Номер провадження: 22-ц/813/1160/24
Справа № 946/1066/21
Головуючий у першій інстанції Бальжик О.І.
Доповідач Лозко Ю. П.
19.03.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Кострицького В.В.,Коновалової В.А.
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник ОСОБА_2
на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02 лютого 2023 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особи Ізмаїльський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення від заборгованості за аліментами,
встановив:
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним вище позовом, посилаючись на те, що з 14 січня 2021 року на примусовому виконанні у Ізмаїльському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) перебуває виконавчий лист, видний Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у цивільній справі №500/1028/17 від 19 березня 2019 року про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно, у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з 26 лютого 2018 року по 12 серпня 2035 року.
Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах станом на січень 2021 року сума заборгованості становить 29 668 гривень 29 копійок.
Позивач ОСОБА_1 не погоджується із визначеним державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами, яка вважає утворилась не з його вини, а внаслідок несвоєчасного подання ОСОБА_3 виконавчого листа до виконавчої служби.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 , суд виходив з того, що пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання майже через півтора року після ухвалення судом рішення про стягнення з нього аліментів не є істотною обставиною у розумінні ч.2 ст.197 СК України, крім того виконавчий документ про стягнення аліментів може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі, тобто до досягнення дитиною повноліття.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій посилаючись на обставини якими обґрунтовується позов, вважає висновок суду про відмову в задоволенні його позову з підстав наведених в оскаржуваному рішенні помилковими, до яких суд дійшов з неправильним застосуванням норм матеріального права, при цьому безпідставно не застосував правові позиції Верховного Суду викладені у постановах у справах №521/14075/21, №661/905/19, №554/13475/15-ц, №916/1605/15-г, №381/1553/19-ц щодо безпідставності стягнення пені за несплату аліментів у випадку її утворення не з вини платника, щодо можливості звільнення від сплати заборгованості у передбачених ст. 197 СК України випадках та неможливості вчинення виконавцем дій у ВП до виконання обов'язку з повідомлення боржника про його відкриття, тому просить скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02 лютого 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
У судовому засіданні представник скаржника ОСОБА_2 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.
Інші учасники справи до судового засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, із заявами про відкладення розгляду справи до суду не зверталися, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника скаржника за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду вказаним вимогам відповідає.
Судом встановлено, що рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 грудня 2018 року у справі №500/1028/18 стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно, у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з 26 лютого 2018 року по 12 серпня 2035 року (а.с.82, 83).
02 листопада 2020 року державним виконавцем Романенко Н.В. повернуто виконавчий лист №500/1028/18, виданий Ізмаїльський міськрайонним судом Одеської області 19 березня 2019 року, без прийняття до виконання у зв'язку із відсутністю реєстраційного номеру облікової картки платника податків боржника (а.с.37).
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 грудня 2020 року виправлено помилку у виконавчому листі за рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 грудня 2018 року про стягнення аліментів, та вказано реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_1 (а.с.38).
14 січня 2021 року постановою старшого державного виконавця Куртєвої І.Д. відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №500/1028/18, виданим 19 березня 2019 року (а.с.7).
Згідно розрахунку заборгованості по аліментах станом на 29 січня 2021 року сума заборгованості становить 29 668, 29 грн (а.с.8-9).
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України "Про охорону дитинства").
Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини ( ст. 141, 180-181СК України ).
Відповідно до статті 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Зазначена норма не встановлює вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених статтею 197 СК України умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.
Частиною третьою статті 12 Закону України "Про виконавче провадження", передбачено, що виконавчий документ про стягнення періодичних платежів (у тому числі у справах про стягнення аліментів) може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
При цьому, відповідно до частини першої статті 194 СК України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання.
Із матеріалів справи убачається, що виконавчий лист був пред'явлений до виконання вперше у листопаді 2020 року, однак був повернутий без виконання у зв'язку із допущеною у ньому помилкою, після виправлення якої ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 грудня 2020 року виконавче провадження було відкрито 14 січня 2021 року, тобто в межах строку, встановленого Законом України "Про виконавче провадження", при цьому період у якому виконавцем було встановлено розмір заборгованості не перевищує визначений ст. 194 СК України.
Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду про відсутність правових підстав, для застосування в даному випадку положень ч.2 ст.197 СК України.
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).
Також колегія суддів зауважує, що частину третю статті 197 СК України, яка передбачала право суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти, виключено Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VII, що набув чинності 05 жовтня 2016 року.
Застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах було предметом розгляду Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2020 року у справі №523/1374/18 дійшов висновку про те, що частина третя статті 197 СК України, на яку посилався позивач, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки на час подання позову вказана правова норма втратила чинність.
Схожий за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №610/3468/16-ц.
Тож, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, не пред'явлення виконавчого листа про стягнення аліментів до виконання не звільняє батьків від свого обов'язку щодо утримання дитини до досягнення нею повноліття. Окрім того чинне законодавства пов'язує початок стягнення аліментів за рішенням суду з днем пред'явлення позову, а не з днем ухвалення відповідного рішення чи звернення виконавчого документа за ним до виконання (ч. 1 ст. 191 СК України).
За обставинами цієї справи, ОСОБА_1 було відомо про розгляд судом справи за позовом ОСОБА_3 про стягнення з нього аліментів на утримання дитини, під час розгляду якої позивач погодився на стягнення з нього аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Щодо посилань скаржника у апеляційній скарзі на позицію Верховного Суду сформульовану у постановах від 20 грудня 2022 року №521/14075/21, від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19, від 31 липня 2019 року у справі №554/13475/15-ц, колегія суддів зауважує, що така не є релевантною обставинам цієї справи, оскільки висновки Верховного Суду, викладені у вказаних справах стосувались можливості застосування до платника аліментів передбачених законом санкцій.
Щодо висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 12 квітня 2022 року у справі №381/1553/19-ц, колегія суддів звертає увагу, що за обставинами справи, яка переглядалась касаційним судом, на відміну від обставин цієї справи, боржнику не було відомо про наявність судового рішення щодо стягнення з нього аліментів.
Висновки ж Верховного Суду викладені у постанові від 07 травня 2018 року у справі №916/1605/15-г стосуються можливості застосування виконавцем засобів та способів примусу у виконавчому провадженні.
Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю є обґрунтуванням позову і зводяться до суб'єктивного тлумачення скаржником норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , з вказаних вище підстав.
Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано.
Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.
Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 374,375 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено 25 березня 2024 року.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.В. Кострицький
В.А. Коновалова