04 квітня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/1747/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 02.02.2024 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУПФ України в місті Києві, відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним рішення відповідача щодо відмови у призначенні їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту ''б'' статті 12 Закону №2262-ХІІ;
- зобов'язати відповідача призначити їй пенсію за вислугу років відповідно до пункту ''б'' статті 12 Закону №2262-ХІІ, з врахуванням загального страхового стажу, який становить 25 років 02 місяці 11 днів (з яких 05 років 10 місяців 11 днів - трудовий стаж, 09 років 03 місяці 28 днів - вислуга років).
Позов мотивовано тим, що належним чином оформленими документами підтверджується її право на призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Ухвалою судді від 06.02.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, установлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі на надання відзиву на позов.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не подав, про розгляд справи повідомлений належним чином.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, суд враховує такі обставини і норми права.
ОСОБА_1 проходила службу в Національній поліції України та наказом ГУНП в Чернігівській області від 14.09.2023 №1462 о/с з 20.09.2023 звільнена зі служби за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». У наказі, крім іншого, зазначено, що станом на день звільнення трудовий стаж позивача складає 05 років 10 місяців 11 днів; загальний страховий стаж для призначення пенсії - 25 років 02 місяці 11 днів; стаж служби в поліції для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції - 04 роки 10 місяців 20 днів; стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років - 19 років 03 місяці 28 днів (а.с. 15).
Наведена в наказі інформація щодо вислуги років та страхового стажу відповідає даним, вказаним у відповідному розрахунку, складеному на підставі особової справи №2927 (а.с. 20-24).
ГУНП в Чернігівській області подано до територіального органу Пенсійного фонду України документи про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Вказану заяву розглянуло ГУПФУ в місті Києві та 06.12.2023 прийняло рішення №2613054648 про відмову позивачеві у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю у неї необхідного страхового стажу. Зокрема, до страхового стажу ОСОБА_1 не враховано періоди роботи: з 30.09.1991 по 18.05.1995 (3 роки 7 місяців 18 днів) на підставі довідки від 14.12.2015 №403, оскільки зазначена довідка підписана не керівником підприємства, доручення на право підпису не надано; з 18.07.1997 по 29.08.1998 на підставі довідки ТОВ Фірма «Агросервіс» від 18.01.2016 №4, підписаної гендиректором ОСОБА_2 , оскільки відповідно до даних ЄДРПОУ керівником організації є ОСОБА_3 . Враховуючи наведене, відповідач зазначив, що згідно персоніфікованого обліку страховий стаж ОСОБА_1 становить 0 років 11 місяців 21 день (а.с. 28-29).
При прийняте рішення позивача повідомлено листом від 11.01.2024 (а.с. 27)
Вважаючи вказане рішення протиправним, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Статтею 1 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ) установлено, що особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів (частина перша статті 1-1 Закону №2262-ХІІ).
Відповідно до статті 1-2 Закону №2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби): особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту (пункт «б»).
Згідно із пунктом «б» статті 12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "з" статті 12 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України.
Таким чином, положеннями Закону №2262-ХІІ установлені умови для отримання особою пенсії за вказаним пунктом, а саме: досягнення на день звільнення зі служби 45-річного віку, наявність страхового стажу мінімум 25 років та спеціального - 12 календарних років і 6 місяців.
Відповідачем у спірному рішенні не ставиться під сумнів досягнення позивачем необхідного віку та наявність у неї спеціального стажу для отримання права на призначення пенсії.
ГУПФУ в місті Киві відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку із відсутністю в неї необхідного страхового стажу (не менше 25 років).
Зокрема, до страхового стажу не враховано періоди роботи позивача: з 30.09.1991 по 18.05.1995 (3 роки 7 місяців 18 днів) на підставі довідки від 14.12.2015 №403, оскільки зазначена довідка підписана не керівником підприємства, доручення на право підпису не надано; з 18.07.1997 по 29.08.1998 на підставі довідки ТОВ Фірма «Агросервіс» від 18.01.2016 №4, підписаної гендиректором Захаровим А.А., оскільки відповідно до даних ЄДРПОУ керівником організації є ОСОБА_3 .
Відповідно до підпункту 6 пункту 2 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за вислугу років, по інвалідності додаються, в тому числі документи про страховий стаж особи, які передбачені підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року N 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за N 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07 липня 2014 року N 13-1) (далі - Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування") (для призначення пенсії згідно з пунктом "б" статті 12 Закону).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною четвертою вказаної статті Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У свою чергу, відповідно до статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно статті 62 Закону №1788-ХІІ та частини першої статті 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У відповідності до підпункту 2 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року N 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року N 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за N 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року N 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
У свою чергу, відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію, для підтвердження трудового стажу приймаються відповідні уточнюючі довідки.
Суд зазначає, що повноваженнями перевіряти обґрунтованість видачі уточнюючих довідок та достовірність поданих відомостей про осіб, які звернулись із заявами для визначення права на пенсію, наділені органи Пенсійного фонду України.
Вищенаведені обставини, за умови документального підтвердження і доведеності, в тому числі в судовому порядку, наявності у особи права на пенсійне забезпечення і дотримання ним процедури звернення за пенсією, передбаченої, зокрема, статтею 12 Закону №2262-ХІІ, не може зумовлювати позбавлення особи такого права, яке набуто нею згідно з законодавством та гарантоване Конституцією і законами України.
Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Так, у дублікаті трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 містяться записи про роботу ОСОБА_1 в період з 30.09.1991 по 18.05.1995 та з 18.07.1997 по 29.08.1998, внесені на підставі довідок від 14.12.2015 №403 та від 18.01.2016 №4 (а.с. 16-19).
Суд звертає увагу, що вказані довідки видані на підставі особистої справи позивача та відповідних наказів про прийняття/звільнення з роботи, завірені печатками роботодавців (а.с. 25, 26).
Тобто, в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28 серпня 2018 року у справі №175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі №242/65/17, від 27 лютого 2019 року у справі №423/3544/16-а та від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17 та від 31 березня 2020 року у справі №446/656/17.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що спірний період роботи позивача, вказаний у дублікаті трудової книжки, має бути зарахований до її страхового стажу у повному обсязі, оскільки відповідачем не наведено жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки чи записів у ній вимогам чинного законодавства, а тому вказану трудову книжку необхідно розглядати як належний та допустимий доказ у справі.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У пункті 54 Рішення у справі Пічкур проти України ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що в даному випадку є порушення конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення.
Разом з тим, щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає таке.
Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати дискреційні повноваження, користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій із розрахунку та призначення пенсій громадянам.
З огляду на зазначене та положення Порядку №22-1, враховуючи, що відповідачем не проводився розрахунок страхового стажу позивача з урахуванням спірного страхового стажу, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУПФУ в місті Києві повторно розглянути документи позивача про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «б» статті 12 Закону №2262-ХІІ.
Згідно із статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 06.12.2023 №2613054648 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути документи ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням до страхового стажу періодів з 30.09.1991 по 18.05.1995 та з 18.07.1997 по 29.08.1998.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 04 квітня 2024 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053).
Суддя С.В. Бородавкіна