Справа № 740/8372/23
Провадження № 2/740/388/24
10 квітня 2024 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючого - судді Карпуся І.М.,
із секретарем судового засідання Кубрак Н.М.,
за участю:
представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Котенка А.П.,
представника відповідача Головного управління
Державної казначейської служби України
в Чернігівській області - Ковбаси О.Г. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ніжині справу за позовом ОСОБА_1 до Ніжинського районного відділу поліції ГУНП в Чернігівській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про стягнення моральної шкоди, заподіяної незаконним рішенням органу державної влади,
ОСОБА_1 21.12.2023 звернулася до суду з позовом, у якому просить стягнути з держави через Державну казначейську службу України в Чернігівській області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначеського рахунку на її користь 50 000 грн, у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи органу державної влади Ніжиснького РВП ГУНП в Чернігівській області.
Позов аргументує тим, що 05.08.2022 поліцейським ВРПП Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області Скиба Д.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ГАБІ №579496 за ст.183 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 2000 грн. Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24.10.2023 зазначену постанову скасовано і закрито справу про адміністративне правоопрушення. Їй заподіяно моральну шкоду, яка полягає в приниженні її, через незаконне звинувачення у скоєнні адміністративного правоопрушення, незаконному притягненні до адміністартивної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 2000 грн, чим було порушено нормальний спосіб життя. Оскільки вона була змушена докладати додаткові зусилля для захисту своїх порушених прав, збирати докази, звертатися за правовою допомогою, постійно переживати за результати розгляду її позовної заяви. Отже, винними діями відповідача їй заподіяно моральну шкоду, що знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з незаконним притягненням її до адміністративної відповідальності.
У відзиві представник Головного управління Національної поліції в Чернігівській області у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю. В обґрунтування зазначає, що позивачем не надано доказів протиправності дій працівників поліції. У рішенні Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24.10.2023 не визнано дії поліцейського протиправними. Позивачкою не доведено заподіяння їй моральної шкоди, не надано доказів спричинення їй душевних страждань та позбавлення реалізації своїх звичок, порушення звичайного укладу життя. Сам факт закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії відповідачів заподіяли позивачці моральну шкоду.
Представник Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області у поданому відзиві у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
В обґрунтування зазначає, що відповідачем у справі позивачка визначила Головне управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області, але при формулюванні позовної вимоги просить стягнути моральну шкоду з держави за рахунок коштів Державного бюджету України через Державну казначейську службу України в Чернігівській області, тобто фактично вказала неіснуючу юридичну особу. Головне управління не є розпорядником коштів Державного бюджету України. Відповідно до п. 35, 47 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема, шкоди заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду та безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснює Державна казначейська служба України, а не Головне управління. Казначейство прав та інтересів позивачки не порушувало, не вступало у правовідносини з нею і шкоди позивачці не завдавало, а тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачці діями інших суб'єктів. Згідно своїх функціональних обов'язків не є учасником спірних правовідносин і не має фактичних даних щодо обставин, які мають значення для вирішення спору. У відзиві порушує перед судом клопотання щодо виключення його з числа відповідачів як особи, до якої помилково пред'явлено цивільний позов.
Зазначає, що за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Крім того, за усталеною практикою Верховного Суду не допускається стягнення з органів Казначейства моральної та матеріальної шкоди, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів. Таким чином, заявлені позовні вимоги «стягнути з держави через Державну казначейську службу України в Чернігівській області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивачки 50 000 грн, у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням» є очевидно необгрунтованими і такими, що не відповідають встановленому законом способу захисту порушенного права.
Дії відповідачів відносно позивачки у судовому порядку незаконними, протиправними не визнавалися. Відтак відсутній обов'язковий елемент складу цивільного правопорушення.
Сам факт закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії відповідачів заподіяли позивачці шкоду.
Реалізація позивачкою свого процесуального права на оскарження рішень, дій табездіяльності органів державної влади не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивачки. Позивачка не надала достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння їй працівниками поліції моральної шкоди.
Звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №227/3052/19 зазначено, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. Таким чином, закриття провадження по справі про притягнення до адміністративної не може бути правовою підставою для стягнення з державного бюджету моральної шкоди.
