Справа № 201/7321/23
Провадження № 2/201/336/2024
Іменем України
11 березня 2024 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
у складі головуючого - судді Наумової О.С.,
за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г.,
за участю позивачки ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна,
22.06.2023 ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Ільєнка Р.П. (діє на підставі ордеру від 21.06.2023 - а.с. 19) звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна (а.с. 1-2).
Ухвалою суду від 26.06.2023 відкрито провадження у справі, призначено проведення підготовчого засідання (а.с. 24).
Підготовче засідання у справи закрите 29.09.2023 та справи призначена до розгляду у судовому засіданні (а.с. 60).
Ухвалою суду від 09.01.2024 визнано обов'язковою явку в судове засідання позивачки ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 та їх представників (а.с. 72).
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що 07.08.2017 між сторонами укладено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вважає, що вказаний договір дарування є недійсним, оскільки відповідачка є її донькою. На момент укладання договору сторони договору не мали наміру створення правових наслідків, позивач не мав наміру дарувати, відповідач не мав наміру приймати майно, відповідно, ним володіти, користуватись та розпоряджатись. Договір укладався з метою збереження нерухомого майна від претензій родичів позивачки. Відповідачка у володіння майном не вступила. Фактично позивачка продовжує володіти майном, сплачує комунальні платежі. Договір має ознаки фіктивного правочину, тобто укладеного без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються договором дарування.
На підставі наведеного, просила визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник позивачки - адвокат Ільєнко Р.П. надав суду заяви, у яких позовні вимоги підтримав повністю та просив задовольнити (а.с. 35. 44).
Позивачка ОСОБА_1 , явка якої була визнана судом обов'язковою, свої вимоги у судовому засіданні підтримала та пояснила суду, що вона із донькою зараз проживають за межами України. Не змогли розірвати договорі у нотаріальному порядку, оскільки відповідачка перебуває у Канаді. Договір дарування укладали, оскільки були проблеми з рідним братом позивачки, тому фактично вирішили переоформити майно на дочку, хоча квартира у дійсності належить позивачці, договір був формальний. Натепер у квартирі ніхто не живе, але вона сплачує комунальні послуги. Пояснила, що відповідачка не може вийти на зв'язок вийти, адже у неї маленька дитина. Однак у дійсності їй квартира не потрібна.
Від відповідачки Виноградової- ОСОБА_3 28.09.2023 на електронну пошту суду надійшла заява, у якій відповідачка зазначила, що 07.08.2017 приймала участь у укладанні двох договорів дарування, у який дарувальником виступала ОСОБА_1 . Договори дарування укладались щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_2 . Метою укладених договорів не був перехід права власності від ОСОБА_1 до неї. Причиною укладання договорів дарування були сімейні обставини. З цих причин у володіння квартирами вона не вступала, ніколи у них не проживала, не сплачувала комунальні та інші платежі. Квартири своєю власністю не вважає, вважала, що допомагає матері. Проти задоволення позову заперечує. Прийняти участь у судових засіданнях не може, тому що перебуває за межами України, просить розглядати справу без її участі (а.с. 52).
Суд, з'ясувавши позиції учасників справи, оцінивши їх позиції, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази, встановив такі обставини справи та відповідні ним правовідносини.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Встановлено, що 07.08.2017 між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського МНО Нощенко Н.М., зареєстрований у реєстрі за № 3612 (а.с. 3-5).
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч. 1 ст. 718 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч.1 ст. 722 ЦК України).
Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, на яку посилався заявник в касаційній скарзі, та з якою погодився Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 757/12646/16, від 28 лютого 2018 року у справі № 909/330/16, від 01 листопада 2018 року в справі № 910/18436/16, від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19.
Позивачка особисто у судовому засіданні вказувала, що договір дарування вони із відповідачкою уклали між собою задля лише переоформлення квартири на відповідачко задля уникнення сімейних спорів, договір був формальний. Квартира у дійсності належить позивачці і саме вона сплачує комунальні платежі, про що надала відповідні квитанції про їх сплату після укладення договору упродовж 2017 - 2022 років (а.с. 7 - 18). Натепер у квартирі ніхто не живе.
Відповідачка цю обставину визнала, у заяві до суду пояснила, що 07.08.2017 приймала участь у укладанні цього договору дарування. Метою укладення не був перехід права власності від ОСОБА_1 до неї. Причиною укладання договорів дарування були сімейні обставини. З цих причин у володіння квартирами вона не вступала, ніколи у них не проживала, не сплачувала комунальні та інші платежі. Квартири своєю власністю не вважає, вважала, що допомагає матері.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відтак, із пояснень обох сторін правочину з'ясовано, що у них обох був наявний умисел на укладання цього правочину, на виконання якого не було передано майно у фактичне володіння обдарованого.
З урахуванням викладеного, суд доходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволені, судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1073,60 грн. (а.с. 21) підлягають стягненню із відповідачки на користь позивачки.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 82, 89, 141, 155, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна - задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 495982112101, укладений 07 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований у реєстрі за № 3612.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений 20 березня 2024 року.
Суддя Наумова О.С.