1Справа № 335/2574/24 1-кп/335/554/2024
26 березня 2024 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024080100001505 від 21.02.2024, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Запоріжжя, громадянина України, який має незакінчену вищу освіту, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовця за мобілізацією, який проходить службу на посаді старшого кулеметника 3-го взводу оперативного призначення 2-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у військовому званні «солдат», раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України,
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 01.09.2023 № 260 по стройовій частині солдата ОСОБА_4 призначено на посаду помічника гранатометника 3-го взводу оперативного призначення 2-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2-го батальйону оперативного призначення, зараховано до списків військової частини та на всі види забезпечення.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 12.10.2023 № 301 по стройовій частині, уважається що солдат ОСОБА_4 приступив до виконання обов'язків за посадою старшого кулеметника 3-го взводу оперативного призначення 2-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Указом Президента України та Верховного головнокомандувача Збройних сил України ОСОБА_6 від 24.02.2022 № 64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ХІ введено воєнний стан на всій території України.
В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_6 , правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_4 , згідно з вимогами ст.ст. 9, 11, 16, 28, 30, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим та виявляти повагу до командирів (начальників), беззастережно, неухильно точно та у встановлений строк виконувати їх накази, знати та виконувати свої обов'язки, додержуватися вимог військових статутів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Відповідно до вимог ст.ст. 28, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення та віддавати накази, забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. Командир (начальник) має право віддавати підлеглому накази, а підлеглий зобов'язаний їх виконати сумлінно, точно та у встановлений строк. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Статтями 29, 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Статтею 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил також передбачено, що за своїми військовими званнями начальниками є офіцери молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу.
В свою чергу, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
21 лютого 2024 року, приблизно о 07 годині 50 хвилин, командир 2-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України молодший лейтенант ОСОБА_7 , знаходячись в місці тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, розташованому у військовому містечку за адресою: АДРЕСА_3 , у присутності інших військовослужбовців зазначеної військової частини, на виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № НОМЕР_2 дск від 20.02.2024 та 2333дск від 11.12.2023, надав солдату ОСОБА_4 бойовий наказ щодо відбуття в район відповідальності 2-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4-го батальйону оперативного призначення 15 бригади оперативного призначення населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області для виконання бойових завдань щодо відсічі збройної агресії російської федерації, ведення спостереження за противником та здійснення оборони.
Після цього солдат ОСОБА_4 , діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом та, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби, з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених вище статутних вимог, відкрито відмовитися виконувати наказ начальника.
Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел солдат ОСОБА_4 , в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України ст.ст. 9, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відкрито, у присутності командира 2-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України молодшого лейтенанта ОСОБА_7 , який відповідно до вимог ст. ст. 29, 31, 32 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України є для нього начальником за службовим становищем та військовим званням та інших військовослужбовців зазначеної військової частини, відкрито відмовився виконувати бойовий наказ командира 2-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України молодшого лейтенанта ОСОБА_7 , направлений на реалізацію бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № НОМЕР_2 дск від 20.02.2024 та 2333дск від 11.12.2023 щодо відбуття в район відповідальності 2-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4-го батальйону оперативного призначення 15 бригади оперативного призначення населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області для виконання бойових завдань щодо відсічі збройної агресії російської федерації, ведення спостереження за противником та здійснення оборони, хоча об'єктивно міг та зобов'язаний був виконати цей наказ.
Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.4 ст.402 КК України, як непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.
29 лютого 2024 року між прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_8 , якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 62024080100001505 від 21.02.2024 та обвинуваченим ОСОБА_4 , за участю захисника ОСОБА_5 , укладена угода про визнання винуватості, відповідно до вимог ст.ст. 468, 469, 470,472 КПК України.
Відповідно до вказаної угоди ОСОБА_4 беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України, вчиненого ним за викладених вище обставин у повному обсязі врученого йому обвинувального акта.
Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, беззастережне визнання своєї винуватості, а також те, що він не судимий, приймав безпосередню участь у відсічі збройної агресії РФ, сторони вважали за можливе при призначенні покарання ОСОБА_4 за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.402 КК України, застосувати ст.69 КК України та погоджуються на призначення останньому покарання іншого, більш м'якого ніж передбаченого санкцією ч.4 ст.402 КК України.
Сторони погоджуються на призначення покарання ОСОБА_4 за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України, із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.
Враховуючи, що ОСОБА_4 є військовослужбовцем, і до нього може бути застосовано тримання в дисциплінарному батальйоні, передбачене статтею 62 КК України, з урахуванням особистості обвинуваченого, конкретних обставини кримінального провадження, наявність пом'якшуючих покарання обставин, сторони дійшли висновку про можливість призначення ОСОБА_4 покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні замість позбавлення волі.
Сторони дійшли остаточної згоди на призначення ОСОБА_4 , остаточного покарання за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України, із застосуванням ст.ст. 62, 69 КК України, покарання у вигляді 2 (двох) років тримання в дисциплінарному батальйоні, замість покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.
В угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, встановлені статтею 473 КПК України, та наслідки її невиконання.
В підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав у повному обсязі, а також пояснив, що під час укладення угоди діяв добровільно, розуміє свої права та наслідки укладення угоди про визнання винуватості, просив суд затвердити угоду про визнання винуватості судом, дав згоду на застосування узгодженого виду покарання.
Захисник ОСОБА_5 підтримав позицію свого підзахисного, та просив призначити йому узгоджену міру покарання.
Прокурор просив затвердити угоду про визнання винуватості та просив призначити ОСОБА_4 узгоджену міру покарання.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходив з наступного.
Згідно з п. 1 ч.3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти, зокрема, рішення про затвердження угоди.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно з п.1 ч.4 ст.469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів.
Судом, встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 402 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України, віднесене до тяжких злочинів.
Встановлено, що сторони кримінального провадження уклали угоду про визнання винуватості, зміст якої відповідає вимогам ст. 472 КПК України. При укладенні угоди про визнання винуватості прокурором враховані обставини, визначені ст. 470 КПК України.
Відповідно до статті 62 КК України, покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби, військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, особам офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, особам офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, військовослужбовцям, призваним на військову службу під час мобілізації, на особливий період, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (крім військовослужбовців - жінок), на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.
При цьому, судом перевірено, що ОСОБА_4 цілком розуміє роз'яснені йому права, визначені ч.4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч.2 ст.473 КПК України, суть обвинувачення та вид покарання.
Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, а також те, що він приймав безпосередню участь у відсічі збройної агресії Російської Федерації.
Обставин, які обтяжують покарання відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.
Згідно з частиною п'ятою статті 65 Кримінального кодексу України у випадку затвердження вироком угоди про визнання винуватості, суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.
Відповідно до частини 1 статті 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
З огляду на щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; беззаперечне визнання винуватості обвинуваченим у кримінальному правопорушенні, не настання тяжких наслідків від вчиненого, участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, стану здоров'я обвинуваченого, відсутність судимостей, відсутності обтяжуючих обставин, суд приходить до висновку про можливість застосування статті 69, статті 62 КК України та призначити більш м'яке покарання, не зазначене в санкції ч.4 ст.402 КК, а саме покарання у виді тримання військовослужбовця у дисциплінарному батальйоні.
За частиною 5 статті 65 КК України у випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання винуватості суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.
Відповідно до ч.1 ст.475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду та призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Судом встановлено, що укладена угода про визнання винуватості не суперечить вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України, умови угоди відповідають інтересам суспільства та не порушують прав, свобод та інтересів сторін провадження та інших осіб. Обставин, які б вказували на неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе зобов'язань за угодою судом не встановлено.
Враховуючи викладене, оскільки умови угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України, суд, врахувавши заслухані доводи сторін кримінального провадження, дійшов висновку про наявність всіх правових підстав для затвердження угоди про визнання винуватості та призначення обвинуваченому узгодженого сторонами покарання.
Відповідно до ухвали слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2024 року, до обвинуваченого ОСОБА_4 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою до 19 квітня 2024 року включно, який обчислюється з 21 лютого 2024 року.
За змістом частини 5 статті 72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
Так одному дню позбавлення волі відповідає один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (пп. «а» п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України).
На підставі статті 72 КК України необхідно зарахувати попереднє ув'язнення згідно ухвали слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2024 року у строк відбуття покарання з розрахунку: один день позбавлення волі за один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, а саме: з 21 лютого 2024 року по 26 лютого 2024 року.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
Судові витрати, пов'язані з залученням експертів, у кримінальному провадженні відсутні.
Долю речових доказів вирішити на підставі ст.100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 314, 368, 370, 373, 374, 468, 469, 475 КПК України, суд,
Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 29 лютого 2024 року між прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_8 та обвинуваченим ОСОБА_4 .
Визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України, та призначити йому узгоджене сторонами покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.
На підставі ч.1 ст.62 КК України, замінити ОСОБА_4 покарання за вчинення кримінального правопорушення у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки - на тримання у дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців строком на 2 (два) роки.
Зарахувати ОСОБА_4 , на підставі ч.5 ст. 72 КК України, у строк відбування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, строк попереднього ув'язнення, а саме - з 21 лютого 2024 року по 26 лютого 2024 року, з розрахунку - один день попереднього ув'язнення дорівнює одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні.
Строк відбування покарання рахувати з дати фактичного приведення вироку до виконання.
Цивільний позов не заявлявся.
Судові витрати відсутні.
Речові докази оптичний диск для лазерних систем зчитування з файлом формату «МР4» під назвою «Відео WhatsApp, дата_2024_02_21 о 08.06.26_ efa56f04»,розміром 38,33 МБ, який містить відеозапис ,на якому зафіксовано факт оголошення наказу та відкрита відмова військовослужбовця ОСОБА_4 від виконання зазначеного наказу залишити в матеріалах кримінального провадження.
Альтернативний запобіжний захід у вигляді застави до набрання вироком законної сили залишити без змін.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Роз'яснити ОСОБА_4 , що умисне невиконання угоди про визнання винуватості є підставою для притягнення до відповідальності, встановленої законом.
Вирок суду на підставі угоди про визнання винуватості може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Уразі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя: ОСОБА_1