Вказує, що обставини справи у позовній заяві викладено хаотично, наявна невідповідність між датами настання подій, які зазначені в позовній заяві та в рішенні Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24.10.2023 по справі № 74/4120/23, яке ОСОБА_1 додає до позовної заяви як доказ. Також, позивачка в позовній заяві невірно зазначає, що до неї було застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 2000,00 грн., оскільки згідно з доказами, які позивачка надає, розмір штрафу складає 1000,00 грн.
Доводи позивачки щодо спричинення їй моральної шкоди, яка полягає у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях, фізичних стражданнях, порушенні нормальних життєвих стосунків, внаслідок притягнення до адміністративної відповідальної у вигляді застосування штрафу в розмірі 1000,00 грн. жодним чином не доведені в позовній заяві, не надано належних доказів на підтвердження обсягу і характеру моральних страждань (довідки лікарів, висновки експертів тощо).
Позивачка обмежилася лише загальними посиланнями на незаконність дій правоохоронних органів та завдання їй моральної шкоди, не довівши належними, допустимими та достовірними доказами ні факту наявності такої шкоди, ні настання негативних наслідків, наявність причинного зв'язку між протиправними, на її думку, діями посадової особи органу поліції та можливим завданням такої шкоди.
Зазначає, що Верховний Суд у своїх постановах від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17 та від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17, дійшов висновку, що не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи. Оцінюючи моральну шкоду у розмірі 50 000 грн позивачка не зазначила, з яких міркувань виходила та не навела жодного доказу, котрий це підтверджує. Розмір моральної шкоди не є адекватним завданій шкоді, не випливає з обставин справи та не підтверджується доказами, а заявлена сума шкоди є завищена і не відповідає дійсності. Необгрунтовані виплати з Державного бюджету України можуть призвести до його розбалансованості.
У відповіді на відзив представник позивача позовні вимоги просить задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.
Ухвалою судді 09.01.2024 у справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) осіб, призначено судове засідання 20.02.2024.
До суду 20.02.204 надійшла заява першого заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури про вступ у справу.
Судовий розгляд за клопотанням представника позивачки - адвоката Котенка А.П. відкладався 20.02.2024, а також 06.03.2024 у судове засідання 10.04.2024.
Ухвалою суду 10.04.2024 в задоволенні заяви першого заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури про вступ у справу відмовлено.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Котенок А.П. позов підтримав та просив його задовольнити із зазначених у ньому підстав.
Представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області Ковбаса О.Г. проти задоволення позову заперечував з підстав, навдених у відзиві.
Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Чернігівській області у судове засідання не з'явився, у відзиві просить розглядати справу без їх участі.
Від Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області заяв по суті справи чи з процесуальних питань не надійшло, представник до суду не з'явився.
Заслухавши учасників справи, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та дійшов наступного висновку.
Поліцейським Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області Скиба Д.В., винесено 05.08.2022 постанову у справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП з накладенням 1000 грн. штрафу, - 05 серпня 2022 року близько 21-57 год. ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, здійснила завідомо неправдивий виклик поліції, а саме зателефонувала на лінію 102 та повідомила, що цивільний чоловік її дочки б'є вікна та двері у квартиру, при цьому даного факту насправді не було.
Дані обставини установлені рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24.10.2023, яке набрало законної сили 06.11.2023, у справі № 740/4120/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ніжинського районного відділу поліції ГУНП в Чернігівській області, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Цим же рішенням суду постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ГАБІ №579496 від 05.08.2022 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.183 КУпАП у виді 1000 грн штрафу скасовано і закрито справу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України, статті 1173-1176 ЦК України, Закон № 266/94-ВР.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті, а саме, така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 цього Кодексу).
Оскільки підставою для відшкодування шкоди позивачу є встановлене преюдиційним судовим рішенням незаконне притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу, то відсутні спеціальні підстави для застосування ст. 1176 ЦК України.
Таким чином, шкода, завдана позивачу незаконними рішеннями та бездіяльністю посадовими особами органу державної влади (відповідачів) при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 25.06.2018, провадження № 61-496св18, від 11.07.2018, провадження № 61-14157св18, від 25.07.2018, провадження № 61-2986св18, що у встановленому законом порядку не спростовується відповідачами.
Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Частиною першою вказаної статті визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, зокрема завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.
Пунктом 4 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди у розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (отримання пояснень, винесення постанови, звернення її до виконання, тощо).
