Справа № 183/13550/23
№ 1-кп/183/1207/24
03 квітня 2024 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості по якому внесені 18.04.2023 року до ЄРДР за № 62023170030000487, за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, -
за участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання ОСОБА_3 під вартою, оскільки солдат ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, в посаді курсанта навчального взводу навчальної роти 1 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, 17.02.2023 року, не одержавши дозволу відповідних командирів або начальників, з метою ухилитись від військової служби в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , що дислокується поблизу АДРЕСА_1 (більш точна адреса не розголошується в умовах воєнного стану), проводить час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, ввірених йому за посадою, заходів для повернення до пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 не приймає, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляє, та до теперішнього часу незаконно відсутній на військовій службі, тобто обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України - дезертирстві, тобто самовільному залишенні військової частини з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану.
14.11.2023 року слідчим суддею Кіровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
На даний час обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 перебуває на розгляді у Новомосковському міськрайонному суді Дніпропетровської області і є необхідність у продовженні обраного запобіжного заходу, оскільки є достатньо підстав вважати, що підозрюваний ОСОБА_3 може здійснити дії, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:
1)переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду: враховуючи, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, відповідальність за який передбачено покарання у вигляді позбавлені волі від п'яти до дванадцяти років, існує ризик, що обвинувачений ОСОБА_3 , з метою уникнення кримінальної відповідальності, може переховуватися від суду, оскільки не має стійких соціальних зв'язків та не має офіційного джерела доходу, що може сприяти нез'явленню ОСОБА_3 за викликом та суду;
2)незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні: ОСОБА_3 може як у спосіб погроз, так і реально незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, а саме на ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , оскільки останні проходять військову службу в одній військовій частині з підозрюваним. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом;
3)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, оскільки обвинувачений, вчиняючи злочин, в умовах воєнного стану, фактично відмовився виконувати завдання, що тягне за собою перекладення його обов'язків на інших військовослужбовців, збільшення навантаження на них та посилення загрози їхньому життю. Такі дії ОСОБА_3 вже є опосередкованим посяганням на життя та здоров'я інших військовослужбовців та фактичним висловленням байдужості до їх безпеки на користь власного страху. З огляду на це, а також те, що обвинуваченому загрожує покарання до 12 років позбавлення волі, з метою ухилення від покарання у разі визнання його винним або від кримінального переслідування існує реальна можливість продовження вчинення останнім злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом
5 частини першої цієї статті - тримання під вартою.
Крім того, перебування поза межами тримання під вартою,
ОСОБА_3 як особа, що не має підстав для звільнення з військової служби зобов'язаний буде повернутися до підрозділу, в якому він проходить службу, тобто до місця, де також проходять службу свідки, що беззаперечно створить умови для здійснення тиску на них.
Також підозрюваний проживає за адресою: АДРЕСА_2 , із чим неможливо ефективно забезпечити необхідну міру контролю за поведінкою підозрюваного, що дасть останньому можливість переховуватись від правосуддя, наддасть останньому можливість переховуватись від суду.
За таких обставин покладення обов'язків без застосування запобіжного заходу не може запобігти цим ризикам, також суворість покарання за кримінальне правопорушення та особистість підозрюваного свідчить про те,
що наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування.
З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено вищевказаними матеріалами існування ризиків, передбачених
ст. 177 КПК України; що обвинувачений ОСОБА_3 має можливість переховуватися від суду, може здійснити вплив на свідків, тому що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути признаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання, а також беручи до уваги вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, його вік, посаду, репутацію, стан здоров'я, майновий стан та інші обставини, приймаючи до уваги особливу суспільну небезпеку протиправних дій ОСОБА_3 для запобігання вказаним ризикам об'єктивно необхідним є продовження щодо нього запобіжного заходу - тримання під вартою як до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
Крім того, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, такий підхід національних судів щодо застосування викличного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності підрозділу Збройних Сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.
Отже, досягнення мети визначеної у ст. 177 КПК України наразі можливе виключно шляхом взяття під варту ОСОБА_3 .
Такий висновок прокурора не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах Смірнов проти росії від 24 липня 2003 року; Вемгофф проти Німеччини від 27 червня 1968 року; Штегмюллер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Мацнеттер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Летельєр проти Франції від 26 червня 1991 року та ін.).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи обвинуваченого, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого,
а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Сторона обвинувачення акцентує увагу суду, що під час розгляду клопотання відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість перебування ОСОБА_3 під вартою, немає, відсутні докази і наявності в останнього міцних соціальних зв'язків, інших даних, які б переважили ризики передбачені ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу
у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Захисник в судовому засіданні не заперечував проти задоволення клопотання прокурора, але просив застосувати альтернативний запобіжний захід - заставу, відповідно до ст.182 КПК України.
Обвинувачений в судовому засіданні підтримав думку захисника.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу ОСОБА_3 суд враховує, що існує ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до клопотання прокурора, під час досудового розслідування встановлено наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_3 на даний час підозрюється у вчиненні злочину, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких, ОСОБА_3 розуміє, що у разі визнання його судом винним у вчиненні вказаного злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України його може буде засуджено судом до реального позбавлення волі на строк до 12 років, тому існує реальна можливість переховування останнього від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від покарання.
При цьому, суд вважає наявність ризиків, передбачених п. 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, в судовому засіданні прокурором не доведені.
Суд при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оцінила в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_3 не судимий, підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, віднесеного законом до категорії тяжкого, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується.
Все вищевикладене неодмінно свідчить про відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу ОСОБА_3 , ніж тримання під вартою.
Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає необхідним застосувати обвинуваченому найбільш тяжкий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення визначеного раніше ризику.
Крім того, у відповідності з ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України.
У відповідності до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-1142, 258-2586, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Як вбачається з наведеного, законодавець поклав питання можливості визначення розміру застави під час застосування запобіжного заходу ту вигляді тримання під вартою виключного на слідчого суддю, суд. Вказана вимога дає змогу суду на незалежне але законне рішення суду в цьому питанні.
При цьому законодавець все ж таки поклав на суд обов'язок врахувати певні обставини. Так, крім обов'язку виконати вимоги ст. ст. 177 та 178 КПК України, законодавець зобов'язує суд обґрунтувати своє рішення під час винесення ухвали.
При розгляді питання відносно ОСОБА_3 , суд враховує те, що останній не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце мешкання, військовослужбовець та бажає продовжувати службу в лавах ЗСУ, щиро кається.
Всі ці обставини суд сприймає як об'єктивно існуючі та вважає, що вони не дають підстави суду змінити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу на інший, ніж тримання під вартою. Тим більше, що суд не має на це законних підстав.
Однак суд враховує, що все вище досліджене вказує на те, що суд може визначити відносно ОСОБА_3 заставу про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно з ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається в межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Враховуючи обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_3 , майновий та сімейний стан обвинуваченого, наявність ризиків, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який було проаналізовано раніше, суд вважає, що розмір застави у вигляді 80 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб повинний достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
У разі внесення обвинуваченим застави, суд вважає, що на обвинуваченого ОСОБА_3 повинні бути покладені обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 177, 178, 182 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою в умовах гауптвахти обвинуваченому ОСОБА_3 , - задовольнити.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, громадянину України, у вигляді тримання під вартою в умовах гауптвахти продовжити, строком до 31 травня 2024 року включно.
Визначити розмір застави у відношенні ОСОБА_3 у виді 80 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме 242.240,00 гривень.
У разі внесення обвинуваченим ОСОБА_3 застави, покласти на останнього строком на два місяці наступні обов'язки:
- прибувати до суду на кожний виклик;
- здати на зберігання до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1