Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 квітня 2024 року Справа№360/1549/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Луганського окружного адміністративного суду (просп. Космонавтів, 18, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93402, ЄДРПОУ 35079949), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01021, ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
13 лютого 2024 року до Донецького окружного адміністративного суду надісланий позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Луганського окружного адміністративного суду (просп. Космонавтів, 18, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93402, ЄДРПОУ 35079949), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01021, ЄДРПОУ 26255795, в якому позивач просить суд:
-визнати протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Луганського окружного адміністративного суду Ірметовій О.В. суддівської винагороди за період з 01 вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.
-зобов'язати Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року, відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
-визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Луганського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з 01 вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року, відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.
-зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Луганського окружного адміністративного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди за період з 01 вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року, відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до Указів Президента України № 465/2009 від 22 червня 2009 року та від 3 квітня 2017 року № 95/2017 вона є суддею Луганського окружного адміністративного суду.
У період з 01 вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року відповідач 1 обраховує розмір винагороди позивача виходячи не з базового посадового окладу, який визначений з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2023 року (2684,00 грн.), а з іншої розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн на підставі Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік».
Позивач вважає такі дії відповідача 1 протиправними, оскільки виплата суддівської винагороди регулюється виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Позивачу неправомірно нараховується та виплачується суддівська винагорода, виходячи із розрахункової величини - прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн, передбачений законами про Державний бюджет на 2021 - 2023 роки.
Окрім того, ДСА України як головний розпорядник бюджетних коштів, за період з 01 вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року допускає протиправну бездіяльність щодо незабезпечення фінансування виплат належних позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення виходячи із вищезазначених розмірів прожиткового мінімуму працездатних осіб у відповідному році.
Позивач зазначає, що внаслідок протиправних дій відповідача 1 та протиправної бездіяльності відповідача 2 розмір суддівської винагороди період з 01 вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року не відповідає розміру, установленому ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», чим порушуються її права.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 02.01.2024 справу №360/1579/23 за заявою ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії передано голові Луганського окружного адміністративного суду для направлення її до суду вищої інстанції щодо визначення підсудності.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2024 визначено підсудність справи № 360/1579/23 за позовом ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії. Матеріали адміністративної справи № 360/1579/23 направлено до Луганського окружного адміністративного суду для прийняття розпорядження про передачу справи за підсудністю відповідно до ч. 7 ст. 29 КАС України.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на позов Луганський окружний адміністративний суд заперечує проти задоволення позовних вимог позивача, зазначаючи наступне.
Відповідно до ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 2 червня 2016 року № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами.
Луганський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Згідно з частиною 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Луганський окружний адміністративний суд наділений повноваженнями щодо нарахування, виплати суддівської винагороди, дотриманням бюджетного законодавства при взятті таких бюджетних зобов'язань, їх реєстрації в органах Казначейства та здійсненням платежів відповідно до взятих бюджетних зобов'язань, своєчасного та у повному обсязі перерахування податків і зборів (обов'язкових платежів) до відповідних бюджетів, зумовлених таким нарахуванням. При цьому сума коштів відповідно до затвердженого ДСА України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2023 рік була недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 2684,00 грн.
Так, згідно Звіту про надходження та використання коштів загального фонду (форма № 2д) за 2023 рік судом отримано та виплачено коштів на суддівську винагороду у розмірі 18 992 751,76 грн, чітко у межах кошторисних призначень, як того вимагає стаття 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у зв'язку з чим суми вказаних коштів не вистачило б для нарахування та виплати суддівської винагороди з обрахунку базового посадового окладу судді із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом 01 січня 2023 року - 2684 гривень.
В даному випадку, відповідач 1 не наділений правом самостійно, без правового врегулювання збільшувати видатки з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату у вищому розмірі, ніж це передбачено законодавством України, тим паче, якщо це призведе до нарахування та виплати суддівської винагороди понад встановлені межі бюджетних асигнувань. Розміри видатків суду на оплату праці, у т.ч. суддівської винагороди, визначені із застосуванням статті 7 Законів «Про Державний бюджет України» на 2023 рік, не визнавалися неконституційними, були чинними, а тому підлягали застосуванню.
Отже, дії Луганського окружного адміністративного суду щодо обрахування розміру суддівської винагороди позивача, з розрахункової величини (прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» був чинним у зазначений період, та вчинений в межах повноважень. А отже, не є протиправними.
Враховуючи наведене, просить відмовити позивачу у задоволенні її позовних вимог
У строк, встановлений судом, від відповідача 2 - Державної судової адміністрації України відзиву на адміністративний позов не надходило.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , є громадянкою України згідно паспорта НОМЕР_2 , виданого 23 серпня 1996 року, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2
ОСОБА_1 з 20 липня 2009 року перебуває у штаті Луганського окружного адміністративного суду на посаді судді, займає посаду заступника голови суду, що підтверджується довідкою Луганського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року № 02-23/42/2024.
За поясненнями сторін, які підтверджуються наявними у справі довідками, виданими Луганським окружним адміністративним судом: від 12 грудня 2023 №02-23/327/2023, від 27 грудня 2023 року № 02-23/335/2023, від 28 грудня 2023 №02-23/336/2023, від 26 лютого 2024 року № 02-23/42/2024, які видані Луганським окружним адміністративним судом, суддівська винагорода з 1 січня 2021 року нараховувалась та сплачувалась позивачу із застосуванням при розрахунку базового розміру посадового окладу судді прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 2 102,00 грн, визначеної ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Згідно зі Звітом про надходження та використання коштів загального фонду за 2023 рік (форма № 2д) Луганським окружним адміністративним судом отримано та виплачено коштів на суддівську винагороду (за кодом 2113) у розмірі 18 992 751,76 грн.
Спірним питанням в даній справі є правомірність дій Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року, розрахованої виходячи із прожиткового мінімуму 2 102,00 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон № 2710-IX), зокрема, установлено у 2023 році з 01 січня прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб з 01 січня 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 01 січня 2102 гривні.
У статті 148 Закону № 1402-VIII визначено, що:
фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина перша);
видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України(частина друга);
функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя щодо фінансового забезпечення її діяльності (частина третя);
функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України (частина четверта);
видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів (частина п'ята);
видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку (частина шоста);
видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році (частина сьома).
Ключовим питанням у цій справі є правомірність нарахування і виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди, виходячи з положень статті 7 Закону України №2710-IX, з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.
Варто зауважити, що Верховний Суд вже висловлював свою правову позицію щодо регулювання подібних правовідносин, зокрема, у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, а також у постановах від 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 02 серпня 2023 року у справі № 560/5597/22 та інших.
Тож, суд при вирішенні цієї справи враховує указані правові висновки й зазначає наступне.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у Рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Слід зауважити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону № 2710-IX введено такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірному періоді, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.
У Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020 до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori), «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali), «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас Закон №2710-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Разом з тим, закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) і від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач-1 неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
З урахуванням вказаного, суд вважає, що зміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року (2684 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн), на підставі положень статті 7 Закону № 2710-IX є неправомірним.
Зважаючи, що виплата суддівської винагороди регулюється статтями 135 та 136 Закону № 1402-VIII, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, суд дійшов висновку про неправильне обчислення позивачу суддівської винагороди у період з 01 вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року.
В частині вимог до відповідача-2 суд зазначає, що за положеннями частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач-1 як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисах.
Відповідачі як розпорядники бюджетних коштів мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2023 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі у 2023році 2684 грн.
Такий обов'язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.
Натомість відповідачами зазначений обов'язок не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин положень статті 7 Закону № 2710-IX.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21.
Щодо способу захисту порушеного права, суд зазначає, що право вибору заявляти ті чи інші вимоги належить позивачу. У той же час, саме суд, який розглядає спір по суті, наділений повноваженнями щодо обрання із декілька можливих способів захисту права, одного, який відповідає суті спірних відносин та, який найбільш ефективно відновить порушене право.
Суд, визнавши право позивача на суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення у розмірі, визначеному статтями 135 та 136 Закону № 1402-VIII, також встановив, що у спірному періоді вони не були нараховані відповідачем-1 у визначених Законом № 1402-VIII розмірах.
Луганський окружний адміністративний суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2023 рік).
За вказаних обставин саме відповідач-1 повинен нарахувати та виплатити недоплачену суму суддівської винагороди та за період з 01 вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року.
Отже за умови того, що Луганським окружним адміністративним судом суддівська винагорода у визначеному Законом № 1402-VIII розмірі нарахована не була, а повноваженнями щодо її нарахування наділений Луганський окружний адміністративний суд, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позову щодо нарахування та виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн. та зобов'язання Луганського окружного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року, відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
У свою чергу, відповідно до норм частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частин першої-другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Пунктами 2 та 4 частини п'ятої статі 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно із частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом 2 Положення визначено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
З огляду на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII та з урахуванням положень частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України вбачається, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Відповідач Луганський окружний адміністративний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на відповідний рік.
Тому невиплата позивачу суддівської винагороди у повному обсязі пов'язана з діяльністю відповідача ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
З урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Як наслідок, позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Луганського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з 01 вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року, відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн. та зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Луганського окружного адміністративного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди за період з 01 вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року, відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум підлягають задоволенню.
Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постанові від 15 серпня 2023 року у справі №120/19262/21-а.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини другої статті 2 та частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положень Закону України «Про судовий збір», а тому підстав для стягнення судового збору немає.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 205, 132, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Луганського окружного адміністративного суду (просп. Космонавтів, 18, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93402, ЄДРПОУ 35079949), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01021, ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року, відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Луганського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської ОСОБА_2 у період з 01 вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року, відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Луганського окружного адміністративного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди за період з 01 вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року, відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 08 квітня 2024 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Е. Абдукадирова