Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
Справа № 695/3207/22
номер провадження 2/695/151/24
25 березня 2024 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Середи Л.В.
за участю:
секретаря - Оніщенко Н.В.;
представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - адвоката Зеленого Ю.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноша цивільну справу за позовною ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, в розмірі 50 000 грн, яка заподіяна позивачу внаслідок смерті його матері.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 10.11.2019р. сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ВАЗ 21063, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та його матері ОСОБА_4 , яка на проїжджій частині керувала велосипедом моделі «Україна». Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_4 померла. ОСОБА_2 вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 01.02.2022р., залишеним без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 25.07.2022р., визнано винним та засуджено до покарання за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135 та ч. 2 ст. 286 КК України.
Внаслідок винних дій ОСОБА_2 позивачеві, як сину загиблої матері, було спричинено значну моральну шкоду, а саме глибокі страждання в наслідок втрати матері, постійні емоційні зриви, що заважає нормальному життю, нормальним сімейним стосункам з дітьми та дружиною. Зазначені обставини, в які позивач був поставлений внаслідок неправомірних дій відповідача та спричиненні внаслідок цього психологічні страждання спричинили негативні наслідки для самого позивача, а тому він, керуючись ст.., ст.. 11, 1167, 1187, 1188 ЦК України звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою судді від 19.04.2023р. провадження по справі відкрито у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та роз'яснено відповідачу, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, відзив до суду у встановлений судом строк не подав, із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не звертався.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, на задоволенні позову наполягав з підстав, що вказані у позовній заяві. Зауважував, що позивач дійсно отримав страхове відшкодування у розмірі 50 0076 грн., а тому з приводу виплати страхового відшкодування претензій до страхової сторона позивача не має, тому не залучає страховика до участі у розгляді справи. Страхова виплата виплачена в межах ліміту страхового відшкодування на час ДТП. Однак позивач вважає, що вказана сума страхового відшкодування є недостатньою для відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу в наслідок смерті його матері з винних дій відповідача. При цьому вказував, що позов ґрунтується на вимогах позивача про стягнення моральної шкоди, які врегульовані нормами ЦК України, як до особи відповідальної за шкоду, завданої джерелом підвищеної небезпеки та не пов'язана з недостатністю страхового відшкодування, виплата якого врегульована ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідач у судовому засіданні позов визнав частково, просив стягнути з нього моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
Представник відповідача у судовому засіданні вказував, що матеріали справи не містять жодних доказів, що позивач звертався до лікаря щодо визначення його стану здоров'я, вказував, що якщо потерпілий отримав відшкодування від страхової то він позбавлений права вимоги до винної особи. Просив стягнути із відповідача моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Вироком Черкаського районного суду від 01.02.2022р., який залишено без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 22.07.2022р. ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135 та ч. 2 ст. 286 КК України.
Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_2 , 10.11.2019 року близько 17 години 00, керуючи автомобілем «ВАЗ-21063», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », рухаючись по вул. Центральній в с. Вознесенське, Золотоніського району, Черкаської області, зі сторони с. Богуславець у напрямку ст. Пальмира, в порушення вимог пунктів 12.3, 12.4, 12.9. б) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, будучи не уважним, не стежачи за дорожньою обстановкою та знаходячись поблизу перехрестя з провулком Другим Центральним, в момент виникнення перешкоди для руху, у вигляді пішохода ОСОБА_4 , яка перебувала в сидячому положенні на проїзній частині з велосипедом моделі «Україна», яку міг об'єктивно виявити, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу та допустив наїзд на останню. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4 згідно висновку експерта № 05-8-02/328 від 11.11.2019 отримала тілесні ушкодження у вигляді: черепно - мозкової травми у вигляді крововиливів під м'які оболонки головного мозку, травматичної екстракції зубів нижньої щелепи, крововиливів в м'які тканини голови, саден, синців та забитих ран на голові, закритої травми тулуба у вигляді забою та ушкоджень обох легень, двосторонніх переломів ребер, деякі із яких із ушкодженням пристінкової плеври, забою серця, розривів лонного та крижово-куприкових з'єднань, ушкоджень печінки, забою обох нирок, перелому 11 грудного хребця із ушкодженням спинного мозку на даному рівні, крововиливу в м'яких тканинах шиї, травми кінцівок у вигляді відкритого перелому кісток лівого передпліччя, закритих переломів обох стегон, відкритих переломів кісток, що формують лівий та правий гомілково - ступневий суглоби, синців, ран, подряпин та саден на кінцівках.
Після зіткнення ОСОБА_2 , усвідомлюючи безпорадний стан потерпілої ОСОБА_4 , внаслідок завданих їй в ході наїзду автомобілем «ВАЗ-21063», реєстраційний номер НОМЕР_1 тілесних ушкоджень, завідомо знаючи та усвідомлюючи, що потерпіла позбавлена можливості самостійно вжити заходів для самозбереження, маючи змогу надати їй допомогу, залишивши її в небезпечному для життя стані, в порушення вимог п. 2.10 а) г), та д) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, негайно не зупинив транспортний засіб, не вжив заходів для надання медичної допомоги потерпілій, чи виклику бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, не повідомив про дану дорожньо-транспортну, пригоду орган, чи уповноважений підрозділ Національно поліції, та з місця події зник.
Внаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_2 потерпіла ОСОБА_4 ,згідно висновку експерта № 05-8-02/328 від 11.11.2019 отримала тяжкі тілесні ушкодження у зв'язку з небезпекою для життя, від яких, знаходячись на місці пригоди, померла.
Смерть ОСОБА_4 стверджується свідоцтвом про смерть (серія НОМЕР_2 від 13.11.2019р.) відповідно до якого ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 13.11.2019р. складено відповідний актовий запис №61.
