04 квітня 2024 року
м. Чернівці
справа № 715/3265/22
провадження 822/260/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кулянди М.І.,
суддів: Одинака О.О., Половінкіної Н.Ю.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 січня 2024 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Маковійчук Ю.В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, завданих вилученням нерухомого майна за рішенням суду.
Посилався на те, що 16 січня 2020 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, з кадастровим номером 7321055100:01:004:0298, площею 0,0869 га, яка розташована по АДРЕСА_1 .
Посилається на те, що на підставі рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 13 липня 2020 року у справі № 715/2012/19 вказану земельну ділянку витребувано у позивача та повернуто ОСОБА_3 .
Зазначає, про те, що оскільки з його володіння, як добросовісного набувача, за рішенням суду, було витребувано нерухоме майно, продавець такого майна зобов'язаний відшкодувати завдані збитки, у зв'язку з відсудженням такого майна.
Вважав, що з відповідача слід стягнути дійсну вартість земельної ділянки, вилученої у позивача, за рішенням суду, на користь третіх осіб, з підстав, що виникли до її продажу, визначену на підставі судової оціночно - земельної експертизи в сумі 145 580 гривень.
Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь 145 580 гривень в рахунок відшкодування збитків завданих вилученням нерухомого майна за рішенням суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 січня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 145 580 гривень в рахунок відшкодування збитків.
Вирішено питання про судові витрати.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що покупець, на час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, не знав і не міг знати про наявність підстав, що виникли до її продажу, для вилучення у нього надалі придбаної земельної ділянки, за рішенням суду, на користь третіх осіб, тому на підставі статті 661 ЦК України, підлягає стягненню сума у розмірі 145 580 гривень, оскільки умовами договору не передбачено вартість земельної ділянки.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норма матеріального права, а також неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що вартість майна між сторонами не узгоджена, оскільки згідно з п.2.1 договору купівлі-продажу ціна земельної ділянки становить 35 432 гривні.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник заявника ОСОБА_4 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги- безпідставними.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій
16 січня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу ННТ 316374 земельної ділянки, кадастровий номер 7321055100:01:004:0298, площею 0,0869 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 .
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 13 липня 2020 року у справі № 715/2012/19, яке залишено в цій частині в силі постановою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року, земельну ділянку, кадастровий номер 7321055100:01:004:0298, площею 0,0869 га витребувано у позивача ОСОБА_1 та повернуто ОСОБА_3 . При цьому, Верховний Суд, приймаючи своє рішення, виходив із того, що покупець ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, а відчужувач майна ОСОБА_2 не мав права на його відчуження.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною другою статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Пунктом першим частини другої цієї статті ЦК України визначено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства ( частина перша статті 628 ЦК України ).
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона ( продавець ) передає або зобов'язується передати майно ( товар ) у власність другій стороні ( покупцеві ), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 661 ЦК України передбачено, що в разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини ( рішення від 08 липня 1986 року у справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства» ) одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні у право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації. Тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на під-ставі статті 661 ЦК України. У разі якщо позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено, покупець цього майна має право відповідно до статті 661 ЦК України звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до його продажу.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 122 постанови від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 звернула увагу на те, що у разі повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до проміжної набувачки, у якої придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Таку саму вимогу може заявити і проміжна набувачка до первинного набувача. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 ( див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц ( пункт 93 ), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц ( пункт 63 ), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц ( пункт 125.6.3 )). Крім того Велика Палата Верховного Суду вказала, що законодавство України гарантує право заявити до власника позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна набувачеві земельної ділянки внаслідок прийняття оскаржених рішень, а також у разі повернення цієї ділянки власникові. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами ( пункт 126 постанови від 15 вересня 2020 року ).
Як убачається з матеріалів справи 16 січня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі- продажу ННТ 316374 земельної ділянки, кадастровий номер 7321055100:01:004:0298, площею 0,0869 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: по АДРЕСА_1 .
Судом першої інстанції вірно встановлено, що у ОСОБА_1 виникло право вимоги до відповідача ОСОБА_2 про відшкодування йому збитків у вигляді вартості придбаної ним земельної ділянки, яка в подальшому вибула з його власності не з його вини, а саме, за рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 13 липня 2020 року. Отже, вказані обставини, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.
Враховуючи те, що спірна земельна ділянка вибула з власності ОСОБА_1 , тому відповідач, як продавець цього нерухомого майна, має відшкодувати йому, як покупцю, завдані збитки, оскільки придбана ним земельна ділянка вибула з його володіння не з його вини.
Що стосується розміру матеріальної шкоди, то колегія суддів вважає, що такий вірно визначений судом першої інстанції.
Так, як вказувалось вище, матеріальна шкода спричинена позивачу полягає у втраті ним його власності та розмір такої слід визначити із врахуванням наявних у матеріалах справи належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів, що підтверджують цю вимогу.
Так, як вбачається із матеріалів справи позивач придбав будинок та земельну ділянку за 35432 гривні, згідно договору купівлі-продажу від 16 січня 2022 року у ОСОБА_2 .
Відповідно до висновку експерта від 18 липня 2023 року № СЕ-19/126-23/4190-ОЗ ринкова вартість земельної ділянки, кадастровий номер 7321055100:01:004:0298, площею 0,0869 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 , станом на момент призначення експертизи, становиь 145580 гривень. Будь-яких заперечень з приводу розміру ринкової вартості житлового будинку, встановленого суб'єктом оціночної діяльності, стороною відповідача не заявлялось.
Інших даних про вартість земельної ділянки у матеріалах справи немає.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо розміру збитків, завданих позивачу, оскільки позивач, відповідно до договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, придбав її за 35435 гривні, проте з відповідача стягнуто 145580 гривень, є безпідставними та спростовуються висновком суду про те, що розмір збитків у разі вилучення товару, за рішенням суду, визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов'язання має бути виконане, на день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, що є його процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України), визначеної позивачем ринкової вартості спірної земельної ділянки.
Також слід зазначити, що оскільки продавець товару, вилученого за рішенням суду, повинен відшкодувати покупцю збитки, у вигляді дійсної вартості майна, тобто з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов'язання має бути виконане, на день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом, а не на день придбання майна.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, який Верховний Суд виклав в постанові від 03 липня 2023 року у справі 369/6092/20.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення територіальної підсудності справ, є безпідставними, виходячи з такого.
Статтями 27, 28, 30 ЦПК України врегульовано питання загальної територіальної підсудності за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідача, підсудності справ за вибором позивача та виключної підсудності.
Виключну підсудність встановлено для позовів, які виникають щодо нерухомого майна (ч.1 ст.30 ЦПК України). Згідно з положеннями ст.181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст.358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.
Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18.
З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
У постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року в справі №185/8191/16-ц виснувано, що «виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають з приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення».
Подібні правові висновки щодо застосування правил виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №910/6644/18, від 26 травня 2021 року у справі №506/33/19.
Згідно з ч.1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Отже, предметом договору є нерухоме майно, а саме земельна ділянка, яка розташована по АДРЕСА_1 .
Отже, підсудність вказаної справи належить до Глибоцького районного суду Чернівецької області.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Ураховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Дата складання повного тексту судового рішення-09 квітня 2024 року
Головуючий М.І. Кулянда
Судді: О.О. Одинак
Н.Ю. Половінкіна