Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 квітня 2024 року Справа№200/1001/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
19.02.2024 року до Донецького окружного адміністративного суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надісланий адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить:
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо незвільнення ОСОБА_1 стрільця зенітника взводу ЗРВ 37 окремого батальйону 56 бригади військової частини НОМЕР_2 , за підпунктом “г” п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходять військову службу за контрактом, за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення щодо звільнення ОСОБА_1 , стрільця зенітника взводу ЗРВ 37 окремого батальйону 56 бригади військової частини НОМЕР_2 як військовослужбовця, який проходять військову службу за контрактом, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20.03.2017 року позивач уклав контракт на проходження військової служби в лавах Збройних Сил України задля захисту безпеки та територіальної цілісності.
Позивач є старшим солдатом стрільцем зенітником взводу ЗРВ 37 окремий батальйон НОМЕР_3 бригада військова частина НОМЕР_2 .
Починаючи з 24 лютого 2023 року позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 виданого Дружківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю та отримує державну пенсію по інвалідності.
За результатами огляду медико-соціальною експертною комісією, було встановлено першу Б групу інвалідності довічно, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0878155 видано 14 червня 2017 року.
ОСОБА_3 постійно перебуває на лікуванні та має інвалідність з дитинства та потребує сторонньої допомоги або надання догляду. Про потребу в постійному догляді зазначено у акті огляду МСЕК.
29.12.2023 року ОСОБА_1 подав рапорт щодо звільнення зі служби на підставі абзацу 7 пп. “г” п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
15.01.2023 року до Генерального Штабу України Збройних Сил України, засобами поштового зв'язку було подано повторно рапорт на звільнення з військової служби та належним чином посвідчені копії документів, що є підставою для звільнення з військової служби, з метою вжити невідкладних заходів щодо розгляду вище вказаного рапорту командиром військової частини НОМЕР_2 у найкоротший термін та надати відповідь у встановленому законом порядку. 18.01.2024 року Генеральний штаб України отримав всі документи. Жодної письмової відповіді на дату подання позовної заяви не надходило.
Однак, в задоволенні рапорту на звільнення в усному режимі командуванням військової частини НОМЕР_2 , було відмовлено позивачу в задоволенні рапорту на звільнення.
Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби відповідно до абзацу 7 пп. “г” п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами (у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я) неправомірними та такими, що порушують його законні права та інтереси, тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 23 лютого 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
11.03.2024 через підсистему ЄСІТС “Електронний суд” від Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено наступне.
Позивач вказує, що 29.12.2023 року він начебто подав рапорт щодо звільнення зі служби на підставі абзацу 7 пп. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Зі слів позивача, він не отримав відповіді на свій рапорт і 15.01.2024 року до Генерального Штабу України Збройних Сил України, засобами поштового зв'язку, ним було подано повторно рапорт на звільнення з військової служби та належним чином посвідчені копії документів, що є підставою для звільнення з військової служби. Також позивач стверджує, що 18.01.2024 року Генеральний штаб України отримав всі направлені документи, але жодної письмової відповіді на дату подання позовної заяви йому не надходило.
В позовній заяві позивач посилається на свої усні звернення до командування з даного приводу, але йому начебто було відмовлено у зв'язку з тим, що документи, що підтверджували б його право на звільнення, були оформлені неналежним чином.
Зазначає, що у розпорядження військової частини НОМЕР_2 не надходив належним чином поданий рапорт позивача про звільнення з військової служби.
Звільнення військовослужбовця з військової служби можливе виключно на підставі наказу командира військової частини. У даному випадку, підставою для такого наказу, за наявності у військовослужбовця права на таке звільнення, може бути належним чином поданий рапорт, а зважаючи на відсутність факту подачі такого рапорту з боку позивача, на думку відповідача, вимога зобов'язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 на підставі абзацу 7 пп. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не може підлягати задоволенню.
15.03.2024 через підсистему ЄСІТС “Електронний суд” від позивача надійшла відповідь відзив на позовну заяву, в якій зазначено наступне:
Системний аналіз дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через певні сімейні обставини у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
При цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від встановлення факту здійснення догляду, а лише передбачають необхідність здійснення догляду. Необхідність догляду повинна бути підтверджена висновком МСЕК чи ЛКК інших підтверджуючих документів не передбачено. Також військові частини не мають ставити під сумнів достовірність висновків щодо потреби в догляді, у тому числі з питань належності суб'єкта, до повноважень якого віднесено видача відповідних медичних документів (висновків, довідок).
Окрім того зауважує, що за результатами огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_3 , було встановлено першу Б групу інвалідності довічно, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0878155 видано 14 червня 2017 року.
Необхідність здійснення догляду підтверджено відповідним висновком МСЕК згідно з Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації № 157-1/о «Виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією» затверджено Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30.07.2012 року № 577.
ОСОБА_1 неодноразово звертався з метою подачі рапорт для звільнення з військової служби до свого безпосереднього командира. В свою чергу командир повністю ігнорував його звернення, рапорт «губився», не здійснювали його реєстрацію відповідно до норм з метою подальшого розгляду.
Так, при подачі рапорту через вище командування адвокат у супровідному листі зазначено про бездіяльність безпосереднього командира та військової частини НОМЕР_2 . Відповідачу було надано пояснення щодо неможливості подачі рапорту по команді.
У зв'язку із відсутністю інформації про адресу військової частини у відкритому доступі, відправити рапорт поштою не виявилося можливим, тому рапорт надіслано до Генерального штабу України, якому підпорядковується військова частина НОМЕР_2 . Рапорт підписано 29.12.2023 р. В подальшому засобами поштового зв'язку надіслано рапорт та нотаріально посвідчена копію документів, що підтверджують підстави для звільнення. Всі документи отримано 18.01.2024 року.
В свою чергу у рапорті зазначено усю інформацію необхідну для звільнення з військової служби, зокрема вказано: підставу для звільнення з військової служби абз. 7 пп. «г» п. 3 ч. 5 Закону №2232-ХІІ, вказано думку військовослужбовця щодо подальшого небажання проходження військової служби у військовому резерві, також вказано ІНФОРМАЦІЯ_2 в який необхідно направити особову справу військовослужбовця тощо.
Також до рапорту додано нотаріально посвідчені копії підтверджуючих документів.
Разом з тим, у розумний строк для розгляду заяв, що стосуються проходження публічної служби, відповідач рапорт ОСОБА_1 не розглянув, наказу за наслідками його розгляду не виніс, жодних повідомлень про результати розгляду рапорту позивачеві не надіслав.
Відповідачем не надано жодної письмової відповіді, в якій повідомлено позивача про наслідки розгляду його рапорту, в тому числі про недоліки такого рапорту, або пересилання рапорту за належністю. 12.03.2024 року засобами поштового зв'язку отримано відповідь на адвокатський запит від 15 січня 2024 року військова частина вказано про неможливість надання інформації, адже інформація стосується службової діяльності командира військової частини НОМЕР_2 .
Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, РНОКПП НОМЕР_5 .
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Рапортом від 29.12.2023 позивач звернувся з проханням щодо клопотання перед вищестоящим командуванням щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; надіслати особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_4 за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1
15.01.2024 представник позивача разом із супровідним листом направив до Генерального штабу України рапорт ОСОБА_1 про звільнення звільнення з військової служби та нотаріально посвідчені копії підтверджуючих документів. У вказаному листі зазначено, що станом на 15.01.2024 ОСОБА_1 про результати розгляду рапорту від 29.12.2023 невідомо. Командування військової частини НОМЕР_2 в усній формі повідомляють, що його рапорт знаходиться на розгляді, на прохання надати йому вхідний номер реєстраційний номер, за яким зареєстровано його рапорт також відмовляються, пояснюючи це тим, що такі рапорти не підлягають реєстрації. Просив вжити невідкладних заходів щодо розгляду зазначеного рапорту командиром військової частини НОМЕР_2 у найкоротший термін та надати відповідь у встановлений законом термін.
Лист було направлено представником ОСОБА_1 разом із описом вкладення та відповідно до поштового повідомлення був отриманий Генеральним штабом України 18.01.2024.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 24.02.2023 виданого Дружківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю.
ОСОБА_4 (після одруження Пашкова) встановлено першу Б групу інвалідності довічно, потребує сторонньої допомоги або надання догляду, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0878155 видано 14 червня 2017 року.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо його незвільнення з військової служби звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд приходить до наступного.
Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно із статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні”, введено воєнний стан. Строк дії Указу та, відповідно, воєнного стану в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України. На момент розгляду даної адміністративної справи воєнний стан в Україні триває.
Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про ведення воєнного стану в України” (зі змінами) військовому командуванню разом з військовими адміністраціями, органами виконавчої влади, правоохоронними органами та за участю органів місцевого самоврядування запроваджувати і здійснювати передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану” заходи правового режиму воєнного стану, реалізовувати повноваження, необхідні для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 “Про загальну мобілізацію” у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Закон України “Про правовий режим воєнного стану” від 12.05.2015 № 389-VIII визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб.
Так, згідно статті 1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частиною 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ розрізняють наступні види військової служби:
строкова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, встановлених у частині п'ятій статті 26 Закону № 2232-ХІІ та розмежовані з огляду на період застосування: у мирний час (пункт 1), під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану) (пункт 2) та під час проведення мобілізації та дії воєнного стану (пункт 3).
З матеріалів справи встановлено, що позивач є військовослужбовцем військової служби за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на час звернення позивача із рапортом), контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;
ґ) за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України).
Згідно із частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України (далі - ЗСУ) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженим Указом Президента України від 12.06.2009 року № 430/2009 (далі Положення про проходження служби).
Положенням про проходження служби визначено призначення, основні завдання, повноваження, організацію управління, взаємодію і забезпечення діяльності Збройних сил України.
