Справа № 147/176/24
Провадження № 1-кп/147/47/24
іменем України
02 квітня 2024 року смт Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
із секретарем ОСОБА_2
за участю:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченої ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченої адвоката ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Тростянець кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020120000003 від 04.01.2024, про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , громадянки України, з неповною середньою освітою, незаміжньої, не працюючої, раніше не судимої,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 357, ч. 4 ст.185 КК України,
ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що вона 22.12.2023 близько 09.00 год., перебуваючи у будинку своєї знайомої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 , з метою викрадення офіційного документу, в той час коли ОСОБА_6 , знаходилась в іншій кімнаті, шляхом вільного доступу, умисно, з корисливих мотивів, з метою подальшого заволодіння належними ОСОБА_6 грошовими коштами, діючи таємно, дістала із гаманця, що знаходився у приміщенні кухні на столі, банківську картку АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_6 , при цьому розуміючи, що банківська картка, відповідно до примітки до ст. 358 КК України, ст.1 Закону України «Про інформацію», пп.1.4, 1.14, 1.27, 1.31 ст.1, п.15.2 ст.15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ч. 4 ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність», є офіційним документом. ОСОБА_4 помістила картку до кишені свого одягу, після чого залишила місце події, чим здійснила викрадення вказаної банківської картки.
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України - викрадення офіційних документів, вчинене з корисливих мотивів.
Окрім того, ОСОБА_4 з метою заволодіння грошовими коштами з викраденої у ОСОБА_6 банківської картки, діючи умисно, таємно, керуючись корисливим мотивом та бажаючи збагатитись за рахунок чужого майна, усвідомлюючи протиправність своїх дій і бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, в період дії правового режиму воєнного стану, прийшла 22.12.2023 до банкомату АТ КБ «ПриватБанк», що знаходиться в будівлі аптеки за адресою: АДРЕСА_3 . Щоб не бути викритою у вчиненні кримінального правопорушення, ОСОБА_4 попросила свого знайомого ОСОБА_7 , якому не було відомо про те, що банківська картка викрадена, здійснити зняття готівки в сумі 10000 грн з банківської картки АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 та повідомила йому ПІН-код до картки. В подальшому ОСОБА_7 попросив ОСОБА_8 допомогти зняти готівку з картки. Таким чином 22.12.2023 о 12.46 год. ОСОБА_7 за допомогою ОСОБА_8 , якій також не було відомо про те, що банківська картка викрадена, виконуючи прохання ОСОБА_4 , в банкоматі АТ КБ «ПриватБанк», що знаходиться в будівлі аптеки за адресою: АДРЕСА_3 , здійснив зняття готівкових коштів в сумі 10000 грн банкнотами по 1000 грн з банківської картки АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , яка належить потерпілій ОСОБА_6 . Зняті з банківської картки готівкові кошти ОСОБА_7 віддав ОСОБА_4 , яка після вчинення крадіжки належних потерпілій ОСОБА_6 грошей в сумі 10000 грн, розпорядилася ними на власний розсуд, чим завдала потерпілій ОСОБА_6 майнової шкоди на загальну суму 10000 грн.
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.
В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 визнала себе винною в обсязі пред'явленого їй обвинувачення. В ході судового розгляду вона розповіла про обставини вчинення кримінальних правопорушень та щиро розкаялася в їх вчиненні, не піддавши сумніву обставини справи, викладені в обвинувальному акті.
Приймаючи до уваги повне визнання обвинуваченою своєї провини в обсязі пред'явленого їй обвинувачення, а також те, що вона не піддає сумніву обставини справи, які викладені в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, у суду не виникає сумнівів в добровільності позиції обвинуваченої.
Прокурор в судовому засіданні не заперечував проти розгляду справи за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України. Зазначив про необхідність призначення обвинуваченій покарання у виді одного року обмеження волі за ч.1 ст.357 КК України і п'ять років позбавлення волі за ч.4 ст.185 КК України. Також вважає, що на підставі ст.75, 76 КК України ОСОБА_4 слід звільнити від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк.
Аналогічну позицію висловила потерпіла, обвинувачена та захисник.
Переконавшись у добровільності позиції учасників судового розгляду, а також в тому, що вони усвідомлюють неможливість оскаржити обставини, встановлені під час досудового розслідування, в апеляційному порядку, суд дійшов висновку про судовий розгляд кримінальної справи за правилами ч.3 ст.349 КПК України.
Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 року, відповідно до п.113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) у рамках кримінального провадження - забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (див. рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).
А також у рішеннях в справах «Леонід Лазаренко проти України» від 28.10.2010 року та «Боротюк проти України» від 16.12.2010 року, зазначено, що «ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися - у відкритий чи мовчазний спосіб - від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови (див. рішення у справі «Сейдович проти Італії»)» (пункти 52 та 80, відповідно).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які обвинуваченим не оспорюються, зміст даної статті обвинуваченому роз'яснено.
Оскільки обвинувачена визнає свою вину повністю, погоджується з кваліфікацією вчинених нею діянь, а прокурор не висловлює жодних заперечень щодо встановлених обставин, які надані на підтвердження винуватості обвинуваченої, суд вважає, що вина обвинуваченої ОСОБА_4 доведена повністю і кваліфікує її дії за ч. 1 ст. 357 КК України - викрадення офіційних документів, вчинене з корисливих мотивів; ч. 4 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.
При призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_4 суд враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчинених нею кримінальних правопорушень, особу винної та обставини, що обтяжують і пом'якшують покарання.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.357 КК України, є кримінальним проступком.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України, є тяжким злочином.
Частиною 1 статті 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Відповідно до частини 2 статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обвинувачена ОСОБА_4 раніше не судима, незаміжня, не працююча, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо.
Обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття.
Обставиною, що згідно зі ст. 67 КК України обтяжує покарання ОСОБА_4 , є вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.
Згідно з досудовою доповіддю щодо ОСОБА_4 , складеною фахівцем ІІ категорії Гайсинського районного сектору №3 філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області 22.03.2024, ймовірність вчинення обвинуваченою повторного кримінального правопорушення та рівень небезпеки для суспільства, у тому числі окремих осіб, оцінюється середньою. На думку органу пробації, виправлення ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства із застосуванням обов'язків, визначених ст.76 КК України.
З урахуванням обставин справи, ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особи обвинуваченої, суд вважає, що останній відповідно до принципу індивідуалізації покарання необхідно призначити покарання у виді обмеження волі, в межах санкції статті, передбаченої ч.1 ст. 357 КК України та у виді позбавлення волі в межах санкції статті, передбаченої ч.4 ст.185 К України.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості й не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що, незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного й особою винної, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що, хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Крім того, у цій справі, покарання суд призначає, в тому числі, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №634/609/15-к, де останній роз'яснив, що при обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, відповідно до якої, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст.75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді обмеження волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Таким чином, виходячи з тяжкості вчинених обвинуваченою кримінальних правопорушень, наявності пом'якшуючої обставин, особи винної та її ставлення до вчиненого нею діяння, суд вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_4 ст. 75 КК України, звільнивши її від відбування покарання, призначеного вироком суду з випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і буде виконувати покладені на нього обов'язки.
У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування суд сприймає як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації та обставинах, при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Враховуючи обставини справи, характеристику обвинуваченої, відсутність судимості, критичного осмислення вчиненого, суд вважає, що термін іспитового строку 2 (два) роки буде достатнім для ресоціалізації обвинуваченої.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
Згідно з ч.4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
Питання речових доказів суд вирішує відповідно до положень ст. 100 КПК України.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Запобіжний захід не обирався, підстави для його обрання до набрання вироком законної сили відсутні.
Керуючись ст. ст. 349, 368-371, 374 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватою у пред'явленому обвинуваченні:
- за ч.1 ст.357 КК України призначити їй покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі;
- за ч.4 ст.185 КК України призначити їй покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням, остаточно визначити ОСОБА_4 покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного основного покарання з іспитовим строком 2 (два) роки.
На підставі п.1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_4 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Початок іспитового строку ОСОБА_4 обчислювати з 02 квітня 2024 року, тобто з моменту проголошення вироку.
Скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Тростянецького районного суду Вінницької області від 05.01.2024.
Речові докази у справі: картку АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 та грошові кошти в сумі 5000 грн банкнотами по 1000 грн, які передано на зберігання потерпілій ОСОБА_6 - залишити останній, як власниці.
Відповідно до ч.2 ст. 394 КПК України вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам кримінального провадження.
Суддя ОСОБА_1