Дата документу 03.04.2024 Справа № 317/5023/23
Єдиний унікальний №317/5023/23 Головуючий у 1-й інстанції: Нікітін В.В.
Провадження №22-ц/807/708/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
03 квітня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Ями Дмитра Миколайовича на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 січня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Запорізької обласної прокуратури про відшкодування шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, -
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави України в особі Запорізької обласної прокуратури про відшкодування шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 13 жовтня 2020 року відносно позивача було розпочате кримінальне провадження № 12020085230000104 за ч. 1 ст. 125 КК України. 23 грудня 2020 року їй повідомлено про підозру у скоєнні вказаного кримінального правопорушення. Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 09 червня 2023 року вказане кримінальне провадження закрите у зв'язку з відмовою потерпілої від обвинувачення. Таким чином, кримінальне провадження відносно позивача тривало 29 місяців 17 днів. Внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності їй було завдано моральної шкоди, яка пов'язана з пред'явленням їй необґрунтованого обвинувачення, внаслідок чого вона була вимушена змінити звичний уклад свого життя, відвідуючи поліцію та судові засідання.
З посиланням на норми діючого законодавства України, а саме, на положення ст. 1176 ЦК України, положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» позивач просила суд стягнути з держави України на її користь 194 300 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності. Також позивачем заявлено вимогу про відшкодування їй витрат на правову допомогу в сумі 12 000 гривень.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 17 січня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, представник ОСОБА_1 , адвокат Яма Дмитро Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 січня 2024 року скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що згідно з ч. 4 ст. 26 КПК України кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяв потерпілого. Відмова потерпілого від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. Водночас, відмова прокурора від обвинувачення з мотивів відсутності достатніх, належних і допустимих доказів, які б доводили вину позивача у вчиненні кримінального правопорушення, за своєю юридичною суттю є тотожною закриттю кримінального провадження згідно з п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримання. Отже, відмова прокурора від обвинувачення, у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи є незаконним переслідуванням, а це є підставою для відшкодування постраждалим особам моральної шкоди. Таким чином, ці самі принципи повинні бути застосовані і до випадків, коли від обвинувачення відмовляється інший його ініціатор - потерпілий, що є підставою для відшкодування особі моральної шкоди пов'язаної з незаконним переслідуванням. Заявник апеляційної скарги послався на висновки, викладені в ухвалі Великої Палати Верховного Суду у справі від 04 липня 2023 року у справі № 727/7635/21.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу Запорізька обласна прокуратура зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для відшкодування моральної шкоди. При цьому судом зазначено, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи за встановлених ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 09 червня 2023 року обставин не дає право останній на відшкодування шкоди у розмірах і порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Суд не встановив факт порушення органом державної влади законних прав та інтересів ОСОБА_1 .
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статтей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування моральної (немайнової) шкоди
Судом встановлено, що 13 жовтня 2020 року було розпочато досудове розслідування № 12020085230000104 у відношенні ОСОБА_1 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження.
23 грудня 2020 року начальником СД Запорізького РВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_2 складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального проступку, погоджене прокурором Запорізької місцевої прокуратури №2 Запорізької області Михайлович Д.М., яким повідомлено ОСОБА_1 , що вона у кримінальному провадженні № 12020085230000104 від 13 жовтня 2020 року підозрюється у вчиненні кримінального проступку передбаченого ч.1 ст.125 КК України (а.с.9-11).
Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 09 червня 2023 року (справа ЄУН 317/3821/20, провадження №1-кп/317/59/2023) кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 , внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020085230000104 від 13 жовтня 2020 року, за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КК України у зв'язку з відмовою потерпілої ОСОБА_3 від обвинувачення у формі приватного обвинувачення (а.с.12).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього ( досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до ст. 1 Закону України « Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, у тому числі, внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи ( посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, установлених статтею 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", а саме: у разі постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2); у разі встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів (пункт 1-1 частини першої статті 2); у разі закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або у разі невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2); закриття справи про адміністративне правопорушення.
Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону, є вичерпним.
Закриття кримінального провадження можливе лише при наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься в законі.
Згідно з пунктом 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.
Волевиявлення потерпілого про притягнення винного до кримінальної відповідальності є необхідною рушійною силою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, яке відповідно до частини першої статті 477 КПК може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого, а в разі його відмови від обвинувачення згідно із частиною четвертою статті 26, пунктом сьомим частини першої статті 284 цього Кодексу підлягає безумовному закриттю ( за винятком кримінального провадження щодо злочинів, пов'язаних з домашнім насильством).
Зазначений законодавчий підхід покликаний сприяти врегулюванню виниклого у зв'язку зі злочином конфлікту між підозрюваним (обвинуваченим) та потерпілим і є проявом диспозитивності як загальної засади кримінального провадження. Зміст цієї засади розкривається у статті 26 КПК і полягає у свободі сторін використовувати свої права у межах та у спосіб, що передбачені цим Кодексом.
Встановлено, що кримінальне провадження у справі приватного обвинувачення щодо ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, закрито на підставі пункту сьомого частини першої статті 284 КПК України у зв'язку з відмовою потерпілого ОСОБА_3 від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вважала, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності впродовж майже 2,5 років ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди, яка пов'язана з пред'явленням необгрунтованого обвинувачення. Це, у свою чергу, зумовило вимушені зміни у звичному житті позивачки, оскільки вона вимушена була відвідувати поліцію, а згодом судові засідання. Отже, оскільки вона не набула статусу засудженої у розумінні вимог КПК України і у неї виникло право на відшкодування шкоди в розміру і в порядку, передбаченому Законом України "Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Так, статтею 284 КПК України передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження, які, у свою чергу, класифікуються за декількома критеріями: реабілітуючими та нереабілітуючими.
Реабілітуючі підстави закриття кримінального провадження пов'язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину, а нереабілітуючі - вказують про вчинення особою злочину.
До реабілітуючих підстав належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.
Коли йдеться про реабілітуючі підстави закриття кримінального провадження, слід виходити з того, що особа не вчинила протиправного діяння, передбаченого кримінальним законом, i, як результат, має право на реабілітацію. До таких підстав належать ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, і мають наслідком зняття підозри, відновлення доброго імені, гідності та репутації.
Незалежно від того, яка з вказаних обставин привела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає приводу вважати її залишеною під підозрою.
Стала судова практика свідчить про те, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, та надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбаченому Законом ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 641/8857/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 та інші).
Неареабілітуючі підстави означають, що відносно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається..
Правова позиція щодо відсутності передбачених Законом підстав для відшкодування моральної шкоди особі, кримінальне провадження відносно якої було закрите з нереабілітуючих підстав, неодноразово висловлювалось судом касаційної інстанції.
Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, внаслідок застосування закону про амністію, декриміналізацію, відмовою потерпілого від обвинувачення не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 1176 ЦК України та Закону ( постанова Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 463/1380/15-ц, від 06.03.2019 у справі № 161/10842/150ц, від 23.10.2019 у справі № 646/1591/18, від 18.11.2020 у справі № 199/7894/19).
Встановлено, що ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 09 червня 2023 року кримінальне провадження закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відмовою потерпілої ОСОБА_3 від обвинувачення у формі приватного обвинувачення.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо злочину, пов'язаного з домашнім насильством.
Виходячи із засад диспозитивності і змагального характеру кримінального судочинства, до числа процесуальних прав потерпілого у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення належить його право на відмову від обвинувачення.
Оскільки приводом до початку кримінального переслідування у такому провадженні є порушення приватного права, що належить конкретній особі, ця особа повинна мати можливість вибору форми його правового захисту, у тому числі й право впливати на рух кримінального провадження.
З огляду на це законодавець передбачив підставу закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, що безпосередньо залежить від волевиявлення особи, яка постраждала від кримінального правопорушення, - відмову потерпілого від обвинувачення (пункт 7 частини першої статті 284 КПК України).
Обов'язковим наслідком відмови потерпілого від обвинувачення є закриття кримінального провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 26 КПК України відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК України, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, проте закриття кримінального провадження у цьому випадку не є закриттям у зв'язку з відсутністю події кримінального правопорушення, тобто провадження закрито з нереабілітуючих підстав (постанова Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду від 7 липня 2021 року у справі N 487/1817/18 (провадження N 51-1960 км 21).
Таким чином, закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 у зв'язку з відмовою потерпілого від обвинувачення не є реабілітуючою підставою та не виправдовує позивача, яка вчинила діяння, а отже у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди через відсутність підстав, передбачених вищезазначеним Законом.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 30 травня 2022 року у справі № 759/20824/19, від 06.12.2023 у справі № 183/4922/20, від 03.05.2023 у справі № 686/14821/21, від 18.11.2020 у справі № 199/7894/19.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, дійшов правильного висновку, що у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди, оскільки відсутні підстави, визначені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», для такого відшкодування.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, оскільки положення статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», в яких міститься вичерпний перелік підстав для здійснення відшкодування шкоди, завданої діями вказаних органів, не передбачають відшкодування у випадку закриття кримінального провадження у зв'язку з відмовою потерпілого від обвинувачення.
Враховуючи, що право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації, а закриття кримінального провадження у зв'язку відмовою потерпілого від обвинувачення не є реабілітуючою підставою та не виправдовує особу, яка вчинила діяння, а тому не є підставою для відшкодування моральної шкоди за вказаним Законом.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з її реабілітацією. Обставини щодо невинуватості позивача під час розгляду цього позову встановленню не підлягають.
Посилання заявника апеляційної скарги на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 727/7635/21 ( провадження № 14-66цс23) є безпідставними, оскільки у вказаній постанові вирішено виключно правову проблему щодо участі прокурора при здійсненні публічного обвинувачення, який в подальшому відмовився від цього обвинувачення з огляду на його необгрунтованість, а необгрунтоване переслідування очевидно завдає особі моральної шкоди. В даній справі вказана правова позиція не може бути застосована, оскільки беручи участь в судовому провадженні по кримінальному провадженню в формі приватного обвинувачення, прокурор повністю пов'язаний позицією потерпілої особи і не може вважати, що кримінальне розслідування ОСОБА_1 стало наслідком його протиправних та необгрунтованих дій.
Інші наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження судом першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка грунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджуєтьсц суд апеляційної інстанції.
З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обгрунтованості судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 2) ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
Згідно з п. 1) ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З огляду на те що суд апеляційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Ями Дмитра Миколайовича залишити без задоволення.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 січня 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 04 квітня 2024 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.