02 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 206/5797/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),
суддів: Баранник Н.П., Кругового О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2024 р. (суддя Малихіна В.В.) в адміністративній справі №206/5797/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 271519 від 29.10.2023.
В обґрунтування пред'явленого позову зазначено про відсутність законних підстав для зупинки його транспортного засобу працівниками поліції, а також відсутність факту правопорушення, оскільки позивач під час здійснення руху автомобіля дотримувався Правил дорожнього руху та був пристебнутий ременем безпеки, а відстібнувся лише після зупинки транспортного засобу на вимогу поліцейського.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2024 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено про ненадання відповідачем доказів скоєння позивачем порушення Правил дорожнього руху, відсутність відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис правопорушення, порушення процедури розгляду адміністративної справи внаслідок нероз'яснення поліцейським позивачу прав за ст. 268 КУпАП.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване, наполягаючи на правомірності дій інспектора СРПП ВП № 11 Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції Ягольника К.С., який склав спірну постанову.
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою про адміністративне стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 29.10.2023 серії БАД № 271519, складеною інспектором СРПП ВП № 11 Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_2 , зафіксовано, що 29.10.2023 о 10 год. 30 хв. на ділянці дороги Н-31 сполученням (Дніпро-Царичанка- Кобеляки-Решетілівка), розташованої на території Царичанського району Дніпропетровської області водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Mitsubishi Carisma», р/н НОМЕР_1 , не був пристебнутий паском безпеки, чим порушив п.п. 2.3 в) ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 5 статті 121 КУпАП, за що до нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність спірної постанови.
Колегія суддів зазначає наступне.
За приписами частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 73 Кодексу адміністративного судочинства України). Речовими доказами є предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дають змогу встановити обставини, що мають значення для справи (Стаття 96 Кодексу адміністративного судочинства України). Крім того, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (стаття 99 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) також визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно із статтею 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, вихованням громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, у тому числі, справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами п'ятою статті 121 Кодексу. Частиною 2 зазначеної статті КУпАП визначено, що від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до частини 4 статті 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Таким чином, принцип презумпції винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів, посилаючись на належні та допустимі докази.
Позивач стверджує, що під час руху автомобіля від був пристебнутий ременем безпеки, а відстебнувся лише після зупинення транспортного засобу на вимогу поліцейського.
Відповідачем жодних доказів на спростування доводів позивача та на підтвердження скоєння останнім адміністративного проступку, за яке передбачена відповідальність згідно частини 5 статті 121 КУпАП, суду не надано не було.
Статтею 40 Закону України «Про національну поліцію» передбачено застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою, зокрема забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Верховним Судом у постанові від 26 квітня 2018 р. у справі №338/1/17 вказано, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку.
Позивач також стверджував про протиправність дій інспектора поліції, який зупинив його автомобіль без законних підстав.
Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах позивач, як водій транспортного засобу, є учасником дорожнього руху, який зобов'язаний знати і неухильно дотримувати вимог Закону України «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху (ст. 14 Закону України «Про дорожній рух»).
Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, визначені обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів.
Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб; ґ) чинний страховий поліс (страховий сертифікат “Зелена картка”) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення) - (п.2.1 ПДР).
На вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: а) пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; в) дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) зчитування інформації із самоклейної мітки радіочастотної ідентифікації про проходження обов'язкового технічного контролю транспортним засобом, а також перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому технічному контролю - (п. 2.4 ПДР).
Водій має право: в) знати причину зупинки, перевірки та огляду транспортного засобу посадовою особою державного органу, яка здійснює нагляд за дорожнім рухом, а також її прізвище і посаду; г) вимагати від особи, яка здійснює нагляд за дорожнім рухом та зупинила транспортний засіб, пред'явлення посвідчення її особи; д) оскаржити дії поліцейського в разі порушення ним законодавства (п.2.14 ПДР).
Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху (п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію»).
Таким чином, наведеними вище нормативно-правовими актами чітко регламентовано порядок взаємодії працівників патрульної поліції із водіями, як учасниками дорожнього руху.
При цьому, Правилами дорожнього руху не передбачено право водія ігнорувати вимогу працівника поліції про зупинення. У випадку незгоди із підставами зупинення водій має право оскаржити такі дії поліцейського.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що відсутність відео фіксації обставин події не дозволяють здійснити перевірку наявності законних підстав для зупинки поліцейським транспортного засобу під керуванням позивача, а також перевірити дотримання поліцейським процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення в частині роз'яснення позивачеві, як особі, яка притягується до відповідальності, обсяг її процесуальних прав, передбачених статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відсутність доказів порушення позивачем Правил дорожнього руху унеможливлює притягнення його до адміністративної відповідальності, у зв'язку із чим спірна постанова підлягає скасуванню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів керується приписами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем понесені витрати на сплату судового збору за подачу адміністративного позову до суду першої інстанції на суму 536,80 грн. (а.с.5) та сплату судового збору за подачу апеляційної скарги на суму 805,20 грн., всього на суму 1342 грн. які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Крім того, позивач просив стягнути на його користь витрати в сумі 10000 грн. за надання йому професійної правничої допомоги.
Відповідач, пославшись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, заперечив проти заявленого позивачем розміру витрат у зв'язку із відсутністю документального підтвердження їх понесення та їх розрахунку.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Верховний Суд у постанові від 20 березня 2024 р. у справі № 120/13778/21-а, здійснивши аналіз положень статті 134 КАС України, дійшов висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
ОСОБА_1 до суду першої інстанції на підтвердження клопотання про відшкодування понесених ним витрат наданий договір № 1109/23-1 договір про надання правничої допомоги, укладений 09 листопада 2023 р. з адвокатом Ясир С.А., предметом якого є надання клієнту захисту та правової допомоги (а.с.18). За умовами цього Договору за надання правової допомоги клієнт зобов'язаний сплатити адвокату гонорар, розмір та порядок сплати якого визначаються сторонами в додатковій угоді (ст.4 Договору). Додаткова угода № 1109-2 від 09 листопада 2023 р. також була надана позивачем до суду першої інстанції (а.с.19).
Колегія суддів дослідила зміст Додаткової угоди та встановила, що, по-перше, вона укладена до Договору про надання правової (правничої) допомоги № 0414/01-21 від 14.04.2021, який позивачем не наданий; по-друге, розмір гонорару у 10000 грн. визначено незалежно від обсягу проведених робіт/наданих послуг по справі в суді першої інстанції без конкретизації справи, суті спору, без зазначення найменування суду; по-третє, додаткова угода визначає обов'язковість підписання Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) з професійної правничої допомоги, який також в матеріалах справи відсутній.
Наведене у сукупності свідчить про необґрунтованість заявленого до відшкодування гонорару у розмірі 10000 грн. за рахунок відповідача.
В апеляційної скарги позивачем також заявлено до відшкодування 10000 грн. за надання професійної правничої допомоги за подачу апеляційної скарги, на підтвердження чого надана додаткова угода № 0212-2 від 12 листопада 2024 р. та акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 12.02.2024.
Зі змісту цього Акту вбачається, що він складений до Договору № 1109/23-1 від 09.11.2023 на підтвердження виконання адвокатом наступних робіт/послуг: вивчення наданих документів (4 год.), аналіз судової практики (2 год.), написання адміністративного позову (2 год.), написання відповіді на відзив на адміністративний позов по справі №206/5797/23 (4 год.), написання клопотання про участь у судовому засіданні без участі позивача від 26.12.2023 (1 год.), написання клопотання про участь у судовому засіданні без участі позивача від 11.01.2023 (1 год.).
Таким чином, зазначений Акт стосується правових послуг, наданих позивачу адвокатом на стадії розгляду справи в суді першої інстанції і не містить обґрунтування заявленого гонорару у 10000 грн. на стадії апеляційного провадження. Адвокатом оцінено 14 годин своєї роботи у 10000 грн., відтак вартість однієї години складає 714,28 грн.
Колегія суддів вважає, що адвокатом очевидно завищена кількість годин роботи, у тому числі, 4 години на вивчення документів, якими є тільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, 4 години на написання відповіді на відзив, 2 години на написання клопотань - 2 години, 2 години на аналіз судової практики.
Зважаючи на незначну складність справи, характер спірних правовідносин, наявність сталої судової практики з вирішення позову, предметом якого є постанова про притягнення до адміністративної відповідальності, колегія суддів вважає, що відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають судові витрати з надання професійної правничої допомоги, виходячи із 2 годин роботи адвоката на підготовку адміністративного позову та апеляційної скарги, всього на суму 1428, 56 грн., що є співмірним, розумним та справедливим.
Доводи відповідача про ненадання позивачем документів на підтвердження оплати ним понесених витрат на правничу допомогу колегія суддів вважає неспроможними, оскільки згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодуванню підлягають витрати сплачені або ті, що підлягають сплаті.
За результатом перегляду справи в апеляційному порядку колегія суддів дійшла висновку про скасування оскарженого рішення суду першої інстанції, яке ухвалено з порушенням норм процесуального права, та прийняття нового рішення про задоволення адміністративного позову, як це передбачено статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2024 р. в адміністративній справі №206/5797/23 - скасувати та ухвалити нове рішення.
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 271519 від 29.10.2023.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області судові витрати зі сплати судового збору на суму 1342 (одна тисяча триста сорок дві) грн. та витрати на професійну правничу допомогу на суму 1428 (одна тисяча чотириста двадцять вісім) грн. 56 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 02 квітня 2024 р. і касаційному оскарженню не підлягає, відповідно до частини 3 статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя А.В. Шлай
суддя Н.П. Баранник
суддя О.О. Круговий