вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"13" березня 2024 р. м. Київ Справа №911/3102/23
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання: Передрій І.В.
Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Київського квартирно-експлуатаційного управління
до державного підприємства Міністерства оборони України “Білоцерківський військовий торг”
про стягнення боргу,
за участю представників:
позивача: Науменко Я.М. (наказ №9 від 09.03.2021 року);
відповідача: Жили А.А. - адвоката (посвідчення №3463/10 від 18.10.2007 року),
11 жовтня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Київського квартирно-експлуатаційного управління (далі - позивач) до державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг» (далі - відповідач) про стягнення боргу в сумі 1 415 744,48 грн.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача послався на порушення відповідачем умов договорів про відшкодування вартості послуг з теплопостачання №12т/2007 від 10.10.2007 року, №13т/2007 від 10.10.2007 року, №14т/2007 від 10.10.2007 року, №15т/2007 від 10.10.2007 року, №16т/2007 від 10.10.2007 року, №17т/2007 від 10.10.2007 року, №18т/2007 від 10.10.2007 року, №27т/2007 від 10.10.2007 року та №28т/2007 від 10.10.2007 року.
У зв'язку з тим, що відповідач не відшкодував вартість послуг з теплопостачання за період з вересня 2022 року до лютого 2023 року, позивач, вважаючи, що його права порушені, звернувся до суду та просив стягнути з відповідача 1 415 744,48 грн. боргу.
Ухвалою суду від 17.10.2023 року відкрите провадження у справі, підготовче засідання призначене на 08 листопада 2023 року.
06 листопада 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, долучений до матеріалів справи.
08 листопада 2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про неможливість подати витребуваний судом доказ.
08 листопада 2023 року в підготовчому засіданні представники позивача заявили клопотання про відкладення засідання.
Представник відповідача проти задоволення клопотання представників позивача не заперечував.
У підготовчому засіданні оголошена перерва до 06 грудня 2023 року.
09 листопада 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про продовження процесуального строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву.
15 листопада 2023 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
У засіданні представник позивача просив продовжити процесуальний строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву.
Суд розглянув у засіданні вищевказану заяву позивача та задовільнив її, продовжив процесуальний строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву та прийняв її до розгляду.
Представник відповідача в засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 06.12.2023 року строк підготовчого провадження продовжений на тридцять днів, підготовче засідання відкладене на 10 січня 2024 року.
У засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.
Ухвалою суду від 10.01.2024 року закрите підготовче провадження та справа призначена до розгляду по суті на 14 лютого 2024 року.
У засіданні оголошена перерва до 13 березня 2024 року.
13 березня 2024 року в судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача в засіданні проти задоволення позову заперечував.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлена в рішенні, у зв'язку з чим, необхідність їх повторного встановлення відсутня.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року в справі за заявою "Совтрансавто-Холдинг" проти України, одним із елементів верховенства права визначений принцип правової впевненості, який передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Згідно з рішенням Солом'янського районного суду міста Києва в справі №2-4459/15 (№ 760/9343/15-ц) від 23.11.2015 року, позов державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг» до Міністерства оборони України про встановлення фактів належності документів та факту дії договорів задоволений.
Відповідно до вищевказаного рішення суду, зокрема, встановлений факт, що договір №251/4/2/07/12 від 13 квітня 2007 року про закупівлю послуг з харчування особового складу військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , НОМЕР_12 , НОМЕР_13 , НОМЕР_14 , НОМЕР_15 у тому числі: управління військових частин НОМЕР_15 , Ф2682, 1-й підрозділ, командний пункт, 9-й підрозділ, КПС-1, 11-й підрозділ, 5-й підрозділ, 10-й підрозділ, КПС-2, 12-й підрозділ, А1975, А2206, Л436, АЗ 177, АЗ 193, А4527, НОМЕР_16 , НОМЕР_17 , НОМЕР_18 , НОМЕР_19 , НОМЕР_20 , НОМЕР_21 , НОМЕР_22 , НОМЕР_23 , НОМЕР_24 , Житомирський військовий інститут радіоелектроніки, А081, НОМЕР_25 , НОМЕР_26 , А3358, НОМЕР_27 , НОМЕР_28 , НОМЕР_29 , НОМЕР_30 , НОМЕР_31 , НОМЕР_32 , НОМЕР_33 і годування тварин (за кошти Державного бюджету України), укладений між Міністерством оборони України та державним підприємством Міністерства оборони «Білоцерківський військовий торг» (далі - договір №251/4/2/07/12), а також додаткові угоди до даного договору від 31 грудня 2007 року № 8; від 31 грудня 2008 року №9; від 31 грудня 2008 року №10; від 10 лютого 2008 року №11; від 28 березня 2008 року №12; від 11 червня 2008 року №13; від 23 липня 2008 року №14; від 19 серпня 2008 року №15; від 12 вересня 2008 року №16; від 18 вересня 2008 року №17; від 31 жовтня 2008 року №18; від 10 грудня 2008 року №19; від 15 грудня 2008 року №20; від 31 грудня 2008 року №21; від 07 квітня 2009 року №22; від 07 квітня 2009 року №23; від 27 квітня 2009 року №24; від 10 серпня 2009 року №25; від 11 серпня 2009 року №26; від 29 вересня 2009 року №27; від 12 жовтня 2009 року №28; від 27 жовтня 2009 року №29; від 12 листопада 2009 року №30; від 10 грудня 2009 року №31; від 21 грудня 2009 року №32; від 22 грудня 2009 року №33; від 06 січня 2010 року №34; від 25 січня 2010 року №35; від 01 лютого 2010 року №36; від 18 лютого 2010 року №37; від 25 лютого 2010 року №38; від 02 квітня 2010 року №39; від 27 квітня 2010 року №40; від 18 травня 2010 року №41; від 29 липня 2010 року №42; від 04 серпня 2010 року №43; від 27 жовтня 2010 року №44; від 02 грудня 2010 року №45, - є належними та укладеними.
Крім цього, встановлений факт дії вищевказаних договору та додаткових угод до цього договору з 13 квітня 2007 року до 21 лютого 2011 року (включно).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2018 року в справі №910/5016/14 позовні вимоги державного підприємства Міністерства Оборони України "Білоцерківський військовий торг" задоволені частково, зокрема, стягнуто з Міністерства оборони України на користь державного підприємства Міністерства оборони України "Білоцерківський військовий торг" 16 344 242,76 грн. боргу за послуг з організації харчування особового складу військових частин.
Так, судом встановлено, що 10 лютого 2011 року в.о. директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України затверджений графік запровадження харчування ТОВ "Провідна продовольча компанія ЗС" у військових частинах, дислокованих у Київській, Житомирській, Черкаській, Полтавській та Сумській областях.
Протягом періоду, визначеного цим графіком, здійснювалась передача послуг з організації харчування особового складу військових частин від позивача до ТОВ "Провідна продовольча компанія ЗС".
У період з 01.01.2011 року до 16.02.2011 року позивач надав послуги з харчування особового складу військових частин, зазначених у договорах №251/4/2/07/4 від 12.01.2007 року та №251/4/2/07/12 від 13.04.2007 року, які були прийняті командирами військових частин Міністерства оборони України шляхом підписання актів виконаних робіт на загальну суму 16 344 242,76 грн., тому вимога про стягнення суми основного боргу в сумі 16 344 242,76 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Звертаючись із позовом у цій справі, позивач послався на те, що з метою забезпечення виконання умов договору №251/4/2/07/12, для надання послуг з харчування особового складу, на підставі укладених між позивачем, відповідачем та військовими частинами договорів забезпечення нерухомим військовим майном, в тимчасове користування відповідачу позивачем були передані приміщення.
