м. Вінниця
03 квітня 2024 р. Справа № 120/4097/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову подану одночасно з пред'явленням позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду 01.04.2024 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 за змістом якої позивач просить суд:
- визнати протиправними дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у видачі йому довідки про надання відстрочки від призову за мобілізацією;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати йому довідку про надання відстрочки від призову за мобілізацією на підставі частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Одночасно із позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії по мобілізації його шляхом призову в лави ЗСУ до закінчення розгляду даної адміністративної справи та до набрання законної сили рішенням суду.
Обґрунтовуючи підстави для постановлення ухвали про забезпечення позову заявник зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову у спосіб заборони відповідачу вчиняти дії щодо мобілізації його до лав Збройних Сил України до набрання рішенням по цій справі законної сили відповідатиме критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, забезпечення збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин. Зокрема, заявник наголошує, що оскільки він працює викладачем фізики Відокремленого структурного підрозділу «Вінницький фаховий коледж Національного університету харчових технологій» та має педагогічне навантаження в кількості 1090 годин у 2023-2024 навчальному році, що становить більше 1,5 ставки, тому згідно ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" має право на відстрочку від призову, яку відповідач йому безпідставно не надав. Відтак, на думку ОСОБА_2 , невжиття заходів до забезпечення позову може в подальшому призвести до порушення його прав, позаяк можливості у даний час йти до війська із-за зайнятості в навчальному процесі у нього не має.
Частиною 1 статті 154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З огляду на викладене заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Вирішуючи питання про наявність обставин, що дають підстави для забезпечення позову, суд виходить із такого.
Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Як уже наголошувалося судом, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року N 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
Отже, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який повинен згідно з приписами закону та за наявності безумовних фактичних підстав гарантувати виконання майбутнього рішення суду та/або ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі N 826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі N 826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі N 826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі N 420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі N 640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі N 1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі N 640/9167/19 та інших.
Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Таким чином аналіз змісту вказаних норм та правових висновків свідчить про те, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18, а саме, щодо "очевидності" ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, та попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
При вирішенні заяви позивача про забезпечення позову суд зазначає, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
При цьому суд зазначає, що позивачем не наведено аргументованих доводів на підтвердження того, чому невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, виходячи з предмету позову. Так само не розкрито у заяві доводів позивача про те, що у випадку забезпечення позову позивач буде вимушений докласти значні зусилля для відновлення своїх прав.
Як на ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявник посилається на те, що у нього на даний час немає можливості йти до лав ЗСУ із-за зайнятості в навчальному процесі коледжу та необхідністю приймати у студентів курсові роботи, позаяк можливості заміни його як педагога в коледжі відсутні, здійснення ним волонтерської діяльності пов'язаної зі збиранням дронів для потреб військових підрозділів.
Проте такі доводи в даному випадку не узгоджуються із визначеними у частині другій статті 150 КАС України виключними підставами, за наявності яких існує нагальна потреба у забезпеченні адміністративного позову.
Щодо посилання ОСОБА_1 на те, що на його утриманні знаходиться його мати похилого віку 80 років, а також у нього є дружина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є інвалідом ІІІ групи безстроково, то суд враховує, що виходячи із долучених до позовної заяви матеріалів, вказані обставини не являлись власне самою підставою, за якою позивач ініціював перед відповідачем питання про надання йому відстрочки від призову під час мобілізації згідно ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", і оскаржувана у справі відповідь (дії) відповідача, яка викладена у листі від 25.03.2024 № 3184, оцінки таких мотивів не містить. Тобто, зазначені обставини виходять за рамки визначеного предмету даного спору.
Наразі заявником до поданої заяви не додано беззаперечних доказів того факту, що останній безпідставно буде призваний для проходження військової служби за мобілізацією.
Отже доказів, у розумінні статей 73, 76 Кодексу адміністративного судочинства України, на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, а також, що відновлення прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим, суду надано не було.
Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Суд звертає увагу на те, що підстави вважати, що відмова ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні ОСОБА_1 довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, має очевидні ознаки протиправності, на даний час відсутні, оскільки такі обставини підлягають з'ясуванню саме в ході розгляду адміністративної справи з урахуванням усіх належних та допустимих доказів, які учасники справи надають суду.
Подання позовної заяви, предметом якої є дії відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову не може слугувати беззаперечним доказом того, що такі дії суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Ймовірне настання певних негативних наслідків для заявника у спірних правовідносинах ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову. Заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі. Так само в матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Підводячи підсумок вищевикладеному суд враховує, що саме суб'єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою частини 1 статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Наведені заявником доводи й аргументи підлягають судовому дослідженню під час розгляду справи по суті, а тому не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України.
Враховуючи вищевикладені обставини суд вважає, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Ухвала складена та підписана судом 03.04.24.
Суддя Слободонюк Михайло Васильович