Справа № 282/482/24
Провадження № 2-о/282/21/24
08 квітня 2024 року селище Любар
Любарський районний суд Житомирської області у складі:
головуючого судді Вальчука В. В.
при секретарі судового засідання Демчук В. І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Любар цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Романівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про встановлення факту смерті,
Заявник звернувся до суду із зазначеною заявою, в обґрунтування якої вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території України в смт.Горностаївка Херсонської області померла його дружина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка до дня своєї смерті була громадянкою України, з громадянства не виходила та громадянства України, в установленому законом порядку, не позбавлялася.
Факт смерті ОСОБА_1 , стверджується документами, які видані окупаційною владою, та не визнаються на території України.
Встановлення факту смерті дружини йому необхідно для реєстрації їх смерті, отримання свідоцтв про смерть, а також для оформлення спадкових прав на майно, яке залишилось після її смерті. У зв'язку з вищевикладеним, заявник вимушений звернутися до суду та просить встановити факт смерті ОСОБА_2 .
Заявник у судове засідання не з'явився, надав суду заяву з проханням розглядати справу за його відсутності, вимоги підтримав.
Представник Романівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
У зв'язку із неявкою в судове засідання учасників справи, враховуючи положення ч.ч.1, 3 ст.223 та ч.2 ст.247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового засідання технічними засобами у відсутності учасників справи на підставі доказів, які є в матеріалах справи.
Дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно ч.1 ст.317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець смт.Горностаївка Горностаївського району Херсонської області перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженкою смт.Горностаївка Горностаївського району Херсонської області, що стверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с.12).
З довідки №1811-7001987929 від 22.03.2024 року слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , взятий на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції та на даний час проживає у АДРЕСА_1 (а.с.8).
ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт.Горностаївка Горностаївського району Херсонської області померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 , що видане Сімферопольським районним відділом ЗАГС №2 Департаменту ЗАГС Міністерства юстиції Республіки Крим, відтак видане окупаційною владою на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження (а.с.14).
Отже, у теперішній час ОСОБА_1 позбавлений можливості отримати свідоцтво про смерть своєї дружини, адже державна реєстрація смерті, відповідно до діючого законодавства, проводиться на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», встановлено, що тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Відповідно до Розділу ІІ Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року №309 (із змінами відповідно Наказу 224 від 17 серпня 2023 року), Горностаївська селищна територіальна громада Каховського району Херсонської області є тимчасово окупованою російською федерацією територією України з 24.02.2022 року.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Статтею 17 ч.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно зі ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа, встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або оголошення її померлою.
Розділом 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18.10.2000 року, з із змінами, передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); б) фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб.
Відповідно до ст.ст.3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «Намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
На сьогоднішній час, свідоцтво про смерть, видане органом, який діє поза межами Конституції та законодавства України і не визнається на території України.
Оцінюючи надані заявником документи, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про задоволення заяви про встановлення факту смерті.
Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.
Відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються заявники - у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв'язку із тимчасовою окупацією території України, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України.
Так, як дана справа, є справою за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, яка подана у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, то заявник відповідно до п.21 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.4, 7, 10, 12, 76, 77, 223, 247, 258, 259, 263, 265, 317 - 319, 353, 354, 430 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Романівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки України, уродженки смт.Горностаївка Горностаївського району Херсонської області, що була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт.Горностаївка Горностаївського району Херсонської області.
Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя В. В. Вальчук