Справа № 523/4541/23
Провадження №2/523/1360/24
"01" березня 2024 р. м.Одеса
Суворовський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді - Далеко К.О.,
за участю секретаря судового засідання - Дмітрієвої В.С.,
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Зубрицького В.М.,
представника відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвоката Рахнянської С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у спрощеному позовному провадженні, в залі суду №17 м. Одеси, цивільну справу № 523/4541/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.
Зміст позовних вимог.
23.02.2023 року ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Зубрицького В.М. звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, яким просить:
- визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) № 55/ОС від 25.01.2023 виробничого підрозділу «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, з посади начальника бази цеху 20 Основного депо Одеса-Сортувальна виробничого підрозділу «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»;
- поновити ОСОБА_1 на посаду начальника бази цеху № 20 Основного депо Одеса-Сортувальна виробничого підрозділу «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»;
- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника бази цеху № 20 Основного депо Одеса-Сортувальна виробничого підрозділу «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»;
- стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 25.01.2023 і по день ухвалення рішення.
В обґрунтування позовних вимог, позивач ОСОБА_1 зазначив, що наказом виробничого підрозділу «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 18.03.2021 № 164/ОС переведений на посаду начальника бази цеху № 20 Основного депо Одеса-Сортувальна. Наказом (розпорядженням) № 55/ОС від 25.01.2023 виробничого підрозділу «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_1 звільнено з посади начальника бази, 25.01.2023 за угодою сторін, тобто відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Позивач з вказаним наказом (розпорядженням) ознайомився та його копію отримав, 25.01.2023р. Наказ (розпорядження) № 55/ОС від 25.01.2023 виробничого підрозділу «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про звільнення ОСОБА_1 є незаконним, з тих підстав, що за період роботи ОСОБА_1 на посаді начальника бази цеху № 20 Основного депо Одеса-Сортувальна, жодних нарікань або претензій до нього з боку керівництва не було. Під час перебування на вказаній посаді, ОСОБА_1 сумлінно виконував свої службові обов'язки, постійно підвищував рівень своїх знань та навичок. Водночас, 25.01.2023, несподівано для ОСОБА_1 , він був викликаний заступником директора регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_2 , який після прибуття ОСОБА_1 почав пред'являти йому безпідставні претензії, щодо виробничих питань, ображати його своїми висловлюваннями та у подальшому залякувати фізичною розправою та притягненням його до кримінальної відповідальності, але будь-яких підстав для цього не існувало. На аргументи ОСОБА_1 про безпідставність пред'явлених йому претензій заступник директора ОСОБА_2 не реагував. У ході зазначеної розмови, ОСОБА_2 схиляв ОСОБА_1 на те, що йому потрібно добровільно звільнитись із займаної посади, а у разі, якщо він відмовиться, то він реалізує усі висловлювані ним стосовно нього погрози. Отже, в результаті застосування з боку ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1 примусу, психологічного тиску та погроз, він написав та подав заяву про звільнення, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) з посади начальника бази цеху № 20 Основного депо Одеса-Сортувальна виробничого підрозділу «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця». При цьому, станом на 25.01.2023, ОСОБА_1 не мав наміру звільнятись із займаної посади з власної ініціативи та угодою із роботодавцем. Вищевказану заяву ОСОБА_1 написав та подав проти своєї волі. В момент написання вищевказаної заяви про звільнення, між ОСОБА_1 та роботодавцем не було досягнуто домовленості про звільнення, а тому звільнення ОСОБА_1 є незаконним. У подальшому, з метою поновлення своїх порушених прав, перебуваючи у здоровому глузді, ОСОБА_1 подав 17.02.2023 заяву про відкликання своєї заяви від 25.01.2023 про звільнення, відповідного п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) з посади начальника бази цеху № 20 Основного депо Одеса-Сортувальна виробничого підрозділу «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця». Натомість, зазначена заява проігнорована, оскільки будь-якої відповіді на неї не отримано. На думку позивач, видання цього наказу відбулося з грубим порушенням вимог Кодексу Законів про працю України, а також повним нехтуванням положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) та статей 15 і 19 Закону України «Про міжнародні договори України».
Зміст відзиву відповідача.
11.04.2023 року від представника АТ "Українська залізниця" Рахнянської С. до суду надійшов відзив на позов, яким вона позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні. В обгрунтування відзиву на позов зазначила, що твердження позивача є безпідставними, оскільки 25.01.2023 року позивачем на ім'я директора філії подано заяву про звільнення з роботи за угодою сторін. Зазначена заява написана позивачем власноруч, вона має дату написання, також в ній визначено бажану дату звільнення, крім того заява містить резолюцію начальника локомотивного депо, що свідчить про досягнення домовленості між відповідачем та позивачем про звільнення саме у строк, який просить позивач - 25.01.2023 року. Заяву про відкликання заяви про звільнення позивачем датовано 17.02.2023 року (через 22 днів після звільнення) та направлено на адресу відповідача кур'єрською доставкою. Відповідачем зазначена заява отримана 08.03.2023 року та на неї надано відповідь листом від 21.03.2023 року №НЗК-902/13 щодо відсутності законних підстав для скасування домовленості про звільнення за угодою сторін. Зазначений лист було отримано позивачем 24.03.2023р, що підтверджується його підписом на вказаному листі. Також представник відповідача у відзиві зазначає, що твердження позивача про вчинення щодо нього психологічного тиску під час написання заяви про звільнення за угодою сторін є необґрунтованим та недоведеним. Про відсутність тиску свідчать: особисте написання позивачем заяви на звільнення; відсутність будь-яких скарг щодо вчинення тиску на ім'я директора філії, який приймає відповідне рішення про звільнення, як після написання заяви до видання наказу про звільнення, так і на наступний день; видання позивачем наказу про звільнення від 25.01.2023 року №55/ОС; відсутність будь-яких зауважень, заперечень, скарг під час ознайомлення з наказами про звільнення №55/ОС; заяву до правоохоронних органів про вчинення тиску позивачем подано не було. Відповідно до п. 1.1 посадової інструкції начальника бази від 21.04.2021 № ТЧ-П1-001/111 копія додається), з якою позивач ознайомлений 21.04.2021, начальник бази призначається на посаду та звільняється з посади наказом начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна». Зазначене свідчить, що уповноваженим органом у трудових відносинах з позивачем зі сторони роботодавця є начальник депо виробничого підрозділу служби емотивного господарства "Локомотивне депо Одеса-Сортувальна". Оскільки позивача, згідно поданої заяви, звільнено 25.01.2023, то цей день є останнім днем роботи, за який позивачу нарахована та виплачена заробітна плата, тому вимога стягнення з відповідача середнього заробітку з 25.01.2023 є протиправною та такою, що не відповідає нормам чинного законодавства України. Звільнення позивача здійснено з дотриманням норм чинного законодавства, на підставі особисто написаної ним заяви, у строк, про який досягнуто домовленості між позивачем та відповідачем, отже вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованою та безпідставною.
Зміст відповіді на відзив позивача.
27.04.2023 року до суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Зубрицького О.О. надійшла відповідь на відзив, обґрунтована наступним. Позивач написав та подав заяву від 25.01.2023 року про звільнення за угодою сторін виключно через те, що стосовно нього з боку ОСОБА_2 застосовано примус, психологічний тиск та погрози. Підставою такої поведінки з боку ОСОБА_2 було те, що нібито ОСОБА_1 та його колеги під керівництвом ОСОБА_3 привласнили чи розтратили дизельне паливо у кількості 250 тон. При цьому, пред'являючи таку претензію, ОСОБА_2 не мав документальні докази цьому, та була відсутня будь-яка перевірка. Вже тільки після того, як ОСОБА_2 його змусив звільнитись, то ініціювали перевірку, у тому числі службову, за результатами якої будь-яких фактів нестачі, розтрати, привласнення дизельного палива виявлено не було. Отже, ОСОБА_2 виключно на підставі якихось чуток почав пред'являти необґрунтовану претензію до ОСОБА_1 , його колег, не вислухав їх, не впевнився в дійсності певних фактів, почав ображати, висловлюватись нецензурною лайкою, психологічно тиснути, залякувати фізичною розправою, залякувати притягненням до кримінальної відповідальності лише задля того, щоб позивач та його колеги звільнилися, та у подальшому не змогли поновитись на займаних посадах. З моменту написання заяви про звільнення позивач перебував у депресії та переживаннях, оскільки внаслідок протиправних дій з боку відповідача він та його родина залишились без джерела існування. Свідками факту вищевказаних протиправних дій ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Таким чином, доводи сторони відповідача про те, що нібито в дійсності мала місце взаємна домовленість між позивачем та відповідачем про звільнення за угодою сторін не відповідає дійсності. Доводи відповідача про відсутність обставин вчинення стосовно позивача психологічного тиску, та не перебування його в стані афекту під-час написання заяви на звільнення, не відповідають дійсності, спростовуються результатами обстеження ОСОБА_1 психологом від 14.03.2023 року. Враховуючи те, що ОСОБА_1 звільнено незаконно, оскільки його змусили написати заяву про звільнення за угодою сторін, то незаконні накази про його звільнення повинні бути скасовані, та він повинен бути поновлений на посаді, яку займав із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з моменту фактичного звільнення без законної підстави, тобто з 25.01.2023 по день винесення відповідного судового рішення.
Зміст заперечень на відповідь на відзив.
12.05.2023 року до суду від представника відповідача АТ "Українська залізниця" адвоката Рахнянської С. надійшли заперечення на відповідь на відзив, якими вона просила відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 . Зазначила, що позивачем було висловлено пропозицію про припинення трудового договору з ним за згодою сторін з 25.01.2023 року, про що зазначено в його заяві від 25.01.2023, яка була прийнята та погоджена роботодавцем 25.01.2023, про свідчить відповідна резолюція.Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Таким чином, в даному випадку, між позивачем та відповідачем існувала домовленість про звільнення позивача за угодою сторін з 25.01.2023, датою досягнення такої угоди є 25.01.2023, докази досягнення сторонами трудового договору згоди щодо анулювання такої домовленості у справі відсутні. Доводи позивача про написання вказаної заяви під психологічним тиском з боку керівництва, є необґрунтованими, недоведеними та безпідставними. Доказів вчинення відносно позивача дій, що можуть кваліфікуватись як психічний тиск, матеріали справи не містять.Надані позивачем з відповіддю на відзив пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 щодо погроз з боку ОСОБА_2 про притягнення позивача до кримінальної відповідальності, є неналежними доказами та такими, що не мають значення для справи, оскільки: 1) з матеріалів справи не вбачається наявності підстав для звільнення позивача за порушення ним своїх посадових обов'язків або притягнення його до кримінальної відповідальності; 2) ОСОБА_2 не уповноважений приймати рішення про звільнення позивача, про що йому було відомо, та що підтверджується матеріалами справи (посадова інструкція позивача, наказ директора регіональної філії на звільнення, заява про звільнення від 25.01.2023 та інші); 3) ОСОБА_2 не уповноважений законом приймати рішення про притягнення до кримінальної відповідальності позивача; 4) ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є зацікавленими особами, оскільки також мають спір з відповідачем, що стало предметом розгляду судових справ 523/4542/23 та № 947/7799/23. Крім того, вказані особи своїми поясненнями вводять суд в оману, стверджуючи про розмову позивача та ОСОБА_2 , якій нібито висловлював необґрунтовані претензії та погрожував ОСОБА_1 , адже жодної зустрічі позивача з ОСОБА_2 не було.Додані до позовної заяви "загальний протокол за результатами дослідження від 14.03.2023" та "висновок психолога, ОСОБА_6 " є письмовими доказами, до яких застосовуються критерії, визначені статтями 77-80 ЦПК України (належність, допустимість, достовірність та достатність доказів). Основною підставою, якою позивач обґрунтовує позовні вимоги, є вчинення щодо нього психологічного тиску зі сторони відповідача, перебування в стані афекту під-час написання заяви. Протокол та висновок психолога не відповідають вимогам статей 77-80 ЦПК України, оскільки не містять інформацію щодо предмета доказування, в цілому містять відомості щодо особи позивача та його психологічного стану станом на момент проведення дослідження (14.03.2023р). Висновок психолога є неналежним доказом, на думку відповідача, оскільки не містить інформацію та доводи щодо вчинення на позивача психологічного тиску, містить посилання на різні зовнішні подразники «психічне, фізичне, емоційне та інформаційне навантаження, перенесене захворювання), які могли призвести до "поганого самопочуття, безсонниці, роздратованості" на момент обстеження (14.03.2023). Протокол та висновок психолога є недостатніми доказами, оскільки у своїй сукупності не дають змоги дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, а саме наявність або відсутність психологічного тиску на позивача саме 25.01.2023 під - час написання саме заяви про звільнення за угодою сторін. Крім того, психолог не є експертом у відповідній галузі, якому надано право робити висновки щодо перебування або не перебування особи в стані афекту.
ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 17 березня 2023 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, та надано відповідачу строк для подання заперечень (відзиву) на позовну заяву.
11.04.2023 року представником АТ "Українська залізниця" адвокатом Рахнянською С. була подана до суду заява про допит в якості свідка заступника директора регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця" Петренко Олександра Ігоровича, оскільки він може пояснити обставини, за яких 25.01.2023 року відбулася розмова з позивачем та інші обставини, що мають значення для справи.
12.05.2023 року представником АТ "Українська залізниця" адвокатом Рахнянською С. була подана до суду заява про допит в якості свідка фахівця регіональної філії Одеської залізниці Крилової С.Ю.
06.12.2023 року представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Зубрицьким О. була подана до суду заява про виклик свідків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Протокольною ухвалою від 06.12.2023 року суд задовольнив клопотання сторін про виклик та допит в якості свідків по справі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_7 .
Ухвалою суду від 05.02.2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про його допит у якості свідка в режимі відеоконференції по цивільній справі.
Ухвалою суду від 14.02.2024 року заяву ОСОБА_2 про його допит у якості свідка в режимі відеоконференції по цивільній справі задоволено. Доручено Смілянському міськрайонному суду Черкаської області забезпечити проведення відеоконференції за участю свідка ОСОБА_2 - з Суворовським районним судом м. Одеси.
Протягом розгляду справи, судові засідання відкладались: за клопотаннями сторін про відкладення розгляду справи; за клопотаннями сторін про відкладення розгляду справи, у зв'язку із наміром сторін врегулювати спір мирним шляхом; у зв'язку із викликом свідків.
ІІІ. Позиції учасників.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Зубрицький В.М., з'явившись до судового засідання, підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили позовну заяву задовольнити, надали пояснення аналогічні викладеним у позові та відповіді на відзив. Додатково, після допиту свідків, ОСОБА_1 зазначив, що у нього досі в телефоні зберігається зразок заяви про звільнення та наказу, які були передані ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Саме за наведеним зразком він ОСОБА_1 та ОСОБА_4 писали заяви про звільнення, за угодою сторін.
Представник відповідача АТ "Українська залізниця" - адвокат Рахнянська С.В., з'явившись до судового засідання, не визнала позовні вимоги ОСОБА_1 , просила відмовити у їх задоволенні, надала пояснення аналогічні викладеним у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив. Додатково, вже після дослідження судом письмових доказів по справі, звернула увагу суду на те, що вона ставить під сумнів факт того, що позовна заява подана ОСОБА_1 у встановлений законом місячний строк, оскільки позовна заява подана за допомогою Кур'єрської служби доставки, яка з невідомих причин досить довго доставляла її до суду, в свою чергу в Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься багато судової практики, згідно якої суди не приймають такий спосіб доставки, як законний.
Свідок ОСОБА_3 , з'явившись до судового засідання, будучи приведеним до присяги, надав наступні пояснення. Свідок працював на посаді начальника депо виробничого підрозділу служби локомотивного господарства "Локомотивне депо Одеса Сортувальна" регіональної філії Одеська залізниця акціонерного товариства "Українська залізниця". ОСОБА_1 був його колишнім підлеглим. 25.01.2023 року йому зателефонував його колишній керівник, та зазначив що йому разом із ОСОБА_1 та ОСОБА_4 слід приїхати до ОСОБА_2 , причину не зазначив. Вони поїхали до Управління, потрапили до приймальні, потім всі разом зайшли до ОСОБА_2 , він почав звинувачувати їх у службових зловживаннях, зазначав що щось вони виконали невірно, якщо не напишуть заяви про звільнення, то охорона не випустить їх з приміщення Філії. Після цього, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вийшли в інший кабінет. У кабінеті ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надали зразки заяв на звільнення, сказали написати власноруч. ОСОБА_3 написав, свою заяву віддав ОСОБА_2 , який поставив візу, після чого працівник Управління забрала його заяву і надала наказ про звільнення, він ознайомився, через пів години йому вже перерахували гроші. Також, йому сказали підійти до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , також надали зразки заяви та готові накази про звільнення. ОСОБА_3 підписав накази, взяв зразки заяв, та у іншій кімнаті передав їх ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , вони розписалися в наказах, та написали заяви. ОСОБА_3 віддав їх заяви ОСОБА_2 . Заяви про звільнення ніхто добровільно не писав, підстав для звільнення не було. Після звільнення була перевірка, ніяких порушень в їх діяльності не виявлено. В кабінеті у ОСОБА_2 всі разом були хвилини три. ОСОБА_2 кричав, та виражав претензії відносно всіх трьох, він висловлював своє обурення щодо їх діяльності. ОСОБА_2 не уповноважений звільняти ОСОБА_1 . Коли ОСОБА_3 вийшов з кабінету ОСОБА_2 , та зайшов у кабінет де перебували ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , то сказав пишемо заяви на звільнення, ось накази, іншого виходу не має, інакше нас звідси не випустять.