Відповідно до п. 233 Положення «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно Закону №2232-ХІІ та Положення №1153/2008, наказом Міністра оборони України від 10.04.2009№ 170 ( зі змінами ) затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція).
Рапортом від 29.12.2023 позивач звернувся з проханням щодо клопотання перед вищестоящим командуванням щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; надіслати особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_4 за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1
15.01.2024 представник позивача разом із супровідним листом направив до Генерального штабу України рапорт ОСОБА_1 про звільнення звільнення з військової служби та нотаріально посвідчені копії підтверджуючих документів. У вказаному листі зазначено, що станом на 15.01.2024 ОСОБА_1 про результати розгляду рапорту від 29.12.2023 невідомо. Командування військової частини НОМЕР_2 в усній формі повідомляють, що його рапорт знаходиться на розгляді, на прохання надати йому вхідний номер реєстраційний номер, за яким зареєстровано його рапорт також відмовляються, пояснюючи це тим, що такі рапорти не підлягають реєстрації. Просив вжити невідкладних заходів щодо розгляду зазначеного рапорту командиром військової частини НОМЕР_2 у найкоротший термін та надати відповідь у встановлений законом термін.
Докази розгляду відповідачем вказаного рапорту і прийняття ним вмотивованого рішення в матеріалах справи відсутні.
Водночас, суд звертає увагу, що згідно норм чинного законодавства не передбачено підстав для нерозгляду рапорту військовослужбовця про звільнення. Тобто, у даних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття вмотивованого рішення по суті питання, що входить до його виключної компетенції.
Також чинним законодавством не передбачено чіткого строку, протягом якого командир зобов'язаний розглянути саме рапорт на звільнення та звільнити військовослужбовця.
Але Інструкція з діловодства в Збройних силах України (затверджено Наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124) містить положення, яке встановлює загальний 30 денний строк для виконання документів, в яких не зазначено строк виконання. Перебіг 30 денного строку розпочинається з моменту реєстрації документа у військовій частини, до якої він надійшов.
Отже, за загальним правилом рапорт на звільнення має бути розглянутий командиром протягом 30 днів (п.3.11.6) з моменту його реєстрації в стройовій частині. Розглянутим вважається рапорт той, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз'ясненням порядку оскарження.
Якщо протягом 30 денного строку відповідь з рішенням по поданому рапорту відсутня, то суд вважає, що командир військової частині діяв не у спосіб передбачений законодавством.
При цьому відповідно до підпункту 3.9.1 пункту 3.9 Інструкції № 124 реєстрація документів полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, який підтверджує факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації.
Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення.
Документи тимчасового зберігання, отримані по СЕВ ОВВ, реєструються виключно в електронній формі.
Подавати на розгляд командиру (керівнику) незареєстровані документи забороняється.
Відповідно до підпункту 3.9.3 пункту 3.9 Інструкції № 124 документи реєструються лише один раз: вхідні у день надходження або не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов у неробочий час, створені у підрозділі у день підписання або затвердження.
Отже, з наведених положень вбачається обов'язок реєструвати всі вхідні документи, які надходять на адресу військової частини.
Відтак командир військової частини зобов'язаний щонайменше протягом місяця розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця та надати відповідь по суті порушених питань.
Крім того, враховуючи характер правовідносин щодо проходження військової служби, розгляд рапорту військовослужбовця, що стосується питання звільнення з військової служби, має здійснюватися у найбільш можливі короткі строки.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак відповідачем не доведено правомірність своїх дій.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто, прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби є дискреційним повноваженням відповідача.
Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідачем не надано суду доказів розгляду рапорту позивача про його звільнення з військової служби на підставі пп. “г” п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232, у зв'язку із чим суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідачем допущено протиправну бездіяльність.
З урахуванням вищевикладеного та з метою ефективного захисту порушених прав, свобод, інтересів позивача, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог позивача шляхом:
-визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду рапорту від 29.12.2023 ОСОБА_1 стрільця зенітника взводу ЗРВ 37 окремого батальйону 56 бригади військової частини НОМЕР_2 щодо звільнення з військової служби на підставі пп. “г” п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
-зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 розглянути рапорт від 29.12.2023 ОСОБА_1 стрільця зенітника взводу ЗРВ 37 окремого батальйону 56 бригади військової частини НОМЕР_2 щодо звільнення з військової служби за пп. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти рішення по суті порушеного у рапорті питання.
Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач від сплати судового збору звільнений.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду рапорту від 29.12.2023 ОСОБА_1 стрільця зенітника взводу ЗРВ 37 окремого батальйону 56 бригади військової частини НОМЕР_2 щодо звільнення з військової служби на підставі пп. “г” п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт від 29.12.2023 ОСОБА_1 стрільця зенітника взводу ЗРВ 37 окремого батальйону 56 бригади військової частини НОМЕР_2 щодо звільнення з військової служби за пп. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти рішення по суті порушеного у рапорті питання.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 09.04.2024.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.Е. Абдукадирова