09 квітня 2024 року місто Чернівці справа №727/12297/23
провадження №22-ц/822/290/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Височанської Н.К.,
суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.
секретар Факас А.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «МС Імперіал Буд»
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Фортуна Георгій Георгійович на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 23 січня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МС Імперіал Буд» про захист прав споживача, стягнення пені за прострочення виконання договірних зобов'язань, головуючий в суді першої інстанції суддя Танасійчук Н.М.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «МС Імперіал Буд» про захист прав споживача, стягнення пені за прострочення виконання договірних зобов'язань.
Посилалася на те, що 21 жовтня 2016 року між нею та відповідачем було укладено попередній договір №А_142, посвідчений приватним нотаріусом, за умовами якого відповідач зобов'язався продати позивачці, а остання зобов'язувалася купити в термін до 1 кварталу 2018 року квартиру з обумовленим строком прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію кінець 4-го кварталу 2017 року.
Стверджує, що позивач на забезпечення виконання зобов'язань сплатила відповідачу забезпечувальний платіж в сумі 892 242,00 грн., що становить 100% орієнтовної вартості об'єкту нерухомості, яка була визначена сторонами у попередньому договорі.
Відповідач в повному обсязі не виконав за вказаним договором свої зобов'язання, не здав в експлуатацію об'єкт будівництва.
Звертає увагу, що за характером вказані правовідносини подібні до положень ст.875 ЦК України, а отже з урахуванням обставин можна дійти висновку, що між сторонами склалися правовідносини щодо послуг з будівництва житла.
З посиланням на норми права, які регулюють договірні відносини та відносини споживачів, зокрема ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», - просила позов задовольнити та стягнути з відповідача на її користь пеню за прострочення виконання зобов'язання за попереднім договором №А_142 від 21 жовтня 2016 року за період з 01 жовтня 2020 року по 01 жовтня 2022 року в сумі 19 566 867, 06 грн.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 23 січня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «МС Імперіал Буд» про захист прав споживача, стягнення пені за прострочення виконання договірних зобов'язань - відмовлено.
Повний текст рішення складено 25 січня 2024 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги на рішення суду
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Фортуна Г.Г. подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі наводить обставини й підстави для задоволення вимог, які викладені в позовній заяві та свої доводи мотивує тим, що за формою та змістом укладений між сторонами попередній договір є угодою про послугу з будівництва житла, такий є змішаним і містить в собі в тому числі елементи договору підряду.
За наведених обставин стверджує, що правовідносини з надання послуг врегульовано спеціальним Законом України «Про захист прав споживачів», а тому відповідно до ч.5 ст.10 вказаного Закону та з урахуванням того, що порушення є триваючим, строк позовної давності не застосовується, у зв'язку із чим за період з 01 жовтня 2020 року по 01 жовтня 2022 року слід стягнути з відповідача заявлену суму пені.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «МС Імперіал Буд» просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
До початку розгляду справи представник відповідача Капінус А.А. спрямував до апеляційного суду заяву з проханням розглядати справу у його відсутність.
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що 21 жовтня 2016 року між ТОВ «МС Імперіал Буд» (Сторона 1) та ОСОБА_1 (Сторона 2) було укладено попередній договір №А_142, який засвідчено нотаріально, відповідно до умов якого ТОВ «МС Імперіал Буд» зобов'язується продати ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 зобов'язується купити в термін до кінця І кварталу 2018 року квартиру АДРЕСА_1 - будівельна адреса за місцем знаходження земельної ділянки (далі - об'єкт нерухомості), з урахуванням того, що в майбутньому присвоєна поштова адреса об'єкту будівництва може відрізнятись від будівельної, загальною площею 72,54 кв.м., в тому числі житловою площею 35,82 кв.м., згідно умов, що визначені даним попереднім договором та укладеним у майбутньому договором купівлі-продажу. Зазначені площі квартири є проектними та уточняються після інвентаризації органами БТІ. Строк прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію - до кінця IV кварталу 2017 року. Сторона 1 має право в односторонньому порядку змінити строк будівництва, а також в односторонньому порядку змінити термін прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва на строк до трьох місяців, цей факт не буде вважатися порушенням умов договору (а.с.6-9).
Пунктом 1.1. вказаного договору визначено, що Сторона 1 зобов'язується оформити на своє ім'я правовстановлюючі документи та зареєструвати право власності на об'єкт нерухомості до моменту укладення договору купівлі-продажу об'єкту нерухомості.
Сторони домовилися про істотні умови основного договору купівлі-продажу квартири: об'єкт продажу - квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 72,54 кв.м. Загальна проектна площа об'єкту нерухомості є орієнтовною та підлягає уточненню згідно даних суб'єктів господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію та інших документів при укладання Основного договору (пункт 2). ОСОБА_1 зобов'язується сплатити стороні на момент підписання основного договору, до моменту його нотаріального посвідчення, повну вартість об'єкта нерухомості, яка орієнтовно складає 892 242 грн. (п.2.2 Договору).
Забезпечувальний платіж не є авансом чи поворотною фінансовою допомогою. Сторони встановили, що передбаченні в цьому пункті забезпечувальні платежі є іншим видом забезпечення виконання зобов'язання згідно ст.546 ЦК України та не є неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притиранням, завдатком.
Згідно пунктів 10-12 попереднього Договору сторонами обумовлено відповідальність за невиконання умов договору.
Пунктом 16 зазначеного Договору передбачено, що для ухвалення Основного договору СТОРОНА-2 зобов'язується особисто з'явитися за адресою та у час, повідомлений СТОРОНОЮ-1, представити усі документи, які необхідні для нотаріального посвідчення Основного договору (у разі потреби - згоду подружжя). У випадку, якщо підписання Основного договору від імені СТОРОНИ-2 буде проводитись представником, СТОРОНА-2 зобов'язується надати представнику оригінал належним чином оформленої довіреності на представництво його (їх) інтересів та укладення Основного договору.
Згідно пункту 17 Договору дата, час та місце підписання Основного договору повідомляється СТОРОНОЮ-1 СТОРОН1-2 не пізніше 11 години робочого дня, що передує дню укладення Основного договору, шляхом надсилання телеграми або телефонограми або в інший спосіб - у письмовому вигляді.
В пункті 18 Договору сторони домовились, що усі заяви, повідомлення, які стосуються даного Договору, мають бути викладені в письмовій формі і вважаються доведеними до відома відповідної сторони, якщо вони відправлені цінним листом з повідомленням про вручення або телеграмою, а в пункті 21 обумовлено зобов'язання Сторін щодо підписання Основного договору, встановлені цим Попереднім договором, припиняються у випадку, якщо Основний договір не укладений протягом терміну, встановленого Попереднім договором.
Пунктом 23 попереднього Договору передбачено, що цей договір закріплює зобов'язання сторін укласти Основний договір та не є правовстановлюючим документом на об'єкт нерухомості та не підтверджує право власності Сторони 2 на такий об'єкт нерухомості.
У пунктах 21, 22 договору сторони погодили, що зобов'язання сторін щодо підписання основного договору, встановлені цим попереднім договором, припиняються у випадку, якщо основний договір не укладено протягом терміну, встановленого попереднім договором. Цей договір є попереднім договором, закріплює зобов'язання сторін укласти основний договір та не є правовстановлюючим документом на об'єкт нерухомості та не підтверджує право власності ОСОБА_1 на такий об'єкт.
Згідно з платіжним дорученням №2 від 24 жовтня 2016 року, платіжним дорученням №1 від 28 жовтня 2016 року та довідки, виданої ТОВ «МС Імперіал буд» ОСОБА_1 внесла на рахунок відповідача 892 242 гривень ( а.с.10-12).
Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права переглядаючи рішення суду
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено попередній договір про наміри укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нерухомого майна. Попередній договір від 21 жовтня 2016 року не містить елементів договору підряду чи договору про надання послуг.
Аналіз положень Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави дійти висновку про те, що в розрізі наявних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, відповідач не може вважатися ані виконавцем, ані виробником, оскільки відповідач внаслідок укладення попереднього договору прийняв на себе лише одне зобов'язання - укласти основний договір, що в свою чергу виключає можливість застосування до наявних правовідносин приписів Закону України «Про захист прав споживачів».
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Щодо правової природи укладеного сторонами попереднього договору
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (частини друга, третя статті 635 ЦК України).
Попередній договір є одним із різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору, поряд з іншими його умовами, повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.
Тобто у попередньому договорі, крім основного зобов'язання, може бути передбачена відповідальність сторін з того чи іншого питання, зокрема за неналежне виконання зобов'язання у виді штрафних санкцій.
У справі, яка переглядається cудом, встановлено, що між ТОВ «МС Імперіал Буд» та ОСОБА_1 було укладено попередній договір від 21 жовтня 2016 року, в якому сторони висловили свій намір на майбутнє укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна.
В пункті 13 Попереднього договору від 21 жовтня 2016 року передбачена відповідальність за несвоєчасне укладення Основного договору. Зокрема зазначено, що у випадку, якщо Основний договір не буде укладений у термін, передбачений в п.1 цього Попереднього договору у зв'язку з необгрунтованими діями (бездіяльністю) Сторони-1, остання сплачує Стороні-2 штраф у розмірі 5% від загальної вартості Об'єкту нерухомості, протягом трьох календарних місяців з моменту отримання Стороною-1 відповідної вимоги від Сторони-2.
Встановлено, що позивач до ТзОВ «МС Імперіал Буд» з відповідною вимогою не звертався, а з позовом до суду звернувся з іншим предметом та з інших підстав. Зокрема, не про стягнення штрафу за несвоєчасне укладення Основного договору у розмірі 5% від загальної вартості Об'єкту нерухомості, а про стягнення пені по Закону України «Про захист прав споживачів».
