ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.04.2024Справа № 910/7249/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка буд.1, м. Київ, 04116)
до Київського національного університету будівництва і архітектури (просп. Повітрофлотський 31, м. Київ, 03037)
про стягнення 2 822,59 грн.
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київського національного університету будівництва і архітектури про стягнення 2 822,59 грн., а саме 2 039,21 грн. основного боргу, 511,20 грн. пені, 45,92 грн. процентів річних та 226,26 грн. втрат від інфляції.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" в частині своєчасної оплати спожитого природного газу, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/7249/23, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Так, через систему «Електронний суд» 07.06.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 07.06.2023, з доказами його надсилання на адресу позивача, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що оскільки договір на постачання природного газу між сторонами у справі не укладався, договірні відносини між Київським національним університетом будівництва і архітектури та ТОВ «ГК «Нафтогаз України» щодо постачання природного газу не виникли, а тому відповідач не може зареєструвати та взяти бюджетні зобов'язання. Відзив судом долучений до матеріалів справи.
Поряд з цим, 23.06.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву б/н від 20.06.2023 з доказами її надсилання на адресу відповідача, відповідно до якої позивач відзначає, що укладання між сторонами у справі публічного типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» відбулось автоматично, шляхом приєднання відповідача до такого публічного договору у зв'язку з відсутністю у останнього будь-яких інших постачальників природного газу. При цьому, відповідно до Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015, такий договір не потребує двостороннього підписання. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
В свою чергу, через систему Електронний суд 10.07.2023 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву №б/н від 10.07.2023, з доказами їх надсилання на адресу позивача, за змістом яких відповідач вказує на необхідність укладання договору постачання природного газу з дотриманням процедури публічної закупівлі з проведенням відкритих торгів в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про публічні закупівлі».
Крім того, відповідач у запереченнях на відповідь на відзив також заявляє клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача про стягнення пені. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.
Також 25.07.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення б/н від 19.07.2023 з доказами їх надсилання на адресу відповідача, відповідно до яких позивач вказує, що положення Закону України «Про публічні закупівлі» в частині обов'язковості застосування порядку проведення спрощених закупівель не розповсюджуються на випадок укладання договору про закупівлю з постачальником «останньої надії» на постачання природного газу. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Засади організації та експлуатації енергосистем відповідно до статті 92 Конституції України визначаються виключно законами України.
Так, згідно преамбули Закону України "Про ринок природного газу" (далі - Закон) останній визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
Відповідно до частини 1 статті 12 цього Закону постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами.
Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним.
Відповідно до пункту 26 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" постачальник "останньої надії" - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 15 цього Закону у разі якщо постачальника ліквідовано, визнано банкрутом, його ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу анульовано або її дію зупинено, а також в інших випадках, передбачених правилами для постачальника "останньої надії", постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника "останньої надії", та на умовах типового договору постачання постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором.
Постачальник "останньої надії" визначається Кабінетом Міністрів України строком на три роки за результатами конкурсу, проведеного у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) № 880 від 04.07.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р ТОВ «ГК «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.
26.10.2021 набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 №1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 809 і від 09.12.2020 № 1236» (далі - Постанова КМУ №1102).
Так, пунктом 2 Постанови КМУ №1102 визначено зобов'язання Акціонерного товариства «Магістральні газопроводи України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», операторів газорозподільних систем забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника «останньої надії» обсягів природного газу, спожитих з 01.10.2021 бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником.
Згідно п. 12 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.
Відтак, в розумінні Бюджетного кодексу України Київський національний університет будівництва і архітектури за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань організаційно - правовою формою якого зазначено - державна організація (установа, заклад), є бюджетною установою.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року № 2493 затверджено Кодекс газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС), який розроблено відповідно до Законів України "Про ринок природного газу", "Про метрологію та метрологічну діяльність", "Про трубопровідний транспорт", "Про нафту і газ", "Про природні монополії" та інших нормативно-правових актів, та яким здійснюється правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України.
Відповідно до пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов'язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об'єкта споживача. Зазначена інформація надається через інформаційну платформу, за допомогою відправки повідомлення на поштову скриньку постачальника останньої надії в інформаційній платформі.
Дата початку постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» визначається в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі.
Як зазначає позивач у позовній заяві, у зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об'єми природного газу, спожитого відповідачем з 1 листопада 2021 року автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", і відповідно спожитий природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.
Факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а саме:
- листом Оператора ГТС від 04.10.2022 року № ТОВВИХ-22-10677;
- інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГРМ (Форма № 10);
- відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача ЕІС-кодом 56ХS000021YP900M (надано позивачем у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС).
У відповідності до підпункту 19 пункту 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).
Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 24.12.2019 прийнято постанову № 3011 "Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ "Оператор ГТС України", на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу ТОВ "Оператор газотранспортної системи України".
Згідно з положеннями пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.
Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Отже, суб'єкти ринку природного газу користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.
Інформаційна платформа має бути доступною всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.
Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень, (пункт 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Таким чином, як вказує позивач, останній як суб'єкт ринку природного газу має право доступ до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.
Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.
Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання.
На письмове звернення споживача постачальник «останньої надії» зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу.
Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.
Таким чином, у зв'язку з включенням відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем до портфеля постачальника «останньої надії», фактично з 01 листопада 2021 року між сторонами у справі існують договірні відносини, які регулюються умовами публічного Типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2501.
При цьому, факт споживання відповідачем у спірний період природного газу за відсутності іншого постачальника свідчить про акцептування Київським національним університетом будівництва і архітектури оферти Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" як постачальника "останньої надії" та укладання між сторонами Договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі - Договір).
Відповідно до пункту 2.1 Договору за цим Договором Постачальник зобов'язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а Споживач зобов'язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.
Відносини Сторін, що є предметом цього Договору, але не врегульовані ним, регулюються згідно із Цивільним кодексом України, Законом України «Про ринок природного газу», Правилами постачання, Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2493 (далі - Кодекс газотранспортної системи), Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2494 (пункт 2.3 Договору).
Розділами 2-11 Договору передбачені його предмет, умови постачання, ціна, порядок обліку та оплати природного газу, права та обов'язки споживача та постачальника, порядок припинення та відновлення газопостачання, відповідальність сторін, порядок розв'язання спорів, форс - мажор, строк дії договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про ринок природного газу" постачальник "останньої надії" постачає природний газ споживачу протягом строку, який не може перевищувати 60 діб та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії".
Аналогічні умови містить пункт 11.1. Договору, відповідно до якого цей Договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу Споживачу в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу Постачальником.
Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюються нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Відповідно до пункту 3.1. Договору постачання природного газу Споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Період безперервного постачання природного газу Постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу Споживачу Постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору (пункт 3.3 Договору).
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що об'єм (обсяг) постачання природного газу Споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Відповідно до листа ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» №ТОВВИХ-22-10677 від 04.10.2022 за даними, що містяться в інформаційній платформі, споживач з ЕІС-кодом 56ХS000021YP900M був закріплений за постачальником «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В) у період з 20.05.2022 по 23.05.2022. Вказаним листом також поінформовано про те, що обсяг природного газу, використаний споживачем з ЕІС-кодом 56ХS000021YP900M у вказаний період та внесений в алокацію постачальника «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В), становить 48,82 кв.м.
У відповідності до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно з пунктом 4.1. Договору постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою Постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається Постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов'язковою для Сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення Постачальником на власному сайті.
Відповідно до пункту 2 глави 7 розділу ХП Кодексу ГТС у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку, якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).
Таким чином, об'єм (обсяг) спожитого Споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується Постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.
За таких обставин, позивач проводить нарахування вартості спожитого Споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого Споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.
Вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.
З 01.10.2021 ціна природного газу, що постачається постачальником «останньої надії» щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 809 в редакції Постанови КМУ № 1102.
Цією ж Постановою КМУ № 1102 на період постачання з 1 жовтня по 30 листопада 2021 року встановлено граничний розмір ціни природного газу для Бюджетних організацій, яка не може перевищувати 16,8 гривні за 1 куб. метр з урахуванням податку на додану вартість.
Протягом жовтня-листопада 2021 року розрахована за формулою ціна природного газу перевищувала 16,8 грн. за 1 куб. метр, отже у цей період застосовується гранична ціна в 16,8 грн за 1 куб. метр.
З 01.12.2021 ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price (відповідна роздруківка наявна в матеріалах справи).
Зокрема, на підтвердження розміру цін на природний газ для споживачів, що є бюджетними установами, позивачем надана суду довідка б/н від 29.09.2022 року за період жовтень 2021 - вересень 2022.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач своєчасно та у повному обсязі надав послуги з постачання природного газу відповідачу у спірний період, зокрема, позивач поставив відповідачу природний газ в об'ємі 48,82 кв.м. на загальну суму 2 039,21 грн. (з урахуванням вартості транспортування) у період 20.05.2022 - 23.05.2022.
Обсяг спожитого природного газу за травень 2022 року у період 20.05.2022 - 23.05.2022 в обсязі 48,82 кв.м відповідачем не спростований.
При цьому обґрунтованих заперечень щодо факту отримання, обсягів поставленого позивачем та отриманого відповідачем природного газу та його вартості з боку відповідача як споживача не надано.
Доказів наявності іншого постачальника природного газу, відмінного від позивача, а також здійсненої оплати за спірний період матеріали справи не містять.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до пункту 4.3. Договору постачальник зобов'язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено).
Згідно з пунктом 4.4. Договору споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий Постачальником відповідно до пункту 4.3 цього Договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Так, на виконання умов пункту 4.3. Договору позивачем було виставлено відповідачу на оплату рахунок №17748 від 01.06.2022 на суму 2 039,21 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.
Факт надсилання вказаного рахунку на адресу відповідача підтверджується наявною в матеріалах справи копією списку згрупованих відправлень №23.06.2022-Чекун та копією фіскального чеку від 24.06.2022.
Згідно наданого позивачем витягу з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження відповідного поштового відправлення №0600018849175, рахунок вручено відповідачеві 24.06.2022.
Таким чином як встановлено судом згідно матеріалів справи, загальна сума коштів, що підлягає оплаті за розрахунковий період травня 2022 року виходячи із фактичного обсягу споживання природного газу, становить 2 039,21 грн.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Отже, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України та умов пункту 4.4 Договору, відповідач зобов'язаний оплатити поставлений йому у травні 2022 року природний газ згідно рахунку на оплату №17748 від 01.06.2022 на суму 2 039,21 грн. у строк до 30.06.2022.
Проте, відповідач в порушення умов пункту 4.4 Договору за отриманий у травні 2022 року природний газ до закінчення місця, наступного за місяцем постачання газу, а саме до 30.06.2022 року, не розрахувався, у зв'язку з чим за відповідачем рахується прострочена заборгованість у сумі 2 039,21 грн.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія "Нафтогаз України» як постачальнику "останньої надії" грошових коштів в сумі 2 039,21 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Київського національного університету будівництва і архітектури утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
Поряд із цим судом не приймаються до уваги заперечення відповідача проти позову з посиланням на відсутність укладеного між сторонами у справі Договору поставки природного газу у письмовій формі, внаслідок чого у відповідача відсутні будь-які фінансові зобов'язання перед позивачем, як такі, що спростовуються матеріалами справи, зокрема, листом Оператора ГТС від 04.10.2022 №ТОВВИХ-22-10677, інформацією споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора ГРМ (Форма №10) та роздруківкою з екрану інформаційної платформи оператора ГТС.
Враховуючи дані з Інформаційної платформи оператора ГТС, за висновками суду, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано обставини здійснення в період з 20.05.2022 по 23.05.2022 постачання природного газу відповідачу саме позивачем як постачальником "останньої надії".
Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на те, що оскільки договір на постачання природного газу між ТОВ «ГК «Нафтогаз України» та Київським національним університетом будівництва і архітектури не укладався, університет не може взяти та зареєструвати бюджетне зобов'язання та здійснити видатки на оплату природного газу, зважаючи на те, що відповідач був повідомлений листами ТОВ «ГК «Нафтогаз України» від 20.05.2022 та від 25.05.2022 про необхідність взяття відповідачем бюджетного зобов'язання щодо оплати за спожитий природній газ за Договором постачання природного газу постачальником «останньої надії» шляхом звернення до відповідного органу Казначейства. Проте відповідач відповідні дії щодо взяття бюджетного зобов'язання з оплати природного газу не вчинив, не зважаючи на повідомлення його позивачем у вказаних листах про те, що з 20.05.2022 постачальником для забезпечення потреб університету є ТОВ «ГК «Нафтогаз Україна» та про автоматичне приєднання відповідача до публічного типового договору.
Суд також звертає увагу, що закінчення бюджетного періоду не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку провести розрахунки за отриманий природний газ. При цьому можливість здійснення оплати за поставлений у 2022 році природний газ залежить саме від відповідача, зокрема, від включення ним відповідних сум зобов'язань до проекту кошторису на 2022 рік.
Щодо посилання відповідача на необхідність укладання договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" в порядку, передбаченому Законом України "Про публічні закупівлі", суд зазнає, що згідно статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; спрощена закупівля - придбання замовником товарів, робіт і послуг, вартість яких дорівнює або перевищує 50 тисяч гривень та є меншою за вартість, що встановлена у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Відповідно до пункту 2 частини 7 статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" придбання замовником товарів, робіт і послуг, вартість яких дорівнює або перевищує 50 тисяч гривень та є меншою за вартість, що встановлена у пунктах 1 та 2 частини першої цієї статті, здійснюється без застосування порядку проведення спрощених закупівель, встановленого цим Законом, зокрема, у разі укладення договору про закупівлю з постачальником "останньої надії" на постачання електричної енергії або природного газу.
Отже, у даному випадку, норми Закону України "Про публічні закупівлі" щодо необхідності проведення спрощеної процедури закупівлі не розповсюджують свою дію на відносини з укладення типових договорів, які автоматично укладаються з позивачем як з постачальником "останньої надії", оскільки фактично укладаючи договір (починаючи споживання природного газу) сторони не можуть передбачити, який саме обсяг природного газу буде спожито відповідачем та на яку суму.
Відтак, відповідні норми Закону "Про публічні закупівлі" щодо проведення спрощеної процедури закупівлі у разі укладення договору з постачальником "останньої надії" не розповсюджуються та не підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін, натомість підлягають застосуванню положення пункту 2 частини 7 статті 3 Закону "Про публічні закупівлі", згідно з якими проведення спрощеної процедури закупівлі не вимагається.
Відповідно до преамбули Закону України "Про публічні закупівлі" метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Водночас, дотримання наведених вище принципів у спірних правовідносинах забезпечується через процедуру проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії" та нормативного регулювання умов постачання природного газу постачальником "останньої надії", адже відповідний договір на постачання природного газу укладається на умовах і в порядку, що визначені нормативними приписами, а ціна природного газу, що постачається постачальником "останньої надії" щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії", затвердженого постановою КМ від 30.09.2015 №809 в редакції Постанови КМ № 1102 (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 904/2867/22).
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором постачання природного газу постачальником «останньої надії» у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати спожитого природного газу відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 2 039,21 грн. підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, відповідно до умов пункту 4.5 Договору у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором, він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати поставленого природного газу за Договором, позивачем на підставі п. 4.5 Договору нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 511,20 грн. за період з 01.07.2022 - 30.12.2022, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 45,92 грн. процентів річних та 226,26 грн. втрат від інфляції за період з 01.07.2022 - 31.03.2023 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
В свою чергу, відповідачем у запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до позовних вимог в частині стягнення пені.
Суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.
Суд зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Суд зазначає, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
При цьому за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.
Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому судом враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 08.02.2017 у справі № 910/29752/15, положення глави 19 Цивільного кодексу України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, а тому:
1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;
2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення статті 266, частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.
Судом за матеріалами справи встановлено факт несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленого позивачем природного газу за Договором, про що зазначалось вище та що є підставою для застосування передбачених приписами статті 549 Цивільного кодексу України та умовами пункту 4.5 Договору штрафних санкцій у вигляді пені.
Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 03.05.2023 (згідно дати оформлення поштового відправлення №0100109993985 на адресу суду), а отже враховуючи строк оплати наданих послуг за умовами пункту 4.4 спірного Договору, який настав 01.07.2022 року, строки позовної давності за вимогою позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої за період 01.07.2022 - 31.12.2022 в сумі 511,20 грн. не спливли.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем на момент звернення з позовом до суду 03.05.2023 року встановлений статтею 258 Цивільного кодексу України річний строк позовної давності не пропущений, у зв'язку з чим клопотання відповідача про застування позовної давності до вказаних вимог є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції, позаяк відповідач заперечує проти позовних вимог в цілому.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, процентів річних та інфляційних втрат, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 511,20 грн. пені, 45,92 грн. процентів річних та 226,26 грн. інфляційних втрат за невиконання Договору підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Київського національного університету будівництва і архітектури (просп. Повітрофлотський 31, м. Київ, 03037, код ЄДРПОУ 02070909) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка буд.1, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 40121452) 2 039 (дві тисячі тридцять дев'ять) грн. 21 коп. основного боргу, 511 (п'ятсот одинадцять) грн. 20 коп. пені, 45 (сорок п'ять) грн. 92 коп. процентів річних, 226 (двісті двадцять шість) грн. 26 коп. інфляційних втрат та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 09 квітня 2024 року.
Суддя А.М. Селівон