м. Вінниця
03 квітня 2024 р. Справа № 120/14256/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що в період з 10 жовтня 2012 року по 19 жовтня 2020 року проходив військову службу у військових частинах НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , які перебували на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
З 19 жовтня 2020 року ОСОБА_1 переведено на посаду начальника відділу планування застосування-заступника начальника штабу управління у військову частину НОМЕР_4 (наказ Міністра оборони України від 19 жовтня 2020 року № 525).
Проте на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 (яка перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 ) позивачу не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період проходження позивачем військової служби, у зв'язку із чим останній звернувся з позовними заявами до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року у справі № 120/13403/21-а позов ОСОБА_1 задоволено. Зокрема зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.
На виконання рішення суду військовою частиною НОМЕР_1 29 вересня 2022 року виплачено позивачеві грошові кошти в сумі 4435,66 гривень.
Іншим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08 березня 2023 року у справі № 120/8176/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, а також раніше виплачені суми.
На виконання цього рішення суду військовою частиною НОМЕР_1 13 вересня 2023 року позивачу виплачено грошові кошти в сумі 77935,19 гривень.
Позивач вважає, що непроведення своєчасного розрахунку при звільненні порушує його права, у зв'язку із чим звернувся з позовною заявою до суду, у якій просить визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 19 жовтня 2020 року по 13 вересня 2023 року.
Ухвалою від 19 вересня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою витребувано у військової частини НОМЕР_1 інформацію про середньоденний розмір заробітку ОСОБА_1 у серпні 2020 року та у вересні 2020 року, а також інформацію щодо його грошового забезпечення у серпні 2020 року та у вересні 2020 року. Також витребувано у військової частини НОМЕР_1 інформацію про суму виплат та їх складові, які були здійсненні ОСОБА_1 станом на день його виключення зі списків особового складу військової частини (тобто станом на 19 жовтня 2020 року), а також докази проведення інших виплат ОСОБА_1 (в тому числі і на виконання судових рішень), що мало місце після його виключення зі списків особового складу військової частини (виплати індексації грошового забезпечення, компенсації за додаткову відпустку, тощо).
03 жовтня 2023 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин не застосовуються, а тому відсутні підстави стверджувати, що позивач має право на отримання компенсації середнього заробітку за затримку виплати остаточного розрахунку при звільненні. Також відповідач зазначив, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. При цьому позивач не оскаржував наказ командира військової частини, яким з ним було проведено розрахунок при звільненні. На думку відповідача, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, спір щодо розміру таких був відсутній, тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними. За наведених обставин представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Разом із відзивом надано також і витребувану судом інформацію. Зокрема надано довідку військової частини НОМЕР_1 вих. № 545 від 27 вересня 2023 року, якою підтверджується те, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини з 04 травня 2021 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_5 № 80 від 27 квітня 2021 року.
Ухвалою суду від 18 березня 2024 року, що постановлена після відкриття провадження у справі, позовну заяву в частині позовних вимог, що стосуються виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, здійсненої на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року у справі № 120/13403/21-а, залишено без руху та надано позивачу строк для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Іншою ухвалою від 02 квітня 2024 року позовну заяву в частині вимог, що стосуються виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, здійсненої на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року у справі № 120/13403/21-а, залишено без розгляду. Цією ж ухвалою продовжено розгляд справи в частині позовних вимог, що стосуються нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення, здійсненої на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 березня 2023 року у справі № 120/8176/22.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 в період з 10 жовтня 2012 року по 04 травня 2021 року проходив військову службу у військових частинах, які перебували на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.
Наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) № 80 від 27 квітня 2021 року ОСОБА_1 з 04 травня 2021 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_2 , крім речового (на речовому забезпеченні залишено при військовій частині НОМЕР_1 ), та направлено до нового місця служби у військову частину НОМЕР_4 ( АДРЕСА_1 ).
Проте на день виключення зі списків особового складу військової частини позивачу не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період проходження позивачем військової служби, у зв'язку із чим останній звернувся з позовною заявою до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08 березня 2023 року у справі № 120/8176/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, а також раніше виплачені суми.