Крім цього, відповідно до п.10, 11 Попереднього договору наслідком його невиконання може бути повернення ОСОБА_1 грошової суми в розмірі 892 242 грн., яка була сплачена на виконання вказаного попереднього договору.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 13 грудня 2023 року у справі № 372/3773/20.
Щодо обов'язку відповідача сплатити позивачу пеню
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).
За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання.
Такий висновок Верховний Суд зробив у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 501/2612/16-ц, від 8 листопада 2023 року у справі №2-3336/11.
Частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
З позовної заяви вбачається, що позивачка просить стягнути з відповідача пеню відповідно до вимог частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з невиконанням умов попереднього договору щодо продажу їй квартири ТОВ «МС Імперіал Буд».
У даній справі судом встановлено, що основний договір між сторонами не був укладений, а тому у ТОВ «МС Імперіал Буд» не виникло обов'язку продати позивачці об'єкт нерухомості, що виключає порушення такого обов'язку та виникнення у позивачки права на пеню відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Попереднім договором не передбачено сплату ТОВ «МС Імперіал Буд» за несвоєчасне виконання умов договору.
Помилковим є посилання позивачки на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі №607/1579/19 року.
У вказаній справі між сторонами був укладений договір, за умовами якого одна із сторін зобов'язалася здійснити будівництво однокімнатної квартири та передати іншій стороні вказане майно.
У даній справі був укладений лише попередній договір без укладення основного договору купівлі-продажу. Отже, висновки суду у справі №607/1579/19 є нерелевантними до правовідносин, що виникли у цій справі.
Щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про захист прав споживачів»
Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
За пунктами 3, 18, 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець - суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Статтею 1-1 Закон України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
В пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» судам роз'яснено, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.
Таким чином, норми Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються до правовідносин фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла та операціях з нерухомістю в частині, не врегульованій спеціальним законом.
Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 757/24436/18.
У правовідносинах, що виникли між сторонами ТОВ «МС Імперіал Буд» не є виконавцем або продавцем, а ОСОБА_1 не є споживачем послуг в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а тому положення даного Закону не можуть бути застосовані у даному випадку.
Наслідки невиконання стороною 1 взятих на себе зобов'язань перед стороною 2 щодо продажу квартири в майбутньому (укладення основного договору) передбачається п.10 Попереднього договору, зокрема виникнення обов'язку повернути стороні 2 забезпечувальний платіж протягом 30 днів з моменту спливу терміну вказаного в п.1 Попереднього договору.
Наслідки порушення строків повернення вказаних коштів Стороні 2 обумовлюються п.11, 13 Попереднього договору, що не було предметом позовних вимог і судом першої інстанції правомірно звернуто увагу на те, що позивачем не втрачена можливість скористатися захистом своїх порушених прав шляхом звернення до суду з позовом про повернення забезпечувального платежу ( п.10 Договору), а в разі порушення, обумовлених у попередньому договорі термінів його повернення, - з позовом про стягнення пені ( п.11 Договору).
Доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими.
При цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Щодо розподілу витрат по сплаті судового збору
Відповідно до статті 382 ЦПК України, апеляційний суд при винесенні постанови вирішує питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», на яку посилається заявник апеляційної скарги, споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
З мотивувальної частини даної постанови вбачається, що апеляційний суд прийшов до висновку про те, що ОСОБА_1 не є споживачем у правовідносинах, які склалися між сторонами у даній справі.
Отже, позивачка не звільнена від сплати судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року, N 3674-VI (далі - Закону) встановлено судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Підпунктом 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону встановлено судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2023 року - 2684 гривні.
Частиною 3 статті 4 Закону встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Звернувшись до суду з позовом майнового характеру у цій справі ОСОБА_1 мала сплатити судовий збір у розмірі 13 420 грн, однак не сплачувала з підстав звернення до суду за захистом прав споживача, а саме на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Надалі представник позивача подав до апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення районного суду. Судовий збір за подання апеляційної скарги заявником не сплачено, однак мав бути сплачений у розмірі 20 130 грн.
З огляду на те, що апеляційна скарга була подана в електронній формі в системі «Електронний суд», судовий збір слід зменшити на коефіцієнт, визначений в частині 3 статті 3 Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Отже, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 16 104 грн. за перегляд справи в суді апеляційної інстанції (20 130 грн. х 80%).
Апеляційний суд не здійснює нового розподілу судового збору в суді першої інстанції, оскільки не змінює оскаржуване судове рішення та не ухвалює нове. Вказане питання підлягає вирішенню в порядку 270 ЦПК України судом першої інстанції.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 14 лютого 2024 року у справі №727/11573/22.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 23 січня 2024 року слід залишити без змін.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Фортуна Георгій Георгійович - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 23 січня 2024 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 130 грн. на користь Держави.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 09 квітня 2024 року.
Головуючий: Н.К. Височанська
Судді: І.М. Литвинюк
І.Б. Перепелюк