ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"03" квітня 2024 р. справа № 300/402/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 механізованої бригади), командира військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 механізованої бригади) ОСОБА_3 про визнання протиправними дій, скасування наказу від 16.12.2023 за № 4479 та дисциплінарного стягнення, зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_2 звернулась до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 механізованої бригади), командира військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 механізованої бригади) ОСОБА_3 про визнання протиправними дій, скасування наказу від 16.12.2023 за № 4479 та дисциплінарного стягнення, зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем в порушення вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України оскаржуваним наказом притягнуто позивача до дисциплінарної відповідальності за порушення, допущене під час перебування у відпустці, поза межами військової частини. Окрім того, факт вчинення порушення позивачем не визнано, а на момент винесення оскаржуваного наказу не було жодного судового рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. З цих підстав позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним, що послугувало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач правом на подання відзиву на позов у строк, визначений частиною 5 статті 162, частиною 1 статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України та встановлений ухвалою суду від 24.01.2024, не скористався та не повідомив суд про поважність причин ненадання такого відзиву.
З метою з'ясування всіх обставин у справі, а також повного, всебічного та об'єктивного вирішення даної адміністративної справи, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 витребувано у військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 механізованої бригади) усі матеріали, що були або мали бути взяті відповідачем до уваги при прийнятті рішення (наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2023 за № 4479 "Про порушення військової дисципліни та покарання винних"), вчиненні дії, з приводу яких подано позов.
Вказана ухвала доставлена до електронного кабінету відповідача 11.03.2024, проте залишилась без виконання.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті, встановив таке.
ОСОБА_1 з 15.02.2023 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 на посаді заступника командира з тилу 3 механізованого батальйону (а.с.13).
У період з 26.11.2023 по 07.12.2023 ОСОБА_1 перебував у щорічній відпустці (а.с.14).
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 02.12.2023 серії ААД №419750 ОСОБА_1 02.12.2023 о 20 год. 02 хв. в м. Івано-Франківську по вулиці Мазепи, керував транспортним засобом марки VOLKSWAGEN GOLF д.н.з. НОМЕР_3 із явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів); від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законодавством порядку відмовився, від керування транспортним засобом відсторонений (а.с.16).
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 за №4479 від 16.12.2023 ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом "в" статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України - сувора догана, на підставі пункту 5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення, наказано щомісячну премію за листопад 2023 року не виплачувати (а.с.12).
Так, згідно оскаржуваного наказу, підставою його прийняття стали події відображені в протоколі про адміністративне правопорушення від 02.12.2023 серії ААД №419750.
Вважаючи наказ командира в/ч НОМЕР_1 за №4479 від 16.12.2023 протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює та загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25 березня 1992 року (далі Закон № 2232-XII).
Згідно з частинами першою - четвертою статті 2 Закону 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини шостої статті 2 Закону 2232-ХІІ види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджений Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
Відповідно до ст.1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова
дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Згідно ст.2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що військова дисципліна досягається шляхом: виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов'язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців; умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу; зразкового виконання командирами військового обов'язку, їх справедливого ставлення до підлеглих; підтримання у військових з єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного порядку; своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення; чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання.
Відповідно до ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Згідно з ст.5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків. Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов'язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни. Кожний військовослужбовець зобов'язаний сприяти командирові у відновленні та постійному підтриманні порядку й дисципліни. Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.
Статтею 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини). Обов'язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями. Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями. Положення Статуту поширюються на військовозобов'язаних та резервістів під час проходження ними зборів.
Згідно з ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку І дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Відповідно до ст.16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Як зазначалось судом вище, наказ командира в/ч НОМЕР_1 за №4479 від 16.12.2023, яким ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення, ґрунтується на даних відображених в протоколі про адміністративне правопорушення від 02.12.2023 серії ААД №419750 ( ОСОБА_1 02.12.2023 о 20 год. 02 хв. в м. Івано-Франківську по вулиці Мазепи, керував транспортним засобом марки VOLKSWAGEN GOLF д.н.з. НОМЕР_3 із явними ознаками алкогольного сп'яніння).
В той же час, суд зазначає, що сам по собі факт складення протоколу про адміністративне правопорушення не є доказом того, що особа його вчинила є винною.
Для визнання діяння правопорушенням і, відповідно, застосування передбачених правовими нормами санкцій беззаперечною та головною обставиною є необхідність встановлення в діянні особи складу адміністративного правопорушення.
Тобто, основним та беззаперечним доказом вчинення чи не вчинення особою адміністративного правопорушення є рішення суду, яке набрало законної сили, яким встановлено вину або невинуватість особи.
Статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний, поміж іншого, з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні.
Згідно статті 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення розглядають судді районних, районних у містах, міських чи міськрайонних судів.
Отже, виключно до компетенції суддів належить з'ясування питання чи вчинила особа адміністративне правопорушення, яке полягає у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, а також чи винна вона у його вчиненні.
Виходячи з наведених норм Кодексу України про адміністративні правопорушення та Дисциплінарного статуту, суд доходить висновку, що притягнення до дисциплінарної відповідальності у даному випадку, можливе за умови підтвердження належними доказами та, за наслідками закінчення відповідної справи про адміністративне правопорушення і набрання рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, законної сили.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частина друга статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що неналежне виконання своїх посадових та службових обов'язків з боку позивача, виразилося у керуванні автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, у зв'язку з чим відносно останнього складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Вказана обставина могла б бути підставою для висновку про неналежне виконання позивачем своїх посадових та службових обов'язків, однак за умови підтвердження такого факту належними доказами та допущення такого правопорушення під час проходження служби, а не під час перебування у щорічній відпустці.
Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду жодного доказу, який би на момент прийняття оскаржуваного наказу, підтверджував вчинення позивачем адміністративного правопорушення, яке стало підставою для його прийняття.
При цьому, суд виходить з того, що адміністративна відповідальність в Україні і процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпціях (рішення Конституційного Суду України от 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010). Однією з таких правових презумпцій є закріплена уст.62 Конституції України презумпція невинуватості, згідно якої особа вважається невинуватою до тих пір, поки її вина не буде доказана у встановленому законом порядку. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Суд звертає увагу сторін на те, що факт вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, може бути підтвердженим лише відповідним рішенням суду, яке набрало законної сили.
Разом з тим, в оскаржуваному наказі, яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, відсутня будь-яка інформація про те, що позивач неналежно виконував свої службові обов'язки чи порушив військову дисципліну, а також відомості про рішення суду, яким позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про те, що оскаржуваний наказ є необґрунтованим, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Як наслідок, слід визнати протиправним та скасувати наказ від 16.12.2023 за № 4479.
Що стосується заявлених позовних вимог про визнання протиправними дій командира військової частини НОМЕР_1 по винесенню наказу від 16.12.2023 за № 4479 та про скасування дисциплінарного стягнення накладеного оскаржуваним наказом, то суд зазначає, що такі вимоги охоплюються вимогою про скасування наказу від 16.12.2023 за № 4479, тому окремого судового захисту такі порушення прав позивача з боку відповідача, не потребують. Отже, позов в цій частині не підлягає до задоволення.
Щодо вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу премію за листопад 2023 року, то суд зазначає таке.
Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
Розділом ХІV "Преміювання" Порядку визначено, що командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
Виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов'язків.
При порушенні військової дисципліни, незадовільному виконанні службових обов'язків виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється, зокрема, в разі накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення "сувора догана", оголошеного письмовим наказом (розпорядженням) командира військової частини (керівника органу військового управління),- 80 відсотків встановленого розміру щомісячної премії.
Військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в випадках, зокрема, за невихід на службу без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення, за вживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичною сп'яніння) - за місяць, у якому здійснено таке порушення; у разі накладення дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність, пониження в посаді, пониження у військовому званні на один ступінь, позбавлення військової о звання - за місяць, у якому накладено дисциплінарне стягнення, або за місяць, у якому до військової частини надійшло повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення вищим командиром; у разі винесення судом постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення військового адміністративного правопорушення або адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, - за місяць, у якому така постанова надійшла до військової частини; у разі накладення на військовослужбовця в календарному місяці більше трьох дисциплінарних стягнень, крім дисциплінарного стягнення «зауваження», - за місяць, у якому накладено дисциплінарні стягнення, або за місяць, у якому до військової частини надійшло повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення вищим командиром; у разі звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку, у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем - з місяця, у якому надійшов витяг з наказу про звільнення; у разі порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які призвели до матеріальних збитків, - за місяць, у якому видано наказ про притягнення до матеріальної відповідальності; у разі скоєння у військовій частині аварій, подій, пов'язаних із загибеллю людей з вини військовослужбовців під час виконання ними службових обов'язків, чи злочинів - за місяць, у якому сталася аварія, подія, пов'язана із загибеллю людей.
Виплата щомісячної премії здійснюється із дня вступу до виконання обов'язків за посадами і до дня звільнення від виконання обов'язків за посадами, у тому числі й у разі тимчасового виконання обов'язків за посадами.
Таким чином, командири військових частин наділені повноваженнями здійснювати преміювання військовослужбовців відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби, однак нормами законодавства врегульовані випадки, при яких премія виплачується в меншому розмірі, або не виплачується взагалі.
Згідно оскаржуваного наказу, єдиною підставою для невиплати позивачу щомісячної премії за листопад 2023 року, визначено те, що відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП.
Зважаючи на вищенаведені висновки суду щодо протиправності наказу від 16.12.2023 за №4479, то з метою належного захисту порушених прав позивача, слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу премію за листопад 2023 року.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про те, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 механізованої бригади) (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ), командира військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 механізованої бригади) ОСОБА_3 (с. Великі Лучки, Мукачівський район, Закарпатська область, 89625) про визнання протиправними дій, скасування наказу від 16.12.2023 за № 4479 та дисциплінарного стягнення, зобов'язання до вчинення дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ від 16.12.2023 за № 4479.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 механізованої бригади) (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) премію за листопад 2023 року відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.