05 квітня 2024 року Київ справа №320/6615/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я. В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ у Київській області про визнати протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління ПФУ у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу недоплаченої разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач перебуває на обліку як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни, а отже має право на отримання одноразової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком. Водночас, всупереч рішенню Конституційного Суду України рішення від 27 лютого 2020 р. №3-р/2020, відповідач протиправно не виплатив грошову допомогу у повному розмірі, як передбачено приписами статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.08.2022 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 № 949/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» звільнено ОСОБА_2 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
10.01.2024 протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у справі було визначено Горобцову Я.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 адміністративну справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Стверджує, що виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня здійснена позивачу відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 2022 р. №540 «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень не вважаються бюджетними зобов'язаннями, а тому у відповідача відсутні підстави для виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач має інвалідність 2 групи внаслідок війни, що підтверджується посвідченням, виданим 27 листопада 2014 р., що дає йому право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 р. у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (далі - Закон №3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Позивач перебуває на обліку у відповідача, та у 2022 році йому виплачено грошову допомогу до 5 травня у розмірі 3906 грн, що сторонами не заперечується.
Не погоджуючись з розміром отриманої грошової допомоги, позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому невиплачену частину одноразової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та виплатити з урахуванням раніше виплачених сум.
Проте, відповідач, листом від 29 червня 2022 р. №4257-7976/Г-02/8-1000/22 відповідач повідомив позивачеві, що одноразова грошова допомога до 5 травня виплачується у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №540 від 7 травня 2022 р..
Уважаючи протиправною таку бездіяльність відповідача щодо виплати щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірі меншому, ніж передбачено ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни в силу вимог статтею 46 Конституції України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. за №3551-XII (надалі по тексту також Закон №3551-XII).
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 р. за №367-XIV (надалі по тексту також Закон №367-XIV) статтю 13 Закону №3551-XII доповнено частиною 4, згідно з якою: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Статтею 17 цього Закону визначено, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Після доповнення Законом України №52-IV від 4 липня 2002 р. статтю 13 Закону №3551-XII частиною третьою, вказана вище частина 4 отримала цифрове значення частини 5 із тим же правовим змістом.
У подальшому, пунктом 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28 грудня 2007 р. за №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» частину 5 статті 13 Закону №3551-ХІІ викладено у такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У свою чергу, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. за №10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення" Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Законом України від 28 грудня 2014 р. за №79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набрав чинності 01.01.2015, розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України" доповнено пунктом 26 яким, серед іншого, встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Надалі, рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 р. за №3-р/2020 визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яке передбачає, серед іншого, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Незважаючи на вказане рішення Конституційного Суду України на реалізацію приписів, визнаної неконституційними норми Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 7 травня 2022 р. за №540, якою встановлено, що виплата щорічної разової грошової допомоги здійснюється у 2022 році у розмірах не менше, ніж у 2021 році.
Так, відповідно до Додатку до Порядку використання у 2022 році коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 7 серпня 2022 р. за №540 (надалі по тексту також Порядок, Порядок №540), разова грошова допомога до 5 травня у 2022 році виплачується в таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи 4 421 гривня; II групи 3 906 гривень; III групи 3 391 гривня.
Повертаючись до змісту рішення від 27 лютого 2020 р. за №3-р/2020, слід відмітити, що Конституційний Суд України, проаналізувавши положення Конституції України та законодавства України, яке регулює спірні відносини, дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551-XII, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
У рішенні також зазначено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України, встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, підриває довіру до держави.
Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абзаци 2, 3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 р. за №12-р/2018).
Водночас, Конституційний Суд України у рішенні від 18 грудня 2018 р. за №12-р/2018 уже наголошував, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави (абзац 9 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 р. за №12-р/2018).
У силу вимог частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, з 27 лютого 2020 р. ні положення пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ні приписи статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції підпункту 2 пункту 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» не можуть запроваджувати правила призначення та виплати допомоги до 5 травня, зокрема, особам з інвалідністю внаслідок війни.
Починаючи з 27 лютого 2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції статті 13 Закону №367-ХІV, яка передбачала виплату допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком.
При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанови Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і позбавляти позивача вищевказаного права. Відсутність встановленого механізму їх виплати не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, за правилами частини 2 статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. за №1058-IV, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Разом з тим, статтею 7 Закону України від 2 грудня 2021 р. за №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» визначено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня 2022 р. у розмірі 1 934 гривень.
Враховуючи внесені рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 р. за №3-р/2020 зміни у законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд зазначає, що позивачу, як особі з інвалідністю (2 група), у 2022 році мала бути виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 15472 гривень (1 934 грн. х 8 мінімальних пенсій за віком).
Попри вказане, як слідує із матеріалів справи, листа відповідача позивачеві виплачено грошову допомогу у сумі 3906 грн. Таким чином позивачеві не виплачено кошти у сумі 11566 грн, що суперечить положенню статті 13 Закону №3551-XII в редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 р. за №367-XIV і рішенню Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 р. за №3-р/2020.
Також, суд зазначає, що відповідно до положень статті 171 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Згідно з вимогами Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №423 від 17 червня 2015 р., одним з основних завдань Мінсоцполітики є організація виплати до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Тобто Міністерство соціальної політики України забезпечує загальну організацію процесу виплати досліджуваної допомоги і перерахунок коштів органами Пенсійного фонду України, а останні в свою чергу - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 року, шляхом включення у відомості (списки) на виплату пенсій.
Підпунктом 2 пункту 2 Постанови за №540 установлено, що виплата грошової допомоги у 2022 році, серед іншого, здійснюється органами Пенсійного фонду України - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 року, шляхом включення у відомості (списки) на виплату пенсій.
Згідно з вимогами п. 2 Порядку №540 Головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики.
Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є:
1) щодо виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 року, - Пенсійний фонд України;
2) щодо виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, які не перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 року:
- структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської держадміністрацій (надалі по тексту також - регіональні органи соціального захисту населення);
- структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (надалі по тексту також - місцеві органи соціального захисту населення), центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які відповідають вимогам пункту 47 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України (надалі по тексту також - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
Відповідно до вимог пункту 4 цього ж Порядку бюджетні кошти спрямовуються на виплату разової грошової допомоги та оплату послуг, пов'язаних із виплатою та доставкою грошової допомоги, що проводиться організацією, яка здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання.
У силу вимог пункту 5 Порядку, передбачено, що бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах бюджетних призначень і, поряд з іншим, спрямовуються Пенсійному фонду України - відповідно до поданої ним заявки щодо сум грошової допомоги, що включені у відомості (списки) на виплату пенсій за червень 2022 року, на підставі інформації, що обробляється в базах даних одержувачів пенсій (електронних пенсійних справах), та витрат на оплату послуг, пов'язаних із виплатою та доставкою грошової допомоги, що проводиться організацією, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання.
Кошти для виплати грошової допомоги територіальними органами Пенсійного фонду України перераховуються Мінсоцполітики на окремий рахунок Пенсійного фонду України, відкритий в АТ «Ощадбанк».
Тобто Міністерство соціальної політики України забезпечує загальну організацію процесу виплати досліджуваної допомоги і перерахунок коштів органами Пенсійного фонду України, а останні в свою чергу - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію.
Саме відповідач є відповідальним органом, який у 2022 році зобов'язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати одноразової грошової допомоги.
Відповідно до вимог статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Коментована норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої витребовується майно.
У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення Європейського суду з прав людини у справі (надалі по тексту також ЄСПЛ, Суд) «Стретч проти Сполученого Королівства», заява №44277/98 (п.32)), а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплати є втручанням у право на мирне володіння майном (пункт 34 рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України», заяви №68385/10 та №71378/10).
«Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини», заява №44912/98, пункт 52).
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Формер Кінг з Греції та інші проти Греції», заява №25701/94, пункт 79 та пункт 82).
У спірному випадку суд вважає наявним у позивача «законних сподівань» на отримання у власності належного майна (коштів) в розумінні статті 1 Протоколу 1 Конвенції, оскільки статус «особи з інвалідністю I групи» передбачає право на нарахування та виплату щорічної разової допомоги у розмірі, визначеному положеннями статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Так, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету. Зокрема, в Рішенні від 9 липня 2007 р. за №6-рп/2007 суд вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.
Важливим є і те, що у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) Суд, встановлюючи наявність порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
ЄСПЛ у справі «Бакалов проти України» (рішення від 30 листопада 2004 р., заява №14201/20) та у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (рішення від 18 жовтня 2005 р., заява №70297/01) зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі, визначеному Законом №3551-XII, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном.
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004 і від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Отже, відповідач вичинив протиправні дії щодо нарахування та виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня як особі з інвалідністю ІІ-ї групи у меншому розмірі, ніж визначеному статтею 13 Закону №3551-XII у редакції Закону від 25 грудня 1998 р. (тобто вісім мінімальних пенсій за віком).
Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком. Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком, а тому при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме частина 1 статті 28 цього Закону. Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 2 грудня 2021 р. № 1928-IX визначено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність: з 1 січня 2022 року - 1934 грн. (стаття 7).
Суд зазначає, що належною формою захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача здійснити перерахунок, нарахувати і виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи за 2022 рік відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» у розміри восьми мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України за 2021 рік» на момент проведення виплат, з урахуванням раніше виплачених сум, з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд враховує, що саме такий спосіб захисту прав даної категорії осіб визнав належним та ефективним Верховний Суд України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи як суд першої інстанції зразкову справу №440/2722/20 (рішення від 29 вересня 2020 р. провадження №Пз/9901/14/20, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 р. провадження №11-349заі20).
Суд констатує, що дана адміністративна справа, хоч і стосується правовідносин за 2022 рік, втім відповідає ознакам типової справи по відношенні до зразкової справи №440/2722/20 (провадження №Пз/9901/14/20).
За приписами частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно було відмовлено у перерахунку та виплаті вказаної допомоги, отже порушено права позивача на її отримання та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими у вказаній частині, а тому позов підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548; адреса: вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500) здійснити перерахунок, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи за 2022 рік відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» у розміри восьми мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України за 2021 рік» на момент проведення виплат, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.