до п. 1 цей Порядок визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації).
Відповідно до п. 47 Порядку у разі отримання розпоряджень районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки (додаток 13, для призовників - додаток 17 до Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 р. № 352) щодо оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки керівники (голови) державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій зобов'язані:
- видати наказ (розпорядження) про оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, довести його до відома таких осіб під особистий підпис у частині, що стосується їх прибуття до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки у визначені ним строки, та надіслати копію наказу (розпорядження) у триденний строк до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки;
- вручити призовникам, військовозобов'язаним та резервістам повістки про явку за викликом до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки (за наявністю);
- письмово повідомити з наданням витягів з наказів (розпоряджень) відповідним районним (міським) територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, органам СБУ, підрозділам Служби зовнішньої розвідки про осіб з числа призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які тимчасово непрацездатні, перебувають у відпустці або у відрядженні;
- забезпечити здійснення контролю за результатами оповіщення та прибуттям призовників, військовозобов'язаних та резервістів до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки.
Зазначений порядок містить форму повістки (додаток 11) та розпорядження (додаток 13), як вказано у п. 47 наказ (розпорядження).
Всупереч вказаним нормам відповідачем повно, всебічно та об'єктивно не розглянуто справу про адміністративне правопорушення, зокрема, не прийнято до уваги те, що у вказаний в оскаржуваній постанові період ОСОБА_1 з'являвся до ІНФОРМАЦІЯ_8 , проходив військово-лікарську комісію та не ухилявся від органів територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Підтвердження того, що позивач належним чином не з'являвся до РТЦК та СП відповідачем суду не надано. На вимогу про явку до ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач з'явився та пред'явив всі необхідні документи. Позивач пройшов військово-лікарську комісію за результатами якої його визнано обмежено придатним до військової служби, що підтверджується відповідною довідкою військово-лікарської комісії та карткою обстеження та медичного огляду № 18 військовозобов'язаного запасу ОСОБА_1 , підписаною 28.12.2023 головою ВЛК ОСОБА_4 та секретарем ВЛК ОСОБА_5 , ще до складання оскаржуваної постанови № 96 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 210 КУпАП від 26.02.2024 року, складеної ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. за ч. 2 ст. 210 КУпАП.
З огляду на зазначене, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення та наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 КУпАП.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
В силу ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Поряд із цим, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17.
Це означає, що ця норма Закону встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, а повідомлені позивачем обставини справи відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує.
Отже, в адміністративних справах щодо оскарження рішень та дій суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Така презумпція вини покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно зі ст. 90 КАСУ суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 62 Конституції України встановлено презумпцію невинуватості особи у вчиненні злочину. Варто зазначити, що презумпція невинуватості застосовується і до адміністративних правопорушень. Таку позицію констатував і Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008.
Суд враховує посилання позивача, що 28.12.2023 року він отримав заключення з підписом голови ВЛК по попередньо пройденому медичному огляді, з метою визначення ступеня придатності до військової служби, який є дійсним на сьогодні, згідно якого його визнано обмежено придатним до військової служби. Дані відомості містяться у справі, що знаходиться у ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ).
При цьому, на користь пояснень позивача про те, що він зі свого боку виконав всі дії для постановки на військовий облік та жодним чином не ухилявся від нього свідчить те, що, в грудні 2023 року він пройшов військово-лікарську комісію за направленням ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить картка обстеження та медичного огляду № 18 військовозобов'язаного запасу ОСОБА_1 , підписана 28.12.2023 головою ВЛК ОСОБА_4 та секретарем ВЛК
ОСОБА_6 липні 2023 року позивач в якості військовозобов'язаного пройшов військово-лікарську комісію за направленням ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Отже, суд вважає слушними доводи позивача, що до 26 лютого 2024 року він неодноразово з'являвся до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ), пройшов військово-лікарську комісію за направленням ІНФОРМАЦІЯ_2 та не ухилявся від її проходження, а отже в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 КУпАП.
При цьому , посилання відповідача на той факт , що позивач порушив строк проходження військово-лікарської комісії в даному випадку не є підтвердженням скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, оскільки позивачем не наведено норму Закону, якою передбачений строк проходження військово-лікарської комісії, крім того, в судовому засіданні представник відповідача підтвердила ,що на голову ВЛК були скарги, аналогічні скарзі ОСОБА_1 , тобто не з вини ОСОБА_1 ним не був отриманий своєчасно висновок військово-лікарської комісії.
Недоведеність з боку суб'єкта владних повноважень правомірності оскаржуваної у цій справі постанови з огляду на ненадання доказів, які б у достатній мірі і беззаперечно свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Крім того, суд звертає увагу на процесуальні порушення, допущені при винесенні оскаржуваної постанови працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При досліджені змісту адміністративного протоколу № 96 від 15.12.2023 судом встановлено, що у ньому відсутнє посилання на дату вчинення адміністративного правопорушення або принаймні на дату його виявлення. При описанні суті правопорушення відсутні дані про його вчинення повторно або в особливий період.
У вступній частині протоколу під його номером вказано, що правопорушення, передбачено ч. 1 ст. 210 КУпАП. В іншій його частині після описання суті правопорушення вказано, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ст. 210 КУпАП, без посилання на відповідну частину.
Разом з тим, у оскаржуваній постанові вже вказано, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 210 КУпАП в умовах особливого періоду та на нього накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн і у вступній частині постанови № 96 від 26.02.2024 вказано, що вона винесена за справою про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 210 КУпАП.
Отже, оскаржувана постанова винесена за відсутності належних, допустимих та достатніх доказів винуватості позивача у вчинені інкримінованого йому правопорушення, без належного аналізу фактичних обставин справи та з суттєвими процесуальними порушеннями норм КУпАП та ч. 2 ст. 2 КАС України, тому є протиправною та підлягає скасуванню.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи відсутність належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про наявність в діях позивача ознак складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 КУпАП, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
З огляду на вищевикладене, керуючись п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, суд вважає необхідним скасувати оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З урахуванням зазначених вище обставин та досліджених доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 знайшли своє обґрунтування, а тому підлягають задоволенню.
На підставі ч. 2 ст. 19, 65 Конституції України, ст.ст.7, 9, 210 ч.2, 235, 245, 247, 251, 252, 254-256, 280, 283, 287-289, 291 КУпАП та керуючись ст.ст.5, 72, 77, 79, 159, 241-246, 250, 251, 255, 286, 293 КАС України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 № 96 від 26.02.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 КУпАП скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 210 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП за відсутністю в його діях складу даного адміністративного правопорушення.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_9 , адреса знаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Повний текст рішення виготовлений 10.04.2024.
Суддя: Л. Г. Шатілова