Справа №646/10092/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/850/24 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 5 ст. 111-1 КК України
Іменем України
03 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченої - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 , -
встановила:
Вказаною ухвалою клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, задоволено.
Продовжено ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання її під вартою на 60 днів, тобто до 08.04.2024 включно.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції захисник в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2024 року про продовження запобіжного заходу ОСОБА_8 ; відмовити прокурору у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою; звільнити ОСОБА_8 з-під варти.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, відносно ОСОБА_8 будь-які ризики, передбачені ст. 177 КПК України, відсутні.
Ухвала суду про продовження запобіжного заходу не містить обґрунтування доцільності продовження запобіжного заходу, а також суд не поставився критично до клопотання прокурора, яке не містить докази, які об'єктивно підтверджують ризик втечі, впливу на свідків та ризик вчинення кримінального правопорушення.
ОСОБА_9 знаходиться під вартою з 02 листопада 2023 року, до цього часу більше року проживала в м. Харкові як тимчасово переміщена особа, не поїхала за межі України, а поїхала в м. Харків з с. Гусинка Куп'янського району.
Свідки судом не допитані, у справі немає доказів, що ОСОБА_8 впливала на свідків. Також вона раніше не судима, не займалася кримінальною діяльністю. Її характеристики свідчать, що вона доброчесна особа, має сім'ю, постійне місцем проживання. Матеріали кримінального провадження підтверджують ці обставини.
Захисник також зазначала, що суд не указав у рішенні щодо продовження запобіжного заходу чому більш м'які запобіжні заходи не забезпечать поведінку ОСОБА_8 під час розгляду справи в суді. Питання не застосування альтернативного запобіжного заходу судом також не мотивувалось. Клопотання прокурора пор продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави не містить мотивування чому не можна ОСОБА_8 застосувати заставу. Тому висновки суду не відповідають нормам КПК України, є абстрактними, загальними, шаблонними, всупереч практики ЄСПЛ.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи захисника та обвинуваченої, які підтримали вимоги апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченої ОСОБА_8 була заслухана думка прокурора, обвинуваченої та її захисника з цього приводу, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції встановлена наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, при оцінці яких суд прийняв до уваги зміст пред'явленого обвинувачення, кваліфікацію кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 111-1 КК України. Також судом прийнято до уваги наявність у обвинуваченої сім'ї та досить міцних соціальних зв'язків, однак з урахуванням положень ст. 176 КПК України, не вбачав підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу. Наявність у обвинуваченої групи інвалідності та посилання на погіршення зору, прийняті до уваги, однак з огляду на зміст пред'явленого обвинувачення, зазначені обставини не виключають наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, та не гарантують належної процесуальної поведінки обвинуваченої у випадку застосування інших більш м'яких запобіжних заходів. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо обвинуваченої у вигляді тримання під вартою, оскільки саме такий запобіжний захід буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов'язків та судового розгляду кримінального провадження. При цьому, на підставі ч. 4 ст. 183 КПК України, враховуючи обґрунтовану підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, суд не визначив розмір застави.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченій переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому вона обвинувачується, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачена можуть переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Також суд апеляційної інстанції враховує положення ч. 6 ст. 176 КПК України, якою передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1142, 258-2586, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Доводи апеляційної скарги щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття судом необґрунтованого рішення.
Посилання захисника на те, що обвинувачена ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки та позитивну репутацію самі, а також погіршення стану здоров'я обвинуваченої (документи щодо якого захисником будуть подані пізніше) по собі не спростовують висновків суду першої інстанції щодо доцільності продовження тримання її під вартою, не зменшують існування ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, на які посилався прокурор у клопотанні про продовження строку дії запобіжного заходу, та з якими погодився суд першої інстанції. Крім того, ці обставини існували на час вчинення інкримінованого обвинуваченій злочину, і не стали стримуючим фактором для ОСОБА_8 від противоправних дій.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначення розміру застави при продовженні строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_8 не зможе забезпечити виконання покладених на неї процесуальних обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченою її процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст. 177, ст. 178, ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: