Провадження № 11-кп/824/918/2024 Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України
ЄУН: 369/1067/20 Суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1
15 лютого 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального № 12019110200002857 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 березня 2023 року, яким
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, освіта вища, неодруженого, має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, солдата ЗСУ, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням обов'язків, передбачених ст.. 76 КК України,
за участю сторін апеляційного провадження:
прокурора ОСОБА_7 захисника ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_6
Вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що 15 червня 2019 року близько 01.30 год., керуючи технічно справним автомобілем марки «Volkswagen Passat» реєстраційний номер Республіки Польща № НОМЕР_5 , в порушення вимог пункту 12.4 ПДР України, рухався зі швидкістю не менше 71,7...74,9км/год., по проїзній частині вулиці Чорновола, навпроти будівлі АДРЕСА_2 , а саме по додатковій прилеглій крайній правій смузі руху, в якій по напрямку руху до с. Крюківщина нанесена горизонтальна дорожня розмітка у вигляді стрілок напрямку руху звернутих ліворуч, відповідно до пункту 1.19 ПДР України, яка попереджає про наближення до звуження проїзної частини (ділянки, де зменшується кількість смуг руху в даному напрямку), та в порушення вимог пунктів 1.5 та 2.3.6) ПДР України, будучи неуважним, належним чином не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, діючи з необережності, проявляючи злочинну самовпевненість, легковажно розраховував на запобігання дорожньо-транспортної пригоди, як наслідок своїми діями створив загрозу здоров'ю громадянина. Порушуючи вимоги пункту 12.3 ПДР України, рухаючись у місці звуження проїзної частини смуги руху, виявивши перешкоду для руху - пішохода, який рухався в місці звуження проїзної частини смуги руху з правого краю попід бордюром у попутному напрямку, якого об'єктивно спроможний був виявляти, не вжив заходів до зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, та, як наслідок, допустив наїзд передньою правою частиною автомобіля марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер Республіки Польща НОМЕР_5 , на пішохода ОСОБА_9 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травм у вигляді струсу головного мозку, забитої рани в ділянці правого ліктьового суглобу; відкриті переломи обох (малогомілкової та великогомілкової) кісток правої гомілки; закритий перелом лівої малогомілкової кістки; - множинні обширні садна в області обличчя, грудей, живота та кінцівок; які утворилися від дії тупого(их) предмету(тів), по давності відповідають строку та обставинам вище вказаним, і в своїй сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя, та з місця пригоди госпіталізований до травматологічного відділення КНП «Центральна районна лікарня Києво-Святошинської районної ради».
Порушення водієм ОСОБА_6 вимог пунктів 12.5, 1.5, 2.3.6), 12.3 Правил дорожнього руху України стало умовою та причиною виникнення і настання даної дорожньо-транспортної пригоди і знаходиться в прямому причинному зв'язку з наслідками, які наступили в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Цим же вироком вирішені питання цивільного позову, судових витрат та речових доказів:
- стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави 4082 (чотири тисячі вісімдесят дві) 26 коп. у відшкодування процесуальних витрат на залучення експертів.
- стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_9 50 0000 (п'ятдесят тисяч) грн. у відшкодування завданої моральної шкоди.
- речові докази по справі :
- автомобіль марки «Volkswagen Passat» р.н. Республіки Польща № НОМЕР_2 , який зберігається на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів ( АДРЕСА_3 ) повернутий обвинуваченому ОСОБА_6 ;
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 на автомобіль марки «Volkswagen Passat» р.н. Республіки Польща НОМЕР_5 , синього кольору, 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , належить Ziolkowski Zygmunt, що знаходиться при матеріалах кримінального провадження, повернуто обвинуваченому ОСОБА_6 .
Не оспорюючи фактичні обставини кримінального правопорушення, кваліфікацію дій, вид і розмір призначеного основного покарання, застосування положень ст. 75, 76 КК України, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок змінити, не застосовуючи додаткове покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, зменшити розмір стягнутого відшкодування за завдану моральну шкоду на користь потерпілого.
