ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у відкритті провадження
"03" квітня 2024 р. справа № 300/2298/24
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Микитюк Р.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ТзОВ "Украпол" до Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій
Товариство з обмеженою відповідальністю "Украпол", 29.03.2024 звернулося до суду з позовною заявою до Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.
За приписами статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтям 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначеннями, наведеними у пунктах 1, 2, 7 частини 1 статті 4 КАС України:
- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
- публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
- суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Частинами 1, 2, 3 статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Як свідчить зміст позову, позивач просить суд визнати бездіяльність відповідача в частині відмови зняти арешти з майна позивача протиправною та зобов'язати відповідача зняти всі наявні арешти з майна, яке належить на праві власності позивачу, а саме: - з корівника, загальною площею 804,9 кв.м. та - з конюшні, загальною площею 161,3 кв.м.
Порядок зняття арешту з майна, накладеного у виконавчому провадженні, унормований статтею 59 Закону України Про виконавче провадження.
Відповідно до частин 1, 2 цієї статті особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Частиною 3 статті 59 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
У частині 4 статті 59 України Про виконавче провадження наведений перелік підстав для зняття державним виконавцем арешту з майна (коштів) боржника у виконавчому провадженні. Ці підстави застосовуються виконавцем у випадках незавершеного виконавчого провадження.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду, як це передбачено частиною 5 статті 59 Закону України Про виконавче провадження.
Відповідно до частин 1, 2 статті 74 Закону України Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, законом встановлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів у такій категорії справ.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 06.04.2016 (6-570цс16), від 22.03.2016 (808/3666/15), від 24.02.2016 (6-3077цс15) та в постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 817/425/17.
У постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 року Про судову практику в справах про зняття арешту з майна роз'яснено, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Враховуючи наведене та з огляду на те, що виконавче провадження в межах якого накладено арешт на майно ТзОВ "Украпол", вчинено по примусовому виконанню наказу №541 від 07.02.2009 виданого Господарським судом Івано-Франківської області, заявлена позовна вимога не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Статтею 121-2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.
Таким чином, спори з приводу виконання рішень, ухвалених відповідно до правил ГПК України, підлягають розгляду відповідним місцевим господарським судом за правилами цього Кодексу.
Суд дійшов висновку, що оскільки з матеріалів позову не вбачається наявності публічно-правового спору між сторонами, тому юрисдикція адміністративних судів, що встановлена статтею 19 КАС України, на цей спір не поширюється. Справа за таким позовом має розглядатися за правилами ГПК України.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 24 рішення в справі Сокуренко і Стригун проти України від 20 липня 2006 року (заяви №29458/04 та №29465/04) вказав, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria, заява № 7360/76) зазначив, що поняття суд, встановлений законом у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом, орган, який, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 січня 2020 року в справі № 340/25/19 зазначила, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 січня 2020 року в справі №340/25/19 висловила правову позицію щодо підсудності справ цієї категорії. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для визначення юрисдикції такого спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
Висновки щодо застосування норм права, що викладені у вказаних постановах Верховного Суду відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Підставою даного позову позивач визначив наявність арешту, накладеного на його майно, що перешкоджає йому в здійсненні права власності на таке майно (ст. 319 Цивільного кодексу України).
В даному позові позивач не заявляв вимоги адміністративно-правового характеру - не просив визнати неправомірними рішення, дії або бездіяльність відповідача, а лише мав намір в судовому порядку вирішити питання про зняття арешту з майна.
Отже, позов спрямований на захист цивільних прав позивача.
Позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
За таких обставин спір у даній справі не має ознак публічно-правового та підлягає розгляду за правилами ГПК України.
Отже вирішення спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, яка встановлена статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України; спір підлягає розгляду за правилами ГПК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (ч. 6 ст. 170 КАС України).
Виходячи із характеру спірних правовідносин, даний спір належить розглядати за правилами ГПК України.
Вказана позиція суду узгоджується із позиціє Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові від 12.02.2020 у справі №813/1341/15.
Згідно з вимогами ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись ст. ст. 19, 170, 171, 248, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Відмовити ТзОВ "Украпол" у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом до Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції Господарського суду Івано-Франківської області.
Копію цієї ухвали, разом зі скаргою та усіма доданими до неї матеріалами, невідкладно надіслати особі, яка подала скаргу.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.