Справа № 357/14804/23
Провадження № 2/357/178/24
01 квітня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Кошель Б. І. ,
при секретарі - Нізовій А. Р.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Біла Церква в залі суду № 6 цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини,-
В листопаді 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з цивільним позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини, посилаючись на наступні обставини.
Позивач перебував в шлюбі з ОСОБА_2 , який 29 жовтня 2010 року шлюб був розірваний рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області по справі № 2-19452/2010 року. З 29.12.2022 року відповідач має місце проживання за межами України, а саме у Федеративній Республіці Німеччині, у місці Саарбрюккен. В шлюбі у позивача та відповідача народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В даний час дитина проживає разом з батьком та перебуває на одноосібному вихованні заявника, з 29.12.2022 року. Позивач в повній мірі виконує свої батьківські обов'язки, переймається життям, здоров'ям, належним вихованням своєї дитини, за місцем проживання створено належні умови для проживання дитини, сторони проживають окремо, не ведуть спільного господарства, між ними припинено сімейні відносини, відповідач не присутня в житті дитини, участі у вихованні не бере. Позивач зазначив, що саме по собі визначення місця проживання дітей органом опіки та піклування або судом має юридичне значення не тільки на час прийняття відповідного рішення, але і на час його чинності (дії), оскільки батьки в такому випадку мають змогу на підставі такого рішення регулювати (вирішувати) питання пов'язані з вихованням, навчанням та розвитком дітей, забезпеченням належних умов проживання дітей, сплату аліментів тощо. Таким чином, з метою забезпечення саме інтересів дитини, враховуючи, що визначення місця проживання дитини разом з батьком не суперечитиме його інтересам, прихильність до батька, а також сталі соціальні зв'язки сина, позивач просив суд, прийняти рішення, згідно якого визначити місце проживання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за його місцем фактичного проживання, а саме: АДРЕСА_1 .
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2023 року головуючим суддею визначено Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.
Ухвалою судді від 29 листопада 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі за правила загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Судом 26.03.2024 року за вх..№16808 отримано рішення виконавого комітету Білоцерківської міської ради від 12.03.2024 року за №196 «Про надання до суду висновку щодо вирішення судового спору між батьками про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 »
Ухвалою суду від 26 березня 2024 року підготовче провадження по справі було закрито та призначено справу до судового розгляду справи по суті на 01 квітня 2024 року о 09:00 год.
Позивач в судове засідання не з'явився, представника не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В матеріалах справи наявна заява, в якій позивач та представник - адвокат Бугаєнко О.Г., просили розгляд справи проводити у їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять задовольнити позов.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, представника не направила, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. В матеріалах справи наявна заява, в якій відповідач зазначила, що з позовними вимогами вона не погоджується, розгляд справи просить проводити у її відсутності, рішення у справі просить прийняти на розсуд суду.
Третя особа в судове засідання представника не направила, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, подали суду заяву, в якій просили розгляд справи проводити у відсутності Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради та при винесені рішення врахувати висновок органу опіки та піклування.
Відповідно до положення ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.
За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України за умов неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлено, що позивач з відповідачем з 20 квітня 2007 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2010 року у справі № 2-19452/2010 було розірвано.
Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно Відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області 27.08.2010 року.
Також судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_3 з 01.09.2022 року навчається у Фаховому коледжі економіки та управління Національної академії статистики, обліку та аудиту на денній формі навчання по підготовці фахових молодших бакалаврів за спеціальністю 076 «Підприємництво, торгівля та біржова діяльність» (наказ про зарахування №27 від 02.08.2022 року), що підтверджується довідкою від 30.10.2023 року за №594.
Згідно договору про надання платної освітньої послуги №3102 від 03.08.2022 року замовником є ОСОБА_1 .
З акту обстеження умов проживання від 02.11.2023 року, складеного завідувачем сектору з питань вирішення сімейних спорів відділу опіки та піклування служби у справах дітей Білоцерківської міської ради Степашкіною В.В., вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 проживають позивач - ОСОБА_1 , дружина - ОСОБА_4 , син - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_5 , дід - ОСОБА_6 , бабуся - ОСОБА_7 . Умови проживання комфортні, в будинку зроблений сучасний ремонт, всі кімнати обладнані для їх призначення. Діти мають окремі кімнати обладнені відповідно до їх потреб, забезпечені сучасними гаджетами та обягом згідно з сезоном. В помешканні створені належні житлово-побутові умови для проживання обох дітей, їх виховання й розвитку. Стосунки в сім'ї дружні, товариські. батько приймає активну участь у вихованні, розвитку дітей та контролює процес їх навчання.
Відповідно до рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області про надання висновку щодо вирішення судового спору між батьками про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 від 12.03.2024 року за №196, орган опіки та піклування - виконавчий комітет міської ради вирішив вважати доцільним визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із його батьком ОСОБА_1 . Також в рішенні зазначено, що мати дитини ОСОБА_2 зі своєю новою сім'ю з березня 2022 року мешкає в Німеччині. Позивач не чинить їй перешкод у спілкуванні з сином. Питання про надання до суду висновку щодо вирішення судового спору стосовно визначення місця проживання ОСОБА_8 розглядалося в присутності неповнолітнього та його батька на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Білоцерківської міської ради Київської області, яке згідно з встановленим графіком відбулося 15 лютого 2024 року. Мати дитини ОСОБА_2 під час онлайн зв'язку з нею повідомила, що систематично спілкується з ОСОБА_8 по телефону, надсилає кошти на певні його матеріальні потреби, періодично приїжджає в Україну для зустрічей із ним. Крім того, вона висловила сподівання, що син погодиться з часом переїхати до неї. ОСОБА_3 повідомив, що його рішення проживати з батьком є усвідомленим і прийняте ним особисто без будь-якого тиску з боку батьків.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».
У рішенні ЄСПЛ від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов'язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз'єднання, проте не є абсолютним. Возз'єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов'язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, п. 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків (див. серед інших, Ольссон (№ 2), § 90, Ignaccolo-Zenide, § 94, Plaza v. Poland, № 18830/07, п. 71, 25 січня 2011 р., І Manic, § 102).
Так, судом під час розгляду даної цивільної справи було встановлено, що неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком, оскільки у сторін по справі сімейне життя не склалося, мати дитини з березня 2022 року проживає в Німеччині.
Відповідно до доказів, які знаходяться у матеріалах справи, батько забезпечує сину умови для нормального розвитку, турбується про фізичне та психологічне здоров'я дитини. Неповнолітній ОСОБА_3 виявив бажання проживати з батьком.
При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо. Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною (зазначене викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження №14-327цс18).
Сам по собі малолітній вік дитини не свідчить про наявність підстав для визначення її місця проживання саме з матір'ю, якщо дитина вже тривалий час проживає з батьком, який сумлінно ставиться до виконання своїх батьківських обов'язків, що узгоджується з правовою позицією, яка була викладена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 608/190/18, провадження № 61-1612св19.
Крім того, як встановлено під час розгляду даної справи, дитина проживають з батьком тривалий час в атмосфері любові, турботи, захисту, батько сумлінно ставиться до виконання своїх батьківських обов'язків, що не було спростовано з боку відповідача.
В свою чергу, суд зазначає, що батько/мати дитини, який/яка, безсумнівно, відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про її здоров'я, стан розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
Зазначена правова позиція мститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2021 року у справі № № 542/1428/1.
У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на оцінці всіх обставин у сукупності.
Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року у справі N 404/3499/17, провадження N 61-9074св20.
З огляду наведеного, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини слід задовольнити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 258, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, ст..ст 7, 19, 141, 157, 160 СК України, Законом України «Про охорону дитинства» суд,-
Позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 за його місцем фактичного проживання, а саме: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, адреса: вул. Скоропадського Павла, буд. 8, м. Біла Церква, Київська обл., 09107, ЄДРПОУ: 35615529.
Суддя Б. І. Кошель