Номер провадження: 22-ц/813/45/24
Справа № 521/17648/16-ц
Головуючий у першій інстанції Целух А. П.
Доповідач Погорєлова С. О.
19.03.2024 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.
за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Целуха А.П. 20 грудня 2018 року у м. Одеса, -
встановила:
У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу (т.1 а.с. 2-5).
В обґрунтування позову ОСОБА_3 посилалася на те, що 16.09.2011 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л.С., що підтверджується договором позики від 16.09.2011 року, зареєстрований в реєстрі за № 725, згідно умов якого відповідач ОСОБА_1 отримав від позивача грошову суму в розмірі 100000,00 доларів США.
Позичальник зобов'язався повернути борг до 01.12.2012 року, при цьому у договорі зазначено, що еквівалент у доларах США буде визначатися за міжбанківським валютним курсом продажу станом на попередній день повернення. Повернення позики буде здійснюватися до моменту досягнення повернутих позикодавцеві коштів, яка буде дорівнювати еквівалентному розміру, визначеному договором у валюті - доларів США. Договір укладено за згодою подружжя відповідачів, та був укладений в інтересах сім'ї, що підтверджується заявою дружини, про що зазначено в договорі. Однак, співвідповідачі свої зобов'язання за договором позики в установлені строки не виконали, до цього часу сума позики не повернута позикодавцю.
15.06.2014 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір позики, згідно з умовами якого відповідач ОСОБА_1 отримав від позивача грошову суму у розмірі 50000,00 доларів США. Відповідач позичав гроші для сімейних потреб і зобов'язався повернути борг до 01.07.2015 року. Позичальник має, згідно умов договору, повернути позику у доларах США або у гривнях згідно ринкового курсу валют станом на день повернення позики. Однак, співвідповідачі свої зобов'язання за договором позики в установлені строки не виконали.
Згідно умов договору, позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця штраф у розмірі 0,1% (нуль цілих одна десята) відсотка за кожен день прострочки.
15.06.2014 року між позивачам та відповідачем укладено ще один договір позики, згідно з умовами якого відповідач ОСОБА_1 отримав від позивача грошову суму в розмірі 25000,00 доларів США. Позичальник позичав гроші для сімейних потреб і зобов'язався повернути борг до 15.06.2015 року. Позичальник має, згідно умов договору, повернути позику у доларах США або у гривнях згідно ринкового курсу валют станом на день повернення позики. Однак співвідповідачі свої зобов'язання за договором позики в установлені строки не виконали. Згідно умов договору, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця штраф у розмірі 0,1% (нуль цілих одна десята) відсотка за кожен день прострочки.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 24.10.2016 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено. Вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок з господарськими будівлями а спорудами розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 125 кв.м., житловою площею 73,5 кв.м., зареєстрований за ОСОБА_1 . Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровану за ОСОБА_4 . Заборонено державним реєстраторам проводити реєстраційні дії, пов'язані з відчуженням.: - житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , - квартири АДРЕСА_3 (т.1 а.с. 80-81).
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12.01.2017 року заяву ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову задоволено. Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді арешту, який накладений на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 125 кв.м., житловою площею 73,5 кв.м. (т.1 а.с. 51-52).
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20.12.2018 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 16.09.2011 року в розмірі: суму основного боргу - 2579070 гривень, 3% річних - 300373 гривні, всього суму - 2879443,33 гривні. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 15.06.2014 року в розмірі: суму основного боргу - 1439721,67 гривень, 0,1% штрафу - 683867,79 гривень, всього суму - 2123589,46 гривень. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 15.06.2014 року в розмірі: суму основного боргу - 719860,84 гривень, 0,1% штрафу - 330416,13 гривень, всього суму - 1050276,97 гривень. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір на суму 6890 гривень (т.1 а.с. 198-203).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (т.1 а.с. 230-236).
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: у розумінні положень ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності щодо договору позики від 16.09.2011 року розпочався 02.12.2012 року, однак, з позовом ОСОБА_3 звернувся до суду лише 19.10.2016 року, тобто з порушенням строку позовної давності; ОСОБА_2 письмової згоди на укладання договорів позики від 15.06.2014 року не надавала, оскільки апелянти з початку 2014 року не проживають однією сім'єю та фактично припинили шлюбні відносини, що, в свою чергу, унеможливлює отримання коштів ОСОБА_1 на сімейні потреби у зв'язку із фактичною відсутністю сім'ї; ОСОБА_1 заперечує проти того, що він укладав два договори позики від 15.06.2014 року на умовах, які значаться у них, оскільки вказані договори сфальсифіковані, їх текст викладений почерком, який не належить апелянту, а підписи у них, хоч і є схожими на підпис ОСОБА_1 , однак зроблені іншою особою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін у справі дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для часткового скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування судом норм матеріального права.
Щодо договору позики від 16.09.2011 року.
З матеріалів справи вбачається, що 16.09.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л.С., що підтверджується договором позики від 16.09.2011року, зареєстрованим в реєстрі за № 725, згідно умов якого відповідач ОСОБА_1 отримав від позивача грошову суму в розмірі 100000 доларів США.
Позичальник зобов'язався повернути борг до 01.12.2012 року, при цьому у договорі зазначено, що еквівалент у доларах США буде визначатися за міжбанківським валютним курсом продажу станом на попередній день повернення.
Договір було укладено за згодою подружжя відповідачів, та в інтересах сім'ї, що підтверджується заявою ОСОБА_2 , про що зазначено у договорі.
Однак, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором позики в установлені строки не виконали, не повернувши суму позики позикодавцю ОСОБА_3 .
Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України, суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (судове рішення від 20.09.2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації», пункт 570, та судове рішення від 22.10.1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 51).
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Положеннями ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Згідно ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22.10.1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29.01.2013 року).
01.08.2017 року представниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були подані заяви про застосування строку позовної давності до позовної вимоги про стягнення заборгованості за договором позики від 16.09.2011 року.
Колегія суддів зазначає, що у договорі позики від 16.09.2011 року встановлений строк його виконання - 01.12.2012 року, тобто, саме з цієї дати почався перебіг позовної давності за вимогами про стягнення суми заборгованості за договором, який сплив 01.12.2015 року, при цьому позовна заява була подана до суду 20.10.2016 року, тобто через 11 місяців після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині у зв'язку із пропуском ОСОБА_3 строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами у справі.
На підставі викладеного, колегія суддів доходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за договором позики від 16.09.2011 року у розмірі: суму основного боргу - 2579070 гривень, 3% річних - 300373 гривень, а всього суму - 2879443,33 гривень.
Щодо договорів позики від 15.06.2014 року.
З матеріалів справи вбачається, що 15.06.2014 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики, згідно з умовами якого відповідач ОСОБА_1 отримав від позивача грошову суму у розмірі 50000 доларів США.
Відповідач отримав гроші для сімейних потреб та зобов'язався повернути борг до 01.07.2015 року. Позичальник мав, згідно умов договору, повернути позику у доларах США або у гривнях згідно ринкового курсу валют станом на день повернення позики.
Згідно умов договору, позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця штраф у розмірі 0,1% (нуль цілих одна десята) відсотка за кожен день прострочки.
Однак, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором позики від 15.06.2014 року в установлені строки не виконали.
Крім того, у той же день, 15.06.2014 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено ще один договір позики, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримав від позивача грошову суму в розмірі 25000 доларів США.
Позичальник отримав гроші для сімейних потреб та зобов'язався повернути борг до 15.06.2015 року. Згідно умов договору, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця штраф у розмірі 0,1% (нуль цілих десята) відсотка за кожен день прострочки.
Зобов'язання за вказаним договором також не були виконані ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків ст. 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги (ч. 2 ст. 527 ЦК України).
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачі не виконали взяті на себе зобов'язання за двома договорами позики від 15.06.2014 року, та не повернули у строки, обумовлені договорами, позичені грошові кошти.
Крім того, доведеним є той факт, що на момент укладання договорів позики ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходились у зареєстрованому шлюбі, отримували гроші за взаємною згодою на сімейні потреби, а згідно ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї, у зв'язку із чим співвідповідачі солідарно відповідають за зобов'язаннями, що виникли на підставі вищевказаних договорів позики.
Згідно ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної власності подружжя.
Таким чином, якщо одним з подружжя укладений договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки по договору виникають у обох сторін подружжя, тобто в результаті укладання договору позики у подружжя виникає зобов'язання у вигляді повернення зайнятої суми, виконання якої подружжя здійснює солідарно.
На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з відповідачів, як з подружжя, солідарно суму загального боргу, яка підтверджується договорами позики від 15.06.2014 року.
Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо того, що на момент укладення договорів позики відповідачі фактично припинили шлюбні відносини та не проживали однією сім'єю, що в свою чергу унеможливлює отримання коштів ОСОБА_1 на сімейні потреби у зв'язку із фактичною відсутністю сім'ї, оскільки вказані доводи є припущеннями, на підтвердження яких апелянтами не надано жодного належного доказу, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Крім того, з рішення Малиновського районного суду м. Одеси по цивільній справі № 521/19161/15-ц вбачається, що шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був розірваний лише 05.01.2016 року.
Згідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Таким чином, за двома договорами позики від 15.06.2014 року з ОСОБА_5 та ОСОБА_1 необхідно стягнути суму основного боргу та неустойку, визначену у п. 4 Договору.
Згідно ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
У договорах позики від 15.06.2014 року сторонами визначено еквівалент в іноземній валюті, а саме в доларах США, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосування норми ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України.
На підставі викладеного, з ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 має бути стягнута грошова сума у гривнях, яка є еквівалентною сумам 50000 доларів США та 25000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день подачі позовної заяви, а саме згідно даних з офіційного сайту Національного банку України, станом на 17.10.2016 року - 100 доларів США еквівалентно 2 79,07 гривень.
Сума розрахунку по договору позики від 15.06.2014 року складала:
Сума основного боргу станом на 17.10.2016 року: 50000,00х2579,07=1439721,67 гривень.
Сума штрафу згідно до п. 4 Договору, з урахуванням 0,1% за кожен день прострочки: 1 439 721,67*0,1%/365*475=683 867,79 гривень.
Разом підлягало стягненню: 2123589,46 гривень.
Сума розрахунку по другому договору позики від 15.06.2014 року:
Сума основного боргу станом на 17.10.2016 року: 25000,00х2579,07=719860,84 гривень.
Сума штрафу згідно п. 4 Договору, з урахуванням 0,1% за кожен день прострочки: 719860,84*0,1%/365*459=330416,13 гривень.
Разом: 1050276,97 гривень.
Загальна сума грошових коштів, які підлягають стягненню за двома договорами позики від 15.06.2014 року, становить 3173866,43 гривень.
Що стосується заперечень ОСОБА_1 , викладених у відзиві на позовну заяву та у апеляційній скарзі проти того, що апелянт не укладав два договори позики від 15.06.2014 року на умовах, які значаться у них, оскільки вказані договори сфальсифіковані, їх текст викладений почерком, який не належить апелянту, а підписи у них, хоч і є схожими на підпис ОСОБА_1 , однак зроблені іншою особою, - то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі докази мають відповідати критеріям достатності, допустимості, належності і достовірності, визначених ст. 77-80 ЦПК України.
Нормами ст. 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що у процесі розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 було подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, проведення якої просив доручити Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.11.2019 року клопотання ОСОБА_1 про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі було задоволено. Призначено у справі судову почеркознавчу експертизу договорів позики від 15.06.2014 року, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса. На вирішення експертів поставлені питання:
-Чи виконаний рукописний текст в договорі позики від 15.06.2014 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на суму 600000 гривень, що еквівалентно 50000 доларів США, почерком ОСОБА_1 чи виконано іншою особою?
- Чи виконаний рукописний текст в договорі позики від 15.06.2014 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на суму 300000 гривень, що еквівалентно 25000 доларів США, почерком ОСОБА_1 чи виконано іншою особою?
-Чи виконано підпис на договорі позики від 15.06.2014 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на суму 600000 гривень, що еквівалентно 50000 доларів США, ОСОБА_1 чи іншою особою?
-Чи виконано підпис на договорі позики від 15.06.2014 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на суму 300000 гривень, що еквівалентно 25000 доларів США, ОСОБА_1 чи іншою особою?
01.07.2020 року на адресу Одеського апеляційного суду надійшов висновок експертів за результатами проведення комісійної судової почеркознавчої експертизи № 515 від 23.06.2020 року.
За результатами проведеної експертизи експерти дійшли висновку про те, що по 1 та 2 питанню Рукописні записи:
«15 червня … ОСОБА_1 … АДРЕСА_1 … 6 березня 1974 … КК … 24 98 51 … Іллічівським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області … = ОСОБА_1 = пьятдесят=тисяч==доларів США … сімейних потреб … 1 липня 2015 … доларів США … ОСОБА_1 … 15 червня 2014 … ОСОБА_1 … ОСОБА_1 » у договорі позики від 15.06.2014, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на суму 600000 грн., що еквівалентно 50000 $США,
« ІНФОРМАЦІЯ_1 … ОСОБА_1 … = 300000 грн== триста тисяч гривен 00 коп== … =25000$ США==двадцать пять тисяч == доларів США … сімейних потреб … 15 червня 2015 … доларів США … ОСОБА_1 … 15 червня 2014 … ОСОБА_1 … ОСОБА_1 » у договорі позики від 15.06.2014, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , на суму 300000 грн., що еквівалентно 25000 $США, -
-виконані не ОСОБА_1 . Ці записи виконані іншою особою.
По 3 та 4 питанню: питання про виконання ОСОБА_1 чи іншою особою підписів від імені ОСОБА_1 у договорі позики від 15.06.2014, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на суму 600000 грн., що еквівалентно 50000 $США, розташованих в графі «Позичальник» та рядку «ПОЗИЧАЛЬНИК:» та підписів від імені ОСОБА_1 у договорі позики від 15.06.2014, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на суму 30000 грн., що еквівалентно 25000 $США, розташованих в графі «Позичальник» та рядку «ПОЗИЧАЛЬНИК» - не вирішувались.
Однак, в ході розгляду справи ОСОБА_3 надав клопотання про призначення у справі повторної почеркознавчої експертизи, послались на те, що висновок експертів за результатами проведення комісійної судової почеркознавчої експертизи № 515 від 23.06.2020 року, який було надано Одеському апеляційному суду є неповним, оскільки не містить відповіді на 3 та 4 питання, які ставились експертам ухвалою суду від 26.11.2019 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.10. 2020 року було призначено у справі повторну судову почеркознавчу експертизу договорів позики від 15.06.2014 року, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (03057, м. Київ, вул. Смоленська, 6).
На вирішення експертів поставлені питання:
- Чи виконаний рукописний текст в договорі позики від 15.06.2014 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на суму 600000 гривень, що еквівалентно 50000 доларів США, почерком ОСОБА_1 чи виконано іншою особою?
- Чи виконаний рукописний текст в договорі позики від 15.06.2014 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на суму 300000 гривень, що еквівалентно 25000 доларів США, почерком ОСОБА_1 чи виконано іншою особою?
- Чи виконано підпис на договорі позики від 15.06.2014 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на суму 600000 гривень, що еквівалентно 50000 доларів США, ОСОБА_1 чи іншою особою?
- Чи виконано підпис на договорі позики від 15.06.2014 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на суму 300000 гривень, що еквівалентно 25000 доларів США, ОСОБА_1 чи іншою особою?
19.05.2022 року до Одеського апеляційного суду надійшов Висновок експертів за результатами проведення повторної почеркознавчої експертизи у справі №23533?23536/21-32.
З висновків за результатами проведення вказаної експертизи вбачається:
Підписи від імені ОСОБА_1 , що містяться у графі «позичальник» у договорі позики від 15.06.2014 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на суму 600000 гривень, що еквівалентно 50000 доларів США, виконані ОСОБА_1 .
Рукописні записи в договорі позики від 15.06.2014 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на суму 600000 гривень, що еквівалентно 50000 доларів США, виконані ОСОБА_1 .
Підписи на договорі позики від 15.06.2014 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на суму 300000 гривень, що еквівалентно 25000 доларів США, виконані ОСОБА_1 .
Рукописні записи у договорі позики від 15.06.2014 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на суму 300000 гривень, що еквівалентно 25000 доларів США, виконані ОСОБА_1 .
Таким чином, вказані обставини у повному обсязі спростовують доводи ОСОБА_1 про те, що договори позики від 15.06.2014 року ним не підписувались та не укладались.
Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам заперечень на позовну заяву, які суд першої інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.
З урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не у повному обсязі з'ясував обставини справи, порушив норми матеріального права що, відповідно, призвело до частково неправильного вирішення справи, що є підставою для часткового скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20.12.2018 року та постановлення у відповідній частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за договором позики від 16.09.2011 року, з наведених вище підстав.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2018 року - скасувати в частині стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 16 вересня 2011 року в розмірі: суми основного боргу - 2579070 (два мільйони п'ятсот сімдесят дев'ять тисяч сімдесят) гривень, 3% річних - 300373 (триста тисяч триста сімдесят три) гривні, всього суму - 2879443 (два мільйони вісімсот сімдесят дев'ять тисяч чотириста сорок три) гривні 33 копійки.
В цій частині ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНПОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНПОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість за договором позики від 16 вересня 2011 року в розмірі: суму основного боргу - 2579070 (два мільйони п'ятсот сімдесят дев'ять тисяч сімдесят) гривень, 3% річних - 300373 (триста тисяч триста сімдесят три) гривні, всього суму - 2879443 (два мільйони вісімсот сімдесят дев'ять тисяч чотириста сорок три) гривні 33 копійки - відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНПОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНПОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 4436,73 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 29 березня 2024 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді А.П. Заїкін
О.М. Таварткіладзе