Справа № 569/17949/20
05 квітня 2024 року Рівненський міський суд
Рівненської області
в особі судді - Ковальова І.М.
при секретарі - Фурдись В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами,-
В Рівненський міський суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами звернувся ОСОБА_1 .
В судовому засіданні представник позивача заявлені повзуні вимоги повністю підтримав, просить суд їх задоволити з підстав, викладених у позовній заяві та на підставі досліджених доказів і додаткових обґрунтувань, наведених під час розгляду справи. Зокрема зазначив, що заповіт є нікчемним у зв'язку із тим, що його складення відбулося з порушенням форми та посвідчення, а договір дарування частини житлового будинку з надвірними будівлями просив визнати недійсним у зв'язку з неможливістю дарувальника прочитати договір, житло було його єдиним та ОСОБА_3 продовжував проживати в даному будинку. Просив визнати за позивачем право власності на частку житлового будинку з надвірними будівлями, як спадкоємець за заповітом від 31 березня 2011 року та внаслідок нікчемності заповіту та недійсності договору дарування.
В судовому засіданні відповідач та представник відповідача заявлені позовні вимоги позивача не визнали та просять суд відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов. Зокрема. Зазначили, що ОСОБА_3 розпорядився своїм майном за заповітом від 02 квітня 2014 року та договором дарування від 14 листопада 2017 року на користь відповідачки на законних підставах і свідомо, адже остання його доглядала до смерті.
Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Судом встановлено, що позивач та відповідач по справі є рідними братом та сестрою.
За свого життя, 02 квітня 2014 року ОСОБА_3 склав заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Другої Рівненської державної нотаріальної контори Костюковою О.О. та зареєстрований в реєстрі за №394. З даного заповіту зокрема, вбачається наступне: «Я, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народжений в місті Рівне, який проживає і зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ), діючи вільно, свідомо, добровільно, розумно та на власний розсуд, розуміючи значення своїх дій, без будь-якого примусу фізичного так і морального, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, усвідомлюючи значення своїх дій, на випадок моєї смерті роблю таке розпорядження: належні мені на праві власності земельні ділянки (кадастровий номер №1-5624682000:04:028:0392, кадастровий номер №2-5624682000:04:031:0138), які надані для ведення особистого селянського господарства, що знаходяться на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №257370, виданого Рівненською райдержадміністрацією 12 лютого 2007 року, я заповідаю. Своєму синові - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а все інше належне мені майно, нерухоме і рухоме, у чому б воно не полягало, з чого б не складалося і де б не знаходилося, все те, на що я претендуватиму по закону на день смерті я заповідаю своїй доньці - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У зв'язку з вадами зору ОСОБА_3 , який не може особисто прочитати текст заповіту уголос, згідно статей 1248, 1253 Цивільного кодексу України, цей заповіт складено і посвідчено в присутності свідків: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації проживання за адресою АДРЕСА_2 (паспорт НОМЕР_1 виданий Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області 28 березня 2002 року, податковий номер - 1842207383), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації проживання за адресою АДРЕСА_3 (паспорт НОМЕР_2 виданий Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області 19 січня 2000 року, податковий номер - 1744703002).».
Вищезазначені свідки неодноразово викликались судом для допиту в судовому засіданні у якості свідків, однак допит даних свідків проведено не було у зв'язку з багаторазовою їх неявкою в судові засідання за станом здоров'я.
При цьому, сторони погодилися на дослідження показань свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , наданих ними під час розгляду цивільної справи №569/8942/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, яка перебувала на розгляді у провадженні Рівненського міського суду Рівненської області. Зокрема, в судовому засіданні було досліджено технічний запис судових засідань по вищезазначеній цивільній справі, з поданнями даних свідків.
Як було встановлено, свідок ОСОБА_4 дала показання про те, що вона була присутня під час складання заповіту, однак через поганий зір його не читала. ОСОБА_3 сам читав заповіт. Заповіт читала свідок ОСОБА_5 , а також вголос заповіт читала нотаріус.
Свідок ОСОБА_5 дала показання про те, що вона також була присутня під час складання заповіту разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . При цьому, відповідачка їхала разом з ними в таксі, а до нотаріуса не заходила. Заповіт складала нотаріус самостійно. ОСОБА_3 не диктував. Заповіт читала не в голос. ОСОБА_3 був в окулярах і читав та щось дивився.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1257 ЦК України Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Відповідно до ст.1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.
Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що заповіт складено з дотриманням встановленої законом форми.
Вимоги щодо посвідчення заповіту, встановлені ст.1248 ЦК України, зокрема: нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів; нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, у цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним; якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Дослідивши заповіт та показання свідків у зазначеному вище порядку, суд вважає, що посвідчення заповіту не відповідало встановленому законом порядку.
Зокрема, заповіт було написано за допомогою технічних засобів не заповідачем, а нотаріусом. Судом не встановлено, що заповіт записаний зі слів заповідача. З змісту заповіту встановлено, що заповідач, у зв'язку з вадами зору, не міг особисто прочитати текст заповіту уголос.
З дослідженого в судовому засіданні акту судово-медичного огляду/дослідження №1488 від 1 липня 1999 року №200 вбачається, що на підставі даних судово-медичного огляду ОСОБА_3 , відомих обставин випадку, відповідно наданому питання судово-медичний експерт прийшов до слідуючих висновків: у ОСОБА_3 вбачається патологія у вигляді анофтальми (відсутність ока) зліва та гіперметропія (слабого ступеня) правого ока з гостротою зору 0,2.
Таким чином, було встановлено, що ОСОБА_3 , через наявні вади зору не міг та не читав заповіт вголос. А присутність свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 була забезпечена за відома відповідачки та з метою дотримання вимог ч.2 ст.1253 ЦК України, яка передбачає, що у випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків пари посвідченні заповіту є обов'язковою.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.1253 ЦК України свідками не можуть бути: особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.
Як було встановлено в судовому засіданні, свідок ОСОБА_4 суду показала, що вона не могла прочитати заповіт через поганий зір.
Відповідно до ч.5 ст.1253 ЦК України свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.
Як було встановлено в судовому засіданні, свідок ОСОБА_5 суду показала, що вона не зачитувала заповіт вголос.
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заповіт від 02 квітня 2014 року, посвідчений ОСОБА_6 , державним нотаріусом Другої Рівненської державної нотаріальної контори о 09 годині 55 хвилин, підписаний ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі за №3-94, складений з порушенням вимог щодо його посвідчення, а отже є нікчемним.
Відповідно до правового висновку, викладеного у пунктах 94,95 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі №916/3156/17 (провадження №12-304гс18) «п.94. Визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
п. 95. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.».
Враховуючи те, що оспорюваний заповіт є нікчемним, тому ефективним способом захисту прав позивача є вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом виключення із Спадкового реєстру запису про реєстрації оспореного заповіту, а не вимога позивача про визнання за ним права власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі №756/10183/16-ц (провадження №61-6108св19), : « …Зважаючи на те, що оспорюваний заповіт є нікчемним, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом виключення із Спадкового реєстру запису про реєстрацію заповіту обґрунтованою.».
Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч.2 ст.5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Суд вважає, що вимога позивача про визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами у АДРЕСА_2 , який посвідчений 14 листопада 2017 року приватним нотаріусом Мельничук М.С. Рівненського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №1044 (надалі по тексту - договір дарування) не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
З дослідженого в судовому засіданні договору дарування частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами від 14 листопада 2017 року посвідченого Мельничук М.С., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №1044 вбачається наступне: «Ми, що нижче підписалися, громадяни України: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ), проживаю в АДРЕСА_2 , з однієї сторони, надалі «ДАРУВАЛЬНИК» та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ), проживаю в АДРЕСА_2 , з другої сторони, наділа «ОБДАРОВУВАНА», підтверджуючи обізнаність із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, володіючи повним обсягом цивільної дієздатності, повністю усвідомлюючи значення своїй дій та згідно із вільним волевиявленням, котре відповідає нашій внутрішній волі, маючи на меті реальне настання правових наслідків, домовилися про наступне: п.1 ДАРУВАЛЬНИК ОСОБА_3 , що обізнаний про безоплатність цього правочину, без будь-якого примусу, насильства або погроз подарував, а ОБДАРОВУВАНА ОСОБА_2 прийняла в дар частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (надалі у цьому договорі з дарунок).».
В позовній заяві позивач та в судовому засіданні представник позивача, як на підстави для визнання договору дарування недійсним зазначили, що дарувальник мав вади зору, які не давали йому можливості прочитати договір дарування. Крім того, позивач та його представник посилаються на ту обставину, що ОСОБА_3 не мав наміру дарувати своє житло, адже воно було його єдиним житлом і після укладення договору дарування, ОСОБА_7 продовжував проживати в даному будинку, що на думку позивача свідчить про відсутність у дарувальника наміру передавати єдине житло в дар відповідачці. Вважають, що дії відповідачки були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до неї з метою приховати це майно від виконання в майбутньому заповіту на ім'я позивача.
Отже, позивач звернувся до суду з позовною вимогою про визнання договору дарування недійсним в силу положень ст.234 ЦК України, яка передбачає правові наслідки фіктивного правочину.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є освоюваним.
Судом встановлено, що між ОСОБА_3 та відповідачкою було укладено договір дарування, за умови якого дарувальник передав безоплатно у власність обдаровуваної - ОСОБА_2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами.
Договір дарування частини квартири укладений у письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом. У вказаному договорі дарувальник підтвердив, що обізнаний про безоплатність цього правочину та без будь-якого примусу, насильства або погроз подарував частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами. Крім того, сторони договору дарування підтвердили, що однаково розуміють значення і умови договору та його правові наслідки для них; їх волевиявлення, як сторін за договором, є вільним і відповідає внутрішній волі; договорі спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; договір, що укладається, не має характеру фіктивного та удаваного правочину; вони не обмежені у праві укладати правочини та не визнані в установленому порядку недієздатними (повністю/частково), не страждають в момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті.
За свого життя, ОСОБА_3 договір дарування не оспорював та не заявляв вимог про його недійсність.
Враховуючи вищевикладене, посилання позивача на те, що договір дарування укладений між ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_2 є фіктивним, і як наслідок недійсним, є необґрунтованими.
На підтвердження своїй вимог про визнання правочину недійсним, позивач повинен довести на підставі належних та допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на недійсність правочину. Однак, позивачем цього здійснено не було.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності суд вважає, що заявлені позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення, а саме в частині підтвердження нікчемності заповіту від 02 квітня 2014 року, посвідченого ОСОБА_6 , державним нотаріусом Другої Рівненської державної нотаріальної контори о 09 годині 55 хвилин, підписаний ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №3-94 з застосуванням наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом виключення із Спадкового реєстру запису про реєстрацію заповіту. В решті позовних вимог, а саме визнання недійсним договору дарування та визнання за позивачем права власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 слід відмовити.
На підставі викладеного,керуючись ст.ст.10,18,12,263,264,265,268,273,354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами - задоволити частково.
Виключити зі Спадкового реєстру запис про реєстрацію заповіту від 02.04.2014, посвідченого ОСОБА_6 , державним нотаріусом Другої Рівненської державної нотаріальної контори о 09 годині 55 хвилин, підписаний ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі за №3-94.
В задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Мельничук М.С. Рівненського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №1044 та визнання за позивачем права власності на частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований АДРЕСА_4 , іпн. НОМЕР_5
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована АДРЕСА_2 , іпн. НОМЕР_4
Суддя Рівненського
міського суду І.М.Ковальов