Свідок ОСОБА_4 , з'явившись до судового засідання, будучи приведеним до присяги, надав наступні пояснення. У 2020 році він поступив на посаду бригадира ДЕПО. 25.01.2023 року йому та ОСОБА_1 зателефонував ОСОБА_3 і сказав, що необхідно приїхати в ДЕПО, викликає ОСОБА_2 . Коли вони приїхали, то їх запросили в приймальню, а потім в кабінет. В кабінеті був ОСОБА_2 , який був роздратований, почав звинувачувати їх в некомпетентності, зазначив що необхідно їм звільнятися, причину не зазначив. Вони звільнятися не хотіли. В кабінеті ОСОБА_2 всі разом були до 5 хвилин, після чого ОСОБА_2 сказав виходьте, пишіть заяви на звільнення, я Вам працювати все одно не дам. Вони перейшли до іншого кабінету, після чого ОСОБА_3 приніс накази, вже підписані, про звільнення, та зразки заяв на звільнення. ОСОБА_3 сказав їм, це воля ОСОБА_2 , іншого варіанта не має. ОСОБА_2 сказав в кабінеті, що коли вони не напишуть заяви на звільнення, то з Управління не вийдуть. Заяви на звільнення вони написали проти своєї волі, після чого ОСОБА_3 забрав заяви. З приміщення Управління виходили всі разом. Свідок також подав позов до суду, оскільки вони писали ці заяви на емоціях. 01.02.2024 року його поновили на посаді. ОСОБА_2 в кабінеті звертався до всіх, та зазначав що звільнитися слід усім.
Свідок ОСОБА_2 , прийнявши участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, будучи приведеним до присяги, надав наступні пояснення. До ОСОБА_8 він прямого відношення не мав. Ніякого тиску на ОСОБА_1 він не здійснював, у тому числі морального. ОСОБА_1 у нього в кабінеті 25.01.2023 року не був, в Управлінні лише був, свідок контактував лише з ОСОБА_3 . 25.01.2023 року ОСОБА_2 зі ОСОБА_1 не спілкувався. З ОСОБА_3 у ОСОБА_2 була одна розмова щодо ОСОБА_8 . Свідок дізнався, надійшла інформація, щодо виявлення розтрати майна, де наразі працює ОСОБА_3 . Свідок доповів ОСОБА_3 цю інформацію, запитав чи це можливо, якщо підтвердиться його участь в розтраті, то буде кримінальна справа. Якщо будуть працювати далі, і підтвердиться їх причетність, то будуть відповідати, вони можуть як звільнятися, так і не звільнятися. ОСОБА_3 сказав, я напишу заяву на звільнення. Спочатку в Управлінні був лише ОСОБА_3 , який телефоном викликав ОСОБА_1 . Перевірка за фактом розтрати майна проводилась, здійснювалась внутрішньо, зауважень серйозних не знайшли, проводилась перевірка без залучення спеціалістів.
Свідок ОСОБА_7 , з'явившись до судового засідання, зазначила що працює секретарем в Управлінні залізниці, працювала в приймальні ОСОБА_2 25.01.2023 року, однак більше ніяких пояснень суду не надала, зазначила що вона нічого не пам'ятає.
Судом здійснювалось фіксування судового засідання технічним записом, відповідно до ч.1 ст.247 ЦПК України.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об'єктивно та безсторонньо оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно заяви від 25.01.2023 року, адресованої Начальнику локомотивного депо ТЧ-1 «Одеса - Сортувальна» РФ «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» Воробйову О.І., начальник бази палива Одеса-Сортувальна - Степаненко В.М. просить звільнити його з роботи за угодою сторін (п.1 ст. 36 КЗпП України) - 25.01.2023 року.
Відповідно до Посадової інструкції Начальника бази палива, 1226.2 Акціонерного товариства «Українська залізниця», начальник бази палива призначається на посаду, переміщується та звільняється наказом начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Одеса - Сортувальна».
Наказом начальника ДЕПО Виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне ДЕПО Одеса-Сортувальна» Воробйова Олексія від 25.01.2023 року №55/ОС звільнено 25.01.2023 року - ОСОБА_1 , начальника бази. Причини звільнення: за угодою сторін. За статтею: п.1 ст.36 КЗпП України. Підстава звільнення: заява ОСОБА_1 Компенсовано за невикористані 114 дні відпустки.
17.02.2023 року ОСОБА_1 направив Директору регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця», начальнику ДЕПО виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне ДЕПО Одеса Сортувальна» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» - заяву про відкликання заяви від 25.01.2023 року про звільнення за угодою сторін. Обґрунтована заява наступним: зазначену заяву про звільнення він написав та подав в результаті застосування стосовно нього примусу, психологічного тиску та погроз, з боку заступника директора регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_2 . В результаті незаконних дій стосовно нього, він отримав психологічну травму, та як наслідок перебував у стані афекту, під час якого і написав зазначену заяву. Станом на 25.01.2023 року він не мав наміру звільнятися із займаної посади з власної ініціативи та угодою роботодавця. Вищевказану заяву він написав проти своєї волі, перебуваючи у стані афекту. В момент написання заяви між ним та роботодавцем не було досягнуто домовленості про звільнення.
Листом від 21.03.2023 року Заступник директора з управління персоналом та соціальної політики Ліщук Н. та начальник служби кадрової та соціальної політики ОСОБА_9 повідомили ОСОБА_1 , на його заяву від 17.02.2023 про відкликання заяви від 25.01.2023 про звільнення за угодою сторін з виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» регіональної філії «одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця», що припинення трудового договору відбулось за угодою сторін за взаємної згоди. Законодавством не передбачено для роботодавця обов'язку приймати відкликання працівником своєї заяви про звільнення, у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін. Доводи заяви про те, що заяву про звільнення від 25.01.2023 року було написано проти його волі, внаслідок застосування з боку заступника директора регіональної філії з рухомого складу ОСОБА_2 психологічного тиску та погроз, не підтверджені належними чи допустимими доказами. Отже, заява про відкликання заяви від 25.01.2023 року щодо звільнення за угодою сторін, яка надійшла 08.03.2023 року, тобто після припинення трудового договору, не може впливати на чинність раніше досягнутої домовленості щодо звільнення за угодою сторін, та бути підставою для її скасування. Задовольнити прохання щодо відкликання заяви від 25.01.2023 про звільнення за угодою сторін з посади начальника бази депо та скасування наказу депо від 25.01.2023 №55/ОС «По особовому складу» не вбачається за можливе.
Згідно загального протоколу за результатами дослідження від 14.03.2023 року та висновку психолога ОСОБА_6 від 14.03.2023 року, ОСОБА_1 демонструє стан дистреса, до якого привела війна, перенавантаження на роботі та пережитий стрес (в 1991 році, у зв'язку із агресією у Придністров'ї»), внаслідок якої він та його сім'я були біженцями. Даний стан не дозволяє повністю пристосуватися до стресу та його наслідків. Дистрес не дає можливості реалізувати потребу у повазі та розумінні, що для ОСОБА_8 являється керівним. Суб'єктивне переживання приниження, відсутності довіри та прихильності до себе призводить до заниження самооцінки, страждає самоповага. Без підтримки та визнання йому тяжко прийняти необхідне рішення та позбутися ситуації, яка принижує гідність. А в ситуації тиску та звинувачень зі сторони керівництва, даний стан посилюється та призводить до бажання її позбутися будь-якою ціною, оскільки психологічно переживається як нестерпний, що і призвело до необдуманого рішення подати заяву про звільнення.
Згідно протоколу відбору адвокатом пояснення від особи за її згодою від 22 квітня 2023 року, адвокат Зубрицький О.О. відібрав пояснення у ОСОБА_3 .
Надаючи правову оцінку наведеному протоколу, суд зазначає, що відібрані пояснення відповідають поясненням ОСОБА_3 , які були надані ним у судовому засіданні, в якості свідка.
Згідно протоколу відбору адвокатом пояснення від особи за її згодою від 22 квітня 2023 року, адвокат Зубрицький О.О. відібрав пояснення у ОСОБА_4 .
