08 квітня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/1164/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Казанчук Г.П., розглянув в порядку письмового провадження в м. Кропивницький за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградської області про визнання протиправним та скасування рішення, а також зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Кардаша В'ячеслава Анатолійовича, звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 16.02.2024 року № 104750007932 щодо відмови в призначені пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'';
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'' шляхом зарахування до стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 15.10.1994 з 20.10.1994 року по 15.01.1996 року та з 15.01.1996 року по 25.06.2003, починаючи з моменту настання пенсійного віку, а саме з 28.01.2024 року.
Суддя ухвалою від 04.03.2024 року залишила без руху позовну заяву та встановила десятиденний строк для усунення її недоліків. Недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) та встановлено процесуальний строк для подання відзиву на позов.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком у зв'язку із досягненням 60 річного віку, проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 16.02.2024 року № 104750007932 (за принципом екстериторіальності) відмовлено у призначенні пенсії через не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її роботи у Республіці Узбекистан з 01.01.1992 по 15.10.1994, з 20.10.1994 по 15.01.1996 та з 15.01.1996 по 25.06.2003, оскільки за Законом України ''Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейний та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейний та кримінальних справах від 22 січня 1993 року'' для України Угода СНД припинила свою дію 19.06.2023. Вказане рішення представник позивача вважає протиправним.
Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (надалі відповідач) поданий відзив на позов, яким заперечувались позовні вимоги. Зазначено про те, що у позивача недостатньо страхового стажу 31 рік для призначення пенсії за віком, оскільки періоди роботи у Республіці Узбекистан з 01.01.1992 по 15.10.1994, з 20.10.1994 по 15.01.1996 та з 15.01.1996 по 25.06.2003 не зараховані до страхового стажу так як з 27.12.2022 року на території України у зв'язку періоди роботи зараховуються до страхового стажу, за умови легалізації, в даному випадку, проставлення апостилю на відповідній архівній довідці.
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась із заявою про призначення їй пенсії за віком, та за результатами розгляду її заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області 16.02.2024 прийнято рішення №104750007932 про відмову в призначенні пенсії, згідно якого страховий стаж позивача становить 21 років 11 місяць 23 дні. До загального страхового стажу періоди ОСОБА_1 роботи у Республіці Узбекистан з 01.01.1992 по 15.10.1994, з 20.10.1994 по 15.01.1996 та з 15.01.1996 по 25.06.2003, оскільки за Законом України ''Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейний та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейний та кримінальних справах від 22 січня 1993 року'' для України Угода СНД припинила свою дію 19.06.2023 (надалі спірне рішення, а.с.7-8).
Отже правомірність та законність спірного рішення та зобов'язання призначити пенсію за віком є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.
На час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивачу виповнилось 60 років.
За змістом спірного рішення позивач має страховий стаж роботи 21 років 11 місяців 23 дні та відсутній необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України ''Про загальнообов'язкове пенсійне страхування''.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що ''пенсія за віком'' - це свого роду ''державний депозит'' (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'' особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Статтею 62 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'' визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок - №637).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України ''Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року'', відповідно до якого зупинене у відносинах, зокрема, з Російською Федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України в м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах віл 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР. При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.
Документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема, про стаж роботи враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року.
Враховуючи вищезазначене, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу''.
Пунктом 22 Порядку № 637 визначено, що стаж роботи громадян України за її межами підтверджується документами, легалізованими відповідно до законодавства (крім роботи на території колишнього СРСР і держав, з якими колишнім СРСР було укладено угоди про соціальне забезпечення, до укладення відповідних двосторонніх угод).
Аналізуючи чинні нормативно-правові акти України, які регулюють умови пенсійного забезпечення, можливо прийти до висновку, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону № 1788-ХІІ, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Позивач до заяви про призначення пенсії від 09.02.2024 року долучила, зокрема, трудову книжку.
Відповідачем не зараховано до загального страхового стажу періоди роботи у Республіці Узбекистан з 01.01.1992 по 15.10.1994, з 20.10.1994 по 15.01.1996 та з 15.01.1996 по 25.06.2003, що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки для України Угода СНД припинила свою дію 19.06.2023 року.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Статтею 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року та ратифіковану Законом України "Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах" встановлено, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
01 грудня 2022 року було прийнято Закон України № 2783-ІХ «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року». 22 грудня 2022 року Закон опубліковано у газеті «Голос України» та 23 грудня 2022 року Закон набрав чинності.
Вказаний Закон передбачає: зупинення дії у відносинах з росією та республікою білорусь Конвенції та Протоколу до неї; вихід з зазначеної Конвенції та Протоколу до неї.
При цьому, відповідно до частини 2 статті 84 Мінської конвенції кожна Договірна Сторона може вийти з цієї Конвенції, направивши письмове повідомлення про це депозитарію за 12 місяців до закінчення поточного п'ятирічного терміну її дії. Мінська конвенція набрала чинності 19 травня 1994 року. Останнім днем чергового п'ятирічого періоду дії Конвенції для України є 18 травня 2024 року. З 19 травня 2024 року Конвенція буде вважатися припиненою для України у відносинах з усіма її сторонами. Після виходу України з Мінської Конвенції правове співробітництво у цивільних і кримінальних справах здійснюватиметься на підставі двосторонніх міжнародних договорів України з відповідними державами-учасницями Мінської конвенції та багатосторонніх міжнародно-правових інструментів, що діють в рамках Ради Європи, ООН, Гаазької конференції з міжнародного приватного права, чинних у відносинах з відповідними державами. За відсутності міжнародного договору співробітництво судів та інших компетентних органів у цивільних і кримінальних справах здійснюватиметься згідно з внутрішнім законодавством на основі принципу взаємності.
Таким чином, відповідно до цих норм права Україна продовжує бути учасницею і дотримуватись зобов'язань за Конвенцією щодо її учасників до настання терміну виходу України з Конвенції (зважаючи на те, що Конвенція була ратифікована Україною в жовтні 1994 року, це щонайменше 1 рік). Однак, це правило не поширюється на відносини з Росією та республікою Білорусь, оскільки Законом від 01 грудня 2022 року було зупинено дію Конвенції у відносинах з цими країнами вже тепер.
Натомість, Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 04 лютого 2023 р. № 107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.
Зважаючи на той факт, що станом на 24 лютого 2022 року Конвенція і Протокол до неї у відносинах з рф та рб діяли, і виготовлені або засвідчені там документи приймалися на території України без спеціального посвідчення, з прийняттям цієї Постанови документи цих держав і надалі приймаються на території України без спеціального посвідчення, але лише під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.
Після припинення воєнного стану в Україні та закінчення строку 6 місяців після його припинення передбачається проставлення апостиля, що випливає з наведеного вище.
В той же час Україна залишається учасницею іншого міжнародного договору, а саме Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, про яку йде мова у оскаржуваному рішенні. Рф та рб також залишаються учасницями цієї Конвенції. Зазначена Конвенція передбачає проставлення апостиля, якщо угода між двома чи декількома договірними державами не відміняють чи не спрощують дану формальну процедуру або не звільняють сам документ від легалізації (ст. 2.3 цієї Конвенції).
Вказана Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються:
a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця;
b) адміністративні документи;
c) нотаріальні акти;
d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Враховуючи зазначене вище, на момент набуття страхового стажу між державами Україна та Узбекістан діяла Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, відповідно до статті 13 якої документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення.
Таким чином, відсутність документа із апостилем щодо підтвердження страхового стажу позивача, за наявності відповідного запису в трудовій книжці, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду в обмежені права особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Відтак, суд робить дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 16.02.2024 року № 104750007932.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що розглядається, повноваження щодо призначення пенсії, регламентовано положеннями Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування''.
Умови, за яких орган відмовляє у призначені пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен призначити та обрахувати розмір пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити. Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Щодо ефективності обраного позивачем способу захисту суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи має позивач необхідний розмір страхового стажу, обрахунок якого проводить виключно пенсійни орган.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи в Узбекистані.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при з частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн (а.с.6-27), а з урахуванням висновку суду про часткове задоволення позову, на користь позивача слід стягнути 807,47 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 139, 205, 243, 245, 246, 255, 257- 262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградської області (вул. Соборна, 7а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009; код ЄДРПОУ 20632802) задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 16.02.2024 року № 104750007932.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 15.10.1994 з 20.10.1994 по 15.01.1996 та з 15.01.1996 по 25.06.2003.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 807,47 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. КАЗАНЧУК