Справа № 642/1509/23 Головуючий суддя І інстанції Ольховський Є. Б.
Провадження № 22-ц/818/1296/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: споживчого кредиту
09 квітня 2024 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Бурлака І.В., Маміної О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 03 січня 2024 року та на додаткове рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 15 січня 2024 року, по цивільній справі № 642/1509/23, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у вигляді моральної шкоди,
У березні 2023 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у вигляді моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що йому належить квартира АДРЕСА_1 . На початку 2019 року ОСОБА_2 разом з групою чоловіків прийшли до належної позивачу квартири та вимагали негайно її звільнити. При цьому намагались увірватись до вказаної квартири, налякали неповнолітніх дітей позивача та погрожували ОСОБА_3 та його родині. Внаслідок вказаних дій позивач був змушений звертатись до поліції де було відкрите кримінальне провадження № 12019220530001502 від 14.06.2019р. за ч. 3 ст. 190 КК України.
Постановою Харківського апеляційного суду від 29.08.23р. заборонено відчуження квартири АДРЕСА_1 в якості забезпечення позову про стягнення моральної шкоди.
На підставі вищевикладеного, уточнивши позовні вимоги, 22.05.2023, позивач зазначав, що внаслідок протиправної поведінки відповідача йому було завдано моральну шкоду яку оцінив у розмірі 268400 грн. та вказану суму просив стягнути з відповідача на його користь разом з судовими витратами.
В судове засідання на 07.11.2023 представник позивача з'явилась. Позов підтримала. зазначила що про обставини спричинення моральної шкоди позивачу пояснення нададуть свідки. В підготовчому засіданні просила допитати в якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . В подальшому прохала замінити свідка ОСОБА_5 на ОСОБА_6 . В судовому засіданні 03.01.2024 відмовилась від допиту свідка ОСОБА_6 . Заявила незгоду з діями головуючого щодо відмови в відкладенні розгляду справи для виклику позивача для дачі показів останнім.
Представник відповідача в судове засідання з'явився. Проти задоволення позову заперечував. Зазначив що ОСОБА_2 набув право на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу який чисельними судовими рішеннями визнаний чинним. ОСОБА_1 ніколи не бачив. Виселенням позивача займався представник за дорученням ОСОБА_7 який наразі перебуває в лавах ЗСУ. Сам ОСОБА_8 жодних протиправних дій відносно ОСОБА_1 або його родини не вчиняв. Зазначив що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем в справі. Якщо ОСОБА_7 якимось чином нагрубив родині Завгородніх позов повинен бути пред'явлений саме йому.
В судове засідання на 03.01.2024 ОСОБА_2 з'явився. Пояснив що ОСОБА_1 не знає. Спірну квартиру придбав на торгах та навіть не пам'ятає її адресу та скільки там кімнат. Наразі в квартирі мешкають знайомі
Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 03 січня 2024 року було відмовлено у задоволенні позову.
Додатковим рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 15 січня 2024 року було стягнуто витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000, 00 грн.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення та додаткове рішення скасувати, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.
Вказав, що суд першої інстанції не повністю виклала покази свідка ОСОБА_4 , яка вказала, що у подальшому після погроз та психологічного насилля ОСОБА_2 , який є власником квартири з 07.12.2018, вся родина позивача була змушена покинути квартиру.
Посилався на правові висновки викладені у постановах Верховного суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц та від 05.12.2022 у справі №214/7462/20.
Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За правилом ч. 1 ст. 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржуване рішення відповідає вказаним вимогам.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що позивач залучив до участі у справі неналежного відповідача.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19 січня 2009 року між Публічним акціонерним товариством «Астра Банк» (далі - ПАТ «Астра Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Агропросперіс Банк» (далі - АТ «Агропросперіс Банк») та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 400001006146007, за умовами якого банк надав останній кредит у розмірі 80 000 грн строком до 19 січня 2019 року.
В забезпечення виконання зобов'язань по Кредитному договору, між ним та ПАТ «Астра Банк» укладено іпотечний договір від 19 січня 2009 року, в якому іпотечним майном була зазначена квартира АДРЕСА_1 .
Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 14 червня 2019 року йому стало відомо, що право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу квартири від 07 грудня 2018 року, укладеного з ТОВ «Дебт Менеджмент Груп».
На початку 2019 року ОСОБА_2 разом з групою чоловіків прийшли до його квартири і вимагали її негайно звільнити. У зв'язку з вказаними протиправними діями він звернувся до поліції, був визнаний потерпілим по кримінальному провадженню №12019220530001502 від 14 червня 2019 року, відомості про яке внесені до ЄРДР за ознаками злочину, передбаченого ч. З ст. 190 КК України.
В результаті дій ОСОБА_2 позивачу була спричинено моральну шкоду, оскільки відповідач залякував його родину, намагався виселити примусово за допомогою фізичної сили, були порушені його нормальні життєві стосунки: він був позбавлений можливості проживати в належній йому квартирі, оскільки задля безпеки сім'ї вони були змушені змінити місце проживання, діти тривалий час побоювалися самостійно вийти на вулицю і лякалися кожного стуку або дзвінку до оселі.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що 12.06.2019 відбувались події які на думку позивача завдали йому моральної шкоди. Група людей намагалась увійти до квартири АДРЕСА_1 без згоди дружини ОСОБА_1 та в присутності двох неповнолітніх дітей позивача. Самого позивача при цьому не було. Одна з осіб керувала іншими спочатку заявивши що він є власником вказаної квартири на прізвище « ОСОБА_2 ». В подальшому вказана особа пояснила що він є представником Полуляхова за дорученням.
Свідок ОСОБА_4 пояснила що присутнього в залі суду відповідача ОСОБА_2 вона вперше побачила в Апеляційному суді під час розгляду чергової судової справи між сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За правилами ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 76 ЦПК України.
Згідно з вимогами ст. 77 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляд докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Правилами ст. 79 закріплено, що достовірними доказами є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ст. 23 ЦК України).
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Загальні положення про відшкодування шкоди передбачені главою 82 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
До загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди.
Схожі за змістом роз'яснення містяться і у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди.
Таким чином, обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи, яка її завдавала за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини, що власне є підставою цивільно-правової відповідальності
Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року № 35-13/797) роз'яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, крім випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
У постанові Великої Палати ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, вказано, що моральна шкода - це страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточенням, до інших негативних наслідків морального характеру.
Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Разом з цим, позивачем не надано суду будь яких доказів заподіяння йому моральної шкоди діями відповідача, при цьому твердження останнього про можливе звернення в правоохоронні органи та до суду, не може свідчити про заподіяння моральної шкоди позивачу, оскільки є їх суб'єктивним правом.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).
Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Виходячи з наведеного, якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц (провадження № 61-7479св18), від 26 січня 2022 року у справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).
З урахуванням вказаного, визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 20 жовтня 2021 року в справі № 509/3995/15 (провадження № 61-7070св20) зазначено, що «належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача».
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду від 09 січня 2023 року в справі № 402/586/17 (провадження № 61-12507св21) вказано, що: «належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача. Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем».
З показів свідка ОСОБА_4 та з пояснень представника відповідача суд презюмує що належним відповідачем за позовом про відшкодування моральної шкоди за подіями 12.06.2019 повинна бути особа яка була представником ОСОБА_2 за дорученням - ОСОБА_7 .
Позивач не позбавлений можливості, визначившись з належним колом відповідачів, звернутися до них з відповідним позовом.
Позивач не зобов'язаний доводити вину заподіювача шкоди, в той же час він в силу дії принципу диспозитивності процесу не звільняється від доведення інших елементів складу цивільного правопорушення, зокрема факту спричинення йому шкоди відповідною особою - відповідачем та його розміру.
Правові позиції Верховного Суду, на які посилався скаржник у апеляційній скарзі, викладені у названих постановах, не є релевантними до обставин цієї справи та відповідні судові рішення приймалися за іншої фактично-доказової бази.
Докази та обставини, на які посилається в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом обставин справи були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Виходячи з цього, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог і такі висновки суду доводами скарги не спростовані.
Не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи і доводи скарги щодо додаткового рішення суду.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК Україниє підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Передбачених ст. 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судових витрат не встановлено.
Керуючись ст.ст. 367, 368,ст.374, ст.375, ст.ст.381,384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 03 січня 2024 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 15 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 09 квітня 2024 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії І.В.Бурлака.
О.В.Маміна.