25.03.2024 Справа №607/21388/23 Провадження №2/607/713/2024
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Вийванка О. М.
за участю секретаря судового засідання Медвідь О. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння,
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до відповідача ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння.
В обґрунтування змінених позовних вимог позивачем викладено обставини, що вона є власником транспортного засобу «Volkswagen Jetta», випуску 1985 року, тип загальний легковий - загальний седан-В, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , зареєстрований 12 вересня 2019 року згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого ТСЦ 6142, реєстраційний номер НОМЕР_3 .
31 січня 2022 року позивач згідно довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Шевченко І.Г., уповноважила відповідача ОСОБА_2 користуватися та розпоряджатися належним їй автомобілем, надавши відповідачу право представляти її інтереси в Сервісних центрах Міністерства внутрішніх справ України, органах нотаріату, в інших підприємствах, установах та організаціях незалежно від їх підпорядкування і форм власності тощо. Дана довіреність була видана з правом виїзду за кордон, з правом передоручення повноважень іншим особам строком на два місяці і була дійсна до тридцять першого березня дві тисячі двадцять другого року.
З 31 січня 2022 року автомобіль перебував в користуванні та розпорядженні відповідача, а з 01 квітня 2022 року в його користуванні.
24 квітня 2023 року позивач звернулася до відповідача та просила повернути їй даний автомобіль разом з документами та ключами, направивши на адресу його реєстрації відповідну вимогу про повернення їй т/з та свідоцтва про реєстрацію т/з до 31 травня 2023 року.
Однак, відповідач дану вимогу не виконав.
У зв'язку з недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 транспортний засіб «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1985 року випуску, тип загальний легковий - загальний седан-В, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , видане ТСЦ 6142 на користь позивача, а також стягнути судові витрати.
Відповідачем не подано відзив на позов.
Позивач у судове засідання не з'явилася, однак подала клопотання про розгляд справи без її участі, позов підтримує та просить його задовольнити з підстав та обґрунтувань, викладених у ньому.
Відповідач у судове засідання не з'явився, не повідомивши суду про причини своєї неявки, хоча про день та час слухання справи був повідомлений у встановленому законом порядку. Правом на подання відзиву відповідач не скористався та не подав заяву про розгляд справи без його участі.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, через неявку всіх учасників справи.
При розгляді справи судом учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Суд, встановив, що позивач ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки «Volkswagen» моделі «Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1985 року випуску, тип загальний легковий-загальний седан-В, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , зареєстрований 12 вересня 2019 року на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , яке видане 12.09.2019 ТСЦ 6142.
Позивач ОСОБА_1 відповідно до усного договору доручення уповноважила відповідача ОСОБА_2 користуватися та розпоряджатися (продати, обміняти, передати в оренду, позичку) належний їй на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого 12.09.2019 ТСЦ 6142, автомобілем марки «Volkswagen» моделі «Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1985 року випуску, тип загальний легковий-загальний седан-В, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , зареєстрованого 12 вересня 2019 року ТСЦ 6142, про що свідчить довіреність від 31.01.2022, посвідчена приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Шевченко І.Г., яку зареєстровано в реєстрі за № 126.
28.04.2023 позивач ОСОБА_1 звернулася до відповідача ОСОБА_2 з вимогою про повернення транспортного засобу «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1985 року випуску, тип загальний легковий-загальний седан-В, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого 12.09.2019 ТСЦ 6142.
Однак, відповідач дану вимогу позивача про повернення транспортного засобу та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу не виконав.
Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що слід витребувати з чужого незаконного володіння у відповідача на її користь належний їй на праві власності транспортний засіб «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1985 року випуску, тип загальний легковий-загальний седан-В, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , видане ТСЦ 6142, оскільки на підставі довіреності, яка була укладена між сторонами по справі, з 31 січня 2022 року автомобіль перебував в користуванні та розпорядженні відповідача та дана довіреність була дійсна до 31.03.2022, а з 01 квітня 2022 року автомобіль перебуває в його користуванні, відтак позивач звернулася до відповідача із вимогою про повернення транспортного засобу та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, а тому, зважаючи на зазначені обставини та враховуючи те, що відповідач володіє ним без відповідної правової підстави, порушуючи її право власності, вважає, що позов слід задовольнити.
Суд не погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статей 317,319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) «де факто» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «де юре» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом.
Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Частина перша статті 388 ЦК України стосується випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).
У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Указане тлумачення частини першої статті 388 ЦК України є сталим у правовій доктрині та судовій практиці.
Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов'язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.
Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.
За змістом пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Відповідно, фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено.
У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.
Вищевикладене дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.
Не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України у випадку передачі майна власником іншій особі в користування.
Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.
Цей підхід ґрунтується на давній максимі германського права «Hand muss Hand wahren» (нім.: «рука за руку відповідає»), що означає: лише речі, які буквально вийшли з рук власника проти його волі, можуть бути витребувані. Натомість речі, які були власником добровільно передані особі, яка їх відчужила (чи втратила з подальшим відчуженням іншою особою), не можуть бути витребувані в добросовісного набувача.
Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 752/5281/20 (провадження № 61-1371сво23). У даній постанові Верховний Суд виклав наступний висновок: виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Передання власником в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України. Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
Подібні правові висновки також було висловлено Верховним Судом в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 761/44057/19 (провадження № 61-19405св20) та у постанові від 19 липня 2023 року у справі №753/18555/19 (провадження № 61-4246св23).
Судом встановлено, що 31.01.2022 позивач ОСОБА_1 за власним бажанням та добровільно на підставі усної домовленості, з оформлення довіреності від 31.01.2022, посвідчена приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Шевченко І.Г., фактично передала відповідачу ОСОБА_2 у користування належний їй автомобіль марки «Volkswagen» моделі «Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1985 року випуску, тип загальний легковий-загальний седан-В, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , разом з ключами від даного автомобіля та реєстраційним документом на цей транспортний засіб.
Тим самим, на підставі довіреності від 31.01.2022, посвідченої приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Шевченко І.Г., яку зареєстровано в реєстрі за № 126, позивач уповноважила відповідача користуватися та розпоряджатися належним їй автомобілем, надавши йому право представляти її інтереси в Сервісних центрах Міністерства внутрішніх справ України, органах нотаріату, в інших підприємствах, установах та організаціях незалежно від їх підпорядкування і форм власності тощо.
Такі дії позивача суд розцінює як дії власника транспортного засобу, яка із власної волі передала (вручила) рухому річ (автомобіль марки «Volkswagen» моделі «Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_3 ) іншій особі - відповідачу, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на даний автомобіль.
Відповідно, таку ситуацію суд кваліфікує як вибуття рухомої речі (автомобіля марки «Volkswagen» моделі «Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_3 ) з володіння власника (позивача ОСОБА_1 ) саме за її волею.
Стороною позивача не доведено, що спірний автомобіль вибув від позивача від відповідача проти її волі. Навпаки, у даному випадку позивач як власник автомобіля за власним бажанням і волею передала своє майно відповідачу, чим понесла ризик обрання контрагента, якому вона вирішила довірити своє майно.
Встановивши, що спірний автомобіль був переданий позивачем в користування відповідачу з власної волі, така передача не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України", а тому ця обставина виключає можливість витребування майна шляхом віндикації, на підставі статті 388 ЦК України.
За таких обставин, слід відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.
Відповідно до частин 1 і 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи, що позов не підлягає задоволенню, суд вважає, що судові витрати покладаються на позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання АДРЕСА_1 ;
відповідач ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , місце проживання АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення суду складено та підписано 02 квітня 2024 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко