02.04.24
22-ц/812/485/24
Провадження № 22-ц/812/485/24 Головуючий суду першої інстанції Єгорова Н.І.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
02 квітня 2024 року м. Миколаїв Справа № 473/2495/23
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Царюк Л.М.,
суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 23 січня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Єгорової Н.І., в залі судового засідання в сел. Доманівка, за позовом ОСОБА_1 до «Моторного (транспортного) страхового бюро України» про стягнення страхового відшкодування,
18 травня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, з позовом до «Моторного (транспортного) страхового бюро України» (далі - «МТСБУ») про стягнення страхового відшкодування.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 травня 2023 року справу передано на розгляд Доманівського районного суду Миколаївської області.
Доводи позову обґрунтовано тим, що 01 жовтня 2021 року близько 23.00 год. на автодорозі «Миколаїв-Кам'янка-Очаків» в районі зупинки громадського транспортну «Сади-2» сталася ДТП, внаслідок якої невстановлений водій автомобіля марки ВАЗ, реєстраційний номер якого невідомий, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , та залишив місце події.
В результаті вказаної пригоди ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження та був доставлений до лікарні, де ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
За вказаним фактом зареєстроване кримінальне провадження за частиною 2 статті 286 КК України.
ОСОБА_2 зазначав, що він є сином загиблого, перебував на утриманні останнього у зв'язку з навчанням на денній формі навчання у Миколаївському Національному аграрному університеті
01 листопада 2022 року позивач звернувся до «МТСБУ» із заявою про виплату страхового відшкодування.
Листом від 08 листопада 2022 року відповідач повідомив про необхідність надання вироку суду у кримінальній справі.
Станом на 08 травня 2023 року досудове розслідування триває, водія та реєстраційний номер автомобіля не встановлено. Страхове відшкодування не виплачено, що порушує право позивача на отримання страхового відшкодування у встановлені законом строки.
Невиплата відповідачем страхового відшкодування є безпідставною та такою, що грубо порушує права позивача на відшкодування шкоди, передбаченої Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з «МТСБУ» 231 500 грн страхового відшкодування, яке складається з 216 000 грн - відшкодування утриманцям померлого, 15 500 відшкодування витрат на поховання.
Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 23 січня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з «МТСБУ» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у загальному розмірі 231 500 грн, із яких: 216 000 грн - як утриманцю померлого; 15 500 грн - витрати на поховання.
Стягнуто з «МТСБУ» в дохід держави судові витрати у виді судового збору у розмірі 2 315 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що не встановлення транспортного засобу та особи, винної у вчиненні ДТП не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, суд приходить до висновку про те, що ДТП, внаслідок якої загинув батько позивача, є страховим випадком, а тому у страховика виник обов'язок виплатити страхове відшкодування за завдану транспортним засобом шкоду, яка пов'язана зі смертю потерпілого, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Не погодившись з рішенням суду «МТСБУ» подало апеляційну скаргу, та посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи судове рішення судом першої інстанції не з'ясовано на якій стадії досудове розслідування, причини тривалого його проведення, встановлені та належними доказами підтверджені обставини загибелі ОСОБА_3 , прийняті процесуальні рішення, тощо. В описовій частині рішення судом зроблено посилання як на доказ лише на Витяг з ЄРДР. Однак останній не є доказом вчинення тих чи інших дій, а лише фіксацією повідомлення про певну подію.
У відповідності до пункту 41.1. статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) визначено певний порядок здійснення «МТСБУ» регламентної виплати та визначені умови, за яких у «МТСБУ» виникає обов'язок по їх здійсненню, а також підстави для відмови у здійсненні регламентної виплати.
У відповідності до пункту 41.1 статті 41 цього Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння(зокрема):
а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилось в такому транспортному засобі;
б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу.
Отже у першому випадку має бути достеменно встановлено, що транспортний засіб, водій якого є завдавачем шкоди, дійсно не забезпечений полісом обов'язкового страхування, а у другому випадку належними доказами має бути підтверджено, що шкоди завдано саме транспортним засобом.
Відомості ні щодо першого ні щодо другого відсутні та судом не з'ясовувались.
У Постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року, справі № 487/3094/17-ц зазначено - враховуючи, що винну у скоєнні ДТП особу, в результаті якої було завдано шкоди на час розгляду справи не встановлено, обґрунтованим є висновок про передчасність вимог щодо покладення на відповідачів (страховиків) відповідальності за завдану йому шкоду.
Встановлення обставин ДТП, а також встановлення чи мала місце непереборна сила або умисел потерпілого, можливо лише на підставі винесеного процесуального рішення.
Зазначена правова позиція також підтверджується постановою Верховного Суду від 10 травня 2020 року № 532/1374/18.
У даних правовідносинах «МТСБУ» не наділене процесуальними правами, не є стороною кримінального провадження, не бере участі у слідчих діях чи судовому розгляді провадження.
Отже у даному випадку для встановлення наявності законної підстави здійснення «МТСБУ» регламентної виплати на користь потерпілих осіб, в обов'язковому порядку має бути в наявності остаточне процесуальне рішення, прийняте слідчим органом чи судом, яким підтверджено, що мала місце саме дорожньо-транспортна пригода, встановлено винну у скоєнні ДТП особу та з'ясовано чи мала місце непереборна сила або умисел потерпілого та наявність причинно-наслідкового зв'язку між вчиненим діянням та завданою шкодою.
У даному випадку матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності винного діяння, як і відсутні докази на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між вчиненим діянням та завданою шкодою. У вчиненні вказаної ДТП вина жодної особи не встановлена.
Сам факт внесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань та проведення досудового розслідування не є тим належним і допустимим доказом, що мала місце саме ДТП, шкоди завдано саме в її результаті.
Після сплати страхового відшкодування «МТСБУ» має право подати регресний позов.
Визнання за вказаних обставин події страховим випадком, за відсутності з'ясування дійсних обставин пригоди, відповідного, набувшого законної сили судового рішення про встановлення особи, винної у ДТП, призведе до порушення права «МТСБУ» на подання регресного позову.
Отже при ухваленні судом першої інстанції оскаржуваного рішення не враховано положення статей 32, 36 Закону та правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 26 квітня 2022 року по справі № 184/1461/20-ц, від 10 травня 2020 року по справі 532/1374/18, у постанові від 26 квітня 2022 року по справі № 184/1461/20-ц.
Від ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представник - ОСОБА_4 , надійшов відзив на апеляційну скаргу.
В своєму відзиві позивач зазначає, що в матеріалах справи наявна копія судово-медичної експертизи № 3223, якою встановлено причину смерті ОСОБА_3 . Згідно вказаної експертизи за ступенем тяжкості вищевказані тілесні ушкодження у своїй сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень і перебувають в прямо причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті.
Відсутність вини водія транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє останнього від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини).
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.
Відповідачем не доведено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок умислу потерпілого або непереборної сили, а тому відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за встановлених судами обставин не виключається.
Органами досудового розслідування не доведено наявність непереборної сили на момент дорожньо-транспортної пригоди.
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021152030001315 від 02 жовтня 2021 року, 01 жовтня 2021 року близько 23.20 год. до реанімаційного відділення КНП ММР «МЛШМД» було доставлено ОСОБА_3 , 1972 року народження, якому було встановлено діагноз-рвана рана бедра, політравма, кома.
Встановлено, що вищевказані тілесні ушкодження він отримав внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 01 жовтня 2021 року близько 23.00 год. на автодорозі Миколаїв-Кам'янка-Очаків в районі зупинки громадського транспорту «Сади-2», а саме на нього скоїв наїзд автомобіль марки ВАЗ-2, державний реєстраційний номер невідомий, під керуванням невстановленого водія, після чого попрямував в напрямку м. Миколаїв.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , 1972 року народження помер в лікарні.
Правова кваліфікація кримінального правопорушення визначена за частиною 2 статті 286 КК України.
Смерть ОСОБА_3 , 1972 року народження підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 08 жовтня 2021 року.
Згідно висновку експерта № 3223 судово-медичної експертизи від 20 січня 2022 року при судово-медичному досліджені трупа ОСОБА_3 виявлені тілесні ушкодження які носять ознаки прижиттєвих, на що вказують данні медичної документації.
Характер і локалізація тілесних ушкоджень свідчать про те, що вони утворились в короткий термін часу від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, якою могла бути поверхня виступаючих частин кузову автомобіля та характерні для автомобільної травми.
За ступенем тяжкості вищевказані тілесні ушкодження у своїй сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень і перебувають в прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті.
Характер та локалізація тілесних ушкоджень виявлених при судово-медичному дослідженні трупа свідчить про те, що вони характерні для автотравми, не виключено в разі наїзду транспортного засобу з вагонним типом компоновки кузова. Тілесні ушкодження утворилися від дії тупих твердих предметів в праву бокову поверхню тіла коли постраждалий знаходився у вертикальному положенні правою бічною стороною тіла обернутий в бік наближаючогося транспортного засобу.
Смерть ОСОБА_3 настала внаслідок поширеної тупої поєднаної травми тіла у вигляді численних переломів кісток скелету з пошкодженням внутрішніх органів (головного та спинного мозку, аорти, легені, сечового міхура, підшлункової залози, правої нирки).
Відповідно до свідоцтва про народження - ОСОБА_1 , 1999 року народження є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ( серії НОМЕР_2 ).
Згідно довідки № 200 від 12 листопада 2021 року Миколаївського національного аграрного університету, ОСОБА_1 дійсно є здобувачем вищої освіти першого курсу ОС «Магістр» денної форми навчання інженерно-енергетичного факультету. Зарахований на навчання з 01 вересня 2021 року.
Згідно інформації про склад сім'ї потерпілого - ОСОБА_1 проживає з матір'ю ОСОБА_5 , 1967 року народження. На момент смерті, на утриманні у померлого ОСОБА_3 був повнолітній син ОСОБА_1 , який продовжував навчання на бюджеті.
Відповідно до довідки Пенсійного фонду України від 11 січня 2022 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 і отримує пенсію у разі втрати годувальника.
01 листопада 2022 року за № 1675 ОСОБА_1 звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування до «МТСБУ», яким просив здійснити відшкодування оціненої шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 01 жовтня 2021 року на автодорозі Миколаїв - Кам'янка-Очаків, де невстановлений водій автомобіля ВАЗ, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , в результаті чого ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження, з якими був доставлений до реанімаційного відділення КНП ММР «МЛШМД», де ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Розмір відшкодування для сина загиблого ОСОБА_1 становить: 216 000 грн - це відшкодування шкоди, у зв'язку з втратою годувальника; 15 500 грн - відшкодування витрат на поховання; 17 035 грн - відшкодування витрат на лікування.
Відповідно до договору-замовлення на організацію та проведення поховання, сума витрат склала 15 500 грн, про що свідчить копія укладеного з ОСОБА_1 приватним підприємцем ОСОБА_6 договором від 08 жовтня 2021 року та копією квитанції по сплату коштів за ритуальні послуги в сумі 15 500 грн 08 жовтня 2021 року.
Відповідно до листа, номер справи 87533, «МТСБУ» повідомило ОСОБА_1 про те, що для прийняття рішення щодо відшкодування шкоди «МТСБУ» необхідно отримати завірений належним чином документ, складений відповідною повноваженою установою (вирок суду, постанова про відмову в порушені кримінальної справи), що підтверджує відповідальність іншого учасника за скоєння ДТП. Таким чином, «Моторне (транспортне) страхове бюро України» не здійснило виплату страхового відшкодування за заявою ОСОБА_1 .
Частинами 1-3 статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом
Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Разом з цим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Відповідно до частини 1 статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
Відповідно до частини 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц; від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц; від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц; від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц.
Отже особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані:
з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);
з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);
з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) (стаття 4 Закону «Про страхування»).
Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є видом обов'язкового страхування (пункт 9 частина 1 статті 7 Закону «Про страхування»). Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Зазначений Закон є спеціальним законодавчим актом в сфері страхування, норми якого за наявності колізії мають пріоритет перед нормами Цивільного кодексу, Закону «Про страхування» та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Це імперативно визначено пунктом 2.1 статті 2 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»: якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Стаття 3 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлює, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Стаття 4 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» містить перелік суб'єктів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, в цьому переліку «МТСБУ» відокремлений від страховиків і не ототожнюється законодавцем із ними.
«МТСБУ» є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у «МТСБУ» є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. «МТСБУ» є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту. «МТСБУ» не може виступати засновником чи співзасновником юридичних осіб, що займаються підприємницькою діяльністю та/або мають на меті одержання прибутку (пункт 39.1 статті 39 Закону).
Засади правового статусу «МТСБУ» визначені статтею 39 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зокрема, пунктом 39.2 зазначеної статті визначено основні завдання «МТСБУ», в тому числі здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом (пп. 39.2.1), управління централізованими страховими резервними фондами, що створюються при «МТСБУ» для забезпечення виконання покладених на нього функцій (пп. 39.2.2).
Порядок здійснення страхового відшкодування на території України визначається розділом ІІІ Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до пункту 22.1. статті 22 цього Закону у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, «МТСБУ» у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до пп. «б» пункту 41.1. статті 41 Закону «МТСБУ» за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу.
Пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - «МТСБУ») здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Зазначена норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.
Згідно з частиною 1 статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).
Статтею 1202 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.
Положення статей 1200 та 1202 ЦК України закріплені у книзі п'ятій - зобов'язальне право, главі 82 - відшкодування шкоди, розділі 2 - відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Системний аналіз статей 1200 та 1202 ЦК України дає підстави для висновку, що одна із них визначає перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, інша - порядок відшкодування такої шкоди. Таким чином, вказані норми необхідно розглядати у взаємозв'язку, оскільки вони підлягають застосуванню як елементи єдиного механізму правового регулювання відносин із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого.
Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, судом першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановлено відсутність належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 , який помер внаслідок ДТП, передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком.
Разом із цим, ураховуючи те, що ДТП вчинено невстановленим транспортним засобом, не звільняє «МТСБУ» від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ДТП, яка сталася 01 жовтня 2021 року за участю невстановленого транспортного засобу і внаслідок якої загинув батько позивача - ОСОБА_3 , є страховим випадком, а тому в «МТСБУ» виник обов'язок виплатити страхове відшкодування за шкоду, завдану невстановленим транспортним засобом, яка пов'язана зі смертю потерпілого, визначення розміру такого відшкодування відповідачем не оспорюється.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи і ґрунтуються на вимогах закону.
Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.
Доводи скарги про те, що судом не з'ясовано на якій стадії досудове розслідування, причини тривалого його проведення, встановлені та належними доказами підтверджені обставини загибелі ОСОБА_3 , прийняті процесуальні рішення, а також, що шкода завдана саме транспортним засобом
є неприйнятними з огляду на таке.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що у разі його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим чи, навпаки, як це має місце при використанні презумпції, - існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1)письмовими, речовими і електронними доказами;
2)висновками експертів;
3)показаннями свідків (частини 2 статті 77 ЦПК України).
Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
На підтвердження доводів позовної заяви позивачем надано до суду витяг з ЄРДР від 02 жовтня 2021 року, інформація якого містить факти про вчинення ДТП, яке мало місце 01 жовтня 2021 року, а саме вчинення невстановленим автомобілем наїзду на ОСОБА_3 . В рамках цього кримінального провадження слідчим була призначена судово-медична експертиза, висновки якої підтвердили, що померлий має травми, характерні для автотравми, що не виключає спричинення у разі наїзду транспортного засобу. Копія судово-медичного висновку надана позивачем суду першої інстанції.
Представник відповідача, посилаючись на те, що у даних правовідносинах «МТСБУ» не наділене процесуальними правами, не є стороною кримінального провадження, не бере участі у слідчих діях чи судовому розгляді провадження, а тому не може надавати будь-які докази, що пов'язані з кримінальним провадженням. Між тим, представник відповідача ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не подавав клопотань відповідно до приписів статті 84 ЦПК України про витребування відповідних письмових доказів судом, про те це у даному випадку є обов'язком відповідача щодо обґрунтування своєї правової позиції у справі.
Безпідставним є посилання у апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду у постановах від 10 травня 2020 року по справі 532/1374/18, у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі № 487/3094/17-ц, від 26 квітня 2022 року по справі № 184/1461/20-ц, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Так, у справі № 532/1374/18 фізична особа звернулася до суду з позовом до страхової компанії про відшкодування збитків, що складаються із витрат на лікування, компенсації витрат, пов'язаних із тимчасовою втратою працездатності та моральної шкоди.
За обставинами справи водій ОСОБА 2 , керуючи автомобілем марки ВАЗ 21103 ЗНГ, скоїв наїзд на пішохода, внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження, з приводу яких проходив стаціонарне лікування, а в подальшому амбулаторне. За фактом ДТП відкрито кримінальне провадження, яке в подальшому було закрито, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА 2 складу кримінального правопорушення.
У справі № 487/3094/17-ц 13 з позовом звернулися дві фізичні особи до страхової компанії та інших юридичних осіб про відшкодування майнової та моральної шкоди. За обставинами справи автомобіль МДКЗ 30 60 КРАЗ 65055, належний ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України», під керуванням водія філії «Варварівський ДЕД» ДП «Миколаївський облавтодор», став на автодорозі, перегородивши її повністю, з виключеним освітленням, в темний час доби, в туманну погоду, що призвело до зіткнення з ним автомобіля DAEWOO NEXIA, під керуванням ОСОБА 2 , у якому знаходилась в якості пасажира ОСОБА1. Внаслідок цієї ДТП позивачі отримали тілесні ушкодження. Крім того, було пошкоджено майно ОСОБА1 - ноутбук ASUS та мобільний телефон iPhone 5s, а зарядний пристрій до нього та шнур було загублено. Того ж дня було розпочато кримінальне провадження № 12017150150000018 за частиною 1 статті 286 КК України розслідування в якому не було закінчено.
У справі № 184/1461/20-ц матір загиблого в ДТП звернулась до суду з позовом до страхової компанії про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи. За обставинами справи відбулась ДТП, під час якої водій автомобіля «Volkswagen Passat B6», допустив перекидання керованого ним транспортного засобу з подальшим зіткненням з перешкодою у вигляді електроопори. Внаслідок цієї ДТП пасажир вказаного автомобіля від отриманих тілесних ушкоджень помер.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції у справі, що переглядається, не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.
З огляду на зазначене, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й правильно застосувавши норми права, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, а отже апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України скасуванню не підлягає.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу «Моторного (транспортного) страхового бюро України» залишити без задоволення.
Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 23 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повний текст постанови складено 02 квітня 2024 року.