Так, між позивачем, відповідачем та військовими частинами були укладені договори про відшкодування вартості послуг з теплопостачання №12т/2007 від 10.10.2007 року, №13т/2007 від 10.10.2007 року, №14т/2007 від 10.10.2007 року, №15т/2007 від 10.10.2007 року, №16т/2007 від 10.10.2007 року, №17т/2007 від 10.10.2007 року, №18т/2007 від 10.10.2007 року, №27т/2007 від 10.10.2007 року, №28т/2007 від 10.10.2007 року, відповідно до умов яких, відповідач згідно з нормами або за показами лічильників та встановленими тарифами відшкодовує вартість послуг з теплопостачання, спожитих у процесі надання послуг з харчування особового складу військових частин.
Умовами вищевказаних договорів про відшкодування вартості послуг з теплопостачання передбачений обов'язок позивача щомісячно, до 3 числа місяця, наступного за місяцем, в якому відповідачем надавалися послуги з харчування особового складу військової частини, надавати виконавцю рахунок-фактуру, складений на підставі розрахунку споживання тепла у солдатській їдальні військової частини, та акт звірки (в трьох примірниках) (п. 1.1).
Згідно з п. 2.2. договору, військова частина зобов'язана надавати відповідачу акти звірки та інформацію про всі зміни (тарифи, об'єми).
Відповідно до п. 3.2.2. договору, відповідач зобов'язується своєчасно до 20 числа поточного місяця оплачувати отримані від позивача рахунки за спожиту теплову енергію.
Так, на виконання умов договору про відшкодування вартості послуг з теплопостачання №12т/2007 від 10.10.2007 року, позивач надав відповідачу рахунок №61-1049500 від 24.10.2011 року на відшкодування вартості послуг з теплопостачання за період з жовтня 2009 року по грудень 2010 року, на суму 32 802,05 грн.
На виконання умов договору про відшкодування вартості послуг з теплопостачання від 10.10.2007 року №13т/2007, позивач надав відповідачу рахунок №61-1040500 від 24.10.2011 року на відшкодування вартості послуг з теплопостачання за період з жовтня 2009 року по грудень 2010 року, на суму 38 357,99 грн.
На виконання умов договору про відшкодування вартості послуг з теплопостачання від 10.10.2007 року №14т/2007, позивач виставив відповідачу рахунок №61-1046000 від 24.10.2011 року на відшкодування вартості послуг з теплопостачання за період з жовтня 2009 року по грудень 2010 року, на суму 40 333,78 грн.
На виконання умов договору про відшкодування вартості послуг з теплопостачання від 10.10.2007 року №15т/2007, позивач виставив відповідачу рахунок №61-1043000 від 24.10.2011 року на відшкодування вартості послуг з теплопостачання за період з жовтня 2009 року по грудень 2010 року, на суму 43 856,72 грн. та рахунок №61-1043000/1 від 24.10.2011 року на відшкодування вартості послуг з теплопостачання за період з жовтня 2009 року по грудень 2010 року, на суму 23 101,40 грн.,
На виконання умов договору про відшкодування вартості послуг з теплопостачання від 10.10.2007 року №16т/2007, позивач виставив відповідачу рахунок №61-1040100 від 24.10.2011 року на відшкодування вартості послуг з теплопостачання за період з жовтня 2009 року по грудень 2010 року, на суму 78 156,56 грн.
На виконання умов договору про відшкодування вартості послуг з теплопостачання від 10.10.2007 року №17т/2007, позивач виставив відповідачу рахунок №61-1044000 від 24.10.2011 року на відшкодування вартості послуг з теплопостачання за період з жовтня 2009 року по грудень 2010 року, на суму 27 068,04 грн.
На виконання умов договору про відшкодування вартості послуг з теплопостачання від 10.10.2007 року №18т/2007 позивач виставив відповідачу рахунок №61-1042000 від 24.10.2011 року на відшкодування вартості послуг з теплопостачання за період з жовтня 2009 року по грудень 2010 року, на суму 29 159,94 грн.
