Головуючий у І інстанції Якусик О.В.
Провадження №22-ц/824/1903/2024 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
28 березня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С.,
при секретарі: Ковтун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2023 року про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про звільнення від сплати заборгованості за аліментами,
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами по виконавчому листу № 753/9940/20, виданому 23 грудня 2020 року Дарницьким районним судом міста Києва, у виконавчому провадженні № 64021011.
Окрім цього, 15 вересня 2023 року позивач подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення заборгованості за аліментами по виконавчому листу № 753/9940/20, виданому 23 грудня 2020 року Дарницьким районним судом міста Києва, у виконавчому провадженні № 64021011 у сумі 84 100,00 грн.
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що у виконавчому провадженні № 64021011 державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яку направлено до в/ч НОМЕР_1 , тобто стягнення по аліментам буде здійснюватися з його заробітної плати з урахуванням заборгованості у розмірі 84 100,00 грн., що є спірною сумою та оскаржується у цивільній справі.
Заявник вказав, що у разі задоволення позову виникне необхідність у повороті виконання, який буде ускладнений або унеможливлений у зв'язку з тим, що стягувачем є фізична особа, яка можливо взагалі не має жодного доходу або майна, за рахунок якого може здійснитися поворот виконання.
Отже, на думку позивача, існує об'єктивна можливість вчинення відповідачем дій, які можуть ускладнити чи унеможливити поворот виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2023 рокуу задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач ОСОБА_1 через представника - адвоката Федосєєву Т.Ю., подав на неї апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та заяву про забезпечення позову задовольнити.
Обгрунтовуючи доводи скарги, ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції порушив порядок розгляду заяви про забезпечення позову, а саме, заяву розглянуто в судовому засіданні без належних та обґрунтованих підстав. При цьому, в оскаржуваній ухвалі не зазначені підстави розгляду заяви з участю сторін у судовому засіданні.
На думку скаржника, суд дійшов помилкового висновку, що зупинення стягнення спірної заборгованості є зупиненням рішення суду про стягнення аліментів, при цьому, позивач не просив зупинити виконання рішення суду про стягнення аліментів, а просив зупинити стягнення заборгованості за аліментами по виконавчому листу № 753/9940/20 виданого 23 грудня 2020 року Дарницьким районним судом міста Києва у виконавчому провадженні № 64021011 у сумі 84 100 грн. 00 коп.
Вказує, що зупинення стягнення спірної суми ніяким чином не впливає на виконання рішення суду про стягнення аліментів, а навпаки не забезпечення позову може вплинути на виконання рішення по даній справі та привести до можливого подвійного стягнення коштів на користь відповідача.
Скаржник вважає, що суд необґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, для вжиття яких існували усі передбачені процесуальним законодавством підстави.
У судовому засіданні, відповідач ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін, як законну та обґрунтовану.
Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, в судове засідання не заявились; тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін, виходячи з наступного.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.3-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9).
Згідно з п.1, п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.
Відтак, при обранні заходів забезпечення позову слід також враховувати необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб, не допускаючи використання заходу забезпечення позову у якості тиску на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у ч. 1 ст. 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C.G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07; пункт 170 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31, 32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
З матеріалів справи вбачається, що позивачем подано позов про звільнення його від сплати заборгованості по аліментам у сумі 84 100,00 грн., у заяві про забезпечення позову він просить зупинити стягнення заборгованості за аліментами у сумі 84 100,00 грн.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією з засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно зі статтею18 ЦПК України обов'язковими до виконання є судові рішення, що набрали законної сили.
Як зазначено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.
Отже, суд не може заборонити державному виконавцю вживати необхідних заходів щодо своєчасного й повного виконання судового рішення.
Зупинення стягнення за змістом статті 150 ЦПК України можливо лише у випадках оскарження боржником у судовому порядку виконавчого документа, яким проводиться стягнення.
Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Аналізуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову призведе до зупинення виконання судового рішення, а тому не відповідає меті забезпечення позову та завданням цивільного судочинства.
Отже, правильним є і висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову..
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, ґрунтуються на власному розумінні апелянтом норм права і законності та обґрунтованості постановленої судом ухвали не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки Дарницьким районним судом міста Києва ухвалу про відмову у забезпеченні позову від 15 вересня 2023 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги заявника цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення ухвали суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2023 рокупро відмову у забезпеченні позову - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: