про залишення позовної заяви без руху
04 квітня 2024 рокум. ПолтаваСправа № 440/3917/24
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Слободянюк Н.І., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Адвокат Ковердяєва Любов Володимирівна подала до Полтавського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року згідно вимог Закону України №1282-12 "Про індексацію грошових доходів населення" (зі змінами та доповненнями) та постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (зі змінами та доповненнями);
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року згідно вимог Закону України №1282-12 "Про індексацію грошових доходів населення" (зі змінами та доповненнями) та постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (зі змінами та доповненнями).
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
В ході з'ясування вищенаведених питань суддею встановлено наступне.
Відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Як свідчить зміст позовної заяви, предмет спору зводиться до вимог про перерахунок грошового забезпечення позивача під час проходження ним служби у складі Військової частини НОМЕР_1 , яка в силу пункту 17 частини першої статті 4 КАС України є публічною службою.
Тож таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Разом з цим, правовідносини щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів регулюються ще й положеннями статті 233 КЗпП України.
Вирішуючи питання конкуренції норм КАС та КЗпП, Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2023 року у справі №280/6779/22 зазначив, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Частинами першою та другою статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2023 року) передбачалося, що "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: “Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)”.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22.
Водночас Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX Кодекс законів України про працю доповнено главою XIX такого змісту: “ 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину”.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, розпочався з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Тож встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду був продовжений пунктом 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 380/14039/22.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З'ясовуючи питання чи подана позовна заява до суду касаційної інстанції у встановлений законодавством строк (ухвали від 29 листопада 2023 у справі №990/233/23, від 07 грудня 2023 року у справі № 990/242/23, від 11 грудня 2023 року у справі № 990/235/23), Верховний Суд в своїх ухвалах (зокрема, в ухвалі від 29 листопада 2023 у справі №990/233/23) посилається на те, що:
"спір про винагороду за виконання обов'язків на посаді члена ВРП набуває ознак трудового спору і, якщо зважити на те, що КАС України не містить норм, які передбачали б строк звернення до адміністративного суду із позовом про стягнення недоотриманої/заборгованої заробітної плати/винагороди, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає стаття 233 КЗпП України, яка, на думку колегії суддів, містить спеціальні для окреслених правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного - в матеріальному аспекті - права на оплату праці.
З набранням чинності Закону № 2352-ІХ, частини перша і друга статті 233 КЗпП України діють в новій редакції. Аналізуючи положення цієї статті у часових межах існування її юридичних норм (тобто як у її редакції, чинній до 19 липня 2022 року, так і в чинній її редакції) у зіставленні з положеннями пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення” КЗпП України колегія суддів у вимірі обставин цієї справи дійшла таких висновків:
- норми частини п'ятої статті 122 КАС України є загальними нормами для правовідносин з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, відносно норм іншого закону, які [норми] встановлюють інший строк звернення до суду у спорах, що виникають з цих правовідносин (публічної служби);
- стаття 122 КАС України, зокрема частина п'ята цієї статті, не містить норм, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебували (перебувають) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці;
- строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення заробітної плати (якою за своєю правовою природою є винагорода члена ВРП) визначений у частині першій статті 233 КЗпП України, норми якої є для цих [спірних] правовідносин спеціальними відносно приписів частини п'ятої статті 122 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату;
- з 19 липня 2022 року для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (частини перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19 липня 2022 року, тобто з дати набрання чинності Закону № 2352-ІХ;
- відтак тримісячний строк для звернення з цим позовом до адміністративного суду завершився 19 жовтня 2022 року, проте на підставі пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення” КЗпП України був продовжений до 30 червня 2023 року.
У пункті 1 глави XIX “Прикінцеві положення” КЗпП України йдеться про продовження строків, які визначені статтею 233 КЗпП України. У вимірі обставин цієї справи це має означати, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов'язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 КЗпП України, був “прив'язаний” до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 19 липня 2022 року і мав би закінчитися 19 жовтня 2022 року, якби не приписи пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення” КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року. Протягом всього цього періоду (з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року) позивачка мала право - у межах строку - оспорити дії ВРП щодо невиплати їй винагороди члена ВРП за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року".
Повертаючись до позовної заяви у цій справі, суд зазначає, що позивач звернувся до суду з цим позовом засобами поштового зв'язку - 30 березня 2024 року, тобто із пропущенням трьохмісячного строку звернення до адміністративного суду з цим позовом, встановленого законом.
Відповідно до частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до суду із цим позовом.
Вказане клопотання обґрунтоване тим, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка залучається до виконання бойових завдань. Також відповідачем не доводилися до відома позивача складові його грошового забезпечення і тому позивачу не було відомо про факт ненарахування та невиплати йому індексації упродовж 2016-2018 років.
Предметом спору у цій справі є бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року року з урахуванням базового місяця -січень 2008 року.
За приписами пункту 1.9 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260 (чинної до 20 липня 2018 року), грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий.
