Справа № 761/32225/20
Провадження № 1-кп/761/986/2024
19 березня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі - головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , представника потерпілого ОСОБА_6 , захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальні провадження № 120 191 000 000 012 91 від 01.12.2019 та № 120 200 000 000 007 10 від 20.07.2020, у якому
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 15 п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 119, ч. 1 ст. 263, ч. 1, 4 ст. 358 КК України,
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 15 п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України,
та
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 15 п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України,
Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 за ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 15 п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 119, ч. 1 ст. 263, ч. 1, 4 ст. 358 КК України, ОСОБА_11 за ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 15 п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК Українита ОСОБА_12 за ч.5 ст. 27 ч. 2 ст. 15 п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
До обвинувачених застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого рішенням суду від 30.01.2024 продовжений по 29.03.2024 включно. Однак, завершити судовий розгляд цього кримінального провадження до зазначеної дати не виявилось можливим у зв'язку з складністю кримінального провадження.
У зв'язку з цим державний обвинувач наполягав на продовженні строку тримання обвинувачених під вартою, оскільки вважав, що останні можуть переховуватись від суду з метою уникнення покарання, що їм загрожує у разі визнання їх винуватим у вчиненні інкримінованих дій, здійснити незаконний вплив на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, а також вчинити інше суспільно-небезпечне діяння.
На підставі викладеного прокурор просив продовжити строк тримання обвинувачених під вартою.
Представник потерпілого ОСОБА_6 підтримав клопотання прокурора та просив його задовольнити.
Захисник ОСОБА_7 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, вважаючи його необґрунтованим.
Обвинувачений ОСОБА_10 підтримав думку захисника та наполягав на зміні застосованого до нього запобіжного заходу на більш м'який, зазначивши, що він має бойовий досвід, який може використати на користь держави під час воєнних дій, які тривають в Україні, тому просив звільнити його з-під варти.
Захисник ОСОБА_9 заперечував причетність ОСОБА_12 до інкримінованих йому дій, просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора. Також, захисник зазначив, що державний обвинувач не обґрунтував наведені ним ризики, тому вважав, що останній не довів, що більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки ОСОБА_12 . У зв'язку з цим захисник просив змінити його підзахисному запобіжний захід на більш м'який.
Обвинувачений ОСОБА_12 підтримав думку свого захисника та просив змінити йому запобіжний захід на більш м'який.
Захисник ОСОБА_8 підтримав думку інших захисників, просив у задоволенні клопотання прокурора відмовити.
Обвинувачений ОСОБА_11 підтримав думку свого захисника.
Суд, заслухавши доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, дослідивши наявні матеріали судового провадження, дійшов висновку про таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України суд за наявності клопотань зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У силу положень Глави 28 КПК суд, розглядаючи питання доцільності подальшого тримання особи під вартою, має встановити існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки цієї особи, а також, чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) - є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Згідно з ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд зобов'язаний, зокрема, керуватись у своїй діяльності рішеннями Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)
У своїй практиці ЄСПЛ, досліджуючи строк, протягом якого особа обмежується у свободі у зв'язку з його триманням під вартою, зазначає, що тримання під вартою особи має відповідати меті п. 1 ст. 5 Конвенції, тобто продовження тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності певного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до свободи особистості.
Також, у справі «Лабіта проти Італії» ЄСПЛ зазначив, що продовжуване утримання особи під вартою може бути виправдане у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.
З наведеного витікає, що для обґрунтованості рішення щодо подальшого тримання особи під вартою суд має керуватись принципом пропорційності, який передбачає встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина за умови, що таке обмеження є суспільно необхідним (Ріш. Конституційного суду України від 19.10.2009 № 26-рп/2009), тобто має зіставити аргументи «за» та «проти» звільнення такої особи.
Зокрема, відповідно до рішення у справі « С. , В. і А. проти Данії [ВП]» менш серйозні заходи, аніж тримання під вартою визнані недостатніми для цілей охорони приватних інтересів або інтересів громадськості, оскільки відповідне правопорушення визнане серйозним і таким, що може спричинити такі наслідки, як загроза для життя і здоров'я або ризик заподіяння значної матеріальної шкоди.
У цьому контексті ЄСПЛнаголосив, що органи державної влади зобов'язані захищати права фактичних і потенційних потерпілих від насильницьких нападів відповідно до статей 2, 3 та пункту 1 статті 5 Конвенції.
Крім того, ЄСПЛ у справі «Грубник проти України» наголосив, що суд, розглядаючи відповідну справу, має брати до уваги не тільки обставини та умови вчинення інкримінованих особі дій, але й суспільно-політичні умови та обстановку, у яких здійснюється розгляд справи.
Отже, суд, оцінюючи наявність реальної небезпеки для суспільства у разі застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням його під вартою, має перш за все дослідити обставини справи, виходячи з наданих сторонами кримінального провадженнями матеріалів щодо обставин вчинення інкримінованих обвинуваченому дій.
Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_10 , діючи на замовлення, за попередньою змовою з ОСОБА_11 , на виконання спільного злочинного плану, спрямованого на здійснення умисного позбавлення життя ОСОБА_14 , перебуваючи на балконі кімнати № 310 готелю «FireInn», здійснив прицільний постріл з нарізної напівавтоматичної вогнепальної зброї, обладнаної оптичним прицілом та глушником, в область голови ОСОБА_14 , який у цей час перебував на передньому водійському сидінні автомобіля, в якому знаходились дружина останнього і малолітні діти - ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .
У результаті прицільного пострілу ОСОБА_14 отримав легке тілесне ушкодження в області задньої частини голови, малолітній син ОСОБА_16 отримав смертельне вогнепальне поранення голови, від якого помер на місці, що не охоплювалось злочинним умислом ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . При цьому, не дивлячись на те, що ОСОБА_10 виконав всі дії, які він та ОСОБА_11 вважали необхідними для доведення злочину - умисного вбивства ОСОБА_14 , до кінця, злочин не було закінчено з причин, які не залежали від їх волі.
Крім того, відповідно до обвинувального акта з метою уникнення відповідальності за вчинене обвинувачені почали переховуватись від органів досудового розслідування та маскувати сліди своєї причетності до вчинених кримінальних правопорушень.
Також, з обвинувального акта вбачається, що ОСОБА_12 , діючи спільно з іншими особами з метою вчинення умисного вбивства ОСОБА_14 на замовлення, здійснив низку заходів з метою придбання, маскування та пересування засобів вчинення злочину, зокрема, нарізної вогнепальної зброї, бойових припасів до неї, одягу, взуття, головних уборів, оренди гаражного приміщення, розташованого неподалік від місця вчинення кримінального правопорушення, транспортного засобу, спільно з іншою особою забезпечив фінансування реалізації задуманого.
З викладеного витікає, що обраний спосіб вчинення інкримінованих ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 дій, зокрема застосування вогнепальної зброї у вечірній час у багатолюдному місці, характер вчиненого та його наслідки у вигляді загибелі малолітньої дитини, свідчать про наявність у цій справі специфічних ознак щодопублічного інтересу, який, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає правило поваги до особистої свободи.
Викладене підтверджує суспільну небезпечність обвинувачених та, враховуючи введення на території України воєнного стану у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, суттєвим збільшенням обігу зброї на території України, суд вважає, що лише подальше ізолювання обвинувачених зможе забезпечити виконання останніми своїх процесуальних обов'язків.
Суд також бере до уваги, що інкриміновані обвинуваченим дії кваліфікуються як особливо тяжкий злочин, за який законом передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії» серйозність звинувачень може примусити судові органи помістити обвинуваченого під варту з метою попередження спроб подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб цей ризик був очевидним, а захід таким, що відповідає обставинам справи, зокрема, минулому та особі обвинуваченого.
Відповідно до ст. 178 КПК суворість покарання, яке загрожує обвинуваченим у разі доведення їх винуватості у вчиненні інкримінованого злочину, поруч і з іншими факторами є обов'язковою для оцінки судом обставин при вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу.
Таким чином, суд не залишаючи поза увагою наявність у обвинувачених певних сімейних зв'язків, постійного місця реєстрації на території міста Києва, вважає допустимим висновок щодо критичної оцінки моральних якостей обвинувачених та наявність високої ймовірності вчинення останніми позапроцесуальних дій з метою ухилення від кримінальної відповідальності, створення перешкод судовому розгляду або ж загрози суспільству.
Крім того, приймаючи до уваги, що на теперішній час потерпілі та свідки у судовому провадженні не допитані, не виключено, що обвинувачені з метою уникнення відповідальності можуть вдатись до спроб здійснення незаконного впливу на таких осіб.
Також, враховуючи, що інкримінований ОСОБА_10 та ОСОБА_11 злочин вчинений з метою отримання грошової винагороди за умисне спричинення смерті людині, суд вважає, що ризик вчинення останніми іншого кримінального правопорушення з корисливим спрямуванням є достатньо високим.
Таким чином, на теперішній час будь-які обставини, які б спростували попередні висновки суду під час застосування та продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , не встановлені.
Отже, надаючи оцінку доводам прокурора щодо наявності ризиків, суд вважає доведеними ризики неналежної процесуальної поведінки обвинувачених, а саме: можливість переховування обвинувачених від суду, здійснення обвинуваченими незаконного впливу на свідків та потерпілих, вчинення іншого кримінального правопорушення.
За результатами встановлених у судовому засіданні обставин, з урахуванням доводів сторін кримінального провадження, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу та наявність факторів, які передбачені ч.1 ст. 194 КПК, що свідчать про обґрунтованість продовження тримання обвинувачених під вартою.
При цьому відповідно до положень ч.4 ст. 183 КПК суд вважає за можливе при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначати розмір застави, оскільки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 обвинувачуються у вчиненні злочину, що спричинив загибель людини.
Також суд вважає за необхідне залишити застосований до обвинуваченого захід безпеки у виді тримання ОСОБА_10 в Ізоляторі тимчасового тримання ГУ НП у м. Києві.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 177, 178, 180, 194, 331 КПК України, суд
Клопотання прокурора ОСОБА_5 задовольнити.
Продовжити строк дії застосованого до обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 17 травня 2024 року включно, утримуючи його в ІТТ ГУ НП у м. Києві.
Продовжити строк дії застосованого до обвинуваченого ОСОБА_11 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 17 травня 2024 року включно, утримуючи його в ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Продовжити строк дії застосованого до обвинуваченого ОСОБА_12 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 17 травня 2024 року включно, утримуючи його в ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду упродовж п'яти днів з дня оголошення судового рішення.
Головуючий суддя ОСОБА_1