На виконання умов договору про відшкодування вартості послуг з теплопостачання від 10.10.2007 року №27т/2007, позивач виставив відповідачу рахунок №61-1045500 від 24.10.2011 року на відшкодування вартості послуг з теплопостачання за період з жовтня 2009 року по грудень 2010 року, на суму 30 474,70 грн.
На виконання умов договору про відшкодування вартості послуг з теплопостачання від 10.10.2007 року №28т/2007, позивач виставив відповідачу рахунок №61-1053500 від 24.10.2011 року на відшкодування вартості послуг з теплопостачання за період з жовтня 2009 року по грудень 2010 року, на суму 394 529,78 грн.
Крім цього, 14 листопада 2011 року позивачем та відповідачем підписаний акт звірки за спожиті послуги з теплопостачання, відповідно до якого, згідно з показниками приладів обліку по наданих послугах за затвердженими тарифами та цінами, заборгованість відповідача перед позивачем за спожиті послуги з теплопостачання, станом на 01.01.2011 року, становила 1 415 744,48 грн. та складалась із заборгованості, станом на 01.10.2009 року, в сумі 676 094,99 грн., та заборгованості, нарахованої за період з жовтня 2009 року до грудня 2010 року, в сумі 739 649,49 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 цього ж Кодексу встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 610 цього ж Кодексу, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж Кодексу, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Так, у відповідача, на підставі договорів про відшкодування вартості послуг з теплопостачання №12т/2007 від 10.10.2007 року, №13т/2007 від 10.10.2007 року, №14т/2007 від 10.10.2007 року, №15т/2007 від 10.10.2007 року, №16т/2007 від 10.10.2007 року, №17т/2007 від 10.10.2007 року, №18т/2007 від 10.10.2007 року, №27т/2007 від 10.10.2007 року, №28т/2007 від 10.10.2007 року виник обов'язок із відшкодування вартості послуг з теплопостачання, на загальну суму 1 415 744,48 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.
06 листопада 2023 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив, у якому він проти задоволення позову заперечував, послався на те, що в матеріалах справи відсутні документи (акти приймання-передачі, накладні, тощо), що підтверджували б постачання теплоенергії, а залучений до матеріалів справи акт звірки не може вважатись доказом підтвердження факту заборгованості. Також, за твердженнями представника відповідача, у позивача відсутня ліцензія на постачання теплоенергії.
Так, як уже зазначалось вище, позивачем були надані відповідачу рахунки на відшкодування вартості послуг, відповідно до умов договорів про відшкодування вартості послуг з теплопостачання
№12т/2007 від 10.10.2007 року, №13т/2007 від 10.10.2007 року, №14т/2007 від 10.10.2007 року, №15т/2007 від 10.10.2007 року, №16т/2007 від 10.10.2007 року, №18т/2007 від 10.10.2007 року, №17т/2007 від 10.10.2007 року, №27т/2007 від 10.10.2007 року, №28т/2007 від 10.10.2007 року.
Крім цього, відповідач проти факту постачання теплової енергії не заперечував, що підтверджується листами №215/5 від 20.03.2009 року та №908 від 28.10.2009 року, копії яких долучені до матерів справи.
У листі №160 від 02.03.2009 року відповідач просив надати відстрочку по сплаті за енергоносії та комунальні послуги до надходження коштів від Міністерства оборони України.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України встановлена добросовісність як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 року в справі №390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Так, відповідач, не заперечуючи факту постачання теплоенергії та визнаючи заборгованість перед позивачем, у подальшому заперечував ці обставини.
Крім цього, відповідно до акту звірки розрахунків за спожиті послуги з теплопостачання від 14.11.2011 року, підписаного і завіреного сторонами, відповідач визнав, що заборгованість перед позивачем за спожиті послуги з теплопостачання, станом на 01.01.2011 року, становила 1 415 744,48 грн.
За твердженнями представника відповідача, акт звірки не може підтверджувати наявність боргу перед позивачем.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначений розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Документів, що спростовували б доводи представника позивача або підтверджували б оплату боргу перед позивачем, представник відповідача суду не надав, тому вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 1 415 744,48 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Також у відзиві на позовну заяву представник відповідача просив застосувати позовну давність до вимог про відшкодування вартості послуг з теплопостачання, за період з 01.10.2009 року до 26.09.2012 року, в сумі 676 094,99 грн.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України встановлено).
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Пунктом 3 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він повинен допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (п. п. 62, 66 рішення від 20.12.2007 року в справі Фінікарідов проти Кіпру).
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Згідно з ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання (ця правова позиція викладена у постанові Верховного суду в справі №668/8830/15-ц від 07 червня 2018 року).
Позовна даність за вимогами позивача в цій справі не пропущена, оскільки переривалась підписанням сторонами 14 листопада 2011 року акту звірки розрахунків за спожиті послуги з теплопостачання, відповідно до якого відповідач визнав, що заборгованість перед позивачем за спожиті послуги з теплопостачання, станом на 01.01.2011 року, становила 1 415 744,48 грн. та складалась із заборгованості, станом на 01.10.2009 року, в сумі 676 094,99 грн., та заборгованості, нарахованої за період з жовтня 2009 року по грудень 2010 року, в сумі 739 649,49 грн.
Крім цього, як уже зазначалось вище, відповідач звернувся до позивача з листом №160 від 02.03.2009 року, в якому про наявність боргу перед позивачем не заперечував та просив надати відстрочку по сплаті за енергоносії та комунальні послуги до надходження коштів від Міністерства оборони України.
Відтак, відповідач вчиняв дії, які свідчать про визнання ним свого боргу перед позивачем, який існував станом на 02.03.2009 року та 14.11.2011 року.
Також, статтею 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, що діяла на той час, встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду (ч. 1); протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів зупиняється перебіг позовної давності (абз. 5 ч. 3).
Оскільки 26 вересня 2012 року Господарським судом Київської області постановлена ухвала, відповідно до якої порушене провадження в справі №Б13/115-12 про банкрутство державного підприємства Міністерства оборони України "Білоцерківський військовий торг" та введена процедура розпорядження майном боржника, а також мораторій на задоволення вимог кредиторів, тому перебіг строку позовної давності був зупинений на час дії мораторію до постановлення Господарським судом Київської області ухвали від 09.02.2021 року, згідно з якою провадження у справі №Б13/115-12 про банкрутство закрите та дія мораторію припинена.
Крім цього, відповідно до п. п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, на час дії установленого на території України карантину та воєнного стану строки, визначені ст. 257 Цивільного кодексу України, продовжені.
Так, позивачем не пропущений строк позовної давності за заявленими вимогами, оскільки трирічний строк, станом на дату подання позову в цій справі, не закінчився.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 193, 173, 174, 202 Господарського кодексу України, ст. ст. 257, 264, 267, 509, 526, 530, 610, 612, п. п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 19 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 11, 13, 73, 74, 75, 120, 129, 165, ч. 1 ст. 207, ст. ст. 222, 223, 231 - 233, 236, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовільнити повністю позов Київського квартирно-експлуатаційного управління до державного підприємства Міністерства оборони України “Білоцерківський військовий торг” про стягнення боргу.
Стягнути з державного підприємства Міністерства оборони України “Білоцерківський військовий торг” (09113, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Матросова, 17, ідентифікаційний код 08358735) на користь Київського квартирно-експлуатаційного управління (03186, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 30, ідентифікаційний код 22991617) 1 415 744,48 грн. (один мільйон чотириста п'ятнадцять тисяч сімсот сорок чотири грн. 48 коп.) боргу.
Стягнути з державного підприємства Міністерства оборони України “Білоцерківський військовий торг” (09113, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Матросова, 17, ідентифікаційний код 08358735) на користь Київського квартирно-експлуатаційного управління (03186, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 30, ідентифікаційний код 22991617) 21 236,17 грн. (двадцять одну тисячу двісті тридцять шість грн. 17 коп.) витрат на сплату судового збору.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складений 09.04.2024 року.
Суддя С. Грабець