Як вбачається зі змісту рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24.10.2023, поліцейським ВРПП Ніжинського РВП ГУНП у Чернігівській області Скиба Д.В. 05.08.2022 винесено постанову серії ГАБІ №579496 у справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.183 КУпАП та накладено штраф у сумі 1000 грн. Підставою для винесення постанови стало те, що 05 серпня 2022 року близько 21-57 год. ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, здійснила завідомо неправдивий виклик поліції, а саме зателефонувала на лінію 102 та повідомила, що цивільний чоловік її дочки б'є вікна та двері у квартиру, при цьому даного факту насправді не було, чим скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ст.183 КУпАП.
Вказаним рішенням суду постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ГАБІ №579496 від 05.08.2022 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.183 КУпАП у виді 1000 грн штрафу скасовано, а справу про адміністративне правопорушення закрито.
Зазначене рішення суду мотивовано тим, що не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували правомірність винесення оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, і не спростовано тверджень позивачки щодо відсутності в її діях складу правопорушення, за яке її притягнуто до адміністративної відповідальності, і не отримання нею у встановленому порядку її копії від органу Національної поліції.
Такими діями позивачці завдано моральної шкоди, оскільки скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу з вказаних підстав свідчить про те, що позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини.
Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу.
Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Беручи до уваги, що ОСОБА_1 була притягнута до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу працівником поліції безпідставно, постанова по справі про адміністративне правопорушення про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу скасована, а справа закрита, суд доходить висновку, що незаконне притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 призвело до завдання позивачці моральної шкоди, яка виразилася у моральних (душевних) стражданнях, що полягають у пережитих відчуттях несправедливості, упередженості працівників поліції, недовіри до правоохоронних органів через незаконне притягнення до адміністративної відповідальності, вимушеними діями щодо доведення відсутності в своїх діях правопорушення, а тому у зв'язку з незаконним накладенням на позивачку штрафу наявні правові підстави для відшкодування позивачці завданої моральної шкоди відповідно до вимог статей 23, 1174 ЦК України, пункту 2 частини першої статті 1, пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР.
При цьому, суд відзначає, що в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами... можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Отже, суд звертає увагу, що обставинами, які безумовно вплинули на заподіяння позивачці моральної шкоди, яка полягає у понесених нею моральних (душевних) страждань є зокрема доведення своєї невинуватості, відчуття несправедливості, викликане винесенням незаконної постанови про притягнення до відповідальності, витрати зусиль, спрямованих на захист своїх прав і свобод.
Внаслідок незаконних дій уповноваженої особи Головного управління Національної поліції в Чернігівській області позивачка зазнала душевних страждань у зв'язку з притягненням її до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, яке вона не вчиняла.
При визначенні розміру завданої позивачці моральної шкоди, суд виходить з наступних обставин.
Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 цієї ж постанови Пленуму зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000 гривень позивачка пов'язувала з тим, що діями працівника поліції позивачці були спричинені приниження честі, гідності, моральні переживання, фізичні страждання, порушення нормальних життєвих стосунків, її принижено через незаконне звинувачення у скоєнні адміністративного правопорушення, незаконного притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу, чим порушено нормальний спосіб життя. Вона була змушена докладати додаткові зусилля для захисту своїх порушених прав, збирати докази, звертатися за правовою допомогою, постійно переживати за результати розгляду її позову.
Суд в контексті спірних правовідносин звертає увагу на те, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Суд наголошує, що, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
При визначенні розміру моральної шкоди, суд оцінює ступінь моральних страждань позивача, враховує що в досить короткий строк після того, як вона дізналася про порушення своїх прав, вони були поновлені, наявність у позивача моральних (душевних) страждань, що були викликані вимушеними діями щодо доведення відсутності в своїх діях правопорушення з метою захисту свого порушеного права, відчуття несправедливості.
Доводи позивачки щодо розміру спричинення їй моральних страждань у сумі 50 000 грн жодним чином не доведені позивачкою в ході судового розгляду. Такий розмір моральної шкоди не є адекватним завданій шкоді, не випливає з обставин справи та не підтверджується доказами, а заявлена сума шкоди є завищена і не відповідає дійсності.
У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок по доведенню обставин заподіяння моральної шкоди та визначення розміру компенсації на її відшкодування покладається на позивача.
Як зазначив Верховний Суд в постанові від 26.01.2021 у справі №335/5271/17, встановлюючи протиправність дій суб'єкта владних повноважень та, відповідно, наявність підстав для стягнення моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій не мають своїм обов'язком присуджувати розмір вказаної шкоди виключно в тій сумі, яка зазначена позивачем у позовній заяві. Суди, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, повинні виходити із засад розумності та справедливості.