Із змісту ухвали Черкаського апеляційного суду від 25.07.2022р. вбачається, що ОСОБА_3 визнаний потерпілим по даному кримінальному провадженні та в суді першої інстанції вказував, що після ДТП ОСОБА_2 будь-яких дій по відшкодуванню спричиненої шкоди не вчинив, усі витрати по похованню ОСОБА_4 потерпілий ніс самостійно.
Надаючи правову оцінку вказаним правовідносинам суд зазначає наступне.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).
Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до вимог частин другої та п'ятої статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
У ст. 1193 ЦК України встановлено порядок урахування вини потерпілого і матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди.
Так, шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. (ч.1 ст.1193 ЦК України).
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. (ч.2 ст.1193 ЦК України).
Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання. (ч.3 ст.1193 ЦК України).
Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення. (ч.4 ст.1193 ЦК України).
Верховний Суд виснував у постанові від 3 жовтня 2019 року у справі № 709/1173/17, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала потерпіла, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, у тому числі стану здоров'я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступеня зниження престижу, ділової репутації, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
У постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 572/3209/17 Верховний Суд вказав, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди становить предмет оціночної діяльності суду та визначається залежно від визначених ЦК критеріїв з урахуванням вимог розумності та справедливості, а не на підставі висновку експертизи. Зменшення розміру суми відшкодування шкоди, завданої злочином, через скрутне матеріальне становище винного не узгоджується з приписами ч. 4 ст. 1193 ЦК.
Верховний Суд виснував у постанові від 02 червня 2021 у справі № 175/4256/18, що задовольняючи цивільний позов у кримінальному провадженні за ст. 286 КК України, суди повинні враховувати вимоги ст. 1197 ЦК України та визначати розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з обвинуваченого на користь потерпілого, зважаючи на те, чи порушив потерпілий внаслідок грубої необережності чинні на транспорті правила. Якщо таке порушення мало місце, то розмір відшкодування моральної шкоди, заявлений у цивільному позові потерпілим, підлягає зменшенню.
Враховуючи, що позивач є сином ОСОБА_4 , яка померла від тяжких тілесних ушкоджень, отриманих у ДТП, що сталася з вини відповідача ОСОБА_2 , внаслідок порушення ним вимог ПДР під час керування транспортним засобом, який є джерелом підвищеної небезпеки, то суд вважає безумовним фактом, що позивачу заподіяно моральну шкоду від страждань (душевних, психічних тощо), які він зазнав через втрату матері, що є не відновлюваною подією та безмежним, нескінченним горем.
Оцінюючи обставини ДТП суд враховує, що ОСОБА_2 в порушення вимог п.12.3. ПДР наїхав транспортним засобом на ОСОБА_4 та в порушення п. 2.10 а) г), та д) Правил дорожнього руху, негайно не зупинив транспортний засіб, не вжив заходів для надання медичної допомоги потерпілій, чи виклику бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, не повідомив про дану дорожньо-транспортну, пригоду орган, чи уповноважений підрозділ Національно поліції, та з місця події зник.
При цьому будь-яких обставин, які б вказували на наявність в діях потерпілої грубої необережності, яка сприяла виникненню або збільшенню шкоди не встановлено, а відтак відсутні підстави для застосування норм ч.2 ст.1193 ЦК України.
У разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.
Відносини в сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Згідно з пунктом 23.1 статті 23 Закону № 1961-IV, шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок ДТП, є, зокрема, шкода, пов'язана зі смертю потерпілого.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV порядку у разі настання страхового випадку у межах страхових сум.
Зокрема, п. 27.3. ст. 27 указаного Закону, крім іншого, передбачено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, батькам (усиновлювачам). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).
Таким чином, моральна шкода, завдана смертю потерпілого, підлягає відшкодуванню страховиком на підставі пункту 27.3 статті 27 Закону № 1961-IV в межах ліміту страхового відшкодування.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Сторони визнали, що страховик добровільно в повному обсязі виконав свій обов'язок та відшкодував ОСОБА_3 шкоду, заподіяну смертю матері в наслідок ДТП, в розмірі 50 072 грн.
Жодних клопотань від обох сторін про залучення до участі у розгляді даної справи страховика не заявлено, обставин щодо неповної виплати страховиком страхового відшкодування не повідомлено.
При цьому суд враховує вимоги ст.ст. 12 та 13 ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Оскільки сторони не заперечували проти обставин повної виплати страхового відшкодування, та не заперечували проти виконання страховиком свого обов'язку, суд розглядає дану справу в межах заявлених позовних вимог.
Щодо розміру страхового відшкодування суд зазначає наступне.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказуванню не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди, є сам по собі факт порушення права (справи «Войтенко проти України», «Науменко проти України»).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами (рішення у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» від 28.05.1985), але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування.
Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві. Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.
У рішенні від 12.07.2007 у справі «Станков до Боргарії» Європейський суд з прав людини вказав, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Однак, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Оскільки душевні страждання з приводу загибелі матері в наслідок дій відповідача є очевидними, заявлений розмір моральної шкоди, на переконання суду, є обґрунтованим та справедливим, а відповідачем не наведено жодної підстави для зменшення суми моральної шкоди, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заподіяну з його вини моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.
Відповідно положень ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено повністю, суд приходить до висновку про стягнення із відповідача на користь позивача документально підтверджених судових витрат, а саме судового збору у розмірі 992 грн. 40 коп.
Керуючись викладеним, а також ст.ст. 23, 1167, 1168, 1187 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 77-78, 81, 89, 141, 285-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 50 000.00 (п'ятдесят тисяч) гривень у порядку відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 коп. в порядку відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Повний текст виготовлено 01 квітня 2024 року.
Суддя: Середа Л.В.