Згідно з положеннями пункту 8 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (чинним з 20 липня 2018 року), грошове забезпечення виплачується, зокрема, щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий.
Отже, грошове забезпечення є щомісячною виплатою, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує.
Тож з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися (мала таку можливість) про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення.
Таким чином, про нарахування чи ненарахування індексації грошового забезпечення та про розмір такої індексації за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року позивач повинен був дізнатися (мав таку можливість) після отримання грошового забезпечення за кожний місяць цього періоду відповідно у лютому 2016 року, у березні 2016 року, у квітні 2016 року, у травні 2016 року, у червні 2016 року, у липні 2016 року, у серпні 2016 року, у вересні 2016 року, у жовтні 2016 року, у листопаді 2016 року, у грудні 2016 року, у січні 2017 року, лютому 2017 року, у березні 2017 року, у квітні 2017 року, у травні 2017 року, у червні 2017 року, у липні 2017 року, у серпні 2017 року, у вересні 2017 року, у жовтні 2017 року, у листопаді 2017 року, у грудні 2017 року, у січні 2018 року, у лютому 2018 року, у березні 2018 року, у квітні 2018 року, у травні 2018 року, у червні 2018 року, у липні 2018 року, у серпні 2018 року, у вересні 2018 року, у жовтні 2018 року, у листопад 2018 року, у грудні 2018 року, у січні 2019 року.
Відтак, направлення відповідачу запиту від 20 листопада 2023 року та отримання від відповідача листа від 07 грудня 2024 року не змінює моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 21 вересня 2023 року № 340/341/23.
Суд вважає, що оскарження особою будь-якої бездіяльності суб'єкта владних повноважень не дає підстав такій особі порушувати встановлений кодексом строк звернення до суду, оскільки строк звернення до суду пов'язується із датою, коли особа повинна була дізнатися (мала таку можливість) про допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень, а не з датою, коли особа перестала очікувати на усунення суб'єктом владних повноважень такої бездіяльності.
В постанові від 21 вересня 2023 року у справі № 340/341/23 Верховним Судом зазначено, що "реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача".
У зв'язку з цим довід позивача про те, що відповідач не доводив до відома позивача складові його грошового забезпечення, є юридично неспроможним.
За загальним правилом поновленню підлягають строки, які порушені з поважних причин, а поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, яка звернулася з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Аналогічний висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року у справі № 990/139/23.
В пункті 58 постанови від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку".
До матеріалів позовної заяви (клопотання про поновлення строку звернення до суду) позивачем додано Витяг з послужного списку, відповідно до якого позивач перебуває на військовій службі з 1993 року.
Тобто до матеріалів позовної заяви додано документ, який підтверджує лише факт перебування позивача на військовій службі, проте до позовної заяви (клопотання про поновлення строку звернення до суду) не додано документів, що підтверджують наявність обставин, що ускладнювали або унеможливлювали своєчасне звернення до суду з цим позовом (як-то документів на підтвердження факту перебування позивача в зонах проведення бойових дій та безпосереднє залучення до здійснення функцій із захисту держави під час дії воєнного стану в Україні у відповідний період).
Вказані позивачем в якості поважних обставини дії воєнного стану та несення ним військової служби існують і дотепер, що втім не завадило позивачу звернутися до суду з цим позовом, що свідчить про те, що між вказаними обставинами та недотриманням строку звернення до суду з позовом відсутній прямий причинний зв'язок.
Зміст клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом не містить доводів з приводу того, що позивач, звертаючись до суду у березні 2024 року з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року не мав реальної можливості раніше, до 24 лютого 2022 року, виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення та своєчасно звернутися до суду з цим позовом.
Суд враховує, що в постанові від 26 жовтня 2023 року у справі № 990/139/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків:
"строки, визначені статтею 233 КЗпП, були продовжені на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
У зв'язку з відміною Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року, продовжені строки, визначені статтею 233 КЗпП, завершились у 00 год. 01 хв. 01 липня 2023 року, а представник позивача подав позов до суду 13 липня 2023 року.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Натомість у справі, яка переглядається, скаржник як у заяві про поновлення строку звернення до суду, так і в апеляційній скарзі не вказав, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Позивач не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі неможливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку скаржника щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку".
Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з позовними вимогами щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, суд не знаходить підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Висновки суду узгоджуються також з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, в постановах від 09 листопада 2023 року у справі № 520/12478/22, від 13 лютого 2024 року у справі № 140/9165/23, від 21 лютого 2024 року у справі № 300/1214/23.
Враховуючи вищевикладене, позовна заява не відповідає вимогам статті 122 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 169 вказаного Кодексу суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до частини першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи наведене, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаного недоліку.
Керуючись статтями 122, 123, 161, 169, 171, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними підстави пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, що вказані у позовній заяві.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліку - упродовж десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недолік необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку з доказами поважності причин його пропуску.
Роз'яснити позивачу, що у разі неусунення недоліку позовної заяви, позовна заява буде повернута.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя Н.І. Слободянюк