Зважаючи на доведеність незаконності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу, враховуючи вимоги розумності, добросовісності, виваженості, беручи до уваги обставини, справедливим у даній ситуації буде присудження позивачці 500 гривень в рахунок моральної шкоди, у зв'язку з чим позовні вимоги до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи, що відшкодування шкоди відповідно до статті 1174 ЦК України та п. 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, здійснюється за рахунок держави шляхом безспірного списання коштів з Державного бюджету України, суд стягує на користь позивачки 500 гривень в рахунок моральної шкоди з Державного бюджету України. Стягнення заподіяної позивачці моральної шкоди з Державного бюджету України відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), в якій вказано, що резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
При цьому, формулювання позовної вимоги «стягнути з держави через Державну казначейську службу України в Чернігівській області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначеського рахунку на її користь 50 000 грн, у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи органу державної влади», на переконання суду, не свідчить про неправильно обраний позивачкою спосіб захисту права, адже як видно з позовної вимоги, позивачка таким способом обрала стягнення шкоди, що з урахуванням характеру порушення її прав є ефектичним способом захисту. Зазначення у формулюванні позовної вимоги про стягнення шкоди через Державну казначейську службу України в Чернігівській області, є помилковим, але стосується порядку стягнення шкоди і виконання рішення суду, та не свідчить про неправильно обраний позивачкою спосіб захисту свого права.
Щодо визначення позивачкою співвідповідачем Головне управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області суд вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц, від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Аналіз наведених вище положень чинного законодавства свідчить про те, що у справах про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, держава може брати участь через орган, діями посадової особи якого завдано шкоду. Таким органом державної влади у спірних правовідносинах є Головне управління Національної поліції в Чернігівській області.
У постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок, відповідно до якого держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства.
Головне управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області прав та інтересів позивачки не порушувало, не вступало у правовідносини з нею і шкоди позивачці не завдавало, а тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачці діями інших суб'єктів.
Суд, як державний орган, на який покладено обов'язок вирішення справи відповідно до Закону, має право й зобов'язаний визначати суб'єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41); від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49); від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц (пункт 50); від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54); від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (пункт 38).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила його суб'єктивні права, свободи чи інтереси. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленому ЦПК України.
Частиною 1 статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Положеннями частини 1 ст. 4, ст. 12, 13 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів і на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
ЦПК України визначає, що саме на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі.
Залучення до участі у справі співвідповідачів, заміна неналежного відповідача можливі лише при розгляді справи у суді першої інстанції за клопотанням самого позивача (ст. 51 ЦПК України), а тому не може бути задоволено клопотання співвідповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області, заявлене у відзиві, про його виключення з числа відповідачів. Позивачка у порядку ст. 49 ЦПК України від позовних вимог до Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області не відмовлялася.
Таким чином, по захист своїх порушених прав особа може звернутися до суду не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом, правомірній вимозі відповідає обов'язок належного відповідача усунути порушення права.
Суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі в справі позивачем.
У разі пред'явлення позову до частини відповідачів чи неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі в справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти в задоволенні позову.
За такого, у задовленні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди до Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області слід відмовити, як і до Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області, оскільки Ніжинський РВП був територіальним (відокремленим) підрозділом ГУНП у Чернігівській області, де останнє являється юридичною особою, і належним відповідачем.
Керуючись ст. 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 500 (п'ятсот) гривень 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області - відмовити.
У задовленні позовних вимог до Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області, Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області про стягнення з держави через Державну казначейську службу України в Чернігівській області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначеського рахунку на її користь 50 000 грн, у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи органу державної влади Ніжиснького РВП ГУНП в Чернігівській області, - відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника платків НОМЕР_1 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач 1: Ніжинський РВП ГУНП в Чернігівській області , 16600. м. Ніжин, вул. С. Прощенка, буд. 22.
Відповідач 2: Головне управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області, 14000, м. Чернігів, вул. Реміснича, 27, ЄДРПОУ 37972475.
Відповідач 3: Головне управління Національної поліції в Чернігівській області, код ЄДРПОУ 40108651, адреса: 14000, м. Чернігів, проспект Перемоги, буд. 74.
Повний текст рішення складений і підписаний 10.04.2024.
Суддя І.М. Карпусь