Надаючи правову оцінку наведеному протоколу, суд зазначає, що відібрані пояснення відповідають поясненням ОСОБА_4 , які були надані ним у судовому засіданні, в якості свідка.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу.
Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України).
У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.
Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП можуть бути укладені як в письмовій такі в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.
Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це роботодавця і працівника. Для роботодавця не передбачено обов'язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 27 березня 2019 року в справі № 524/3490/17-ц (провадження № 61-31015св18), від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19), у постанові від 29 червня 2022 року в справі № 748/1266/21 (провадження № 61-4278св22), у постанові від 18 квітня 2023 року в справі № 554/11337/21 (провадження № 61-5870св22).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно статті 9 Конвенції МОП № 158, тягар доказування наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві. Аналогічний правовий висновок щодо принципу розподілу тягаря доказування у трудових спорах та застосування до спірних правовідносин Конвенції МОП № 158 міститься в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі № 235/3148/17-ц, від 23 січня 2019 року по справі № 520/211/16-ц;
У постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 1340/6082/18 зазначено, що основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).
У даному випадку, суд дійшов висновків про те, що позивач ОСОБА_1 надав суду належні і допустимі докази складення заяви про припинення трудових відносин, за угодою сторін, 25.01.2023 року, за відсутності належного вільного волевиявлення, за умов вчинення стороною відповідача психологічного примусу (тиску) на нього.
До такого висновку суд дійшов використовуючи стандарт доказування «вірогідності доказів.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саму ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України - доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі N 917/549/20).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
На суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Застосував судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
За даних обставин, судом встановлено, що пояснення позивача ОСОБА_1 , покази свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , надані у судовому засіданні, свідчать про те, що три працівника Акціонерного товариства «Українська залізниця» в один день написали три однакові заяви про звільнення, за угодою сторін, з однієї дати - 25.01.2023 року, після розмови, яка відбулася в кабінеті заступника директора регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_2 , за їх доводами на підвищених тонах, позивачу та свідкам погрожували, що вони не зможуть вийти з приміщення «Укрзалізниці» до тих пір поки не напишуть заяву про звільнення за угодою сторін.
Показання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 узгоджуються між собою та з іншими доказами, не викликають сумніву, є послідовними та вважаються судом достовірними доказами, тому суд приймає їх до уваги.
В свою чергу, свідок ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечував, що 25.01.2023 року відбулась його розмова із ОСОБА_3 , щодо наявності інформації про розтрату майна та можливих наслідків у вигляді притягнення до кримінальної відповідальності, який також у його присутності телефонував позивачу ОСОБА_1 та викликав його до регіональної філії.
Також судом встановлено, що після звільнення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з Акціонерного товариства «Українська залізниця», на підприємстві проводилась перевірка за фактом розтрати майна, що в цілому також підтверджує доводи ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов'язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.
Наявним в матеріалах справи загальним протоколом про результати обстеження ОСОБА_1 та висновком психологом ОСОБА_6 від 14.03.2023 року підтверджується, що в момент написання заяви від 25.01.2023 року ОСОБА_1 перебував в психологічному стані дистреса (дезорієнтації), який призвів до прийняття необдуманих рішень, обумовлених не вільним бажанням, а бажанням звільнитися від ситуації, в якій він відчував зниження самооцінки, тиск та обвинувачення.
Суд зазначає, що наведений висновок психолога від 14.03.2023 року не відповідає вимогам ст. 102 ЦПК України, тому не приймається судом в якості доказу, саме як висновок експерта.
Разом із тим, наведені протокол про результати обстеження ОСОБА_1 та висновок психолога ОСОБА_6 від 14.03.2023 року, суд приймає в якості письмових доказів по справі, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, підтверджують викладені у позові обставини, а тому оцінюється поряд з іншими письмовими доказами.
Отже судом достеменно встановлено, що заяву про звільнення за угодою сторін ОСОБА_1 написав після спілкування з ОСОБА_10 , який вийшов із кабінета ОСОБА_2 , та який підтвердив будучи під присягою, що заніс до кабінету, де перебував ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зразки заяв про звільнення, та вже підписані ним накази про звільнення, зазначив що іншого виходу не має, інакше вони не зможуть вийти з приміщення «Укрзалізниці».
При цьому, до доводів представника відповідача з приводу того, що свідки є заінтересованими особами по даній справі, а тому їх покази не можуть прийматися судом до уваги, суд ставиться критично, оскільки як вже зазначав суд раніше, їх покази узгоджуються між собою та з іншими доказами, не викликають сумніву, є послідовними. Достовірність показів свідків також підтверджується існуванням однакових заяв про звільнення, за угодою сторін, в один день - 25.01.2023 року, від трьох працівників підприємства, яких викликали до регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» - 25.01.2023 року.
Одночасно суд зазначає, що стороною відповідача не додано до суду жодного доказу в порядку ст.ст. 76-80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України на підтвердження наявності обставин, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, зокрема і відсутності будь-якого примусу чи психологічного тиску з боку відповідача на позивача при написанні заяви про звільнення за угодою сторін, зокрема об'єктивних причин написання трьома працівниками підприємства заяв про звільнення, за угодою сторін, однією датою - 25.01.2023 року, в приміщенні Управління.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність у ОСОБА_1 належного вільного волевиявлення та наміру звільнитись саме за угодою сторін - 25.01.2023 року, та така стверджувана обставина, на думку суду, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідною, ніж протилежна.
За таких обставин, суд вважає що звільнення ОСОБА_1 відбулося не за угодою сторін, в зв'язку з чим наказ (розпорядження) №55/ОС від 25.01.2023 року Виробничого підрозділу Локомотивного господарства «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про звільнення ОСОБА_1 , за угодою сторін, відповідно до п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України, з посади начальника бази Цеху №20 Основного депо Одеса - Сортувальна Виробничого підрозділу «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» є незаконними та підлягає скасуванню, а відповідні позовні вимоги - задоволенню.
Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги щодо визнання незаконним та скасування наказу, в зв'язку з чим також підлягають задоволенню.
Частиною першою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Відповідно до положень ч. 2 ст.235КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08 лютого 1995 року(далі -Порядок).
Пунктом 2 Порядку передбачено, що у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяця роботи.
Згідно з п. п. 3, 4 Порядку, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітникам-почасовикам; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місця не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом останніх двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі № 501/2316/15-ц (провадження № 61-37956св18) вказано, що «статтею 235 КЗпП передбачено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (частина перша); у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (частина третя); у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (частина четверта). Отже, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку».
Згідно Довідки в.о. начальника локомотивного депо Одеса-Сортувальна АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» від 03.04.2023 року № Т4-1-15/117, середня заробітна плата ОСОБА_1 станом на момент звільнення складає:
-середньомісячна - 12804,00 грн. (січень 2023р.);
-середньогодинна - 72,75 грн. (середньодобова - 582,00 грн.).
З огляду на викладене, за розрахунком суду, вимушений прогул позивача становить 286 днів, за період з 26.01.2023 року по день його поновлення на роботі - 01.03.2024 року, з розрахунку 582,00 грн. х 286 робочих днів = 166 452, 00 грн.
Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни №13 від 24 грудня 1999року «Про практику застосування законодавства про оплату праці» судам роз'яснено, що, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Згідно з п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі №9901/407/19 вказано, що «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19».
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити та стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 166 452, 00 грн., з послідуючим утриманням з цієї суми податків та обов'язкових платежів.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню, так як законні та обґрунтовані.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави необхідно стягнути 2738,12 грн. судового збору (за вимогу немайнового та майнового характеру).
На підставі п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України необхідно допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та присудження виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 263-265 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) №55/ОС від 25.01.2023 року Виробничого підрозділу Локомотивного господарства «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про звільнення ОСОБА_1 , за угодою сторін, відповідно до п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України, з посади начальника бази Цеху №20 Основного депо Одеса - Сортувальна Виробничого підрозділу «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».
Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді начальника бази цеху №20 Основного депо Одеса-Сортувальна виробничого підрозділу «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.01.2023 року по 01.03.2024 року в сумі 166 452, 00 грн. (сто шістдесят шість тисяч чотириста п'ятдесят дві гривні 00 копійок), з послідуючим утриманням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судовий збір у розмірі 2738,12 грн. (дві тисячі сімсот тридцять вісім гривень 12 копійок).
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, 03680, м. Київ, вул. Єжи. Гедройця, буд. 5.
Повний текст рішення суду складений 18.03.2024 року, у зв'язку із технічним збоєм програмного забезпечення, та періодичною відсутністю в суді світла.
Суддя: К.О. Далеко