02 квітня 2024 року Справа № 160/1143/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/1143/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 », Військової частини НОМЕР_2 регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 », Військової частини НОМЕР_2 регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 », у якій просить суд:
- визнати спільно протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) та військової частини НОМЕР_1 регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (код НОМЕР_4 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) додаткової винагороди у зв'язку з перебуванням на лікуванні за період з 16.02.2023 року по 21.02.2023 року та у відпустці за станом здоров'я загальною тривалістю 90 календарних днів внаслідок бойового травмування, отриманого під час захисту Батьківщини;
- зобов'язати спільно Військову частину НОМЕР_2 регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) та військову частину НОМЕР_1 регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_7 ) не отриману додаткову винагороду у зв'язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я внаслідок бойового травмування у загальній сумі 320 000,00 (триста двадцять тисяч) грн.00 коп.
Ухвалою суду від 15.01.2024 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Ухвалою суду від 15.01.2024 року витребувано у відповідача 1,2 додаткові докази по справі, а саме:
- відомості щодо проходження позивачем військової служби у спірний період (накази, витяги з наказів, тощо);
- довідку про нарахування та виплату позивачу у спірний період з 16.02.2023 року по 21.02.2023 року та з 21.02.2023 року по 01.06.2023 року, із зазначенням сум всіх складових видів грошового забезпечення;
- відомості/інформацію щодо безпосередньої участі позивача у спірний період у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України (довідку, тощо);
- відомості/інформацію щодо отриманого позивачем поранення, здійсненого у спірний період (довідки ВЛК, тощо);
- відомості/інформацію про перебування позивача у спірний період на лікуванні;
- звернення позивача про необхідність здійснення заходів щодо соціального та правового забезпечення позивача/ виплату додаткової винагороди за спірний період;
- листи/відмови (рішення) відповідача на звернення позивача щодо спірних виплат (накази, тощо) та інші докази щодо суті спору.
Ухвалою суду від 15.03.2024 року продовжено строк розгляду адміністративної справи №160/1143/24 до 15.04.2024р., включно.
27.03.2024 року Військова частина НОМЕР_1 подали відзив по справі №160/1143/24.
У відзиві Військова частина НОМЕР_1 заявила клопотання по залишення позову без розгляду через пропуск позивачем строків звернення до суду.
Щодо клопотання військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду, суд зазначає про таке.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, зокрема, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
За змістом частини 1, абз.1 частини 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про виплату належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі відносини врегульовані положеннями статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 233 КЗпП України (у редакції чинній з 19 липня 2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року.
Враховуючи зазначене, застосуванню підлягає тримісячний строк з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на отримання грошового забезпечення в належному розмірі.
При цьому пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У силу імперативних положень пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України відповідний строк не сплив, а був автоматично продовжений до завершення карантину.
Окрім того, встановлено, що 20.11.2023 року подано рапорт до відповідача із вимогами щодо здійснення виплати спірного грошового забезпечення, лист/відповідь-відмову на який було ним отримано - 04.12.2023 року.
За таких обставин, суд не знаходить правових підстав для перегляду висновку про відсутність порушень строків звернення до суду, у тому числі, викладеного в ухвалі від 15.01.2024 року про відкриття провадження у справі, клопотання відповідача необґрунтоване та задоволенню не підлягає.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 02.04.2024 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 16.02.2023 року позивач отримав бойове травмування, приймаючи безпосередню участь у бойових діях під час захисту Батьківщини, що підтверджується довідкою про обставини травми.
У зв'язку з пораненням перебував на стаціонарному лікуванні з 16.02.2023 по 21.02.2023р.р..
Згідно довідками військово-лікарської комісії у зв'язку із вказаною травмою надано відпустку за станом здоров'я на 90 календарних днів.
Відповідно до зазначеної довідки ВЛК травма, отримана позивачем є тяжкою та пов'язана із захистом Батьківщини.
Відповідні документи, що підтверджують перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я у зв'язку із тяжкою травмою, позивачем направлені до військової частини.
Проте, під час лікування та перебування у відпустці за станом здоров'я у зв'язку з тяжким бойовим травмуванням, позивачу ненарахована та не виплачена додаткова винагорода за вказаний період, що є порушенням нормативно-правових актів, які регулюють питання виплати такої винагороди та є порушенням прав останнього на належне та достатнє грошове забезпечення, передбачене Законом.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1
Відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву позивача, у якій відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своєї позиції відповідач 1 зазначає, що Військова частина НОМЕР_2 є відокремленим підрозділом, підпорядкована військовій частині НОМЕР_1 та перебуває на її фінансовому забезпеченні.
Рішення про нарахування та виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди на період воєнного стану позивачу за період його лікування та перебування у відпустці по лікуванню приймає командир військової частини НОМЕР_2 . На підставі прийнятого наказу та наданих відомостей про нарахування, військова частина НОМЕР_1 здійснює передання цих відомостей до органу державного казначейства для виплати.
Враховуючи що накази командира військової частини НОМЕР_2 та відомості щодо виплати позивачу додаткової винагороди на період воєнного стану за період його стаціонарного лікування з 16.02.2023 по 21.02.2023 та за період його перебування у відпустці для лікування протягом наступних 90 календарних днів військовою частиною НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_1 не надавались, в останньої не було підстав для здійснення дій щодо нарахування та/або виплати позивачу додаткової винагороди.
Отже, Військовою частиною НОМЕР_1 не вчинено неправомірних дій або бездіяльності в частині невиплати позивачу додаткової винагороди за період його лікування та перебування у відпустці для лікування після отриманої травми 16.02.2023 року.
За даними військової частини НОМЕР_2 позивачем у встановлений час та встановленим порядком не було надано документи що підтверджують його стаціонарне лікування та перебування у відпустці для лікування.
Такі документи надсилались не встановленим порядком у вигляді фотокопій. Окрім того виписні епікризи про лікування позивача не містили офіційних даних, що лікування відбувалось у зв'язку із пораненням (травмою) отриманим під час захисту Батьківщини.
Довідки ВЛК про необхідність надання позивачу відпустки для лікування після отриманої 16.02.2023 року травми також не містили даних що зазначена травма була отримана під час захисту Батьківщини.
Так, це було пов'язане у зв'язку із тривалим строком проведення службового розслідування військовою частиною НОМЕР_8 в підпорядкуванні якої виконував бойове завдання позивач.
За наслідками проведеного службового розслідування військовою частиною НОМЕР_8 довідку про обставини травмування було видано лише 18.06.2023 року.
Відповідач 1 вказує, що вини позивача у цьому не було, але й в військової частини НОМЕР_2 , до дати отримання витягу з протоколу ВЛК від 19.09.2023 року не було підстав для нарахування позивачу додаткової винагороди на період воєнного стану за період лікування з 16.02.2023 року по 21.02.2023 року та за період перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення з 22.02.2023 року по 21.05.2023 року.
Однак, лікувальні заклади не направляли встановленим порядком документи про стаціонарне лікування позивача та потребу у лікувальній відпустці. Так само не був надісланий й протокол ВЛК від 19.09.2023 року також не був направлений. Ці документи позивач надав до військової частини особисто, прибувши в частину 25.09.2023 року після звершення відпустки для лікування.
Наразі, наказ командира військової частини НОМЕР_2 про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди на період воєнного стану за період його лікування з 16.02.2023 року по 21.02.2023 року та за період перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення з 22.02.2023 року по 21.05.2023 року, не прийнято.
ІV. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 2
Ухвалою суду від 15.01.2024 року відкрито провадження в цій адміністративній справі, та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, відповідно до ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ухвалою суду від 15.01.2024 року, відповідачу 2 було запропоновано надати відзив на позовну заяву позивача по справі №160/1143/24.
Відповідачем 2 отримано вказану вище ухвалу суду, що також підтверджується матеріалами справи.
Ухвалою суду від 15.03.2024 року продовжено строк розгляду адміністративної справи №160/1143/24 до 15.04.2024р., включно.
Відповідачем 2 отримано вказану вище ухвалу суду, що також підтверджується матеріалами справи.
Згідно із ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно положень ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач є належно повідомленим про розгляд
V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з березня 2022 року, призваний за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно матеріалів справи, військова частина НОМЕР_2 підпорядкована військовій частині НОМЕР_1 .
16 лютого 2023 року позивач отримав бойове травмування під час проходження військової служби пов'язане з виконанням обов'язків військової служби, із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою про обставини травми № 415 від 18.06.2023 року.
У зв'язку з пораненням перебував на стаціонарному лікуванні з 16.02.2023 року по 21.02.2023 року.
Згідно довідок військово-лікарської комісії № 2003 від 21.02.2023 року, №4211 від 28.03.2023 року, №5586 від 29.04.2023 року у зв'язку із вказаною бойовою травмою надавалась відпустка за станом здоров'я на 30 календарних днів кожна, загальною тривалістю 90 календарних днів.
Згідно матеріалів справи, відповідні документи, що підтверджують перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я у зв'язку із тяжкою травмою, позивачем надані в/ч НОМЕР_2 . Також, позивачем було надано довідку про обставини травми, яка видана 18.06.2023 року відповідно для нарахування додаткової винагороди, однак такі виплати відповідачами так і здійснено не було.
У зв'язку із наведеним, позивач знову звернувся до фінансового відділу військової частини НОМЕР_2 з питанням невиплати додаткової допомоги, на що отримав відповідь, щодо недостатності документів для здійснення виплати і необхідності надати додаткову довідку ВЛК, що встановить причинний зв'язок отриманої травми з виконанням бойового завдання.
Позивач звернувся до ВЛК вищого рівня, надавши відповідні документи, про що отримав Витяг з протоколу № 1913 від 19 вересня 2023 року засідання штатної 20 регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв травма, однак додаткова винагорода виплачена так і не була.
20.11.2023 року позивач подав рапорт про здійснення йому відповідних виплат, на що отримав відповідь від 04.12.2023 року, що виплата не буде проведена до закінчення досудового розслідування по кримінальному провадженню ЄРДР № 1202308230000223 за його участю.
Таки чином, під час лікування та перебування у відпустці за станом здоров'я у зв'язку з тяжким бойовим травмуванням, позивачу не нарахована та не виплачена додаткова винагорода за вказаний період.
Не погодившись із вищенаведеним, позивач звернувся до суду з даним позовом за для захисту своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача 1,2, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно ч. 2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ІІ Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Постанови КМ України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Відповідно до п. 10 Розділу XXXIV Наказу МО України № 260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі Наказ №260), у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Згідно вимог п. 11 Розділу XXXIV Наказу № 260 Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.
Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем.
Згідно вимог п. 12 Наказу №260, керівниками військово-лікарських (лікарсько-експертних) комісій закладів охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров'я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100 000 гривень за час цієї відпустки.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Судом встановлено, що 16.02.2023 року позивач отримав бойове травмування приймаючи безпосередню участь у бойових діях під час захисту Батьківщини, що підтверджується довідкою про обставини травми № 415 від 18.06.2023 року.
Так, у зв'язку з пораненням перебував на стаціонарному лікуванні з 16.02.2023 року по 21.02.2023 року.
Згідно довідок військово-лікарської комісії № 2003 від 21.02.2023 року, №4211 від 28.03.2023 року, №5586 від 29.04.2023 року у зв'язку із вказаною бойовою травмою надавалась відпустка за станом здоров'я на 30 календарних днів кожна, загальною тривалістю 90 календарних днів.
Вказані документи, що підтверджують перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я у зв'язку із тяжкою травмою, Позивачем надані Відповідачу 1.
Крім того, надано довідку про обставини травми, яка видана 18.06.2023 року, яка відповідно є підставою нарахування виплати.
Отже, на підставі вищенаведених документів, позивач має право на отримання збільшеної до 100 000 гривень винагороди протягом строку перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я.
Між тим, відповідач 1,2 доказів нарахування та виплати такої винагороди не надав, а отже судом зроблено висновок що позивачу не нараховано та не виплачено додаткову винагороду, збільшену до 100 000 гривень, що є грубим порушенням його прав.
Таким чином, відповідачем 1 допущена протиправна бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди у зв'язку з перебуванням на лікуванні за період з 16.02.2023 року по 21.02.2023 року та у відпустці за станом здоров'я загальною тривалістю 90 календарних днів внаслідок бойового травмування, отриманого під час захисту Батьківщини.
З огляду на встановлену протиправній дій/бездіяльності відповідача 1, а також тих обставин, що військова частина НОМЕР_2 підпорядкована військовій частині НОМЕР_1 , суд приходить до висновку про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недотриману додаткову винагороду за період з 16.02.2023 року по 21.02.2023 року у зв'язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні внаслідок бойового травмування та за період перебування у відпустці за станом здоров'я тривалістю 90 календарних днів.
Разом з тим, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у частині визначення конкретних сум додаткової винагороди, оскільки зазначене належить до виключної компетенції відповідача 1,2 .
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши матеріали справи, слід зазначити, що Пенсійним органом не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірності прийнятого рішення про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
За таких обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 », Військової частини НОМЕР_2 регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Щодо розподілу судових витрат, а саме судового збору.
Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 », Військової частини НОМЕР_2 регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у зв'язку з перебуванням на лікуванні за період з 16.02.2023 року по 21.02.2023 року та у відпустці за станом здоров'я загальною тривалістю 90 календарних днів внаслідок бойового травмування, отриманого під час захисту Батьківщини.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недотриману додаткову винагороду за період з 16.02.2023 року по 21.02.2023 року у зв'язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні внаслідок бойового травмування та за період перебування у відпустці за станом здоров'я тривалістю 90 календарних днів.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_5 ).
Відповідач 1: Військова частина НОМЕР_1 регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Відповідач 2: Військова частина НОМЕР_2 регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 02.04.2024 року.
Суддя В.В. Ільков