03 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 280/9672/23
(суддя Стрельнікова Н.В., м. Запоріжжя)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Шальєвої В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року про повернення позовної заяви у справі №280/9672/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 16 листопада 2023 року звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , згідно з яким просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 «індексації-різниці» грошового забезпечення, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу у розмірі 4463,15 грн. в місяць за період з 16.04.2019 року по 24.03.2020 року на загальну суму 50 318,41 грн..
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити донарахування та виплату ОСОБА_1 «індексацію-різницю» грошового забезпечення, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу у розмірі 3995,42 грн в місяць за період з 16.04.2019 року по 24.03.2020 року на загальну суму 50318,41 грн.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - повернуто позивачу.
Ухвала суду мотивована тим, що вимоги ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року позивачем не виконано, оскільки не надано до суду засвідчених належним чином копій письмових доказів в обґрунтування викладених обставин у позовній заяві щодо обґрунтування позовних вимог.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскаржив її в апеляційному порядку.
Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що не надання позивачем документів в підтвердження доводів позовної заяви не може бути підставою для її повернення.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 160 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено вимоги, що пред'являються до змісту позовної заяви.
Відповідно до частини 2 статті 160 КАС України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Частиною 4 статті 162 КАС України визначено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було додано до уточненої позовної заяви докази, що, на його думку, підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (а.с.25).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 втілює «право на суд», за яким право на доступ до суду (тобто право ініціювати провадження у національних судах) становить лише один з його аспектів.
Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права (див., зокрема, рішення у справах «Белле проти Франції» (Bellet v. France), від 04 грудня 1995 року, пункт 36, Серії A № 333B; «Церква села Сосулівка проти України» (Tserkva Sela Sossoulivka v. Ukraine), заява № 37878/02, пункт 50, від 28 лютого 2008 року, та наведені в них посилання).
Позивач ініціював провадження у суді, проте суд першої інстанції повертаючи позовну заяву з підстав не надання позивачем суду засвідчених належним чином копій письмових доказів в обґрунтування викладених обставин у позовній заяві щодо обґрунтування позовних вимог фактично відмовив у правосудді, що порушило саму суть права заявника на доступ до суду, гарантованого Конституцією України та пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 4 грудня 1995 року у справі «Bellet v. France»).
Водночас ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», пункт 43).
У рішеннях від 13.01.2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» і від 28.10.1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що позивач додав до позовної заяви ті документи, які на його думку підтверджують обґрунтованість його позовних вимог, а тому суд першої інстанції не повинен був повертати таку позовну заяву, вказуючи позивачу на необхідність подання додаткових документі.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову у задоволені позову.
Враховуючи зазначене суд апеляційної інстанції зробив висновок про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись: статтями, 320, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року у справі №280/9672/23 - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 03 квітня 2024 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов
суддя В.А. Шальєва