На виконання цього рішення суду військовою частиною НОМЕР_1 13 вересня 2023 року позивачу виплачено грошові кошти в сумі 77935,19 гривень.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Водночас право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні гарантоване приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).
При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”; далі - Закон № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Проте правова позиція першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Як вже зазначалось, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Проте правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 викладений щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.
Тому спірний період виплати середнього заробітку (з 19 жовтня 2020 року по 13 вересня 2023 року) умовно варто поділити на два періоди: до 19 липня 2022 року і після цього.
У період з 19 жовтня 2020 року до 19 липня 2022 року (набрання чинності Законом № 2352-ІХ) слід застосовувати редакцію статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду суд, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Водночас у період з 19 липня 2022 року до 13 вересня 2023 року застосуванню підлягає вже нині чинна редакція статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та інших і саме цей підхід суд застосовує до спірних правовідносин.
Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням наведеної вище позиції Верховного Суду, який підлягає виплаті, суд враховує наступне.
Так, судом установлено, що відповідачем при виключенні ОСОБА_1 із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 (перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 ) йому не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких позивачу не виплачено належних сум індексації, оскільки такі виплачено на виконання судового рішення 13 вересня 2023 року.
Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 05 травня 2021 року (наступного дня після виключення позивача із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення) по 19 липня 2022 року з урахування редакції КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, а з 20 липня 2022 року по 13 вересня 2023 року (день виплати грошових коштів на виконання рішення суду) - у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок № 100).
Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку № 100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 3 Порядку № 100 визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку № 100 йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку № 100, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 21 липня 2023 року № 382 підтверджується те, що в березні 2021 року та в квітні 2021 року (два останні календарні місяці служби, що передували виключенню позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 ) йому нараховано по 30886,42 гривень.
З урахуванням приписів пункту 8 Порядку № 100 середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 1012,67 гривень (30886,42 гривень + 30886,42 гривень / 61 календарних днів в березні та квітні 2021 року).
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 травня 2021 року по 19 липня 2022 року складає 446587,47 гривень (1012,67 гривень * 441 календарних днів), а з 20 липня 2022 року по 20 січня 2023 року - 187343,95 гривень (1012,67 гривень * 185 календарних дні (не більше ніж за 6 місяців).
Водночас, як вже згадувалося вище, на необхідності застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні (в редакції КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19, ряду інших. Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,174 (77935,19 гривень (сума виплати за судовим рішенням) / 446587,47 гривень (середній заробіток за час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті з 05 травня 2021 року по 19 липня 2022 року).
Відтак розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 травня 2021 року по 19 липня 2022 року становить 77706,22 гривень (1012,67 гривень (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,174 (істотність частки) х 441 (кількість календарних днів за період з 05 травня 2021 року по 19 липня 2022 року).
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності позивачеві слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 травня 2021 року по 19 липня 2022 року в розмірі 77706,22 гривень, а в період з 20 липня 2022 року по 20 січня 2023 року (не більше як за 6 місяців) в сумі 187343,95 гривень.
Тобто загальна сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачеві з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та ряду інших, становить 265050,17 гривень (77706,22 гривень (за період з 05 травня 2021 року по 19 липня 2022 року з урахуванням принципу пропорційності) + 187343,95 гривень (за період з 20 липня 2022 року по 20 січня 2023 року (не більш як за 6 місяців).
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача таку суму слід стягнути з військової частини НОМЕР_1 , а не зобов'язувати відповідача її нарахувати та виплатити.
Водночас відсутні підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 19 жовтня 2020 року, адже судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини 04 травня 2021 року, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні стягується з наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу частини, тобто з 05 травня 2021 року.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 травня 2021 року по 20 січня 2023 року.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 травня 2021 року по 20 січня 2023 року в розмірі 265050 (двісті шістдесят п'ять тисяч п'ятдесят) гривень 17 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6 )
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_7 )
Рішення суду в повному обсязі складено 03.04.2024
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович