05 квітня 2024 р. Справа № 520/18725/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Мельнікової Л.В. , Курило Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2023, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 25.09.23 по справі № 520/18725/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.09.2022 року по 23.06.2023 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.09.2022 року по 23.06.2023 року у сумі 158 900 гривень 85 копійок включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.09.2022 року по 23.06.2023 року включно є протиправною та такою, що порушує його права на належні йому до виплати суми.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2023 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2022 року по 22.06.2023 року включно у розмірі 14603,40 грн.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2022 року по 22.06.2023 року у сумі у розмірі 14603,40 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2023 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Кодексом законів про працю України не передбачене можливість застосування відповідальності роботодавця, передбаченої статтею 117, окремо щодо кожного виду виплат, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення.
Отже, під фактичним розрахунком слід розуміти виплату роботодавцем усіх сум, незалежно від підстав виникнення такого зобов'язання (добровільно або примусово, за заявою працівника чи на виконання рішення суду, тощо).
Отримавши усі, належні до сплати при звільненні виплати, працівник має право ініціювати стягнення середнього заробітку за весь час затримки, тобто з дати звільнення і до дати фактичного повного розрахунку.
Як зазначено вище, ст.117 КЗпП не передбачена можливість застосування відповідальності до роботодавця окремо щодо кожного виду виплат, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення.
Суд першої інстанції у цій справі наведених обставин справи не врахував, та, внаслідок неправильного тлумачення ст.117 КЗпПУ безпідставно застосував до військової частини НОМЕР_2 передбачену цією нормою відповідальність за фактом "додаткового затримання розрахунку при звільненні з 26.09.2022 по 23.06.2023", у розмірі 14603,40 грн.
Між тим, у разі виконання рішення суду у даній справі загальний розмір присудженого відшкодування у справах №160/15700/22 та №520/18725/23 перевищуватиме розмір, встановлений ст.117 КЗпПУ (не більше ніж за 6 місяців).
Щодо позиція суду про начебто наявність "чіткої формули" застосування критеріїв зменшення відшкодування, визначеного ст.117 КЗпПУ, у практиці Верховного Суду, то на сьогодні у практиці правозастосування Верховного Суду з цього питания є як мінімум три різні підходи. Так, у постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розмір відшкодування визначено як розмір суми, яка становить відсоток, що розраховується шляхом ділення розміру виплати, по якій існує заборгованість, на розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку (обрахованого у повному обсязі).
У постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, розмір відшкодування визначається у два етапи: розраховується величина відсотку шляхом ділення розміру виплати, по якій існує заборгованість, на суму всіх належних працівнику виплат на день звільнення; сума, яка утворює цей відсоток від середнього заробітку за час затримки розрахунку, і є розміром відшкодування.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду № 761/9584/15ц від 26.06.2019, на зміст якої послався суд апеляційної інстанції, але яка "не влаштовує" позивача, викладено правовий висновок про те, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати не суто числові показникирізних сум, виплачених чи не виплачених позивачеві, а: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Правові висновки Великої Палати Верховного Суду є обов'язковими до застосування.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач з 04.08.2014 по 26.07.2019 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу від 29.07.2019 року №152 позивача з 26.07.2019 звільнено з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.
При звільненні позивачу не виплачено індексацію грошового забезпечення, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
У зв'язку з цим позивач звернувся з заявою до відповідача з проханням виплатити зазначені виплати.
Відповідачем відмовлено у задоволенні заяви відповідача, тому позивач звернувся до суду для вирішення спорів.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 року у справі №160/9861/19 відповідачем 01.03.2021 року виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учасник бойових дій у сумі 46910,99 грн.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 року у справі №160/16399/21 відповідачем 26.09.2022 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 149135,24 грн.
З метою виплати компенсації за звільнення без повного розрахунку позивач звернувся до суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2022 року у справі №160/15700/22 зобов'язано відповідача виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 27.07.2019 по 27.01.2020 включно.
Разом з цим, відповідачем при звільненні з військової служби не виплачено на користь позивача одноразові види грошового забезпечення з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.12.2022 року у справі №160/16271/22 зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення за 2014, 2015, 2016, 2017 роки; провести перерахунок виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням індексації грошового забезпечення за 2018, 2019 роки; провести перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги урахуванням індексації грошового забезпечення.
24 червня 2023 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.12.2022 року у справі №160/16271/22 відповідачем виплачено на користь позивача перерахунок одноразових видів грошового забезпечення у загальній сумі 47862,04 грн, що підтверджується банківською випискою (додаток №4 до позовної заяви).
Таким чином, відповідачем затримано виплату перерахунку одноразових видів грошового забезпечення виплачених на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.12.2022 року у справі №160/16271/22 понад період затримки виплати індексації грошового забезпечення виплаченої на виконания рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 у справі №160/16399/21.
Оскільки крайня дата періоду який розглядався в суді щодо виплати позивачу середнього заробітку у справі №160/15700/22 це 25.09.2022 року, а перерахунок одноразових видів грошового забезпечення відповідачем здійснено 24.06.2023, то відповідачем додатково затримано розрахунок при звільненні з 26.09.2022 по 23.06.2023 на 271 день.
Відтак, позивачем вказано, що період з 26.09.2022 по 23.06.2023 є часом затримки розрахунку при звільненні, а отже на його користь відповідачем мала б бути виплачена сума середнього заробітку за весь час затримки, виходячи із середньоденного грошового забезпечення, а саме у сумі 158900,85 грн.
Вважаючи зазначену бездіяльність відповідача протиправною позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з підстав визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2022 року по 22.06.2023 року включно у розмірі 14603,40 грн та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2022 року по 22.06.2023 року у сумі у розмірі 14603,40 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, вказано, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направлено на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ закінченням проходження військової і служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установ тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час, питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відтак, приписами ч. 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 18.07.2022 року), передбачалося, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022, статтю 117 викладено в наступній редакції:
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17 та від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Судовим розглядом встановлено, що позивача наказом командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 25.02.2019 pоку № 41 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, але фактичний розрахунок щодо індексації грошового забезпечення проведено лише 24.06.2023 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Відтак, враховуючи вищевикладені норми, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки відповідачем не проведено із позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення, протиправність якого встановлено Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 28.09.2022 року у справі №160/18725/21, позивач має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
У відповідності до п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Колегією суддів встановлено, що з довідки про доходи грошового забезпечення позивача за травень 2019 року вбачається, що грошове забезпечення позивача складало 17883,71 грн, а грошове забезпечення позивача за червень 2019 року складало 17883,71 грн, а отже за вказані місяці позивачем отримано грошове забезпечення у загальному розмірі 35767,42 грн.
Відтак, середньоденний розмір заробітку позивача становить 586,35 грн. (35767,42 грн. / 61 календарний день (травень 2019 року - 31 календарний день, червень 2019 року - 30 календарних днів).
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату за перерахунком одноразових видів грошового забезпечення 26.09.2022 року (з дня, наступного після закінчення попереднього періоду нарахування середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні) по 22.06.2023 року включно (день, який передує дню повного розрахунку) становить 269 календарних днів.
Однак, при визначенні періоду, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції ч.1 ст.117 КЗпП України на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, зокрема, за 181 календарний день.
Таким чином, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за шість місяців (181 календарні дні) становить 106129,35 грн (586,35 грн х 181 дні).
Водночас, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду викладених у постанові від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Верховний Суд у постанові від 24 червня 2021 року у справі № 480/2577/20 зазначив, що для застосування критеріїв пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судам необхідно з'ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексація грошового забезпечення та грошова компенсація вартості не отриманого речового майна у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності.
Застосовуючи означені правові позиції до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.
У даній справі встановлено, що в рамках розгляду справи №160/15700/22 Дніпропетровський окружний адміністративний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього розміру грошового забезпечення за затримку у виплаті належних сум грошового забезпечення при звільненні за період з 27.07.2019 по 27.01.2020 у розмірі 107888 (сто сім тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн. 40 коп.
Відтак, слід дійти висновку про те, що у даному випадку у відносинах між позивачем та роботодавцем вже реалізовано право позивача на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Однак, після вказаних обставин за результатом розгляду справи №160/16271/22 позивач набув право на виплату перерахунку одноразових видів грошового забезпечення у загальній сумі 47862,04 грн.
З метою уникнення подвійності застосування до відповідача санкцій у вигляді зобов'язання нарахувати та виплатити на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні наявні підстави для зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 347859,16 грн, з яких: 14532,34 грн - виплачено у добровільному порядку грошове забезпечення відповідно до довідки про виплачене грошове забезпечення; 89418,55 грн - грошова допомога у разі звільнення; 46910,99 грн - сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій; 149135,24 грн - сума індексації грошового забезпечення; 47862,04 грн. - сума перерахунку одноразових видів грошового забезпечення у загальній сумі виплачена на виконання судового рішення у справі №160/16271/22, яка складає 13,76% виплат, належних позивачу при звільненні.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також розміру майнових втрат, з огляду на те, що з позовом про визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати суми перерахунку одноразових видів грошового забезпечення позивач звернувся зі спливом тривалого терміну після звільненні з військової служби, чим істотно збільшив кількість днів затримки розрахунку при звільненні, а також з огляду на обставини суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього грошового забезпечення з врахуванням істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути виплачений позивачу у розмірі 14603,40 грн. (13,76% від 106129,35 грн.), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні здійснено з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення компенсації у розмірі 106129,35 грн за несвоєчасну виплату заборгованості у розмірі 47812,04 грн було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.
Отже, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2022 року по 22.06.2023 року включно у розмірі 14603,40 грн. та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2022 року по 22.06.2023 року у сумі 14603,40 грн.
З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2023 по справі № 520/18725/23 - залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді Л.В. Мельнікова Л.В. Курило