Обвинувачений зазначає, що він не згодний з вироком, вважає його незаконним та таким, що не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та його особі, оскільки оскаржуваний вирок є явно несправедливим через його суворість та таким, що не відповідає принципам достатності покарання для виправлення засудженого.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції при постановленні вироку в достатній мірі не врахував обставин, що пом'якшують покарання: активне сприяння органу досудового розслідування у розкритті кримінального правопорушення, щире каяття, відшкодування завданих збитків потерпілому, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання та дані, які характеризують його особу, ту, що під час проведення досудового розслідування і судового розгляду він надавав правдиві і вичерпні покази, добровільно сприяв слідству та жодним чином не намагався уникнути відповідальності за скоєне.
Як наголошує обвинувачений, судом першої інстанції не в повній мірі було враховано ту обставину, що дії потерпілого також перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням ДТП, оскільки потерпілий раптово в нічний час доби вийшов на проїзну частину, при тому, що поруч з проїзною частиною дороги був облаштований тротуар.
Обвинувачений акцентує увагу на тому, що ним під час досудового розслідування потерпілому було в повному обсязі відшкодовано матеріальні і моральні збитки, що підтверджується розпискою, яку власноручно написав ОСОБА_9 .
Також судом першої інстанції був допитаний свідок ОСОБА_10 , який не допитувався в якості свідка в ході досудового розслідування та такі матеріали не відкривалися стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України, що підтверджується реєстром матеріалів досудового розслідування і матеріалами судового розгляду. На думку апелянта, суд незаконно у вироку посилається на його покази, як на доказ.
Обвинувачений звертає увагу на характеризуючі матеріали щодо нього: по місцю проживання характеризується позитивно, має постійне місце проживання, працює, має міцні соціальні зв'язки, жодного разу не притягувався не тільки до кримінальної, а й до адміністративної відповідальності, має на утриманні четверо дітей, троє з яких є малолітніми: ОСОБА_11 - 2008 року народження, ОСОБА_12 - 2009 року народження, ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які потребують постійного догляду, матеріального забезпечення і батьківського піклування; те, що він працює водієм, а згідно з вироком суду буде позбавлений 2 роки права керувати транспортними засобами, і таким чином не матиме можливості повноцінно заробляти кошти на утримання дітей і своє власне існування.
Окрім того, обвинувачений зауважує, що цивільний позов потерпілим був заявлений не у спосіб, передбачений ст. 128 КПК України, а вже під час судового розгляду. Потерпілим не надано доказів понесених ним витрат. Проте, суд першої інстанції не надав цій обставині значення, не врахував зазначене в розписці потерпілого, що він не має претензій морального і матеріального характеру до мене і безпідставно задовольнив відшкодування моральної шкоди на користь потерпілого у розмірі 50 тисяч гривень, що являється для нього дуже великим розміром.
Не погоджуючись з апеляційною скаргою обвинуваченого, потерпілий ОСОБА_9 подав заперечення на апеляційну скаргу обвинуваченого в якій просить вирок залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Не погоджуючись з апеляційною скаргою обвинуваченого, прокурор ОСОБА_7 подав заперечення на апеляційну скаргу обвинуваченого в якій просить вирок залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого - без задоволення.
Потерпілий та його представник, належним чином повідомлені про день, час та місце апеляційного розгляду, до суду апеляційної інстанції не з'явились, будь-яких заяв та клопотань не подали.
Зважаючи на позицію учасників апеляційного розгляду, враховуючи положення ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів доходить висновку про можливість проведення апеляційного розгляду за відсутності потерпілого та його представника.
Заслухавши доповідь судді, позицію обвинуваченого та захисника на підтримку доводів апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги, вважаючи вирок суду законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясував всі обставини кримінального провадження, перевірив їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що у кримінальному провадженні зібрана достатня кількість належних та допустимих доказів, які вказують на доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення за встановлених судом обставин, а саме, порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, та правильно кваліфікував дії останнього за ч. 2 ст. 286 КК України.
Висновки суду в частині доведення винуватості, кваліфікації дій обвинуваченого в апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду не оскаржуються.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та його особі, несправедливість через його суворість, то колегія суддів враховує таке.
За змістом оскаржуваного вироку при призначенні покарання судом враховані ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу обвинуваченого, а саме, що вчинений ним злочин відноситься до тяжких злочинів вчинених з необережності, що за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, раніше не судимий, працює, обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого, - щире каяття, часткове відшкодування завданих збитків, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та призначено покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 статті 286 КК України.
Врахувавши, що обвинуваченим допущене грубе порушення Правил дорожнього руху, наслідки у вигляді отримання потерпілою тяжких тілесних ушкоджень, які настали в результаті неправомірних дій обвинуваченого, обставини дорожньо-транспортної пригоди, суд дійшов переконання про необхідність застосувати до обвинуваченого додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.
Однак, приймаючи до уваги, що виправлення обвинуваченого можливе без відбування основного покарання, враховуючи, що вчинений злочин є необережним, щире каяття, часткове відшкодування завданого збитку, наявність на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, позитивні характеристики, поведінка потерпілого, який в порушення вимог п. 4.1. ПДР України рухався по проїзній частині дороги, суд дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України з покладення обов'язків, передбачених ч.1 ст. 76 КК України.
Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі , яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
За змістом ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Згідно з роз'ясненнями, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» із змінами та доповненнями, досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Виходячи з того, що встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.
Окрім того, згідно з роз'ясненнями, наведеними у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із змінами), при призначенні покарання за відповідною частиною статті 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні питання призначення покарання обвинуваченому дотримався вищевказаних вимог закону не у повному обсязі.
Так, за змістом обвинувального акту слідчий за результатами проведеного досудового розслідування вказав про наявність обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, - щире каяття та активне сприяння у розкритті злочину.
Однак, судом без наведення будь-якого обґрунтування не визнано обставиною, що пом'якшує покарання, активне сприяння у розкритті злочину, на що слушно посилається сторона захисту.
Окрім того, судом хоча і зазначено про те, що злочин вчинений з необережності, що обвинувачений працює, за місцем роботи характеризується позитивно, проте, належним чином не враховано наведені обставини, як і те, що матеріали справи не містять та стороною обвинувачення не надано жодних відомостей про те, що обвинувачений, який має водійський стаж з 2006 року, притягувався до будь-якого виду відповідальності, у тому числі, за порушення Правил дорожнього руху України.
Також, на думку колегії суддів, судом першої інстанції належним чином не враховано, що за наявними у матеріалах справи даними ОСОБА_6 працював водієм,робота водієм є основним місцем роботи та джерелом заробітку, що він має сім'ю, утримує дружину та чотирьох неповнолітніх дітей, інших джерел доходів стороною обвинувачення не встановлено і таких даних не надано,після вчинення кримінального правопорушення обвинувачений активно сприяв розкриттю злочину, відшкодував заподіяну матеріальну шкоду, що підтверджується розпискою потерпілого.
За наведених обставин, з урахуванням того, що судом встановлено та не оспорювалось будь-ким з учасників кримінального провадження те, що кримінальне правопорушення відбулось у тому числі і внаслідок дій потерпілого, який в порушення вимог п. 4.1. ПДР України рухався по проїзній частині дороги,колегія суддів доходить висновку, що позбавлення обвинуваченого права керування транспортними засобами призведе до втрати ним роботи, поставить у скрутне матеріальне становище сім'ю та можливості відшкодовувати моральну шкоду потерпілому, а тому вирок суду в частині призначення додаткового покарання обвинуваченому з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, його наслідків та інших встановлених обставин, підлягає зміні, а апеляційна скарга обвинуваченого - у цій частині підлягає до задоволення.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого про те, що цивільний позов потерпілим був заявлений не у спосіб, передбачений ст. 128 КПК України, а вже під час судового розгляду; що потерпілим не надано доказів понесених ним витрат; не враховано дані розписки потерпілого, за змістом якої потерпілий не має до нього претензій морального і матеріального характеру; що стягнутий з нього розмір моральної шкоди на користь потерпілого є дуже великим, то колегія суддів вважає їх безпідставними.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що потерпілим до початку судового розгляду поданий цивільний позов про стягнення з обвинуваченого на його користь 28338 грн. та 100000 грн. моральної шкоди (ас. 40-42 т.1).
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог потерпілого про стягнення з обвинуваченого 28338 грн. у відшкодування матеріальної шкоди (упущеної вигоди), оскільки суду не надано доказів понесення потерпілим зазначених витрат.
Водночас суд визнав, що неправомірними діями обвинуваченого потерпілому була завдана моральна шкода. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, врахував, що потерпілому була спричинена обвинуваченим моральна шкода, яка полягає у перенесеному фізичному болю та стражданнях від отриманих тілесних ушкоджень, душевних та психологічних стражданнях, що пов'язані з періодом лікування та реабілітації, а також прийняв до уваги матеріальний стан обвинуваченого, який працює, має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, та дійшов висновку про часткове задоволення цивільного позову потерпілого в частині відшкодування моральної шкоди у сумі 50000 грн., яка підлягає стягненню із обвинуваченого.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства
Відповідно до ст. 76 ЦПК України у взаємозв'язку з положеннями ст.. 94 КПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, які мають значення для вирішення справи. Зокрема, такі докази можуть бути письмовими, речовими і електронними.
Статтею 16 ЦК України закріплено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав передбачене Цивільним кодексом України, Конституцією України та багатьма іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 3 постанови пленуму Верховного Суду України у п.3 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з положеннями ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
При цьому колегія суддів приймає до уваги, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.
Отже, на думку колегії суддів, рівень моральних страждань визначається не тільки видом правопорушення та його складністю, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.
Судом першої інстанції встановлено і не заперечується жодним з учасників кримінального провадження, що внаслідок порушення ОСОБА_6 Правил дорожнього руху при керуванні транспортним засобом було здійснено наїзд на потерпілого ОСОБА_9 , який в порушення вимог п. 4.1. ПДР України рухався по проїзній частині дороги. Внаслідок вказаного наїзду потерпілому було заподіяно тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травм у вигляді струсу головного мозку, забитої рани в ділянці правого ліктьового суглобу; відкриті переломи обох (малогомілкової та великогомілкової) кісток правої гомілки; закритий перелом лівої малогомілкової кістки; - множинні обширні садна в області обличчя, грудей, живота та кінцівок; які утворилися від дії тупого(их) предмету(тів), які в своїй сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень.
З огляду на те, що шкода, завдана внаслідок ДТП з вини ОСОБА_6 , який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який врахувавши глибину фізичних та душевних страждань потерпілого, погіршення його стану здоров'я, а також з врахуванням вимог розумності і справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з обвинуваченого в рахунок відшкодування потерпілому заподіяної моральної шкоди 50000 грн., а, відтак, апеляційна скарга обвинуваченого в цій частині не підлягає до задоволення.
За встановлених під час апеляційного розгляду обставин колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає до задоволення частково, вирок суду - на підставі п. 1 ч. 1 ст. 408 КК Україні зміні в частині призначеного покарання з його пом'якшенням.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України змінити в частині призначеного покарання:
Пом'якшити ОСОБА_6 призначене покарання до трьох років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.
Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України до трьох років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами, на підставі ст.. 75 КК України звільненим від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням на нього на підставі ст.. 76 КК України обов'язків: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
______________________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4