справа №760/27271/21 Головуючий у І інстанції - Букіна О.М.
апеляційне провадження №22-ц/824/2575/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
03 квітня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2023 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, -
установив:
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Солом'янського районного суду м. Києваіз позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що відповідач є її батьком.
Вказує, що із 2004 року вона постійно проживає разом із матір'ю та перебуває на її повному утримані.
Зазначає, що наразі вона досягла повноліття, проте продовжує навчатися, а тому потребує матеріальної допомоги від батьків.
Просила суд, стягнути з відповідача на свою користь аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частки всіх доходів щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду і до закінчення нею навчання, але не більше, ніж до 23-х років.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2023 року зазначений вище позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання її як дитини, яка продовжує навчання у розмірі 400 грн. щомісячно, починаючи з дня подання позову - 08 жовтня 2021 року і до закінчення навчання, але не довше як до досягнення нею 23 річного віку.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що на даний момент вона потребує матеріальної допомоги від батьків, у зв'язку з навчанням у м. Києві.
Мати фінансово їй надає допомогу, однак одноособово в повній мірі надати таку допомогу не має можливості, оскільки в матері на утриманні є інші двоє малолітніх дітей від іншого шлюбу, а батько ігнорує необхідність надати їй будь-яку матеріальну допомогу.
Вказує, що батько допомогу може надавати, так як займається фермерством та має постійний дохід.
За час проживання в м. Києві, вона витрачає приблизно 6000 грн. на місяць, які їй надає мати на проживання.
Батько взагалі не цікавиться нею і ніколи не надавав допомогу на проживання в м. Києві, хоча має таку можливість.
Фактично її мати повністю забезпечує її коштами на купівлю їжі, одягу та проживання в м. Києві.
Зазначає, що до навчання проживала в сільській місцевості в Кіровоградській області, не мала фактично житла в м. Києві, а тому вимушена знімати житло.
Вважає, що дані кошти повинні розділятись в рівних частинах, між батьками.
Той розмір аліментів, який був визначений судом першої інстанції, не відповідає її фінансовим потребам.
Наголошує, що в суді першої інстанції відповідач повідомив, що фактично має змогу платити 1000 грн., але суд застосував аліменти в розмірі 400 грн., чим порушив її права, так як фактично вона просила аліменти від частки доходів в розмірі , та всупереч діючому законодавству, суд першої інстанції, призначив аліменти нижче встановленого прожиткового рівня.
Зазначає, що коли відповідач дізнався, що вона звернулась з даним позовом до суду, то вирішив офіційно не працювати, та отримувати кошти не офіційно, щоб таким способом уникнути виконання рішення суду.
Вказує, що їй відомо, що батько працює фермером, та заробляє кошти які офіційно не показує податковій.
Крім того, довідка яка надавалась відповідачем про його хворобу, має не триваючий характер, так як при наявності хвороби, що визначає його непрацездатність встановлюється виключно заключенням МСЕК, - а не сімейним лікарем, що фактично спростовує його непрацездатність як підставу для застосування меншого розміру аліментів.
Наголошує, що при вирішенні спору, суд повинен виходити із принципу рівності прав та обов'язків батьків, щодо матеріального забезпечення дитини.
Просила суд, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2023 року змінити та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача на свою користь аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частки всіх доходів щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду і до закінчення нею навчання, але не більше, ніж до 23-х років.
На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що він не займається фермерством, доказів які б підтверджували дане твердження позивачем надано не було.
Крім того, в березні 2021 року він втратив роботу, з квітня 2021 року по січень 2022 року отримував лише допомогу по безробіттю.
Зазначає, що крім голослівних звинувачень та надумувань, доказів на підтвердження своїх слів позивачем не надано.
Крім того, наразі він не має можливості працевлаштуватись через проблеми із здоров'ям.
Вказує, що на даний час він не має можливості надавати матеріальну допомогу позивачу в бажаних їй розмірах з огляду на наявність двох малолітніх дітей на утриманні, стан його здоров'я та відсутність доходу.
Просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2023 року залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 є батьком позивача ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження останньої.
Відповідно до копії довідки від 16 вересня 2021 року виданої ОСОБА_1 , вона є студенткою ІІ курсу архітектурного факультету Київського національного університету будівництва та архітектури денної форми навчання. Період навчання - до 30 червня 2024 року.
При цьому, відповідно до копії довідки від 10 серпня 2023 року виданої ОСОБА_1 , вона є студенткою ІІІ курсу архітектурного факультету Київського національного університету будівництва та архітектури денної форми навчання. Період навчання - до 30 червня 2024 року. Стипендію позивач не отримує.
Як вказує позивач у позовній заяві, а відповідач не заперечує, утриманням доньки останній не займається.
Окрім цього, судом також було встановлено, що відповідач має ще двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідач проживає разом з дружиною та неповнолітніми дітьми за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки №57 ОСОБА_2 було встановлено діагноз: ДДЗХ. Остеохондроз шийного відділу хребта до ІІ ст. Дисциркуляторна енцефалопатія змішаного (гіпертонічного, вертеброгенного) ґенезу ІІ ст. Явища хронічної церебро-васкулярної недостатності, переважно в вертебро-базилярному басейні. ТІЦА (17.08.2023 р) в ВББ. Виражений стійко больовий мязево-тонічний синдром, синдром лікворо-венозної дистензії зі стійкою цефалгією, помірно виражений вести було-патичний синдром. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст.ст. 2 ризик 4.
Окрім цього, відповідно до даної довідки хворий потребує на період лікування обмеження фізичних навантажень, нервово-психічних перенапружень, тривалого перебування на сонці. Хворий тимчасово непрацездатний на момент огляду.
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 02 грудня 2022 року, за період з 01 січня 2020 року по квітень 2021 року відповідач отримував дохід у ТОВ «ТАС АГРО ПІВДЕНЬ» та його сукупний дохід за цей період склав 86145,09 грн.
За період з квітня 2021 року по січень 2022 року відповідач отримував допомогу Кіровоградського обласного центру зайнятості та його сукупний дохід за цей період склав 31235,80 грн.
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 15 вересня 2023 року, за період з 01 кварталу 2023 року по 2 квартал 2021 року відповідач доходів не отримував.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з фактичних обставин справи, зокрема: стан здоров'я відповідача, наявність у нього двох неповнолітніх дітей, відсутність працевлаштування та офіційного доходу.
З висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Статтею 199 СК України передбачено обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно із ст. 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину до досягнення нею повноліття (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка передбачає, зокрема обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу).
Як роз'яснено в пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року №3 обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №225/1447/16-ц та від 17 квітня 2019 року у справі №644/3610/16-ц.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Сімейний кодекс України виходить із принципів рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов'язані обоє батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх син (дочка).
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Разом з тим, судом при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу та проживання за місцем його знаходження.
Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі №761/10510/17.
Відтак з системного аналізу вказаних норм слідує, що під час розгляду справи за позовом про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, позивачем в повній мірі не доведено відповідними доказами обставини, які підлягали доказуванню, зокрема, потреба повнолітньої дитини в матеріальній допомозі саме в заявленому розмірі у зв'язку з продовженням навчання та наявність можливості відповідача, з урахуванням того, що на його утриманні перебувають ще двоє малолітніх дітей, враховуючи стан його здоров'я та відсутність доходу.
За таких обставин обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання її як дитини, яка продовжує навчання, але не більше як до досягнення нею 23 років, але в іншому розмірі, чим просила позивач, а саме в розмірі 400 грн. щомісячно.
Визначений судом розмір аліментів є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, зважаючи на те, що на період навчання дитина не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, а також з урахуванням тієї обставини, що дочка відповідача, як повнолітня особа, повинна і самостійно приймати заходи для власного матеріального забезпечення, що є адекватним та співмірним з урахуванням всіх наведених вище обставин.
Доводи апеляційної скарги про те, що розмір визначений судом є недостатній для задоволення всіх потреб позивача апеляційним судом розцінюються критично і не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять жодного розрахунку, з якого виходила позивачка заявляючи позовні вимоги. Також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження розміру визначеного позивачем, а ґрунтуються виключно на поясненнях позивача, а отже, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.
При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Доводи апелянта стосовно необхідності дотримання розміру аліментів і рівності часток на утримання обох дітей, також розцінюються апеляційним судом критично, оскільки розмір аліментів, яких потребує дитина, що продовжує навчання у кожному конкретному випадку повинно доводитися належними, допустимими та достатніми доказами, саме щодо її потреб і не може ототожнюватися з розміром аліментів, який був предметом дослідження у іншій справі.
Отже, судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог обґрунтовано частково задоволено позов.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба