Справа № 199/162/24
2/180/297/24
26 березня 2024 р. м.Марганець
Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Хомченко С.І.,
з секретарем судового засідання Меньшиковою А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Марганець в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач товариство з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» (далі - ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2912059 від 07.02.2022 року, на підставі договору відповідач отримав кредит у розмірі 7000,00 грн.. Підписання вказаного договору є згодою відповідача отримати кредит та повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановленому кредитним договором. 23 травня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», укладений договір факторингу № 01.02-25/23, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступив на користь ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», своє право вимоги заборгованості за кредитними договорами, в том числі за кредитним договром № 2912059 від 07.02.2022 року. Загальна заборгованість відповідача за кредитним договором складає 33181,86 грн.. На час звернення до суду відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, тому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 33181,86 грн. та судові витрати по справі.
25 березня 2024 року відповідач надав відзив, в якому зазначив, що він дійсно уклав споживчий кредит з «ЛІНЕУРА УКРАЇНА». Він працює, але був змушений піти у неоплачувану відпустку, тому йому були потрібні гроші на придбання продуктів. Вважає, що підписав договір на вкрай невігідних для нього умовах. 24.02.2022 року в країні було оголошено воєнний стан. Заробітна плата у нього була низькою, трудове навантаження велике і тому він вирішив повернути отримані гроші пізніше. З нарахованою заборгованістю не згоден. Вважає, що договір укладений з грубим порушенням ЗУ «Про споживче кредитування» і тому є нікчемним. Також про зміну кредитора він письмово повідомлений не був. Просить суд позовні вимоги позивача залишити без задоволення.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Суд вказує, що за п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до змісту ч. 1-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
За ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
На підставі ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно із ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
На підставі абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК якщо сторони домовились укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З урахуванням викладеного вмотивування суд дійшов висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК).
Головне, щоб електронний договір включав усі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним через недодержання письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Отже, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є комбінацією цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічна правова позиції була викладена Верховним Судом у постанові від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19.
Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно з Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору … неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначені повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора ТОВ «ФК «ЦФР», які вказані в кредитному договорі, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.
Судом встановлено, що між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2912059 від 07.02.2022 року, на підставі договору відповідач отримав кредит у розмірі 7000,00 грн.. Підписання вказаного договору є згодою відповідача отримати кредит та повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановленому кредитним договором.
23 травня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», укладений договір факторингу № 01.02-25/23, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступив на користь ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», своє право вимоги заборгованості за кредитними договорами, в том числі за кредитним договром № 2912059 від 07.02.2022 року.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого позивачем відповідно до умов кредитного договору нарахована заборгованість на загальну суму 33181,86 грн., яка включає:
6999,99 грн. - заборгованість за тілом кредиту;
26181,87 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Частиною другою статті 1050 ЦК України визначено, що у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою позикодавцю в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі правові висновки узгоджуються з позицією Великої палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Нормою статті 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України, з аміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням
Згідно ч. 2 ст. 517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до розрахунку заборгованості позивача станом на 10.01.2024 року (день подачі позову до суду), заборгованість відповідача становить 33181,86 грн, з яких: 6999,99 грн - заборгованість по тілу кредиту, 26181,87 грн - заборгованість по відсоткам.
В ході слухання справи судом встановлено, що відповідачем не було отримано повідомлення про заміну стягувача, не отримано вимогу про сплату боргу вже новому стягувачу, та вказана обставина не була доведена позивачем належними доказами, що свідчить про необізнаність відповідача про заміну позичальника правонаступником.
В силу ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Письмовими матеріалами справи встановлено невиконання відповідачем умов кредитного договору від 07.02.2022 року, відповідно вимоги позивача щодо погашення заборгованості є правомірними. Однак враховуючи те, що відповідач досудову вимогу про повернення кредиту не отримував, про заміну кредитодавця не був обізнаний, відповідно задоволенню підлягають вимоги позивача лише в частині стягнення суми заборгованості в розмірі 6999,99 грн.
Також позивачем не доведена належними доказами сума заборгованості по процентам, не надано детального розрахунку. З наданих позивачем документів неможливо встановити як була нарахована сума заборгованості, за який період часу, яка процентна ставка за кожен день прострочення кредиту та інше.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 141 ЦПК України стягненню із відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 2684,00 грн.
На підставі статей 11, 258, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 1054 ЦК України, керуючись статтями ст.ст.12, 13, 77-81, 141, 259, 263-265, 268, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» заборгованість за кредитним договором № 2912059 від 07.02.2022 року в розмірі 6999,99 грн. - заборгованість за тілом кредиту.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684,00 гривні.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Суддя: С. І. Хомченко