м. Вінниця
08 квітня 2024 р. Справа № 120/16918/23
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано прийняттям органом Пенсійного фонду України протиправного рішення про відмову у призначення пенсії відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Позивачка акцентує увагу на тому, що нею дотримано усіх умов, що дають право на призначення цього виду пенсії.
Головним управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надано відповідь на відзив, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позову. Серед іншого зазначає, що позивачці відмовлено у призначенні пенсії з огляду на відсутність необхідного періоду проживання (роботи) станом на 01.01.1993 року у зоні посиленого радіологічного контролю. Окрім того, зауважено, що відсутні підстави для зарахування періодів трудової діяльності до страхового стажу.
До суду надійшов відзив від головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Представник відповідача вказує на те, що документами не підтверджено необхідний період проживання позивачу у зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом 4 років станом на 1993 року, відтак, відсутні підстави для здійснення переведення на інший вид пенсії.
Ознайомившись з наявними матеріалами справи, суд встановив наступне.
Позивачка 19.09.2023 року звернулася із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
За принципом екстериторіальності вказану заяву було розглянуто головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
За результатами розгляду цієї зави, головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення № 025150006698 від 27.09.2023 року, яким відмовлено у призначенні пенсії позивачу, у зв'язку з відсутністю необхідної тривалості періоду постійного проживання чи роботи у зоні посиленого радіоекологічного контролю - не менше 4 років станом на 01.01.1993 року.
Окрім того, вказаним рішенням відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1985 року по 08.09.1986 року, оскільки в дипломі відсутній підпис голови екзаменаційної комісії, період роботи з 01.10.1986 року по 25.04.1989 року, оскільки запис про звільнення засвідчено нечітким відбитком печатки.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачка звернулася за захистом своїх прав до суду.
Надаючи юридичну оцінку обставинам справи, суд встановив наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон № 796-XII).
Статтею 49 Закону № 796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV, в редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу починаючи з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно з абз. 1 ст. 55 Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-ХІІ потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у такому порядку: 2 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону № 796-XII пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше.
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка постійно проживала або працювала на території зони посиленого радіологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 4 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Відповідно до матеріалів справи, підставою для прийняття органом Пенсійного фонду рішення про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку є відсутність документального підтвердженого періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю.
Перелік документів, що подаються до органу Пенсійного фонду для призначення пенсії, встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі- Порядок № 22-1).
Відповідно до пункту 2.1 Порядку 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додається, зокрема, документ, який засвідчує особливий статус особи, а саме посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Отже, у довідці має бути зазначено період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, та така має бути видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями). При цьому, законодавець не встановив та не затвердив певного зразка довідки та вимог до неї.
Крім того, основним доказом проживання, роботи або навчання на території зони радіоактивного забруднення чи участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи або посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яке відповідно до змісту статті 14 Закону № 796-ХІІ, є підставою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку (стаття 55 Закону № 796-ХІІ).
Різного роду довідки про період роботи (проживання) у зоні радіоактивного забруднення є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (яка була чинною на момент видачі позивачу посвідчення) (далі- Порядок №51) передбачено, що Особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з п. 2 Порядку № 51 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.
Зазначене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону № 796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Таким чином, Законом № 796-ХІІ та Порядком № 51 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а, від 26.07.2023 у справі № 460/2589/20..
Отже, надаючи особі посвідчення Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи держава визнає за особою право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Так, матеріалами справи, а саме, посвідченням серії НОМЕР_1 від 04.06.2007 року, підтверджено статус позивачки як особи потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, тобто такої що постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
Отже враховуючи вищенаведене суд доходить висновку, що факт проживання позивачки у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року не менше 4 років є підтвердженим, відтак, останній має право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років .
Окремо суд вказує й на те, що період навчання та роботи безпідставно не враховано до періоду проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю, оскільки диплом не свідчить про постійне проживання в м. Вінниця, а лише засвідчує факт навчання у навчальному закладі, який розташований в м. Вінниця, так як і наявність запису в трудовій книжці - факт працевлаштування.
В матеріалах справи відсутні докази проживання позивачки в м. Вінниця під час навчання або проживання в іншій місцевості під час роботи.
За змістом ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону № 796-ХІІ підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Так, у довідці № 5697 від 08.08.2023 року, виданої виконавчим комітетом Немирівської міської ради, позивачка з 20.121.1968 року по 08.03.1987 року та з 12.08.1989 року по теперішній час проживає в с. Лука, Вінницького р-ну, Вінницької обл., що відносилося до населених пунктів четвертої зони посиленого радіоекологічного контролю до 01.01.2015 року.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що зазначені вимоги Порядку 22-1 позивачем дотримані, оскільки останнім надано пенсійному органу як копію посвідчення громадянина, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, так і довідку про період проживання на відповідній території, видану відповідною сільською радою, тобто органом місцевого самоврядування. Відтак, підстав для неприйняття до уваги вказаної довідки та неврахування зазначеного періоду проживання під час навчання в університеті та роботи Вінницького міського об'єднання "Продтовари" на території радіоактивного забруднення при розгляді заяви про призначення йому пенсії у відповідача не було.
Таким чином, головним управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області протиправно не враховано періоди проживання позивачки у зоні посиленого радіаційного контролю.
Відтак, судом встановлено, що позивачка має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років, тобто з 55 років.
Щодо протиправності дій органу Пенсійного фонду України у відмові зарахувати до страхового стажу оскаржувані періоди, суд зазначає наступне.
Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12.08.1993 року затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній" (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 № 637 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Також згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. А необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Подібний висновок відображений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 року у справі № 588/647/17.
Так, судом встановлено, що у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_2 міститься запис про її трудову діяльність на посаді молодшого продавця магазину № НОМЕР_3 у Вінницькому міському об'єднанні "Продтовари" з 01.10.1986 року по 25.04.1989 року. Вказаний запис містить нечіткий відбиток печатки об'єднання.
Суд наголошує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.
Водночас суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивачки в частині спірного періоду містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому внесення відомостей про зміну прізвища із порушенням вимог Інструкції № 58 не може бути підставою для не зарахування такого стажу.
Відтак, вказаний період підлягає зарахуванню.
Щодо періоду навчання у Вінницькому СПТУ № 23 з 01.09.1985 року по 08.09.1986 року, суд зазначає наступне.
Згідно із пунктом 8 Порядку №637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Відповідно до архівної довідки від 17.10.2023 року № 506 позивачка навчалася у Вінницькому середньому професійно-технічному училищі № 23 з 01.09.1085 року по 17.09.1986 року за денною формою навчання.
За результатом навчання отримала диплом НОМЕР_4 від 17.09.1986 року за кваліфікацією молодший продавець продовольчих товарів.
При цьому, зі змісту вказаного диплому встановлено, що такий не містить підпису голови екзаменаційної комісії.
Разом з тим, суд зазначає, що особа не може нести відповідальність за помилки щодо заповнення посадовими особами установ відомостей про навчання.
З огляду на вказане, період навчання позивачки підлягає зарахуванню.
З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов до висновку, що прийняте головним управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області рішення про відмову у призначенні пенсії № 025150006698 від 27.09.2023 року є протиправним.
Крім цього, вирішуючи питання про найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступного.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З приписів вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання вчинити дії.
Так, судом враховано, що за призначенням пенсії, позивачка звернулася до досягнення нею пенсійного віку.
Разом з тим, суд зазначає, що не досягнення на момент розгляду заяви позивачки про призначення пенсії не було підставою для відмови у такому призначенні.
Разом з тим, на моменту розгляду цієї справи, позивачка досягла встановленого пенсійного віку.
Принагідно суд зазначає, що відповідно до п. 1 ст. п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
Відтак, суд погоджується з доводами позивачки, що право на призначення пенсії у неї виникло з 21.12.2023 року.
Таким чином, оскільки позивачка досягла необхідного для призначення пенсі за віку та має необхідний страховий стаж, суд вважає, що з метою належного та ефективного способу захисту прав позивачки слід вийти за межі позовних вимог та зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати оскаржуваний стаж та призначити позивачці пенсію за віком 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 21.12.2023 року.
Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, 3, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 14035769), головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області № 025150006698 від 27.09.2023 року про відмову у призначення пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 період навчання у Вінницькому СПТУ № 23 з 01.09.1985 року по 08.09.1986 року, період роботи у Вінницькому міському об'єднанні "Продтовари" з 01.10.1986 року по 25.04.1989 року до страхового стажу та призначити пенсію за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 21.12.2023 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович