26 березня 2024 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 757/6802/23-ц
номер провадження: 22-ц/824/2977/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Мазурок О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Рожини Олени Григорівни на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 13 липня 2023 року у складі судді Григоренко І.В., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Київська міська рада, Бучанська міська рада, про встановлення факту проживання однією сім'єю,
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю, заінтересовані особи: Київська міська рада, Бучанська міська рада, в якій просив встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вересня 2010 року по день її смерті.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 являється тещею ОСОБА_1 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. На момент її смерті вони вже більше 11 років проживали однією сім'єю. Вказував, що оскільки на момент смерті ОСОБА_2 всі її кровні родичі померли, заповіту вона не залишила, і ОСОБА_1 є єдиним членом її сім'ї, хоч і не кровноспоріднений, то він являється спадкоємцем четвертої черги.
Вказував, що він звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малаховською І.В. (далі - приватний нотаріус КМНО) із заявою про прийняття спадщини. 07 лютого 2023 року приватний нотаріус КМНО Малаховська І.В. зареєструвала спадкову справу №70231063 в Спадковому реєстрі. Також нотаріус повідомила, що оскільки ОСОБА_1 не має документів, які б підтверджували його приналежність до четвертої черги спадкоємців, з метою подальшого оформлення спадщини він має звернутись до суду для підтвердження такого факту.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та його тещі ОСОБА_2 з вересня 2010 року по день її смерті.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 13 липня 2023 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що встановлення факту проживання однією сім'єю необхідно заявнику для спадкування в четверту чергу за законом після смерті ОСОБА_2 , а тому не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, оскільки в даному випадку існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Рожина О.Г. подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина. Оскільки на момент смерті ОСОБА_2 всі її кровні родичі померли, заповіту вона не залишила, і ОСОБА_1 її єдиний член сім'ї, який проживав з нею однією сім'єю понад 11 років, хоч і не кровноспоріднений, то він являється спадкоємцем четвертої черги.
Вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що факт проживання однією сім'єю може оспорюватись та не визнаватись іншими спадкоємцями не відповідає обставинам справи, оскільки ОСОБА_1 вказав, що інші спадкоємці відсутні, і такий висновок є лише припущенням суду, так як судом першої інстанції не були витребувані та досліджені матеріали спадкової справи, а отже суду достеменно невідомо чи існують інші спадкоємці та чи дійсно наявний спір про право.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Рожина О.Г. подала додаткові пояснення, в яких зазначила, що висновок суду про наявність інших спадкоємців є лише припущенням суду та не відповідає обставинам справи, оскільки заявник вказував, що інші спадкоємці відсутні.
Також вказує, що суд першої інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21 (провадження № 61-126св22).
Заінтересовані особи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заінтересовані особи: Київська міська рада та Бучанська міська рада в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись шляхом направлення 03 січня 2024 року судових повісток на вказані ними електронні адреси, які того ж дня були доставлені їм, що підтверджується звітом про підтвердження отримання адресатами вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.
Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до п.2 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
За таких обставин заінтересовані особи: Київська міська рада та Бучанська міська рада вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи.
Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку учасників справи такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Рожини О.Г., яка просила її апеляційну скаргу задовольнити, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.
Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю, суд першої інстанції керувався ч.4 ст.315 ЦПК України й виходив із того, що зі змісту заяви вбачається спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.
Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, виходячи з такого.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю, заявник посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його теща - ОСОБА_2 , з якою він спільно проживав з вересня 2010 року до ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказував, що всі її кровні родичі померли, на підтвердження чого надав копії свідоцтва про смерть ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , заповіту вона не залишила, а ОСОБА_1 є єдиним членом її сім'ї, з яким вони спільно проживали більше 11 років, тому він є спадкоємцем четвертої черги. Встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем - ОСОБА_2 на момент відкриття спадщини необхідне для підтвердження прийняття спадщини і можливість отримати свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (ч.4 ст.315 ЦПК України).
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51 сво 18) зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567 цс 18) зроблено висновок, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Отже, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
Згідно з п.п.2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилами ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з ст.1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Згідно з ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.5 ст.1268 ЦК України).
Частиною першою ст.1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст.1296 ЦК України).
Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
Проте, залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю з тих підстав, що із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, суд першої інстанції наведеного вище не врахував, а тому висновок суду є помилковим.
Крім того, суд першої інстанції не зазначив, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право ОСОБА_1 на прийняття спадщини, тобто не встановив між ким існує спір, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.
Подібні висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18 провадження (№61-39374св18); від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц (провадження №61-872св21); від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження №61-13709св20); від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21 (провадження № 61-126 св 22).
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про наявність спору про право, є передчасними.
Відповідно до положень ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню на підставі ст.379 ЦПК України, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рожини Олени Григорівни задовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 13 липня 2023 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді: