36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail nbox@pl.arbitr.gov.ua
24.06.2010 Справа № 10/78
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пирятинська птахофабрика", 37044, Полтавська обл., Пирятинський р-н, с. Вікторія, вул. Київська, 4В
до Пирятинської районної державної адміністрації, 37000, Полтавська обл., м. Пирятин, вул. Леніна, 42
про : (1) зобов'язання Пирятинської районної державної адміністрації поновити договір оренди землі на землі не витребуваних земельних часток (паїв) площею 99,0 га, укладеного 22.04.2009 року з Товариством з обмеженою відповідальністю "Пирятинська птахофабрика" до 31.12.2010 р.;
(2) визнати нечинним рішення Пирятинської районної державної адміністрації про передачу в оренду третій особі земельних ділянок не витребуваних земельних часток (паїв) площею 99,0 га, що знаходиться за межами населених пунктів в адміністративних межах Олександрійської сільської ради Пирятинського р-ну Полтавської обл.
Суддя О.В.Ківшик
Представники:
від позивача: Носко Г.О., довіреність № б/н від 06.04.2010 р.;
від відповідача: Литвиненко М.І., довіреність № 1-23/321 від 02.06.2010 р..
Суть спору : Розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Пирятинська птахофабрика" про : зобов'язання Пирятинської районної державної адміністрації поновити договір оренди землі на землі не витребуваних земельних часток (паїв) площею 99,0 га, укладеного 22.04.2009 року з Товариством з обмеженою відповідальністю "Пирятинська птахофабрика" до 31.12.2010 р. в порядку ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та п. 8 спірного договору оренди землі та визнання нечинним рішення Пирятинської районної державної адміністрації про передачу в оренду третій особі земельних ділянок не витребуваних земельних часток (паїв) площею 99,0 га, що знаходиться за межами населених пунктів в адміністративних межах Олександрійської сільської ради Пирятинського р-ну Полтавської обл..
Позивач надав суду уточнення позовних вимог вх. № 06977д від 24.06.2010 р., відповідно до якого просить суд визнати недійсним розпорядження голови Пирятинської районної державної адміністрації № 64-1 від 04.03.2010 року про передачу в оренду третій особі земельних ділянок із числа не витребуваних земельних часток (паїв) площею 99,0 га, що знаходиться за межами населених пунктів в адміністративних межах Олександрійської сільської ради Пирятинського р-ну Полтавської обл..
Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач, зокрема, в праві до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачають права позивача на одночасну зміну предмета та підстав позову. Аналогічна позиція викладена у пункті 3.7 роз'яснення Вищого господарського суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України".
Оскільки надані позивачем уточнення позовних вимог вх. № 06977д від 24.06.2010 р. за суттю є заявою про зміну підстав позову та зміною предмету позову, судом дана заява не приймається як така, що не відповідає чинним процесуальним нормам.
Спір розглядається в межах предмету позову в редакції первісної позовної заяви вх. № 1662 від 28.04.20109 р..
Відповідач позов не визнає за мотивами відзиву № 01-43/409 від 21.05.2010 р. (вх. № 07601д від 0106.2010 р., вх. № 07646д від 01.06.2010 р.), посилаючись на припинення спірного договору оренди землі з огляду на закінчення строку його дії.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши надані докази,
Як вказано у позовній заяві, Пирятинська районна державна адміністрація, м. Пирятин (орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Пирятинська птахофабрика", с. Вікторія (орендар) 02 квітня 2009 року уклали договір оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за межами населених пунктів в адміністративних межах Олександрівської сільської ради площею 235,1 га ріллі (не витребувані земельні частки (паї), (далі -Договір оренди землі, а.с. 8-11).
При цьому сторони, зокрема, узгодили наступне:
- договір укладено до 01.01.2010 р.. Після закінчення строку договору оренди орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 Договору оренди землі);
- договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 43 Договору оренди землі).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Пирятинська птахофабрика", с. Вікторія заявою № 117 від 26.11.2009 р. (а.с. 14) звернулося до Пирятинської районної державної адміністрації з проханням щодо продовження Договору оренди землі до 31.12.2010 р. та зменшення площі орендованої земельної ділянки.
Не отримавши письмового реагування на дану заяву, позивач звернувся до суду з вимогою про зобов'язання Пирятинської районної державної адміністрації поновити договір оренди землі до 31.12.2010 р. в порядку ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та п. 8 спірного договору оренди землі та визнання нечинним рішення Пирятинської районної державної адміністрації про передачу в оренду третій особі земельних ділянок не витребуваних земельних часток (паїв) площею 99,0 га, що знаходиться за межами населених пунктів в адміністративних межах Олександрійської сільської ради Пирятинського р-ну Полтавської обл..
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Відповідно до положень ст. 1 Господарського процесуального Кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно ст. 21 Господарського процесуального Кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Згідно ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Приписи статті 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ст. 124 Земельного кодексу України).
Відповідно до ст. 1 Закону України 09.04.1999 р. № 586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" (із змінами та доповненнями) виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження (ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").
Відповідно до п. 7 ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією та законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.
До повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля п. 2 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" віднесено розпорядження землями державної власності відповідно до закону.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України № 161-XIV від 06.10.1998 р. "Про оренду землі" (із змінами та доповненнями, далі - Закон України "Про оренду землі") укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, при цьому правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст. 638, ст. 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема у ч. 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із ст. 208 Цивільного Кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. При цьому відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Крім того, згідно із ст. 210 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених законом, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає державній реєстрації. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Згідно зі ст. 20 Закону України "Про оренду землі" укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, а у відповідності до ст. 18 цього закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Аналогічне положення містить і ст. 125 Земельного кодексу України : право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Зі змісту частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України вбачається, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації -з моменту державної реєстрації.
Отже, відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі підлягає державній реєстрації та на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ч. 2 ст. 125 ЗК України й ст. 18 Закону України "Про оренду землі", є укладеним з моменту його державної реєстрації.
Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073, відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2003 року № 134/2003 "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" (із змінами і доповненнями), який у силу ст. 106 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України, на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено обов'язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок.
З матеріалів справи вбачається та сторонами не спростовується, що державна реєстрація підписаного між сторонами договору оренди землі у державному підприємстві "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" не відбулася.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. п. 8 Постанови від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що за умов відсутності державної реєстрації договору оренди спірної земельної ділянки останній є неукладеним, право на її оренду у позивача не виникло та статус орендаря стосовно цієї земельної ділянки позивач не набув, а тому будь-яке рішення органу місцевого самоврядування або виконавчої влади щодо розпорядження такою земельною ділянкою не може порушувати його прав орендаря.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України здійснюється шляхом :
а) визнання прав;
б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
в) визнання угоди недійсною;
г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
ґ) відшкодування заподіяних збитків;
д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Крім того, згідно з ч. 9 ст. 123 Земельного Кодексу України відмову органів місцевого самоврядування або органів державної влади в наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду в установлений законом строк може бути оскаржено в судовому порядку.
Вказані норми передбачають оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування або виконавчої влади до суду, який має надати правову оцінку їх відповідності вимогам закону, але суд не наділений повноваженнями щодо вирішення питань, віднесених до компетенції вказаних органів.
Господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.
Враховуючи вищевикладене, предмет позову в частині зобов'язання Пирятинської районної державної адміністрації поновити договір оренди землі не відповідає встановленим законом способам захисту прав, а тому у позові слід відмовити також і з цих підстав.
Позовні вимоги в частині визнання нечинним рішення Пирятинської районної державної адміністрації про передачу в оренду третій особі земельних ділянок не витребуваних земельних часток (паїв) площею 99,0 га, що знаходиться за межами населених пунктів в адміністративних межах Олександрійської сільської ради Пирятинського р-ну Полтавської обл. також задоволенню не підлягають, оскільки не містять ідентифікаційних ознак рішення (дата прийняття, номер, назва), а також не обґрунтовані з огляду на порушення таким рішенням прав або охоронюваних законом інтересів позивача.
Заперечення відповідачем позовних вимог за мотивами відзиву на позов суд не оцінює як суттєві за наведеним вище мотивуванням.
За викладеного, позовні вимоги спростовуються поданими доказами та не відповідають нормам права, а тому суд дійшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -
1. У позові відмовити.
2. Рішення надіслати сторонам за адресами, зазначеними у його вступній частині.
СУДДЯ О.В.КІВШИК
Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.