29 березня 2024 року Справа № 280/477/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянувши в письмовому проваджені адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження за позовом: ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
15 січня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Міністерство оборони України (далі по тексту - третя особа), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 та звільнення з військової служби за сімейними обставинами у відповідності до підпункту г) пункту 2) частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» сімейні обставини або інші поважні причини у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10.11.2023 та звільнити ОСОБА_1 з військової служби яку він проходить у військовій частина НОМЕР_2 відповідно до підпункту г) пункту 21 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» сімейні обставини або інші поважні причини у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є військовослужбовцем, та проходить службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка входить у склад військової частини НОМЕР_1 . Маючи право звільнитись з військової служби під час дії воєнного стану, позивач, звернувся до відповідача з рапортом про звільнення відповідно до підпункту г) пункту 2) частини 4 ст. 26 Закону України « Про військовий обов'язок і військову службу», а саме: за сімейними обставинами або інші поважні причини у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Також, ним зазначено, що в його сім'ї зростають двоє власних неповнолітніх дітей, окрім цього під, опікою його дружини в сім'ї постійно проживає ще одна неповнолітня дитина, яка є дитиною інвалідом до 18 років. Всі троє дітей перебувають на утриманні позивача. Рапорт позивача від 10.11.2023 зареєстровано у військовій частині НОМЕР_2 в день його подачі за вх. № 58, але по невідомим причинам, у встановлені строки, відповідачем рішення не прийнято. Будь-якої письмової відповіді на рапорт не надано. Позивач, через свого представника 12.12.2023 направив адвокатський запит, щодо отриманні інформації про прийняте рішення при розгляді рапорту від 10.11.2023, та 20.12.2023 на електронну адресу отримав відповідь, в якій взагалі не надано інформації на запит, однак , містились лише посилання на вимоги законодавства, щодо звернення з рапортом Позивача. Тому, вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду із вказаним позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.
Справі за цією позовною заявою присвоєно № 280/477/24 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Сацькому Р.В.
Ухвалою суду від 19.01.2024 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Ухвалою суду про витребування доказів від 23.01.2024 з Міністерства оборони України було витребувано: актуальну поштову , електронну адресу відповідача, та засоби телефонного зв'язку.
Представником третьої особи, через систему «Електронний суд» 12.02.2024 за № 6877 надані пояснення, щодо позову, в якому зазначено, що основними керівними документами, що регулюють Порядок проходження військової служби громадянами, звільнення з військової служби, є Закон України «Про військовий обов'язок та військову службу», Указ Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення), Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170. Підстави для звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу». Строки розгляду рапорту, який подається на звільнення, не передбачені чинним законодавством.
Відповідачем 12.02.2024 за вх. № 7079 в порядку ст. 162 КАС України подано, відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивачем в позовній заяві стверджується, що його рапорт про звільнення з військової служби було передано на розгляд Відповідача. Однак, до матеріалів позовної заяви додано копію рапорту Позивача про звільнення з військової служби на підставі пп.г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 10.11.2023, який спростовує викладені у позовні заяві твердження. Так, кутовий штамп про реєстрацію документа не містить інформацію про отримання Відповідачем відповідного рапорту та додатків до нього, натомість, підтверджує їх отримання лише військовою частиною НОМЕР_2 . Крім того, позивач, перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_2 , яка є опікуном малолітньої ОСОБА_3 , має право на участь у вихованні цієї дитини (за умови проживання однією сім'єю). При ньому, обов'язок щодо її утримання у позивача не виникає, оскільки він не був призначений відповідними органами опікуном малолітньої особи, не відноситься до числа її батьків та не є вітчимом у розумінні цивільного та сімейного законодавства України. Позивачем до рапорту про звільнення з військової служби, не додано довідку про склад сім ї, через, що неможливо встановити, що він проживає однією сім'єю з громадянкою ОСОБА_2 та дитиною, що знаходиться під її опікою. На підставі викладеного, враховуючи, що позивачем не було надано доказів, які підтверджують перебування на його утриманні трьох і більше дітей до 18 років, законних підстав для звільнення позивача з військової служби під час воєнного стану на підставі пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", немає. Крім того, зі змісту документів, що долучені до позовної заяви та підтверджують повноваження представника позивача не вбачається наявності у представника права підписувати відповідну позовну заяву. Таким чином, Представником позивача були порушені вимоги статей 160 та 161 КАС України, що має унеможливлювати подальший розгляд такої позовної заяви. Таким чином, Позивачем не додано належних і допустимих доказів, які б підтверджу вали отримання Відповідачем зазначених документів для розгляду та прийняття відповідного рішення, та порушення норм КАС України. З таких підстав, представник позивача просить суд, відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 4 статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що підтверджується копією ID паспортом НОМЕР_3 , виданий Шевченківським відділом у м. Запоріжжя УДМС України в Запорізькій області від 01.08.2023, довідкою про внесення відомостей до єдиного державного демографічного реєстру від 22.08.2023, копії яких додані до матеріалів справи позивачем.
ОСОБА_1 з 15.03.2022 проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_4 від 11.04.2023. Копія документу містяться в матеріалах справи.
ОСОБА_1 10.11.2023 командиру стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 подав рапорт про звільнення його з військової служби на підставі пп.г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох дітей до 18 років. До рапорту додав: нотаріально завірену копію свідоцтва про народження громадянки ОСОБА_3 серія НОМЕР_5 , нотаріально завірену копію свідоцтва про народження громадянки ОСОБА_4 , нотаріально завірену копію свідоцтва про народження громадянки ОСОБА_5 ; нотаріально завірену копію свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_6 ; нотаріально завірену копію рішення виконавчого комітету Вільнянської міської ради Запорізької області від 12.10.2023 № 290; нотаріально завірену копію рішення виконавчого комітету Вільнянської міської ради Запорізької області від 05.10.2023 № 281; нотаріально завірену копію медичного висновку про дитину з інвалідністю до 18 років від 02.09.2020 № 1440, акт обстеження матеріально побутових умов сім'ї від 30.10.2023 № 333.Рапорт зареєстровано за вх. № 58 від 10.11.2023 ВЧ НОМЕР_2 . Копія рапорту міститься в матеріалах справи.
Представником ОСОБА_1 , адвокатом Шокарєвою А.В. 12.12.2023 на командира військової частини НОМЕР_2 , через Міністерство оборони України, направлений адвокатський запит, в якому просила передати за належністю командиру військової частини НОМЕР_2 , для розгляду рапорт солдата ОСОБА_1 та звільнити його з військової служби за сімейними обставинами та іншими поважними причинами, так як поданий 10.11.2023 рапорт про звільнення самим ОСОБА_1 станом на день направлення адвокатського запиту не розглянутий. Крім того, повідомити представника письмово та особисто військовослужбовця ОСОБА_1 про причини затягування розгляду запиту від 10.11.2023 про звільнення, для можливості звернення до суду. Додатком до адвокатського запиту наданий рапорт з додатками. Копія адвокатського запиту міститься в матеріалах справи.
Засобами електронного зв'язку представник позивача отримала відповідь № 7900 від 19.12.2023 за підписом ТВО командира військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_6 , якою зазначено, що «….. Однак, ні Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ні спеціальне законодавство, що регулює порядок проходження військової служби та виконання військового обов'язку не передбачає права адвоката клопотати про передання документів до іншої військової частини. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції україни, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законодавство, що регулює діяльність військової частини не передбачає, серед іншого, обов'язку військової частини звільняти військовослужбовця із військової служби на підставі клопотання адвоката. У випадку наявності правової підстави, що підтверджена відповідними документами, військовослужбовець звільняється із військової служби у порядку передбаченому спеціальним законодавством .» Копія листа міститься в матеріалах справи.
Таким чином, не погоджуючись із такими діями відповідача позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходить з того, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією в межах і відповідно до законів України.
Зокрема, статтею 8 Конституції України в Україні встановлено, що в країні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Крім цього, правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються законами України та підзаконними нормативними актами.
Таким чином, надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За статтею 65 Конституції України - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023 строк дії режиму воєнного стану продовжувався. Указами Президента України воєнний стан продовжено, діє на теперішній час.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.92 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Частиною 1 статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду; виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Згідно із частиною 7 статті 26 Закону № 2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІУ (далі - Статут) передбачено, що дія цього Статуту поширюється і на військовослужбовців.
У відповідності до вимог статті 14 згаданого Статуту передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 наведеного Статуту, встановлено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення).
За нормами пункту 2 Положення громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до п. 6, 7 Положення початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.
Так, пп. 2 п. 225 Положення передбачено, що під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою,пунктом 2 частини четвертої,пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою,пунктом 2частини четвертої,пунктом 3частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пунктом 233 Положення передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
В пункті 234 Положення зазначено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги років військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.
При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Відповідно до пункту 241 Положення накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
За змісту пункту 242 Положення вбачається, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до пункту 1.5 Інструкції № 170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.
Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.
Зокрема відповідно до п.5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пункту 1 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Відповідно до пункту 14.10 Розділу XIV "Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період" Інструкції № 170 ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
Наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 № 124 затверджена «Інструкція з діловодства у Збройних Силах України» (далі за текстом - Інструкція з діловодства у Збройних Силах України).
Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення - звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів з моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Отже, із аналізу наведених норм слідує, що подання рапорту «по команді» означає направлення (подання особисто) його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі, до прямого керівника, командира військової частини або іншої особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників), а останні, в свою чергу, мають обов'язок прийняти відповідне рішення (наприклад: наказ, відповідь на рапорт та інше (про задоволення чи відмову у вирішенні такого питання), а у разі відмови у вирішенні питання, із зазначенням у ній обґрунтування причин та підстав для відмови та з посиланнями на акти законодавства.
В ході судового розгляду судом встановлено, що 10.11.2023 позивачем особисто до Військової частини НОМЕР_2 подано рапорт про звільнення з лав Збройних Сил України відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу», про що на рапорті проставлена відмітка про реєстрацію ВЧ НОМЕР_2 за № 58 від 10.11.2023. Факт отримання рапорту також підтверджено представником відповідача у відзиві на позов від 12.02.2024. Тому, отримавши та зареєструвавши рапорт позивача, командиром ВЧ НОМЕР_2 не здійснений його розгляд та не прийняте відповідне рішення.
Отже, із наведених обставин вбачається, що позивач дотримався процедури подання рапорту про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу», від 10.11.2023, що відповідає вимогам ст. ст. 14, 31 наведеного вище Статуту.
Разом із тим, за вказаним рапортом позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу», від 10.11.2023 будь - якого рішення (наказу про звільнення зі служби; рішення про відмову у звільненні з військової служби чи письмової відповіді по суті рапорту) командиром Військової частини НОМЕР_2 не приймалося. Крім того, суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів, щодо наявності поважних підстав та причин не прийняття керівництвом військової частини відповідного рішення за поданим рапортом.
Тобто, з наведених обставин, можна дійти висновку, що рапорт позивача від 10.11.2023 командиром Військової частини НОМЕР_2 взагалі не розглядався у порядку та у спосіб, передбачений вищенаведеним Положенням № 1153/2008. Тоді як, у відзиві на позов, відповідач ВЧ НОМЕР_1 , вважає, що у позивача відсутні правові підстави щодо звільнення з військової служби.
Тому, із аналізу наведених вище встановлених судом обставин та приписів чинного законодавства у їх сукупності, за якими повноваження щодо звільнення військовослужбовця з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» за поданими військовослужбовцями рапортами надано лише командирам військових частин, суд приходить до висновку, що не розгляд рапорту позивача від 10.11.2023 саме командиром військової частини НОМЕР_2 , не прийняття за ним рішення (наказу, письмової відповіді по суті рапорту та інше) суперечить вище дослідженим приписам Положення № 1153/2008, Статуту та Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, а відповідно, є протиправною бездіяльністю відповідача ВЧ НОМЕР_2 .
При цьому, судом критично надається оцінка відповіді військової частини НОМЕР_1 на адвокатський запит у листі від 19.12.2023 за № 7900, у якому зазначено, що відсутні обов'язки військової частини звільняти військовослужбовця із військової служби на підставі клопотання адвоката. Так як, адвокатський запит має в собі хронологічно викладені дії та етапи подання позивачем особисто рапорту від 10.11.2023 безпосередньому командирові, та описані підстави повторного направлення рапорту ОСОБА_1 за допомогою його представника, бо командиром військової частини НОМЕР_2 не прийнято будь-якого рішення за результатами розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу».
Окрім того, як уже зазначалося вище, надання відповіді на запит адвоката від 19.12.2023 не є розглядом рапорту позивача від 10.11.2023 по суті, оскільки не відповідає способу і порядку його розгляду, встановленому вищенаведеними приписами Положення № 1153/2008, Статуту та Інструкції з діловодства.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту позивача від 10.11.2023 про звільнення з військової служби на підставі на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, суд приходить до висновку, що відповідачі, вчинивши наведену бездіяльність, діяли не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю щодо не розгляду рапорту позивача від 10.11.2023р. про звільнення з військової служби на підставі на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
А враховуючи, що в ході судового розгляду даної справи судом була встановлена протиправна бездіяльність відповідача, щодо не розгляду рапорту позивача від 10.11.2023 про його звільнення з військової служби на підставі на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, суд приходить до висновку, що, з метою відновлення порушеного права позивача, слід зобов'язати відповідача розглянути рапорт позивача від 10.11.2023 про звільнення з військової служби за підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ з прийняттям відповідного рішення (наказу, відповіді на рапорт та інше) у спосіб та у порядку, встановленому приписами Положення № 1153/2008, Статуту внутрішньої служби та Інструкції з діловодства, які наведені вище, виходячи з того, що спонукання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача, є ефективним способом відновлення таких прав позивача, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, зобов'язуючи суб'єкта владних повноважень (відповідача) вчинити певні дії, суд враховує і те, що згідно абз. 2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, суд не втручається у дискреційні повноваження щодо свободи розсуду у прийнятті рішення суб'єктом владних повноважень у даних правовідносинах та зобов'язує відповідача прийняти рішення, щодо якого звернувся позивач (питання звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому судовому рішенні згідно до вимог абз. 2 ч. 4 ст. 245 наведеного Кодексу.
Між тим, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною відмови відповідача звільнити його з військової служби на підставі рапорту від 10.11.2023 та зобов'язання відповідача прийняти рішення (наказ) про звільнення позивача з військової служби за п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (за сімейними обставинами) на підставі раніше поданих документів, задоволенню не підлягають, з огляду на таке.
Як вже встановлено судом вище, рапорт позивача від 10.11.2023 про його звільнення фактично відповідачем не розглядався та жодних рішень, у тому числі і про відмову у задоволенні рапорту командиром військової частини НОМЕР_2 не приймалося, що не спростовано жодними наданим та наявними доказами. Прийняття відповідного рішення, відповідачем за згаданим рапортом позивача, є його дискреційними повноваженнями, а тому вище зазначені позовні вимоги позивача є передчасними.
В силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Ухвалюючи це судове рішення, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На думку суду, в даній справі, відповідачами не доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваної діяльності на відповідність наведеним вище критеріям, не виходячи за межі заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з мотивів та обґрунтування наведених судом вище.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, однак, відповідно до п.13 ч.1 ст. 5 Закону України « Про судовий Збір» у зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 2, 94, 241 - 246 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 та звільнення з військової служби за сімейними обставинами у відповідності до підпункту г) пункту 2) частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» сімейні обставини або інші поважні причини у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
Зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10.11.2023 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту г) пункту 21 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» сімейні обставини або інші поважні причини у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, та прийняти відповідне рішення з даного питання з урахуванням правової оцінки, наведеної у цьому судовому рішенні згідно до вимог абз. 2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 29 березня 2024 року.
Суддя Р.В. Сацький